Антична Греція / Перські війни, Афінський морський союз (5-те ст. до н. є.) 57

Перські війни (500—479 н. є.)

500—494 до и. є. Іонічне повстанняпід проводом Арістатора з Мілета, підтрима­не лише Афінами й Еретрією, придуше­но після перших успіхів (наступ на Сар-ди) персами (поразка поблизу Ефеса}. Контрудар персів: відвоювання Кіпру (497 до н. є.), знищення іонійського фло­ту під Ладами.

494 до н. є. Руйнування Мілета.Депорта­ція мешканців до Месопотамії.

493 до н. є. Фемістокл стає архонтом.

492 до н. є. Завоювання Фракії і Македонії персами під командуванням їхнього пол­ководця Мардонія. Втеча тирана Херсо­несе Мільтіада Молодшого до Афін й обрання його одним з 10 стратегів. За­гибель перського флоту під час шторму біля мису Афон. Вимогу персів до всіх грецьких міст підкоритися (вимога "во­ди і землі") відхилено Спартою й Афі­нами.

490до н. є. 1-й перськийпохід підпро­водом Датіса й Артаферна, в супроводі Гіппія. Розорення Еретрії і депортація її жителів.

Вересень 490 до н. є. Марафонська битва. Перемога афінського сухопутного вій­ська (звістка про неї від марафонського бігуна) під командуванням Мільтіада (за допомогою гнучкішої грецької такти­ки) та відступ перського флоту до Ма­лої Азії. Афіни як провідна сила Еллади після перемоги в боротьбі проти персів на шляху до політ, могутності. Мільтіад після невдалого походу на Парос поми­рає у в'язниці (489 до н. є.).

487 до н. є. Вибори архонтів шляхом же­ребкування з 500 кандидатів 1-го і 2-го класу, що зумовлює політ, нейтралі­зацію посади. Політ. вплив посади стра­тега (повторні вибори і повноваження) зростає, оскільки він отримує адмін. й фінансово-технічні повноваження.

487—483 до н. є. Вислання політ. ворогів шля­хом остракізму: Гіппарха (487 до н. є.), Мегакла (486 до н. є.), Ксантіппа (484 до н.е.), Арістіда (483 до н. є.). Фемістокл отримує можливість для здійснення програми будівництва флоту (180трієр = галери з трьома рядами весел — до 481 до н. є.). Будівництво кораблів — за державою, фінансування — з прибутків срібних копалень Лавріона, оснащення — на кошти заможних громадян (літур­гія). Зростаюче політ. значення фетів як гребців.

480 до н. є. 2-й перський похід: виступКсеркса із Сард з більш як стотисячним військом. Карфаген одержує зі своєї метрополії Тіра наказ про нападна си-цилійських греків.

480 до н. є. Битва під Гімерою. Карфаге­нян перемагає тиран Гелон із Сиракуз, етруський флот — Гієрон із Сиракуз, брат Гелона — у морській битві під Ку­мами (латин. Cumae, с. 73), що забезпе­чує піднесення Риму.

481до н. є. Укладення військового союзу (еллінічна сімахія) під керівництвом Спер-

ти. Після невдалої морської битви біля мису Артемісійжертовна смерть Лео­ніда із 300 спартіатами і 5600 іншими воїнами для забезпечення відступу грець­кого війська в серпні 480 до н.є. у Фермопільському

проході.Розорення Афін персами. Вересень 480 до н. є. Морська перемога греків біля Саламінапід проводом спар­танця Еврібіада за планом Фемістокла — завдяки неможливості розгорнути пере­важаючий перський флот у вузькій про­тоці проти 310 грецьких кораблів. Відступ перського флоту до Малої Азії. Зиму­вання перського війська під командуван­ням Мардонія у Фессалії. Після 2-го ро­зорення Афін навесні 479 до н. є. сухопутна битва під Платея-ми і перемога грецького флоту в мор­ській битві біля мису Мікале, поблизу Мілета. Відмова, за порадою Фемісток-ла, від помсти грецьким містам, при­хильним до персів. 20-річний мирний пе­ріод у Греції. Значення перських воєн.Перси відмов­ляються від своїх загарбницьких намірів. Політ. і духовну волю греків врятовано. Завдяки цьому розквіт грецької культури. 479 до н. є. Зведення міського муру Афін,

незважаючи на заперечення Спарти. 478 до н. є. Визволення іонійських міст грецьким флотом під командуванням спартанця Павсанія, котрого через його тиранічне поводження відкликають ефо-ри. Спарта закликає іонійців оселятися в материковій Греції і виходить з війни. Афіни на прохання іонійців стають за­хисником від персів.

1-й Афінський морський союз

477 до и. є. Заснування 1-го Афінського морського союзу для відвернення пер­ської загрози (Афіни та іонійські міста). Сплата податків членами союзу (460 та­лантів), призначена Арістідом Справед­ливим. Елос стає резиденцією союзу. Усі члени ради союзу мають рівні права голосу. Афіни стають найпотужнішою екон. силою в Греції. Розлад між Спар­тою й Афінами.

