Україна у складі Російської та Австрійської імперій

(друга половина XIХ ст. – початок ХХ ст.)

Год.).

План лекції.

1. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.

2. Культура України у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

3. Українські землі у складі Російської імперії на початку ХХ ст.

4. Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.

У результаті вивчення й засвоєння теми курсант (студент) повинен:

показувати на карті українські землі у складі Російської імперії і Австро-Угорської імперії; території українських земель, регіони піднесення національного руху; райони виступів робітників, селян і військових у 1905– 1907 рр.;

характеризувати політичний, соціально-економічний розвиток українських земель у складі іноземних держав; політичний і соціально-економічний розвиток українських земель в ІІ половині ХІХ ст.; політично-адміністративний статус західноукраїнських земель;

доводити закономірність зв’язків між процесами політичного розвитку Україна та зародженням національного відродження; закономірність процесів економічного розвитку і зародження національно-політичного руху в Україні;

готувати реферати, повідомлення про розвиток України під владою Російської і Австро-Угорської імперій;

розповідати про вплив зовнішнього фактору на національне життя в Україні;

визначати участь України в зовнішньополітичних акціях Російської імперії; хронологічну послідовність явищ економічного, політичного і культурного життя, утворення політичних партій та рухів;

узагальнювати основні факти щодо проведення буржуазних реформ 60–70 років; основні факти щодо проведення столипінської аграрної реформи та формулює власну оцінку;

аналізувати програми політичних партій і давати їм власну оцінку;

описувати прояви індустріалізації та модернізації суспільного життя на початку XX ст.;

характеризувати і порівнювати прояви і процеси модернізації повсякденного життя населення Наддніпрянської України та західноукраїнських земель між собою, а також з аналогічними загальноєвропейськими;

Ключові дати до теми:

1803 р. – царський указ про «вільних хлiборобiв», згiдно з яким помiщики за власним бажанням могли вiдпускати крiпосних селян на волю й давати їм земельнi надiли.

1805 р. – відкриття Харківського унiверситету.

Червень, 1812 р. – початок агресiї Наполеона проти Росiї.

1812–1835 рр. – антикрiпосницькi виступи селян на Подiллi пiд проводом У. Кармалюка.

1821 р. – утворення в Тульчинi таємного «Південного товариства».

Грудень, 1825 р.– повстання декабристів у Петербурзі.

Грудень, 1825р. – січень, 1826 р. – повстання Чернiгiвського полку в Українi.

1830–1831 рр. – Польське визвольне повстання на Правобережнiй Українi.

1833–1837 рр. – діяльність напівлегального демократично-просвiтительського та лiтературного угруповання «Руська трiйця».

1834 р. – заснування унiверситету в Києвi.

1840 р. – видання в Петербурзi «Кобзаря» Т. Шевченка.

1843–1844 рр.– селянське повстання пiд проводом Л. Кобилицi на Буковинi.

1846–1847 рр. – діяльність Кирило-Мефодiївського товариства.

1848 р. – ліквідація крiпосного права у Галичинi та на Буковинi.

1853–1856 рр. – Кримська вiйна.

Лютий 1861 р. — царський манiфест про скасування крiпосного права в Росiї.

1863 р. – циркуляр міністра внутрiшнiх справ Валуєва про обмеження видання книг та заборону викладання в школах українською мовою.

1863 р. – написання П. Чубинським вiрша «Ще не вмерла Україна» – тексту до сучасного гiмну України.

1864 р. – земська, судова та шкiльна реформи у Росiї.

1865 р. – заснування в Одесi Новоросiйського унiверситету.

1865 р. – вiдкриття першої в Українi залiзницi Одеса – Балта.

1867 р. – перетворення Австрiйської iмперiї на дуалiстичну Австро-Угорську.

1868 р. – створення у Львовi першого осередку товариства «Просвiта».

1876 р.– затвердження царем Емського акта, що забороняв видання та ввезення з-за кордону лiтератури українською мовою.

1890 р. – утворення Русько-української радикальної партiї (РУРП) – першої української політичної партiї.

1892 р. – виникнення таємного товариства «Братство тарасiвцiв».

1897 р. – перший загальний перепис населення Росiї.

1900 р. – утворення Революцiйної української партiї (РУП).

9 сiчня1905 р. – розстріл робітничої демонстрацiї («Кривава недiля»).

1905 р. – початок першої російської революцiї.

Червень 1905 р. – повстання на броненосцi «Потьомкiн».

Жовтень 1905 р. – всеросiйський загальний полiтичний страйк. Виникнення Рад робітничих депутатiв.

Грудень 1905 р. – збройнi повстання в Харковi, Олександрiвську, Горлiвцi.

Листопад 1906 р. – царський указ про вільний вихiд селян iз общини. Початок столипiнської аграрної реформи.

3 червня 1907 р. – царський указ про розпуск II Державної думи. Державний переворот, що фiксував поразку революцiї 1905—1907 рр.

1908 р. – утворення «Товариства українських поступовцiв» (ТУП).

1914 р. – заснування «Союзу визволення України» (СВУ).

