Тема 9. юридична відповідальність у міграційному праві україни 3 страница

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі відсутності по­важних причин для порушення встановленого порядку подання та­кої заяви. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Статус біженця не надається іноземцю або особі без громадянства:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства й людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межа­ми України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено КК України до тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим ст. 1 Закону України „Про біженців” (наявність подвійного громадянства), відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отри­мала притулок в іншій державі;

- яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній державі.

Дія цих положень не поширюється на дітей, розлучених із сім’ями, а також на осіб які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків). Щодо останнього, то за визначенням ст. 1 Закону України „Про біженців” третя безпечна країна – це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзит­ного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з кло­потанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:

1) дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами уні­версального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

2) дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу про статус біженців 1967 року, враховую­чи принцип невислання;

3) має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця й на­дають притулок;

4) забезпечить особі ефективний захист проти вислання та мож­ливість звертатися за притулком і користуватися ним;

5) погоджується прийняти особу й забезпечити їй доступ до про­цедури визначення статусу біженця чи надання притулку.

Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, які стали підставою для отримання статусу біженця.

Юридичним документом, що підтверджує надання статусу біжен­ця, є посвідчення біженця. На виконання ст. 5 Закону „Про біженців” постановою Кабінету Міністрів України № 1527 від 11 жовтня 2002 року затверджено Положення про посвідчення біженця.

Посвідчення біженця – паспортний документ, який посвідчує особу його власника та підтверджує факт надання їй в Україні ста­тусу біженця і є дійсним для реалізації прав та виконання обов’язків, передбачених законами України. Цей документ видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія зазначеного посвідчення продовжується.

Посвідчення біженця видається іноземцю або особі без громадян­ства, які досягли 16-річного віку, органом міграційної служби в Ав­тономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі рішення Державного комітету України у справах національ­ностей та міграції (далі - Держкомнацміграції) про надання іноземцю або особі без громадянства в Україні статусу біженця.

Дитині, яка розлучена із сім’єю і якій надано в Україні статус біженця, посвідчення видається до досягнення нею 16-річного віку.

Порядок заповнення посвідчення біженця визначається Держав­ним комітетом у справах національностей та міграції за уз­годженням з МВС, Міністер­ством закордонних справ, Державною прикордонною службою України.Посвідчення біженця може вилучатися або визнаватися недій­сним відповідно до Закону „Про біженців” або в інших ви­падках, передбачених законодавством України.

Посвідчення біженця є підставою для реєстрації біженця в ОВС за місцем його проживання. Умови втрати і позбавлення статусу біженця регламентовані у ст. 15 Закону „Про біженців”.

Статус біженця втрачається, якщо іноземець або особа без гро­мадянства:

1) добровільно знову скористалися захистом держави грома­дянської належності (підданства);

2) набули громадянство України або добровільно набули грома­дянство, яке мали раніше, або набули громадянство іншої дер­жави й користуються її захистом;

3) добровільно повернулися до держави, яку вони залишили чи за межами якої перебували внаслідок обґрунтованих побою­вань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися до держа­ви свого попереднього постійного проживання, оскільки об­ставини, за яких було надано статус біженця, більше не існу­ють, - за винятком, що біженець може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися до держави свого попереднього по­стійного проживання;

5) отримали притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій державі;

6) не можуть більше відмовлятися від користування захистом держави своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких було надано статус біженця, більше не існу­ють, - за винятком, якщо біженець може навести достатні об­ґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом держави своєї грома­дянської належності.

Іноземець та особи без громадянства позбавляються статусу біженця, якщо вони займаються діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення.

Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу бі­женця, про відмову в оформленні документів для вирішення питан­ня щодо надання статусу біженця протягом семи робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені до Держкомнацміграції або до суду.

Рішення Держкомнацміграції про відхилення скарги про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця, про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання ста­тусу біженця, про відмову в наданні статусу біженця, втрату або поз­бавлення статусу біженця оскаржуються в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, до суду.