470 до н. є. Остракізм Фемістокла (помер як перський васальний правитель у Маг-несії-на-Меандрі). Кімон, Мільтіадів син, продовжує війну проти Персії як коман­дувач флоту морського союзу.

465 до н. є. Подвійна перемога Кімона біля Еврімедонау півд. Малій Азії над фло­том і військом персів. Наростання во­рожої позиції Спарти у зв'язку із зро­стаючою могутністю Афін. Зменшення населення Спарти через катастрофічний землетрус (464 до н. є.) та 3-тю Мессен-ську війну (464—455 до н. є.). Допоміжне афінське військо, викликане Спартою для облоги гірської фортеці Ітома, відси­лають назад через побоювання поширен­ня демократичних тенденцій. 461 до н. є., вдавшись до остракізму, з Афін висила­ють Кімона, який приязно ставиться до спартанців.

Удосконалення демократії

462 до н. є. На пропозицію Перікла й Ефіаль­та всі політ, рішення і права передано раді (буле), комісіям судів присяжних і Народ­ним зборам (еклесії); внаслідок цього Ареопаг позбавлено влади, за винятком карного судочинства (суд крові). Після вбивства Ефіальта (461 до ч. є.) реформа­торську діяльність продовжує Перікл.

461 до н. є. Впровадження щоденної плати (дієти) членам союзу ради і судів при­сяжних (завдяки союзним податкам).

458 до н. є. Удосконалення демократії шля­хом допущення 3-го класу (зевгіти) до архонату. Державою управляють голови ради (притани). Позбавлення влади знаті й перехід політ. відповідальності до на­роду, тонніше до громадян.

451 до и. є. згідно із законом про права громадян: як батько, так І мати мають бути афінянами. (Відокремленість: втра­та права громадянства для афінян, у яких матері іноземки; егоїзм: соціальні пе­реваги — дієти (щоденна плата та роз­поділ зерна) — лише небагатьом; небез­печна, неприродна замкненість).

Боротьба проти Спарти і Персії

461 до и. є. Розірвання союзу між Афінами і Спартою, натомість союз Афін з Ар-госом, споконвічним ворогом Спарти.

460—457 до н. є. Будівництво Довгих мурів, внаслідок чого Афіни стають найбіль­шою фортецею Греції.

460 до н. є. Після переселення мессенських ілотів до Навпакта з афінською допо­могою та після укладення союзу Афін з Мєгарою зростає спартанський вплив на Коринф, який — як і Егіна — укладає союз із Спартою.

457 до н. є. Загроза Афінам з півночі від союзу Спарти з Фівами. Перемога спар­танців і фіванців під Танагрою, афінян — під Енофітом. Гегемонія Афін у Серед­ній Греції завдяки приєднанню Беотії, Локриди і Фокеї.

456 до н. є. Насильницьке прийняття Егіни до морського союзу (надання флоту). Наслідки: усунення конкурента в торгів­лі; Пірей стає найбільшим перевалоч­ним портом Греції. Афіни з торгово-політичних міркувань підтримують повстанські рухи проти Персії, наприклад, рух інара в Єгипті (Єгипет, поряд із Сицилією та Півн. При­чорномор'ям, с найбагатшою зерновою країною того часу). Загибель посланого на допомогу афінського флоту і

454 до н. є. перенесення казни союзу до Афін (сплата 1/60 частини данини богині Афіш). Поступове виснаження Афін у зв'язку з війною на два фронти — проти Спарти і Персії — змушує укласти

451 до н. є. перемир'я зі Спартою (5 років), за посередництва Кімона, який повер­нувся із заслання і

449 до н. є., незадовго до подвійної пе­ремоги афінян над персами під Саламі-

ною, помирає на Кіпрі.

448 до н. є. Мир між Персією й Афінами (мир Каллія). Наслідки: грецькі міста Ма­лої Азії і Кіпру залишаються, зі збере­женням своєї автономії, в Перській дер­жаві. Обопільна відмова від втручання; Егєйське море—грецьке внутрішнє море.

448 до н. є. Заснування Афінської держави за допомогою реорганізації Афінського морського союзу (військовий союз про­ти Персії стає зайвим): поступове впро­вадження афінської грошової системи, системи мір та ваги серед усіх членів союзу. Подальша сплата данини.

447 до н. є. Загальногрецький Мирний кон­грес, скликаний Періклом в Афінах (про­грама: забезпечення миру, безпека море­плавства, відновлення розорених перса­ми святинь), зазнає невдачі через опір Спарти. У наступний період повстання проти Афін (олігархічний переворот у Беотії 447 до н. є., відхід Евбеї і Мегари 446 до н. є.) та вторгнення спартанського вій­ська до Аттики. Афіни внаслідок цього

445 до н. є. змушені укласти 30-річний мир зі Спартою: визнання Афінської держа­ви Спартою і гегемоністського станови­ща Спарти на Пелопоннесі Афінами. Афі­ни, поряд з Персією і Карфагеном, є 3-ю великою державою на Середземному морі. Збереження дуалізму відносин між Спартою й Афінами.

