Творчий потенціал людини. Людина як головний ресурс економіки, яка ґрунтується на знаннях

Глобалізація з «людським обличчям» як проект альтернативного глобального розвитку

Ядром поняття глобального світу для науковців є ідея загальної взаємозалежності, як принципово нова вимога у взаємовідносинах країн і народів. Але нині проблема не лише в тому, чи визнаємо ми реалії сучасного взаємопов’язаного єдиним поступом світу, а й у тому, яким ми хочемо бачити цей глобальний світ: дійсно плюралістичним, заснованим на партнерстві суб’єктів – носіїв суверенітету, держав, які забезпечують добробут своїх громадян, чи підкорених безконтрольній світовій владі, яка диктує народам свою волю, а поділ світу на “золотий мільярд” і безправну периферію вважає неминучою закономірністю епохи неомодерну. Не випадково сучасні дослідники зазначають про те, що глобалізація у розумінні позитивних позицій як стремління людства до досягнення цивілізаційного синтезу за умови збереження множинності народів і культур, не може бути реалізованою без зміни загальної парадигми розвитку людства, якісного перетворення системи цінностей і практик культури. Адже нинішній сценарій глобалізації ґрунтується на тотальному пануванні ринкових (купівлі-продажевих) відносин і має яскраво виражений антигуманний характер.

Галузевою наукою – глобалістикою лише започатковані системні дослідження загальносвітових процесів. Багато відповідей на гострі питання дала наука, в тому числі політична, але багато проблемних питань залишаються невирішеними. Попереду ще головна робота, але в осмисленні загальносвітових та регіональних аспектів глобалізації чимало зроблено, а головне – визначено основні пріоритети і цінності. Серед основних постулатів (кредо) сучасної глобалістики науковці небезпідставно називають:

- світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;

- глобалізація світу – це об’єктивне історичне явище;

- глобальні інтереси треба ставити вище національних;

- сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального характеру і стала в центрі процесів глобалізації.Ми згадували про ці постулати на попередніх заняттях.

Процеси глобалізації сучасного світу, як відомо, оцінюються неоднозначно, а глобалізм у сучасному вигляді досить часто породжує зворотню реакцію (процеси радикалізації, зростання регіональних фундаменталістських рухів, антиглобалістів та ін.). Як би не пояснювали сучасні політики і правники сутність явища глобалізації, воно не лише має місце в житті сучасних держав, а й формує позитивний потенціал майбутнього, який, звичайно ж, доведеться реалізовувати молоді, прийдешнім поколінням. Водночас актуальним залишається завдання щодо вироблення глобальних стратегій соціального розвитку та стратегій глобалізації розвитку як для всього світу, так і для окремих країн. Адже глобалізація повинна слугувати соціальному прогресу – зростанню зайнятості, скороченню безробіття, ліквідації бідності. Для цього необхідно надати її процесам соціальної спрямованості, зробити наголос на подоланні нерівності, злиднів, сприяти соціальній захищеності та підвищенню якості життя людини.

Глобалізація повинна мати «людське обличчя». Саме таке поняття закріплене в документах ООН – під таким гаслом опублікована щорічна Доповідь ПРО РОЗВИТОК ЛЮДИНИ (1999 р.) у якій говориться про необхідність інтегрувати в процес глобалізації людський і соціальний виміри.

Вже нині слід формувати відповідь на проблемні питання «суспільства споживання», пам’ятаючи єдину альтернативу людства: будувати глобальний світ слід не від прибутку і долара, а від людини і для людей. Новий глобальний дім повинен стати духовним, інтелектуальним храмом, а не будинком матеріального перенасичення. Нині ж речі поширюються в побуті підкоряючи собі людину. Новоєвропейська ідея панування розуму певною мірою реалізувалась у сучасній культурній ситуації, завела людство в глухий кут. Період глобальних перетворень і формування єдиного комунікативного простору породив нову систему ціннісних моделей, серед яких серійність посідає важливе місце в прагненні до стандартизації культури. В культурі сучасного світу процес виробництва призвів до надлишкового перенасичення „предметів побуту”. Але одночасно з опануванням матеріальною сферою людина є безсилою і постійно втрачає в особистій і соціальній сферах, позбувається розуміння мети власного існування.