Закон „Про біженців”, виходячи із загальних засад, які закріплені в статтях 1, 3, 8, та положень розділу II „Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” Конституції України, встано­вив правовий статус для окремих категорій іноземців та осіб без гро­мадянства:

- тих, стосовно яких прийнято рішення про оформлення доку­ментів для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

- тих, яким надано статус біженця в Україні;

- тих, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, у наданні статусу біженця та які втратили або позбавлені статусу біженця.

Іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, мають право на:

- тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу в порядку, встановленому законодавством України (відповідно до п. 2 Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території Украї­ни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 79 від 28 січня 1997 року, особи, які подали заяви про на­дання їм статусу біженця в Україні, та особи, які в установле­ному порядку отримали статус біженця в Україні, користують­ся медичною допомогою нарівні з громадянами України);

- проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового при­міщення або користування житлом, наданим у пункті тимча­сового розміщення біженців (місце тимчасового розміщення осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирі­шення питання щодо надання статусу біженця та яким надано в Україні статус біженця);

- правову допомогу.

Наказом Держкомнацміграції № 31 від 2 жовтня 2002 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 жовтня 2002 року за №797/7085) за­тверджено Положення про пункти тимчасового розміщення біженців та Правила проживання у пункті тимчасового розміщення біженців.

Основним завданням зазначеного пункту є приймання й тимча­сове розміщення, на строк не більше трьох місяців, осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішен­ня про оформлення документів для вирішення питання щодо надан­ня статусу біженця та яким надано в Україні статус біженця.

Іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов’язані:

- подавати до відповідного органу міграційної служби відо­мості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

- у разі одержання направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і про­тягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному те­риторіальному органі Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб;

- проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби;

- з’являтися до відповідного органу міграційної служби у виз­начений ним строк;

- повідомляти органу міграційної служби, до якого було пода­но заяву, про свої виїзди за межі території адміністративно-те­риторіальної одиниці України (система адміністративно-тери­торіального устрою України визначена положеннями частини першої статті 133 Конституції України), на яку поширюються повноваження цього органу.

За наявності в обстежуваної особи гострого, у тому числі інфек­ційного, захворювання, їй надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога (за винятком перебування особи в стані сп’яніння будь-якого походження).

Обстеження спеціалістів і проведення лабораторних, функціо­нальних обстежень проводиться з урахуванням релігійних та етніч­них звичаїв і традицій осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання ста­тусу біженців.

Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця, підтверджено національний режим, нарівні з громадянами України на підставі Конституції України та законів України мають право:

- на пересування, вільний вибір місця проживання, вільне зали­шення території України, за винятком обмежень, які встанов­люються законом;

- працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю;

- на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхуван­ня;

- на відпочинок;

- на освіту;

- на свободу світогляду та віросповідання;

- на направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

- на володіння, користування й розпорядження своєю власні­стю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

- на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадо­вих і службових осіб;

- на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини;

- на правову допомогу.

Іноземець або особа без громадянства, яким надано статус біжен­ця в Україні, мають рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах, а також мають право на одержання грошо­вої допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення, в тому числі на державну допомогу сім’ям з дітьми, в порядку, встановле­ному законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1016 від 6 липня 1998 року затверджено Порядок надання біжен­цям грошової допомоги та пенсій.

Розмір пенсії біженцям із числа осіб, які досягли пенсійного віку, встановленого законодавством України, а також інвалідам І та II гру­пи встановлюється згідно до ст. 94 Закону „Про пен­сійне забезпечення”.

Якщо між Україною та державою, громадянином якої є біженець, чи країною його постійного проживання укладено договір про пен­сійне забезпечення своїх громадян, ця особа отримує пенсію в поряд­ку і розмірах, передбачених таким договором.

Пенсія біженцям призначається органом праці та соціального за­хисту населення за місцем їхнього тимчасового проживання і випла­чується в установленому порядку з дня її призначення протягом тер­міну дії статусу біженця.