443—429 до н. є. Епоха Перікла. Перікла після подолання опозиції (остракізм його су­противника Фукідіда 443 до н, є.) як дема­гога (вождя народу) щорічно переобира­ють стратегом. Посада стратега є право­вою основою його панівного становища, проте він справді перевершує своїх колег-стратегів завдяки своєму авторитету се­ред афінського народу (талант промовця). Афіни — "на словах демократія, а на­справді (однак) монархія першої людини" (Фукідід). Заснування колоній та створен­ня клерухій для забезпечення незаможно­го населення. Небезпека для афінської держави: перехід від держави, що вимагає безплатного виконання своїх обов'язків, до держави, яка платить за це певну плат­ню (дієти). Єдність культурної, зовнішньої і внутрішньої політики. Зв'язок політ. ге­гемонії і культурної місії. Зведення буді­вель в Акрополі за допомогою союзних коштів, що на роки забезпечувало бага­тьом людям роботу і прибуток, але озна­чало більше навантаження на фінанси. Культурне коло Перікла та Аспасй: Геродот Галікарнаський, Анаксагор з Клазомен, Гіпподам з Мілета, Софокл і Філій. Реорганізація морського союзу шляхом поділу міст на 5 податкових округів і вста­новлення демократії в союзних містах. Союзники, перетворені на підданих і примушені до сплати данини, чинять Афі­нам опір (440 до н. є. вихід Самоса із союзу і здобуття його Періклом). У 425 до н. є. членами морського союзу є більш як 400 міст-держав.

Антична Греція / Афіни, Пелопоннеська війна (431—404 до н. е.Ь Сицилія 61

Пелопоннеська війна

(431—404 до н. є.)

Привід: союз Керкіри з Афінами проти

Спарти, напад Афін на Потідєю, впрова­дження Афінами заборони на торгівлю з Мегарою; вимога Спарти про автономію для всіх союзних міст. 432 до н. є. Рішення про війну Спарти і пелопоннесців, хоча Спарта не схильна до війни (зменшення населення, побою­вання нових повстань ілотів, брак дже­рел фінансування). Періклів план війни: евакуація мешканців Аттики до фортеці Афіни-Пірей. Засто­сування флоту проти Пелопоннесу. Уни­кання сутичок з переважаючим спартан­ським сухопутним військом. У державній казні Афін 6000 талантів, зібраних після фінанс. декрету Каллія (434 до н. є.). 431—421 до н. є. Архідамова війна. 431—430 до н. є. Два напади Архідама на Атгику. Операції афінського флоту біля узбережжя Пелопоннесу. 429 до н. є. Капітуляція Потідеї після дво річної оборони, однак поразка афінсько­го війська, що здійснювало облогу Спар-тала. Спалах чуми в Афінах (протягом чотирьох років вимирає третина населен­ня Аттики), від якої помирає і Перікл. Народним вождем в Афінах стає Клеон (за життя Перікла супротивник політики війни, а тепер один з найзавзятіших її прибічників.) Політик, що закликає ви­стояти, вождь олігархів — Нікій. 429—427 до н. є. Вихід о. Лесбос з Афін­ського морського союзу і покарання його. Два нових напади Архідама на Аттику. Захоплення Платей спартанцями і страта захисників. 425 до н. є. Поразка спартанців на Сфак-терії (взяття в полон 120 спартанців). Клеон, який виступає за наступальне ве­дення війни, відхиляє спартанську про­позицію про мир. Після успіхів афінян 424 до н. є. — спартанська реформа вій­ська (Брасід) і похід спартанців до Фракії (вихід міст узбережжя з морського сою­зу). Допомога афінського флоту під про­водом КЛЕОНА.

422 до н. є. Поразка афінян під Амфіпо­лем. Смерть Клеона і Брасіда.

421 до н. є. Мир між Спартою і Афінами на 50 років завдяки Нікієві (Нікіїв мир). Віднов­лення попереднього статусу. Оборонний союз Спарти з Афінами проти союзу пелопоннесців з Аргосом. Відносини Афін зі Спартою погіршуються через політику Алківіада (супротивник Нікія): Афіни укла­дають союз з Аргосом, Блідою і Манті-неєю проти Спарти, силоміць домагаються приєднання Мелоса (416 до н. є.) і здійсню­ють напад на узбережжя Лаконіки.

415—413 до н. є. 4-та Сицилійська експе­диція. Допомога Афін Сегесті в боротьбі проти Сиракуз та Селінунта. Нікій відра­джує. Алківіад, звинувачений у святотат­стві, одержує наказ повернутися; він тікає до Спарти. Після перших успіхів Афін

413 до н. є. гинуть афінський флот у порту Сиракуз і сухопутне військо біля Асінару;

Нікія страчують, грецьких полонених при­мушують до підневільної праці в каме­ноломнях.

413—404 до н. є. Декелейська війна. За порадою Алківілда спартанці займають фортецю Декелеї, щоб спустошити Ат­тику. Наслідки: відхід союзників, невдо­волення в Афінах.

412 до н. є. Втручання Персії (допомога грішми) на користь Спарти, котра зали­шає напризволяще іонійські міста.

411 до н. є. Запровадження олігархії в Афі­нах (Рада чотирьохсот; Народні збори за участю лише 5000 заможних грома­дян). Наслідки: повстання афінського війська на Самосі, завдяки якому повер­тається Алківіад- Повалення олігархії і розширення демократії (загальне право оскарження).

410 до н. є. Перемога під Кізіком Алківіада. обраного в 411 до н. є. стратегом. Відхи­лення Спартанської пропозиції про мир.

408 до н. є. Повернення Алківіада до Афін. Після поразки афінського флоту біля Но­ти" Алківіада усувають (407 до н. є.)

406 до н. є. Афіняни перемогли біля Аргі-нуських о-вів, проте керівників флоту, незважаючи на протест Сократа, засу­джують на смерть (ненадания допомоги морякам, які тонуть).

405 до н. є. Перемога спартанців Лісандра під Егоспотамами.

404 до н. є. Облога і здача Афін. Умови миру: знесення Довгих мурів, розпуск Афінського морського союзу та зобов'я­зання виставляти ополчення в разі війни. Гегемонія Спарти. Запровадження олі­гархії ("30 тиранів") в Афінах. Остаточ­ний переможець у боротьбі за владу на всьому Середземному морі не Спарта, а Перська імперія.

Сицилія, Після поразки афінян під Сираку-зами відновлюється втручання карфаге­нян на Сицилії.

409 до н. є. Міста Селінунт і Гімера руй­нують карфагеняни. Після здобуття Ак-раганта (405 до н. є.) карфагеняни насту­пають на Сиракузи, проте наражають­ся на опір об'єднаних грецьких міст

405—367 до н. є. під проводом Діонісія І. Після смерті Діонісія розлад між його сином Діонісієм II і двоюрідним братом Діоном, учнем Платона.

344 до н. є. Коринфянин Тімолеон скидає Діонісія II. Ефективна оборона проти кар­фагенян (341 до н. є.) та запровадження •демократичного державного устрою (337 до н. є.). Нове піднесення за

307—288 до н. є. Агафокла, який за допо­могою карфагенян стає тираном, а 304 до н. є. — царем Сицилії (за прикладом діа-дохів). Його влада сягає Нижньої Італії. По смерті Агафокла Сиракузи від нападу Карфагена охороняє Пірр (278 до н. є.).

274—215 до н. є. Гієрон II. Після Тарентін-ської війни (с. 83). Нижня Італія стає рим­ською.

201 до н. є. Включення Сиракуз до рим­ської провінції Сицилія.

Антична Греція / Розпад полісів, Македонія (4-те ст. до н. є.) 63

Афіни, Спарта, Фіви

Створені в Греції олігархії контролюються Спартою (гарнізони під командуванням спартанських комендантів = Ьагтозіеп). Недовге правління ЗО тиранів за допомо­гою Спарти, з наступним 403 до н. є. відновленням демократії в Афі­нах. Фрасібул (дієти за відвідування На­родних зборів і театральних видовищ із 392 до н. є.). 399 до н. є. Засудження Сократа на смерть через випиття чаші з отрутою (звину­вачення в розбещенні молоді та запро­вадженні нових богів) внутрішньо не­впевненою новою демократією. 401 до н. є. Битва біля Кунакса. Смерть перського царевича Кіра, якою закін­чується його повстання проти свого бра­та, перського царя Артаксеркса II; повер­нення грецького допоміжного контин­генту: "Похід десяти тисяч" під прово­дом афінянина Ксенофонта. 399—394 до н. є. Війна спартанців проти Персії. За Агесілая Спарта знову віднов­лює війну з метою звільнення іоній­ських міст. 395—387 до н. є. Коринфська війна: Афі­ни, Фіви, Коринф та Аргос за підтрим­ки Персії воюють проти Спарти. Пер­ський флот, реорганізований афіняни­ном Кононом, перемагає спартанців 394 до н. є. у морській битві біля Кніда, однак у тому самому році афіняни і фі-ванці зазнають поразки від спартанців поблизу Коронеї. Через спробу Афін відновити морський союз і відбудувати фортецю Афіни-Пірей починаються спар­тансько-перські переговори. Босфор бло­кується спартансько-перським флотом, щоб припинити експорт зерна з Півн. Причорномор'я до Афін. 387 до н. є. Царський (Анталкідів) мир між Афінами і Спартою за посередництва перського царя: грецькі міста Малої Азії переходять під перське панування, інші грецькі міста одержують автономію, за дотримуванням якої наглядає Спарта. 377 до н. є. Заснування 2-го АфІнського морського союзу (автономія з рівно­правністю 60 союзників) проти спартан­ських зловживань. 371 до н. є. Мир між Афінами і Спартою на суходолі. Фіви відмовляються розі­рвати союз з Беотією, який триває із 379 до н. є., через що нападає Спарта. 371 до н. є. Битва біля Левктри. Поразка спартанського війська в битві з Епамі-нондом (застосування "косого бойового порядку"). Перша поразка в битві на від­критому полі засвідчує початок занепа­ду Спарти. Наступ фіванців на Лаконі-ку; звільнення Мессенії та Аркад»'. 369 до н. є. Союз Спарти й Афін проти

Фів, які будують свій власний флот. 362 до н. є. Битва під Мантінеєю: фіванці перемагають Спарту й Афіни, але по­мирає поранений Епамінонд. Кінець фі-ванської гегемони.