Вся історія людства, відзначає Ю. Пахомов, підтверджує, здавалося б, парадоксальний висновок: народи набагато краще переносять трагедії і тяжкі випробування, ніж життєвий комфорт. Саме готовність мас сприйняти смерть на вогнищі й у битвах за віру сприяла „виплавці” тих унікальних протестантських цінностей, які зробили Захід локомотивом індустріальних і соціальних змін у масштабах планети. Водночас успіх у побутовому й соціальному облаштуванні є головним джерелом майбутніх, а частково і сучасних деформацій, які визначають сходження євроатлантизму з історичної арени. Досягнення в різні історичні епохи тією чи іншою великою державою вершини благополуччя і всевладдя неодмінно оберталося розпадом і деградацією з наступним зникненням її з історичної арени. Прикладів тут безліч, а найбільш переконливі – Греція і Стародавній Рим. Тому насамперед культура повинна знайти вихід із сучасної гуманітарної кризи. Науково-технічний прогрес довів реальну можливість вирішення усіх матеріальних проблем, але він не може надихнути людину, яка перебуває в розпачі й самотності в технологічному світі, втратила ідеалістично-релігійні орієнтири. Якщо ж джерело натхнення з’явиться, якщо людина звільниться від „соціальних привидів” віднайшовши себе в чаклунському люстерку-комп’ютері, то на хвилі цього натхнення, використовуючи унікальний потенціал інформаційно-комунікаційних технологій, вона здатна відкрити новий простір культури, нове середовище існування свідомості.

Незважаючи на різноманітні підходи до оцінки ролі держави в процесі глобалізації, вчені відзначають зростання цієї ролі в тому числі у сфері соціалізації особи. „Людський фактор” у діяльності й розвитку держави набуває надзвичайно важливого значення. Саме держава повинна гарантувати та забезпечити реалізацію прав особи, гідні умови її існування, розвиток на міжнародному рівні. Такі вимоги до держав ставлять цивілізовані демократичні суспільства. Коло держав, які поступово включаються до процесу глобалізації, неухильно розширюється. Всі вони відрізняються культурою, традиціями, моральними засадами, перебувають на різних стадіях економічного розвитку. Тому в процесі глобалізації не може мінімізуватися роль національної держави. Лише сильна держава, маючи злагоджену правову систему, систему забезпечення і захисту прав людини, здатна створити умови для поступового та безболісного входження держави до міжнародних економічних структур, зберігши власні національні інтереси, гідність і захистивши своїх громадян. Слабка держава є небезпечною у сучасному світі. Ще досить тривалий час нації залишатимуться потужним чинником на арені світових глобалізаційних подій. Більше того, ступінь розвитку нації, упевненість у власних силах є і залишається важливим фактором готовності до світових трансформаційних процесів. Національні держави набувають інших функцій, але вони повинні бути готовими до ризиків і небезпек глобального космополітичного суспільства.

Одночасно слід пам’ятати про глобальну проблему порятунку недієздатних держав, держав які розвиваються. Недієздатні держави – порівняно новий феномен. Традиційні програми допомоги для них – не ефективні. З десятків таких держав (близько 60), лише Ліберія і Колумбія змогли повернути власне падіння. Не викликає заперечень, що недієздатні держави несуть у собі загрозу недієздатності глобальної цивілізації.Можливо у даному випадку доцільним є створення на урядовому рівні міністерства глобальної безпеки. Світ зробив крок у нову еру, в якій питання національної безпеки не уявляються без глобальної безпеки.