Державна допомога сім’ям біженців з дітьми призначається орга­нами праці та соціального захисту населення за місцем їх тимчасо­вого проживання на умовах, передбачених Законом України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, іншими законами або міжна­родними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою. Сім’ям біженців з дітьми, які прожива­ють у пунктах тимчасового розміщення біженців, зазначена держав­на допомога не надається.

Для одержання біженцями грошової допомоги до органу міграційної служби за місцем їх тимчасового проживання подаються такі документи:

- заява про надання одноразової грошової допомоги на прид­бання товарів першої необхідності;

- заява про надання одноразової грошової допомоги на відшко­дування вартості переїзду до пункту тимчасового розміщення біженців, місця тимчасового розселення біженців або до іншо­го місця, обраного біженцем для проживання;

- копія посвідчення біженця, паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;

- копія направлення органу міграційної служби – у разі на­правлення біженця до пункту тимчасового розміщення біжен­ців чи місця тимчасового розселення біженців.

На підставі поданих документів орган міграційної служби протя­гом трьох днів з дня подання заяви з усіма необхідними документами приймає рішення про надання біженцям відповідної грошової допо­моги або про відмову в наданні такої допомоги. Якщо біженці мають засоби до існування в Україні, їм може бути відмовлено в наданні грошової допомоги.

Для одержання біженцями пенсії до органу праці та соціального захисту населення за місцем їх тимчасового проживання подаються такі документи:

- заява про призначення пенсії;

- копія посвідчення біженця, паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;

- інші документи, передбачені законодавством України про пен­сійне забезпечення.

На підставі поданих документів орган праці та соціального за­хисту населення протягом десяти днів з дня подання заяви з усіма не­обхідними документами приймає рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні.

Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, користуються іншими правами й свободами, передбаче­ними Конституцією та законами України.

Іноземець або особа без громадянства, яким надано статус біжен­ця в Україні, зобов’язані:

- повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграцій­ної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім’ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадян­ства України або іншої держави, надання притулку або доз­волу на постійне проживання в іншій державі;

- у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повно­важення іншого органу міграційної служби, знятися з обліку та стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік в органі міграцій­ної служби за новим місцем проживання є підставою для реє­страції в органі внутрішніх справ;

- проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені ор­ганом міграційної служби за місцем проживання.

Іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питан­ня щодо надання статусу біженця, про відмову у наданні, втрату або позбавлення статусу біженця і які оскаржують відповідне рішення до Держкомнацміграції або до суду, до прийняття рішення за скаргою мають права та обо­в’язки, передбачені ст. 18 Закону „Про біженців”.

Іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні доку­ментів для вирішення питання щодо надання статусу біженця чи у наданні статусу біженця, або втрату чи позбавлення статусу біжен­ця, повинні залишити територію України в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Ук­раїні.

3. Встановлення організаційно-правових засад щодо надання, втрати й поз­бавлення статусу біженця відповідно до ст. 5 Закону „Про статус біженців” покладено на Кабінет Міністрів України(далі - КМУ),який:

- при розробці на підставі пункту 6 статті 116 Конституції України проекту закону про Державний бюджет України виз­начає в ньому обсяги фінансування заходів, які здійснюються на виконання Закону України „Про біженців”;

- затверджує положення про посвідчення біженця, про проїзний документ біженця для виїзду за кордон та інші необхідні до­кументи;

- затверджує порядок працевлаштування, навчання, надання медичної допомоги особам, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надан­ня статусу біженця;

- затверджує порядок виплати особам, яким надано статус біженців, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення;

- встановлює порядок видачі в’їзних віз членам сім’ї осіб, яким надано в Україні статус біженців.

Специфікою державного управління щодо надання, втрати й поз­бавлення статусу біженця є те, що здійснення цих функцій розподі­лено між кількома центральними органами виконавчої влади Украї­ни як функціональної, так і галузевої компетенції.