Македонія

359—336 до н. є. Філіпп II Македонський Троїстість державної влади: військова цар­ська влада, знать (гетерії) і військові збори. Основа зовнішньополітичних успіхів — військова перевага: поділ аристократичної кінноти на полки (іли), головна зброя — спис. Створення македонської фаланги (піші гетайри).

Зброя: сариси (довгі списи) та невеликий круглий щит. Запозичення "косого бойо­вого порядку" і вдале поєднання різних родів військ. Стратегія винищення. Міста здобуваються не шляхом тривалої облоги, а за допомогою облогових пристроїв. Кош­ти для військового будівництва надають здобуті золоті копальні гір Пангея, на схід від Стрімона.

Після об'єднання Македонії (358 до н. є.) зовнішньополітичною метою Філіппа стає домагання виходу до моря для своєї дер­жави. Прорив до Амфіполя і п-ва Халкі-діки (357 до н. є.): вихід Хіоса, Родоса, Коса та Візантія з 2-го Афінського морського союзу і розпуск його під час Війни союз­ників (357—355 до н. є.). 356—346 до н, є. 2-га Священна війна проти Фокіди, яку підтримують Афіни і Спарта, через зневажання дельфійської святині. Втручання Філіппа в боротьбу з Фокідою. Він здобуває Потідею, Метону, Стагіру, Олінф, котрий є союзником Афін. Марні заклики Демосфена дд енергійної допомоги. 352 до н. є. Здобуття Фессалії. 348 до н. є. Відокремлення, на вимогу

Філіппа, Евбеї від Афін. 346 до н. є. Філократів мир між Македо­нією й Афінами на основі статус-кво (Афі­ни залишаються наймогутнішою мор­ською державою: 350 трієр). Перемога Філіппа над Фокідою і прийняття до Дельфійської амфіктіонії. 343/342 до н. є. Завоювання Фракії. В Афінах боротьба між ісократом (об'єд­нання Греції за Філіппа, спільна війна з персами) і Демосфеном (боротьба про­ти "варвара" Філіппа). 340 до н. є. Заснування Еллінського со­юзу проти Філіппа у зв'язку із загро­зою мореплавству в Чорному морі й нового втручання у справи Греції. 338 до н. є. Битва під Херонеєю. Пере­мога Філіппа над греками завдяки кін­ноті під командуванням його сина Алек-сандра. Суворе покарання Фів, проте м'які умови миру для Афін ("Дружба і союз"). 337 до н. є. Коринфський союз усіх грець­ких міст, за винятком Спарти, під пат­ронатом Філіппа. Мирний устрій на суходолі: Союзна рада в Коринфі, македонський цар — вождь (гегемон) і союзний Полководець, авто­номія — для всіх членів (гарантії Філіппа як свідоме протиставлення гарантіям перського царя у Царському мирі). Рішення про війну проти Персії. 336 до н. є. Вбивство Філіппа.

Античний еллінізм / Александр Великий (336—323 до н. є.) 65

Александр Великий (336—323 до н. є.)

Після забезпечення македонського пану­вання над фракійцями та іллірійцями придушується грецьке повстання (Фіви, Афіни, Пелопоннес).

335 до н. є. Розорення Фів і поневолення їхнього населення.

334 до н. є. Початок перського походу: вій­на як акт помсти для греків і як загарб­ницька війна для македонців (ЗО 000 піхоти, 5000 вершників). Після переходу Геллеспонта:

Травень 334 до н. є. Перемога на Граніку над малоазійськими перськими сатрапа­ми. За грецькими побережними містами здобувають Карію, Фригію (у Гордії розрубування "гордієвого вузла" мечем) і Кілікію. Македонські офіцери правлять як сатрапи в завойованих областях.

Літо 333 до н. є. Поразки через передчас­ний розпуск іонійського флоту. Перси здобувають Хіос і Мітілену.

Листопад 333 до н. є. Битва біля Ісса ("косий бойовий порядок"). Перемога Александра над персами під проводом Дарія III Кодоманноса. Перська пропо­зиція миру відхиляється.

332—331 до н. є. Підкорення Сирії (332 до н. є. здобуття Тіра після семимісячної облоги), Єгипту (заснування Алексан-дрії, похід в оазис Сіва — святиню Зев-са Аммона й урочиста зустріч жерцями Александра як сина Бога) та Месопотамії.

331 до н. є. Придушення спартанського повстання Антіпатром у битві поблизу Мегалополя. Спарта стає членом Ко­ринфського союзу. Після форсування Єв­фрату і Тигру 1.10.331 до н. є. битва під Гавгамелами ("ко­сий бойовий порядок" на Граніку та біля Ісса). Втеча Дарія. Проголошення Александра царем Азії; вступ до Вавило-ну і Суз. Захоплення перської золотої казни (50 000 талантів).