1914 р. – створення в складi австро-угорської армiї українського добровольчого Легiону січових стрiльцiв (УСС).

1914 р. – утворення царським урядом Галицько-Буковинського генерал-губернаторства.

Словник історичних термінів і понять до теми:

Аматорський театр – любительський театр.

Братство тарасівців – братерство тарасівців, тарасівці, таємна студентська організація, створена в Полтаві в 1891 р. Її учасники дали клятву на могилі Тараса Шевченка «всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря». Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російського панування, повної автономії для всіх народів Російської Імперії та соціальної справедливості. Активно залучили до товариства однодумців з різних міст (Чернігів, Київ, Олександрія, Херсон, Одеса та ін.). Найбільший успіх тарасівці мали у Харкові. У 1893р. частину членів Братства тарасівців було заарештовано, проте організація продовжувала діяти до кінця 90-х років XIX ст.

Громадівський рух – суспільно-культурницька діяльність напівлегальних, непартійних об’єднань «громад» у др. пол. ХІХ ст. Одним з головних напрямків діяльності громад була організація україномовних недільних шкіл для дорослих, організація бібліотек, семінарів та друкування україномовної літератури. Являє собою організаційну форму українського національно-визвольного руху 60 – 90-х рр. ХІХ ст.

Декабристи – офіцери російської армії які за допомогою збройної сили планували встановити у Росії конституційний лад.

Земства – виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії та Російській Республіці. Введені земською реформою 1864 р. Завідували освітою, охороною здоров'я, будівництвом доріг тощо. Скасовані у 1918 р. декретом Радянського уряду.

Масонство – суспільний морально-етичний рух у вигляді закритої організації, який сповідує ідею Бога – Великого Майстра Всесвіту. Основні принципи руху – свобода, рівність, братерство. В Україні масонство поширюється в кін. ХVIII ст. Центром руху став Київ.

Меценат – римський політичний діяч І ст. до н.е., який щедро підтримував письменників і поетів. У переносному значення слово «меценат» – покровитель мистецтва і літератури.

Модернізм – напрям у мистецтві, якому притаманне заперечення реалізму, традиційних форм, пошук нових естетичних форм.

Монополія – виключне право окремої особи, групи людей, держави тощо на виробництво, торгівлю, промисел і т.п.

Москвофіли – суспільно-політичний рух на Західній Україні, представники якого вірили у прогресивну роль Росії в житті всього слов’янства і заперечували існування українського народу. Пропагували ідею «єдиної, неподільної російської народності» від Карпат до Камчатки. Отримував широку фінансову підтримку з боку російського уряду.

Народовці – суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках ХІХ ст. у Галичині. Діяльність народовців спрямовувалася на розвиток національної самосвідомості українців. Підтримували контакти із наддніпрянськими громадівцями.

Національне відродження – культурно-політичний процес, у ході якого етнос (народ) починає відчувати себе як нація.

Нація – історична спільність людей, основана на основі спільності території, яку вони населяють, мови, особливостей культури і характеру, економічних зв’язків.

Нова ера – порозуміння між Австро-Угорським урядом і українськими громадівцями. У відповідь на лояльність українців до Австрійської влади остання мала з однаковою прихильністю ставитися як до поляків, так і до українців. Передбачалося надання українцям певної кількості місць в Австрійському парламенті і Галицькому сеймі, розширення прав української мови в адміністрації та судах, відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських кафедр у Львівському університеті та ін. Активні поборники з української сторони – В. Антонович, О. Барвінський, О. Кониський. «Нова ера» не подолала україно-польських суперечностей і у 1894 р. сторони відмовилися від новоерівської політики. Лише частина передбачених в угоді заходів була виконана.

Політична партія – добровільне об’єднання людей, що представляє волю певної соціальної групи, прагне оволодіти державною владою, впливати на формування та політику органів держави відповідно до своєї програми розвитку суспільства.

Промисловий переворот – перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який обумовив підвищення продуктивності праці і збільшення значення у суспільному житті буржуазії та пролетаріату.

Професійний театр – у сучасному розумінні класичний театр. Перший професійний театр в Україні «Руська бесіда» відкрився у 1864 р. у Львові. У 1882 р. з ініціативи М. Кропивницького в Єлисаветграді почала працювати перша українська професійна трупа – Товариство українських акторів.

Реалізм – стиль і метод у мистецтві й літературі, який прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. В Український літературі реалізм поширюється з другої половини ХІХ ст. І зокрема у творах М. Вовчок, І. Франка, І. Нечуя-Левицького.

Романтизм – ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці ХVIII ст. у Німеччині, Англії й Франції. На території України поширився з поч. ХІХ ст. Характерні ознаки романтизму – заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього «Я».

Трудова міграція – переміщення працездатної особи, що супроводжується перетинанням державного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць країни (внутрішня трудова міграція), з метою працевлаштування на певний термін.

Українофіли – представники суспільно-політичного руху українофільства (60–80-ті рр. ХІХ ст.), прихильники української ідеї. Головне гасло Україна «була, є і буде». Себе українофіли називали «народолюбцями».

Лекція 6.