Пер­винна роль належить Державному комітету України у справах націо­нальностей та міграції(далі - Держкомнаціміграції), який створено указом Президента України 13 вересня 2001 року, а також органам міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, сформованих з метою здійснення єдиної державної міграційної політики й створен­ня системи державного контролю за імміграційними процесами на підставі постанови КМУ „Про створення органів міграційної служби в Україні” № 428 від 22 червня 1994 року.

До компетенції Держкомнацміграціїзгідно із Законом України „Про біженців”, Положенням про Держкомнацміграції, що затверджено указом Президента України від 19 березня 2002 року, належить:

- прийняття рішень про надання, втрату й позбавлення статусу біженця;

- координація взаємодії інших органів виконавчої влади з пи­тань, що стосуються біженців;

- розроблення й затвердження зразків довідок про подання осо­бою заяви про надання статусу біженця, про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирі­шення питання щодо надання їй статусу біженця, про прий­няття скарги до розгляду, про звернення до суду та переліку документів і їх зразків, необхідних для вирішення питання про надання, втрату і позбавлення статусу біженця;

- розгляд скарг на рішення органів міграційної служби в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та скасування цих рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біжен­ців;

- видача довідок про прийняття скарги до розгляду та про звер­нення до суду;

- ведення централізованого обліку та створення централізова­ної інформаційної системи про осіб, які подали заяви про на­дання статусу біженців;

- збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походжен­ня біженців умов, зазначених у абзаці другому ст. 1 Закону України „Про біженців”;

- створення та утримання пунктів тимчасового розміщення біженців;

- підготовка до розгляду КМУ пропо­зицій про визначення обсягів фінансування заходів, які здійснюються на виконання Закону України „Про біженців”;

- контроль за виконанням зазначеного Закону.

Органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, об­ластях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Держкомнацміграції. До по­вноважень цих органів ст. 7 Закону „Про біженців”, ст. 31 Закону України „Про охорону дитинства” віднесені:

- прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про на­дання їм статусу біженця у порядку, передбаченому Законом „Про біженців”;

- сприяння у влаштуванні у відповідні дитячі заклади чи сім’ї дітей, розлучених з сім’єю;

- сприяння розшуку батьків або інших законних представників дітей-біженців, розлучених із сім’ями, влаштування таких дітей у відповідні дитячі заклади або сім’ї;

- прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біжен­ця;

- розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка пись­мового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця;

- видача довідок про подання особою заяви про надання їй ста­тусу біженця; про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надан­ня їй статусу біженця; про звернення до суду;

- видача посвідчень та проїзних документів для виїзду за кор­дон особам, яким надано статус біженця;

- перереєстрація осіб, яким надано статус біженця;

- визначення місць для тимчасового проживання осіб, які пода­ли заяви про надання статусу біженця, стосовно яких прийня­то рішення про оформлення документів для вирішення питан­ня щодо надання їм статусу біженця, та направлення їх у пун­кти тимчасового розміщення біженців;

- прийняття рішення про надання грошової допомоги особам, яким надано статус біженця;

- сприяння у працевлаштуванні особам, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус;

- сприяння в отриманні особами, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця та яким надано статус біжен­ця, соціально-побутових і медичних послуг;

- ведення обліку та особових справ осіб, які звернулися із зая­вами про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийня­то рішення про оформлення документів для вирішення питан­ня щодо надання статусу біженця та яким надано статус біженця;

- вирішення інших питань, віднесених законодавством до їхньо­го відання.

Відповідно до ст. 6 Закону „Про біженців” Держкомнацміграції наказом № 20 від 29 квітня 2002 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 травня 2002 року за № 422/6710) затвердив Тимчасову інструкцію про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, яка виз­начає процедуру опрацювання зазначених документів.