330 до н. є. Спалюють дощенту Персеполь, щоб помститися За зруйнування Акро­поля (480 до н. є.}, здобувають Пасарга-ди і Екбатани. Греків відігускають додо­му в зв'язку із завершенням панелліні-стичного союзного походу.

Світова держава Александра

Після вбивства Дарія, вчиненого сатрапом Бессом, Александр бере царський титул, водночас претендуючи нате, щоб вважати­ся правоспадкоємцем Ахеменідів (носіння перського царського вбрання). У зв'язку із цим македонська опозиція проти Алексан­дра; страчено Філота, вбито його батька Пар-менюна. Здобуття сатрапій Аріана, Дран-гіана, Арахозія.

329 до н. є. Підкорення Схід. Ірану. Бесса захоплюють у полон і страчують. Наступ через Яксарт. 328 до н. є. Бої у Согдіані; шлюб Алексан­дра з дочкою согдійського сатрапа Рок-саною (початок політики примирення). Запровадження перського придворно-

го церемоніалу (proskynese = коліно­преклоніння), незважаючи на опір маке-доисько-грецького почту. Страта Кал-лісфена, племінника Арістотеля, після "змо­ви пажів" (327 до н. є.). Александр у по­риві гніву вбиває свого друга юності

КЛІТА.

327—325 до н. є. Похід до Індії для досяг­нення півд. і схід, краю заселеного світу (ойкумени): ідея світового панування.

326 до н. є. Перемога біля Гідаспа над Пором та його бойовими слонами. Пор стає васалом Александра. Заколот військ біля Гідаспа примушує повернутися. Побудування флоту і плавання по Інду на південь. Зворотний похід сухопутного війська під проводом Александра і Крате­ра через Гедрозію і Карманію на Персе­поль. Повернення флоту під командуван­ням Неарха вздовж узбережжя Індійсько­го океану і Перської затоки до гирла Євфрату і Тигру.

324 до н. є. План об'єднання македонців і персів у нову панівну верству (ця полі­тика об'єднання с передумовою подаль­ших планів А\ександра: підкорення Захо­ду й асиміляція всіх народів шляхом пе­реселення). Масові весілля в Сузах між македонцями та іранками. Александр одружується з перськими принцесами. Проведення амністії для політ, засланців у Греції. Після заколоту — звільнення старих ветеранів в Опісі. Реорганізація держави у Вавилоні. Пер­си і македонці отримують рівноправ­ність (homonia = єдність і коіпопіа = спільнота), персів приймають до війська. Об'єднання трьох частин імперії під вла­дою Александра в особистій унії: як пер­ського царя в Азії, як гегемона Ко­ринфського союзу в Греції, як македон­ського царя.

Відокремлення військового управління від цивільного в сатрапіях, однак управ­ління фінансами — для всієї імперії. Створення єдиної грошової одиниці на основі афінської монети. Замість схід, царської економіки (тезаврація золота

— накопичення золота у формі скарбів)

— світова економіка. Немає паралель­ного обігу золотих і срібних грошей: основою імперської валюти є срібло. Таким чином, виникають передумови створення велетенської екон. області. Грецька мова стає світовою (койне). Екс­педиції служать екон. плануванню (до­слідження причин повені Нілу, похід Не­арха та Онесікріта від дельти Інду до гир­ла Євфрату і Тигру.

Заснування майже 70 міст не лише як гарнізонів, а й як центрів поширення грецької культури. У розпалі підготовки до нових походів проти Карфагена і до Захід. Середземномор'я Александр поми­рає від лихоманки 13.6.323 до н. є. у Вавилоні (33 роки). "Ім'я Александра означає кінець однієї світової епохи і початок нової" (Й.Г. Дройзен).

Античний еллінізм / Александр Великий (336—323 до н. є.) 65

Александр Великий (336—323 до н. є.)

Після забезпечення македонського пану­вання над фракійцями та іллірійцями придушується грецьке повстання (Фіви, Афіни, Пелопоннес).

335 до н. є. Розорення Фів і поневолення їхнього населення.

334 до н. є. Початок перського походу: вій­на як акт помсти для греків і як загарб­ницька війна для македонців (ЗО 000 піхоти, 5000 вершників). Після переходу Геллеспонта:

Травень 334 до н. є. Перемога на Граніку над малоазійськими перськими сатрапа­ми. За грецькими побережними містами здобувають Карію, Фригію (у Гордії розрубування "гордієвого вузла" мечем) і Кілікію. Македонські офіцери правлять як сатрапи в завойованих областях.

Літо 333 до н. є. Поразки через передчас­ний розпуск іонійського флоту. Перси здобувають Хіос і Мітілену.

Листопад 333 до н. є. Битва біля Ісса ("косий бойовий порядок"). Перемога Александра над персами під проводом Дарія III Кодоманноса. Перська пропо­зиція миру відхиляється.