Національна глобалістика, безперечно, нині має насамперед розробляти блок проблем „наука-інформатизація-освіта-економіка-національна безпека”. Всі вони потребують пріоритетної державної підтримки на основі методологічно адекватної концепції суспільного розвитку, всебічно обґрунтованої та загальноприйнятної національної ідеї. Одночасно актуалізується проблема відносин між державою і культурою, особливо коли ті чи інші інститути переслідують одну і ту ж мету. В даному випадку і держава і культура мають мету - досягнення солідарності як умови виживання. Держава здійснює це шляхом задіяння військових і економічних важелів, а культура – духовних цінностей. Вони не можуть бути втрачені чи вихолощені в процесі трансформації суспільств.

Одночасно з глобальною культурою ми не можемо не помітити у сучасному світі глобалізацію прав людини та демократії. Основні права та свободи зафіксовані нині у міжнародних деклараціях та конвенціях, в яких сформульована міжнародна стратегія боротьби з тиранією, а засоби масової інформації надають важливу допомогу в пропагуванні глобальних цінностей та стандартів прав людини, верховенства права та демократії в більшості держав світу. Вплив глобалізації у сфері права і законодавства помітний насамперед у „добровільно-примусовому” поширенні в державах усіх континентів ідей, принципів і стандартів, які сформувалися в цивілізованих західних країнах протягом трьох останніх століть. Найважливішою такою ідеєю є демократична правова держава, заснована на принципах верховенства права, поділу влади і захисту прав людини. На конституційному рівні Україна також, у руслі головних цивілізаційних стандартів сучасності, Основного Закону, проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Відповідно до Конституції України міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Водночас на практиці Україна ще відстає від держав, які йдуть у фарватері глобалізаційних процесів.

Глобалізація, як процес об’єктивний і невідворотній, досі неоднозначно оцінюється як політиками, так і науковцями. Адже сучасний світ поділений на два полюси: заможна Північ і бідний Південь. Головну політику розвитку визначають держави „золотого мільярда”, а то й одна наймогутніша у своєму розвитку держава. Перспективи участі у процесі глобалізації „держав периферії світу” мінімальні. Тому очевидно, що глобалізаційний процес дедалі наполегливіше вимагає такої стратегії держав, яка б визначила принципи й умови, при виконанні яких зросли б позитивні результати глобалізації та знизилися, мінімізувалися наслідки негативні. В даній ситуації необхідно виходити з основного принципу - людського виміру глобалізації, його впливу на людину, народи, їх спосіб життя. Прикладом такого гуманітарного впливу єправа людини і праванародів як головні ціннісні характеристики тих умов життєдіяльності, які повинні забезпечити свободу, справедливість, гідність, ідентичність нації. Права людини - могутній пласт людської культури. Якщо ті чи інші аспекти глобалізації не витримають перевірки правами людини, слід однозначно визнати їх антигуманними.

Зустрічі світових лідерів, свідками яких ми являємося з року в рік, без сумніву, є історичними подіями, а обговорення проблем у сфері боротьби з глобальним потеплінням, започатковані нові підходи в боротьбі з бідністю засвідчують реальні кроки до вирішення проблем світового порядку, яких вимагає населення планети. За висловом канцлера Ангели Меркель, незважаючи на розбіжності в поглядах лідерів „вісімки” на вирішення багатьох проблем, важливо, що політики завжди знаходили можливість спочатку вислухати одне одного, а вже потім прийняти спільне рішення. Саме це ставиться за мету при проведенні подібних зустрічей. На одній з останніх таких зустрічей адміністрація Білого дому порушила ідею збільшити допомогу Африці до 60 млрд. доларів на боротьбу зі снідом і малярією. Такі відрахування з бюджету (0,5%) непосильні для Росії, водночас як вважають антиглобалісти, такий відсоток відрахувань швидко допоміг би вирішити всі проблеми бідних держав Африки. В свою чергу, для партнерів Росії сума благодійних відрахувань не перевищує 0,1-0,15% ВВП.

Водночас заслуговує на увагу факт неоднозначного сприйняття та оцінки цієї події. Йдеться про акти протесту антиглобалістів усього світу, які набули настільки гострого характеру, що поліція з метою вгамування протестантів вимушена була застосувати сльозогінний газ і водомети. Подібні протести світового масштабу проводяться не вперше. Міжнаціональний рух антиглобалістів (альтерглобалістів) утворюють представники найрізноманітніших політичних поглядів з упевненістю в тому, що світ може бути іншим і здатен розвиватися за іншими стандартами. Йдеться про такі загальнозначущі орієнтири, як соціальна справедливість, глобальна демократія, що базується на правах людини, сталий розвиток. Тому слід погодитися з позицією дослідників та експертів, які вважають, що найбільш гострою проблемою глобалізації є не пошук оптимального менеджменту, а відсутність гуманного початку. Породжена наприкінці ХХ ст. система має бути гуманізована, інакше протидія відсторонених глобалізацією політичних і суспільних сил зміниться тривалим протистоянням.Особливої ваги й цінності, на нашу думку, дана позиція набуває як за врахування матеріального достатку населення Планети, так і демографічної ситуації на Землі.

Частина науковців, як відомо, вважають батьківщиною глобалізації Британську імперію, пов’язуючи це з часом, коли державою видобувалася практично половина всього вугілля та вироблялося більше половини чавуну і текстилю світу. 1880 року Великобританія експортувала 40% фабричних товарів, а в 1890-му відвантажувала в своїх портах вантажів більше, ніж в інших країнах, разом взятих. Через сто років втративши потужність економічних позицій, Великобританія втратила і провідну роль у процесі глобалізації. Нині ця роль належить Сполученим Штатам Америки, наддержаві в економічному, політичному та військовому значеннях. Закономірно, що чим потужніша економіка, тим могутніший вплив держави на глобалізований світ. Не приєднавшись до зони євро, Великобританія водночас є фінансовою столицею світу, успішно вписується в повороти глобалізації, не втрачає своїх ключових позицій як щодо Франції так і Німеччини. Серед нагальних проблем, які мають бути вирішені урядом держави, зниження податків, реформування освіти. Заслуговують на увагу також факти, наведені дослідниками з інших питань. Так, витрати на освіту, транспорт і охорону здоров’я за останні роки у Великобританії подвоїлися. Тільки школам за останні 15 років було інвестовано 40 млрд. фунтів стерлінгів, а результат незадовільний. Кожний шостий випускник британської школи не вміє читати, кожний п’ятий - рахувати (тобто не виконують нормативи, які розраховані на 11-річних дітей). За рівнем освіченості у віковій групі 25-34 роки країна займає 23-е місце з 26, щоправда, серед 55-64 річних – 13-е місце. При цьому середні показники оцінки знань зростають. Як виявилося, школярі віддають перевагу „легким” дисциплінам. Удвічі рідше, ніж десять років тому, вони складають фізику і хімію, при цьому 40% випускників шкіл планують продовжити навчання. Як результат, країна вже нині має гострий дефіцит бухгалтерів, юристів, лікарів, інженерів, менеджерів і як не прикро, підприємців.

Незважаючи на те, що Англія пережила період домінанти у процесі глобалізації, нині кількість населення, яке вважає, що глобалізація несе в собі мир і процвітання, – скорочується. Причиною цього є гостра проблема міжрасових відносин. Але щоб не втратити темп, країна планує розробити стратегію подолання таких викликів: загрози тероризму; глобального потепління; протидії глобалізації; економічного націоналізму.