Адміністрація Державної прикордонної служби України, керую­чись у своїй діяльності Конституцією України, законами України „Про Державну прикордонну службу України”, „Про державний кордон України”, „Про біженців” тощо, відповідним Положенням, затвердженим указом Президента України, організовує прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, затриманих за незаконне перетинання державного кордону або спробу такого перетинання з наміром набути статус біженця, та передає такі заяви до органів міграційної служби, а в разі звернення до нього осіб, які на закон­них підставах прибули в Україну з наміром набути статус біженця, роз’яснює їм порядок подання заяви про надання статусу біженців та інформує про місцезнаходження органів міграційної служби.

Служба безпеки України та її органи на місцях у разі звернення органів міграційної служби у межах своєї компетенції вживають за­ходів щодо виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до абзаців друго­го, третього і четвертого статті 10 Закону України „Про біженців”.

Закони України „Про міліцію”, „Про біженців”, Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене указом Пре­зидента України № 1138 від 17 жовтня 2000 року, та інші норма­тивно-правові акти містять ряд організаційно-правових форм, що характеризуються специфічними ознаками й призначенням ОВС, зокрема, адміністративну, оперативно-розшукову функції.

Міністерство внутрішніх справ України та його органи на місцях у разі звернення органів міграційної служби у межах своїх повнова­жень вживають заходів щодо виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до абзаців другого, третього і четвертого статті 10 Закону України „Про біженців”, щодо ідентифікації осіб, які порушили клопотання про надання їм статусу біженця. На підставі Положення про Держав­ний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого постановою КМУ № 844 від 14 червня 2002 року, Державний департамент у спра­вах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб як урядовий орган державного управління, що діє у складі МВС і йому підпорядковується, організовує роботу з роз­гляду питань щодо надання іноземцю або особі без громадянства статусу біженця.

У разі звернення до відповідного ОВС осіб, які з наміром набути статус біженця незаконно перетнули державний кор­дон України й перебувають на території України, цей орган приймає заяви про надання статусу біженця, передає їх до органу міграційної служби, а в разі звернення до нього осіб, які перебувають в Україні на законних підставах і мають намір набути статус біженця, роз’яс­нює їм порядок подання заяви про надання статусу біженця й інфор­мує про місцезнаходження органів міграційної служби.

Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації, його органи на місцях також реєструють осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, яким надано такий статус та які оскар­жили рішення щодо статусу біженця.

Міністерство праці та соціальної політики України, його органи на місцях, якщо це можливо, надають особам, стосовно яких прий­нято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця та яким надано такий статус, до­помогу у працевлаштуванні, забезпечують призначення особам, яким надано статус біженця, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні пред­ставництва й консульські установи України за кордоном беруть участь у підготовці документів та вносять в установленому порядку пропозиції КМУ щодо укладення міжнарод­них договорів з питань, пов’язаних із захистом соціальних, економі­чних та інших прав і інтересів біженців, у тому числі з компенсацією збитків, завданих біженцям, витратами на їх приймання та облаштування; надають Держкомнацміграції інформацію про становище в державах поход­ження біженців; у разі потреби вживають заходів для возз’єднання на території України або поза її межами сімей осіб, яким надано статус біженця, видають в’їзні візи членам сім’ї осіб, яким надано статус біженця в Україні; сприяють добровільному поверненню біжен­ців у державу їх походження чи переселенню у держави, які погод­жуються надати їм притулок.

Міністерство закордонних справ України здійснює загальний на­гляд за виконанням міжнародних договорів у сфері захисту біженців, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Міністерство охорони здоров’я України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі звернення органів міграційної служби забезпечують обов’язкове медичне обстеження, у разі необхідності — лікування осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус.

Міністерство освіти і науки України, Рада міністрів Автономної республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські дер­жавні адміністрації сприяють задоволенню освітніх потреб осіб, сто­совно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирі­шення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус.

Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту на території України прав дітей-біженців і догляду за ними, зокре­ма, через органи опіки й піклування.

Відносини, пов’язані з опікою, піклуванням, регулюються Сімей­ним кодексом України і Правилами опіки та піклування, затвердже­ними наказом № 34/166/131/88 від 26 травня 1999 року (зареєстровано у Міністерстві юстиції 17 червня 1999 року за № 387/3680).