332—331 до н. є. Підкорення Сирії (332 до н. є. здобуття Тіра після семимісячної облоги), Єгипту (заснування Алексан-дрії, похід в оазис Сіва — святиню Зев-са Аммона й урочиста зустріч жерцями Александра як сина Бога) та Месопотамії.

331 до н. є. Придушення спартанського повстання Антіпатром у битві поблизу Мегалополя. Спарта стає членом Ко­ринфського союзу. Після форсування Єв­фрату і Тигру 1.10.331 до н. є. битва під Гавгамелами ("ко­сий бойовий порядок" на Граніку та біля Ісса). Втеча Дарія. Проголошення Александра царем Азії; вступ до Вавило-ну і Суз. Захоплення перської золотої казни (50 000 талантів).

330 до н. є. Спалюють дощенту Персеполь, щоб помститися За зруйнування Акро­поля (480 до н. є.}, здобувають Пасарга-ди і Екбатани. Греків відігускають додо­му в зв'язку із завершенням панелліні-стичного союзного походу.

Світова держава Александра

Після вбивства Дарія, вчиненого сатрапом Бессом, Александр бере царський титул, водночас претендуючи нате, щоб вважати­ся правоспадкоємцем Ахеменідів (носіння перського царського вбрання). У зв'язку із цим македонська опозиція проти Алексан­дра; страчено Філота, вбито його батька Пар-менюна. Здобуття сатрапій Аріана, Дран-гіана, Арахозія.

329 до н. є. Підкорення Схід. Ірану. Бесса захоплюють у полон і страчують. Наступ через Яксарт. 328 до н. є. Бої у Согдіані; шлюб Алексан­дра з дочкою согдійського сатрапа Рок-саною (початок політики примирення). Запровадження перського придворно-

го церемоніалу (proskynese = коліно­преклоніння), незважаючи на опір маке-доисько-грецького почту. Страта Кал-лісфена, племінника Арістотеля, після "змо­ви пажів" (327 до н. є.). Александр у по­риві гніву вбиває свого друга юності

КЛІТА.

327—325 до н. є. Похід до Індії для досяг­нення півд. і схід, краю заселеного світу (ойкумени): ідея світового панування.

326 до н. є. Перемога біля Гідаспа над Пором та його бойовими слонами. Пор стає васалом Александра. Заколот військ біля Гідаспа примушує повернутися. Побудування флоту і плавання по Інду на південь. Зворотний похід сухопутного війська під проводом Александра і Крате­ра через Гедрозію і Карманію на Персе­поль. Повернення флоту під командуван­ням Неарха вздовж узбережжя Індійсько­го океану і Перської затоки до гирла Євфрату і Тигру.

324 до н. є. План об'єднання македонців і персів у нову панівну верству (ця полі­тика об'єднання с передумовою подаль­ших планів А\ександра: підкорення Захо­ду й асиміляція всіх народів шляхом пе­реселення). Масові весілля в Сузах між македонцями та іранками. Александр одружується з перськими принцесами. Проведення амністії для політ, засланців у Греції. Після заколоту — звільнення старих ветеранів в Опісі. Реорганізація держави у Вавилоні. Пер­си і македонці отримують рівноправ­ність (homonia = єдність і коіпопіа = спільнота), персів приймають до війська. Об'єднання трьох частин імперії під вла­дою Александра в особистій унії: як пер­ського царя в Азії, як гегемона Ко­ринфського союзу в Греції, як македон­ського царя.

Відокремлення військового управління від цивільного в сатрапіях, однак управ­ління фінансами — для всієї імперії. Створення єдиної грошової одиниці на основі афінської монети. Замість схід, царської економіки (тезаврація золота

— накопичення золота у формі скарбів)

— світова економіка. Немає паралель­ного обігу золотих і срібних грошей: основою імперської валюти є срібло. Таким чином, виникають передумови створення велетенської екон. області. Грецька мова стає світовою (койне). Екс­педиції служать екон. плануванню (до­слідження причин повені Нілу, похід Не­арха та Онесікріта від дельти Інду до гир­ла Євфрату і Тигру.

Заснування майже 70 міст не лише як гарнізонів, а й як центрів поширення грецької культури. У розпалі підготовки до нових походів проти Карфагена і до Захід. Середземномор'я Александр поми­рає від лихоманки 13.6.323 до н. є. у Вавилоні (33 роки). "Ім'я Александра означає кінець однієї світової епохи і початок нової" (Й.Г. Дройзен).

античний еллінізм / Держави діадохів II 69

Греція

323—322 до н. є. Ламійська війна. Спробу здобути самостійність зриває Антіпатр. Запровадження тимократії і самогуб­ство Демосфена. Грецію окуповують ма­кедонські гарнізони. 266—261 до y. є. Хремонідова війна. Спро­ба звільнитися Афінам не вдається, про­те загарбники після переговорів відступають (262 до н. є.). Афіни стають вільни­ми, хоча політ, ролі не відіграють, однак визнаються духовною столицею Греції (школи філософів).