Слід зазначити, що глобалізація одинаковою мірою впливає як на події, які відбуваються у світовому масштабі, так і на повсякденне життя кожної людини. Дослідження процесів глобалізації неможливе без звернення до макроекономічних показників. Протягом останніх десятиліть, починаючи з 1950-х років, відбулися масштабні політичні зміни у бік поліпшення життя людей на Землі. Це змушує навіть скептиків глобалізації погодитися з позитивними оцінками глобалізаційних процесів, а відомий мислитель Р. Дарендорф одну із своїх шести лекцій із соціально-політичного аналізу сучасності назвав „Нам ще ніколи так добре не жилося”. Валовий національний продукт на душу населення у багатьох розвинених країнах у 1950-2000 роки збільшився більш як у чотири рази і досягнув вражаючих розмірів - 20000 доларів на рік. Навіть у Великобританії, де розвиток відбувався повільними темпами, за період перебування при владі прем’єр-міністрів, від Герольда Макміллана до Тоні Блера, дохід на душу населення збільшився удвічі. Після Другої світової війни сталося справжнє економічне диво, яке тривало до 1973 року, коли стався так званий „нафтовий шок”. Після цього відбувся новий стрибок, який ми називаємо глобалізацією. Він почався революційного 1989 року, коли ослаблення фронтів „холодної війни”, з-поміж іншого, сприяло прориву технічних можливостей інформаційної епохи в усьому світі. Р. Дарендорф не обмежується лише економічними оцінками світових глобалізаційних процесів, а й зважує на інші критерії людського розвитку: рівень освіти та ймовірна тривалість людського життя; поліпшення становища жінки в суспільстві; скорочення робочого дня, робочого тижня, робочого року; скорочення робочого життя; створення „держави загального добробуту” тощо. Вчений дійшов висновку, що якісні перетворення значно підвищили шанси багатьох на успішне життя. Ніколи раніше так багато людей не мали таких великих життєвих шансів, як нині. Водночас він правомірно ставить декілька запитань: чи є це щастя? Чи назавжди це? Чи для всіх? Немає важливішого завдання у політики свободи на початку ХХІ століття, ніж давати шанси на успішне життя, якщо можливо, всім людям у країнах-членах ОЄСР і якомога більшій кількості людей у всьому світі. Але це завдання є до того ж найскладнішим і найнебезпечнішим.

Сучасний світ дослідник називає „світом без опори”, оскільки через двозначність стрімкого розвитку світу можна виявити його ознаки: ніхто не може утримати цей світ, і в ньому ми не знаходимо підтримки. Разом із глобалізацією ми переживаємо розпад права та порядку як у своїй країні, так і в усьому світі.

Надто пізно стало зрозуміло, що усунення кордонів в умовах необмеженої інформації може бути використано також для руйнівних цілей. Процвітання всесвітньої торгівлі наркотиками також у чомусь пов’язане з глобалізацією. Адже світ без опори - це світ без лігатур, міцних зв’язків, які утримують окрему людину, відтак право і порядок стають проблемою. Діяльність мафіозних структур не обмежується Калабрією чи Сицилією, а поширюється в усьому світі. Торгівля людьми набула таких розмірів, що значно перевищують рабство, відоме з історії. Сюди ж належить глобалізація тероризму. Жителів Саудівської Аравії, Алжиру та Лівану могли непомітно підготувати в афганських таборах. Потім відправити на навчання до Гамбурзького вищого технічного училища або на підготовку пілотів до Каліфорнії, щоб врешті-решт вони могли скерувати рейсові літаки з Бостона на башти-близнюки Всесвітнього торгового центру. Це також глобалізація, і позначає вона той момент, коли сподівання 1990-х років різко змінюються на страх. Великий шанс, який отримали нові сили, перетворюється на велику загрозу.

