Критерії та індикатори демократії,використовувані Демократичним аудитом Швеції

*

Критерії демократии:	Індикатори:
народне правління:	контроль над порядком денним; освічене розуміння; ефективне участь: електоральне участь, вільні асоціації, місцеве самоврядування; якість прийняття рішень; громадянська терпимість;
конституційне правління:	фундаментальні права і свободи, панування права, поділ повноважень між центром і місцевим самоврядуванням;
ефективне правління:	контроль над ресурсами; здатність приймати рішення; контроль над результатами.

* Складено за: Micheletti, 1998.

Кожен індикатор інтерпретується в рамках загальної концепції демократії та особливостей виражається їм критерію демократії. Так, наприклад, «контроль над порядком денним» означає, що представники народу (депутати парламенту) впливають на постановку питань у парламенті; «освічений розуміння» говорить про необхідність публічної сфери, в якій через засоби масової інформації громадян інформують про політичні питання, по них проводиться відкрита дискусія громадянами, політиками та урядовцями. Для оцінки індикаторів використовується п'ятибальна шкала. Результати аудиту в 1995 - 1997 рр.. засвідчили, що не за всіма показниками демократії Швеція характеризується високими результатами. Особливо низькими були такі показники, як «контроль над порядком денним», «освічений розуміння», «поділ повноважень» і «контроль над ресурсами».

Демократичний аудит Великобританії використовує концепцію демократії, грунтуючись скоріше на її ліберальному розумінні. Девід Бітем пише: «Ми почали з простого припущення про те, що демократія повинна бути визначена, по-перше, як комплексу принципів, чи регулятивних ідеалів, а по-друге, як інститути і практики, через які ці принципи реалізуються в більшій чи меншою мірою. За ці принципи ми взяли громадський контроль над прийняттям публічних рішень і над тими, хто такі рішення приймає, а так само рівність статусу та обізнаності щодо цих рішень. Громадський контроль і політична рівність входять до складу наших двох ключових демократичних принципів і є лакмусовим папірцем для перевірки того, якою мірою політичне життя в країні може вважатися демократичною »(Beetham, 1999, р. 570).

Ці принципи потім конкретизуються в політичних інститутах ліберальної демократії (конкурентні вибори, процедури для відкритого, відповідального і чутливого уряду), в гарантіях політичних прав і свобод, а також у здатності громадян впливати на інституційні процедури і ефективно здійснювати свої права. На основі цього формуються конкретні індикатори для оцінки демократії в країні. Виділено чотири групи індикаторів: (1) вільні і чесні вибори; (2) ступінь відкритості, підзвітності та чутливості уряду; (3) якість за щити цивільних і політичних прав і свобод; (4) дієвість асоціацій, підзвітність економічних інститутів, плюралізм засобів масової інформації, громадянська активність і терпимість до різниці. Для аудиторів формулюються питання, що стосуються ступеня прояву відповідних якостей демократії.

Для аудиту місцевої демократії у Великобританії використовуються дані місцевих виборів (Railings, Thrasher, 1999, p. 58 - 76). Тут важливими індикаторами виступають розуміння виборцями системи виборів; рівень електоральної участі; можливість для політичного вибору і ступінь партійної конкуренції за контроль над місцевою владою; виразність місцевих виборів як механізму вираження місцевих, а не загальнонаціональних інтересів; здатність електоральної системи висловлювати дійсне поведінку виборця.

Ідея демократичного аудиту знаходить підтримку і розуміння в багатьох країнах. Вона свідчить, що тема вимірювання демократії може бути розвинута на національному рівні і може виконувати практичну задачу, створюючи умови для публічного дискурсу і рішень щодо розвитку політичних інститутів і процедур. Національний демократичний аудит, у свою чергу, створює додатковий імпульс для розвитку порівняльних міжнародних політичних досліджень з більш досконалої методологією і методикою.

Сорокарічна історія порівняльного вивчення демократії з вико користуванням емпіричного інструментарію для виміру її властивостей продемонструвала життєвість даної субгалузі порівняльної політології. Критика кваліфікації та емпіризму змусила компаративістів удосконалювати свою діяльність і доводити теоретичну і практичну значущість роботи, що проводиться. Отримані в результаті емпіричні дані та теоретичні узагальнення становлять цінне придбання політичної науки в цілому і є основою для подальших порівняльних досліджень демократії на глобальному і національному рівнях.

Розділ III