Політ, новоутвореннями є союзи, які виникають на місці колишніх міст-держав: 1. Етолійський союз. Він найбільше роз­ширюється після відсічі галлам під Фермопілами і під Дельфами (279 до н. є.), однак послаблюється у Війні союзників (220—217 до н. є.) через втручання Македонії з приводу свавілля етолійських

піратів у Егеях. 2. Ахейський союз (бл. 280 до н. є.: Сікіон, Коринф, Аргос, Егіна), спрямований проти Етолійського союзу І Спарти, цар якої Клеомен III робить спробу соціаль­ної реформи (скасування ради ефорів, прийняття періойків у повноправні гро­мадяни, звільнення ілотів). 222 до и. є. Поразка Спарти під Селласією від Ахейського союзу та Македонії (ліквідація царської влади). Боротьба союзів між собою і вправна дипломатія Риму призводять до політ. занепаду Греції. Після повстання Ахей­ського союзу проти римлян і його по­разки на Істмі 146 до н. є. — розпуск Ахейського союзу і розорення Коринфа. Автономія для Спарти, Афін і Дельф. 145 до н. є. Приєднання переможених грецьких міст до провінції Македонія,

Месопотамія, Персія, Мала Азія

304—64 до н. є. Правління Селевкідів, за- початковане Селевком і Нікатором. Відсутність суцільної території спричи­няє заснування самостійних царств у Малій Азії і на Сході, чому сприяє і не-жорстке (федералістичне) правління: Збереження перського поділу на сатрапи за правління грецько-македонських на­місників областей (стратегів). Столиця Селовкія (замість Вавилоиа) та заснуван­ня багатьох інших міст у Малій Азії і Сирії. Співіснування греків (запозичен­ня афінської грошової системи і грець­кої офіційної мови) і македонців (вій­ськові колонії) та місцевих жителів (арамейська офіційна мова поряд із грецькою).

Селевк і покидає індійську провінцію Чандрагупта (с. 43) за поставку 500 бойо­вих слонів для боротьби проти Антігона і Деметрія. Відокремлення малоазійських земель за його наступників Антіоха і Сотера Рятівника. Ба. 280 до и. є. Мітрідат і засновує Пон-

тійське царство на Чорному морі. По­ступова еллінізація в 2-му ст. до н. є. Після трьох війн Мітрідата проти Риму зменшення Боспорської держави за Фар-нака, якого 47 до н. є. розбиває Цезар (с. 91) під Зелою.

279 до н. є. Вторгнення кельтів (галатів) до Малої Азії, закликаних на допомогу Нікомедом, який, спираючись на них, засновує царство Віфінію зі столицею у Нікомедії.

74 до н. є. Віфінія стає римською (через успадкування).

275 до н. є. Антюх I витісняє галатів до однойменної області Галатія у Малій Азії.

263—133 до н. є. Пергамська держава, заснована Евменом і.

230 Перемога його племінника Аттала і біля Пергаму над галатами ("галльські групи"). Заснування бібліотеки. За його наступ­ників Евмена II і Аттала II будівництво монументального Пергамського вівта­ря Зевса (нині зберігається в Берліні). 133 до н. є. Атгал Ні залишає свою дер­жаву у спадок римлянам.

За Антіоха II Теоєл (Бога) та Селевка II Кал-лііііка (Переможця) — втрата Сходу:

247—227 до н. є. Парфянська держава, заснована Аршаком і; виникла у зв'язку з вторгненням скіфських племен парнів (рагіпег — парфянин) — феодальна дер­жава із врахуванням традицій Ахеме-нідів. За Мітрідата і ("Цар царів", 171—138 до н. є.) з 140 до н. є. — поширення влади на весь Іран і Месопотамію. Смерть його сина Фраата II в оборонній війні з зак­ликаними ним проти Селевкідів саків. Владу відновлює Мітрідат II (124—87 до н. є.). За його наступників — внутріш­ньополітичний розбрат і сутички з рим­лянами.

53 до н. є. Битва під Каррами. Перемога парфян над Крассом завдяки перевазі кінних лучників. Тривалі конфлікти з Римом через Вірменію.

227 до н. є. Ардашир з дому Сасанідів перемагає парфянського царя Артаба-нд V.

239—130 до н. є. Грецько-бактрійська держава. Боротьба на півн. кордоні з юешами і тохарцями, яких відтісняють гуми. 130 до н. є. Крах держави, спри­чинений нападами парфян, саків і то-харців.

223—187 до и, є. Антіох ІІІ Великий, най­визначніший правитель із Селевкідів, після початкових успіхів у Сирії, Пале­стині й на Сході (здобуття індійських земель) вступає в конфлікти з римляна­ми (192—188 до н. є.). 190 до н. є. Битва під Магнесією. Поразка Антіоха. Апамейський мир: втрата Ма­лої Азії. Початок занепаду панування Селевкідів. Повільний занепад зумовлю­ють внутрішньополітичні конфлікти, боротьба з парфянами і суперечки за престол.

64 до н. є. Кінець державі Селевкідів кладе Гнєй Помпей (с. 91).