Залишається відкритим найболючіше і найважливіше питання майбутнього, зазначає А. Уткін: чи задовольниться переважна частина населення планети роллю об’єкта світової геополітики, роллю безсилого споживача товарів, які створюються іншими, роллю пасивного свідка піднесення нечисельних чемпіонів економічного зростання? На думку російського вченого, глобалізація може здійснитися лише у тому випадку, якщо, по-перше, світове співтовариство добровільно погодиться пожертвувати власними засобами виробництва на користь ефективніших виробників з країн-чемпіонів; по-друге, якщо високооплачувані працівники в різних країнах погодяться допустити на свої ринки товари з країн, де робоча сила набагато дешевша і де експортерам допомагають місцеві державні структури. Поки що світ не вступає, за словами М. Лінда, в еру гармонійної глобальної взаємозалежності й справжньої ліберальної демократії. Всупереч усім глобалістським гаслам величезна частина населення планети фактично залишається відрізаною від можливостей сучасної технологічної революції. В свою чергу, стан на „узбіччі глобалізації” викликає незадоволення нею. Необхідно віддати належне політичним лідерам держав, які час від часу намагаються поставити питання світової економіки, боротьби з бідністю, інтеграції, максимально широкої співпраці, а не обмежуються суто національними проблемами. Очевидно, вимоги антиглобалістів не можуть ігноруватися лідерами держав та світовими глобалізаційними структурами. Водночас відзначимо, що світове глобалізоване співтовариство ще не реалізувало себе в процесі створення принаймні регіональних політичних інститутів, які б реагували на недоліки світового глобалізаційного процесу, забезпечуючи у ньому максимальну участь населення планети. Адже роль незалежних профспілок у цьому, незважаючи на те, що вони дедалі більше стають глобалізованими, не є достатньою. Не виключено, що з часом глобалізація породить новий тип діалогу не лише між владою і суспільством, а й політичними лідерами різних культур і народів. Адже проект глобалізації може відбутися через різнобічне поєднання національної різноманітності в інтересах всіх країн і народів - розвинених і відсталих, багатих і бідних, або він неодмінно провалиться і призведе людство до самознищення.

Розквіт особистості, забезпечення її всебічного розвитку – це те, що забуте в нинішній лихоманці глобалізації. Її неоліберальний сценарій, що поглиблює світову нерівність, не може сприйматися як досить сучасний і придатний для подальшого розгортання подій. Тому все гостріше ставиться з часом питання про те, що глобалізація повинна мати людське обличчя, перешкоджати духовній та екологічній кризам, створити новий гуманний порядок.

Осмислювальне випередження можливостей негативних подій та їхнє регулювання сьогодні стають основним завданням національних урядів.

Творчий потенціал людини. Людина як головний ресурс економіки, яка ґрунтується на знаннях

Процеси глобалізації у світі по-різному пояснюють скептики і радикали. Проблема єдиної держави для усієї планети дебатується вже не одне століття і вважається можливою перемогою сучасних держав у боротьбі з корпораціями. Досить переконливим є твердження про два способи глобалізації світу: через міждержавні економічні союзи та Світову Торгову Організацію.При цьому держава як інститут залишається головним суб’єктом відносин національного змісту. Яскравим прикладом першого шляху є Європейський Союз. Він управляється Європарламентом, має урядові структури, інститут президента і навіть суд.

Світ змінюється щодня, а глобальні проблеми не обходять жодну державу - чи то наддержаву США, яка намагається диктувати відповіді з багатьох питань глобалізаційного процесу, чи Канаду, яка вже п’ять років поспіль визнається ООН найкращим місцем для життя у світі за всіма важливими показниками, чи Китай, котрий є прикладом нації, що спромоглася торувати інший, більш успішний шлях і має власну альтернативну модель розвитку, чи Україну, яка остаточно ще не визначила своє місце в процесі глобалізаційного руху. Глобалізація не обходить і кожну людину. Більше того, глобальні економічні процеси сформували „нову людину”, за словами російського дослідника А. Панаріна – „людину економіки”, яка заявила про себе досить негативно, як тоталітарист, який „не визнає законних прав інших, хто виступає з альтернативними метою і мотивами. Вплив глобалізації на людину цим далеко не обмежується.

Звичайно ж, економіка є основою розвитку будь-якого суспільства, фундаментом соціального прогресу. Не випадково саме економічним проблемам процесу глобалізації присвячені праці відомих дослідників – О. Білоруса, П. Герста, В. Зленко, Д. Лук’яненка, Ю. Пахомова, Л. Прусової, О. Плотнікова, С. Сіденко, О. Шевчука, О. Швиданенка та ін. Теоретичні моделі міжнародної чи глобалізованої економіки мають як прихильників, так і опонентів. Значення згаданих проблем настільки важливе, що дає змогу, на нашу думку, взагалі розуміти глобалізацію як утворення нової економічної структури, підґрунтя і основу якої становить ринкова економіка. Але вже сьогодні надзвичайно важливо, що в економіці головним джерелом прибутку, що забезпечує успіх у конкурентній боротьбі, є не матеріальні надбання, а творчий інтелектуальний потенціал людини.

Майбутнє суспільство - суспільство інтелекту. В такому суспільстві знання, інформація та новітні технології виступають як основні засоби виробництва. Відтак освіта та професійна підготовка, вміння в повному обсязі використовувати свої знання набувають особливого значення в умовах глобалізації. Людина при цьому виступає у новій якості. Вона є головним ресурсом економіки, яка ґрунтується на знаннях. Завдання соціальної держави - всіляко сприяти розвитку потенціалу кожної людини. Оскільки в умовах глобалізації людина, її інтелектуальний потенціал постають у центрі розвитку, виникають питання, як формувати творчий потенціал, людський інтелект, забезпечити розвиток особистості, - чи можлива глобалізація з „людським обличчям”, що дасть глобалізація людині, і, що не менш важливо, якій людині,чи змінюється людина в умовах глобалізації, а якщо так, то якою вона має бути в нових умовах глобалізованого світу?

Змінюється не лише середовище, яке оточує людину, а й сама людина. Особливого значення набуває її інтелект. Людина, носій цього інтелекту в умовах економіки, яка ґрунтується на знаннях – виступає головним ресурсом такої економіки.

В умовах нинішньої, інформаційної епохи, яка передує епосі знань, головну роль відіграють глобальні процеси в сфері комунікацій, активні процеси переміщення фінансових і трудових ресурсів. Але вже однозначно доведено країнами «азійськими тиграми», що вкладені в 1960 роках кошти в людський потенціал, освіту і науку, принесли через десятиліття нечуване економічне зростання. Вже на етапі інформаційної епохи, якщо вважати її частиною і попередницею епохи знань, знання відіграють провідну роль суспільного розвитку. Це породжує «полювання на інтелект», ведення політики запозичення кадрів інших держав.

Загальновідомим є факт, що жодна розвинена країна, за винятком декількох багатих нафтою, не здійснила власну модернізацію без штучного уповільнення зростання населення. Переваги так званого демографічного бонусумали такі країни як Японія. Південна Корея, Тайвань, Китай, Таїланд, В’єтнам. Ефект демографічного бонусу продовжується всього декілька десятиліть (Японія знизила народжуваність у 1951-1958 р.р.), але цього зазвичай буває достатнь, щоб вивести країну на новий етап розвитку.

Від глобальної людини ХХІ століття, зазначають сучасні дослідники, будуть вимагати особливої мобільності й здатності адаптуватися до жорсткої зміни умов життя, професій, культурного середовища і колективів. Показником глобальної мобільності людини буде універсальна освіта і здатність напружуватися, рухатися, мобілізуватися і вчитися все життя. Найвища мета глобальної цивілізації – створення позанаціонального громадянина світу, громадянина єдиного світового людського співтовариства, єдиної світової держави. А чи залишиться людина вищою соціальною цінністю в такій глобальній державі? І чи буде така глобальна людина і її розвиток найвищою метою суспільного розвитку? Тут є великі сумніви і загрози.

На шляху до «цивілізації знань» рівноправними акторами визнаються чотири суспільних інститути: домашнє середовище; спеціалізовані навчальні заклади; церква; місце роботи.