Загальна характеристика культури східних слов’ян.

Хрещення Русі

Визначним етапом у розвитку української культури стало заснування близько 882 року Київської держави. Особливі, унікальні умови сприяли бурхливому культурному розвитку Русі. Насамперед, мається на увазі географічне розташування. Знаходячись на перетині ключових торгових шляхів, Русь всотувала елементи культур народів-контактерів. Найбільше впливала на зміст української культури Візантійська імперія. З Константинополя до України прийшло християнство; архітектура й література раннього київського періоду значною мірою ґрунтувались на візантійських запозиченнях. Власне київська культура була від початку синтетичною, адже окрім полян, що стали етнічною основою у формуванні Русі, у процесі об’єднання брало участь ще близько тринадцяти слов’янських племінних союзів. Також значний внесок в українську культуру періоду Київської Русі зробили фінно-угорські та тюркські племена, що були сусідами українців. За цих умов виключно військовою силою утримувати єдність держави було неможливо. Нагальною була необхідність спільної ідеї і спільної мети. Цю роль виконало християнство.

У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були князі Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги. Вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр.

Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії, на відміну від західноєвропейських країн, церква та її служителі були підвладні імператору та всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло й те, що дозволялося проводити богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.

Володимир хрестився сам і під страхом покарання примусив хреститися все населення країни. Знать і заможні верстви населення приймали нову релігію порівняно легко, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш відданими старій язичницькій вірі були низи суспільства. Основними носіями ідей християнства стають церкви й монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на "біле" і "чорне". При церквах мешкали численні служителі: крім священика, були т.зв. "церковні люди" – ігумен, диякон ("біле духовенство"), а також просфірниці, паломники, лікарі, задушні люди (невільники, подаровані церкві); сюди ж приймали інвалідів. Оскільки православне християнство не передбачало обітниці безшлюбності для "білого" духовенства, всі церковні люди могли мати сім’ї, члени яких також жили при церквах. Вони не підлягали світському суду, їх судив єпископ. Духовні звання часто переходили з покоління в покоління.

Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051 р.). Чернецтво, або "чорне" духовенство, найбільш повно й наочно втілювало ідеї зречення від мирської суєти, спокутування гріхів, служіння Богу. Ченці, на відміну від церковних людей, жили передусім за рахунок власної праці, а не за рахунок подаянь від парафіян, давали обітницю безшлюбності. Життя перших київських ченців – Антонія, Феодосія Печерського та ін. – було винятково важким, сповненим виснажливою фізичною працею, самообмеженнями, молитвами. Пізніше з’являються справжні подвижники чернецтва – ченці-самітники, які здійснювали аскетичні подвиги: Даміан, Іван-Самітник, князь Святенник та ін. Систематичні пости стають нормою не тільки для ченців, але й для всіх вірян. Їсти жирні страви, наприклад, у Великий піст стало вважатися гріховним. У XIII ст. у Київській Русі було понад 50 монастирів, з них 17 – у самому Києві. Вищі посади в церковній ієрархії займає тільки "чорне" духовенство.

Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже за часів князювання Ярослава Мудрого митрополит Ілларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання й всепрощення, що орієнтували людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного.

Прийняття християнства мало для Русі, незважаючи на всі суперечності, величезне позитивне значення. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів – церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства.