Декабристський рух в Україні.

Як офіцери, так і солдати російської армії в закордонних походах по­бачили в Європі інше, так разюче не схоже на їхнє, життя. Наприклад, у переможеній Франції всі грома­дяни були вільними, конституція забезпечувала їм не­обхідний мінімум прав і свобод. В армійському офіцерському середовищі почали ви­никати таємні організації — масонські ложі і по­літичні товариства. До однієї такої ложі в Полтаві належав І.П. Котляревський. Ложа в Києві під на­звою «З'єднані слов'яни» складалася з українців, по­ляків, росіян. У неї входили Василь Лукашевич, Пав­ло Пестель, Михайло Бєстужев-Рюмін — майбутні декабристи. У таких ложах набувалися перші навики конспіративної роботи, відшліфовувалися політичні ідеї і засоби їх втілення в життя. Оскільки ініціаторами створення цих лож були росіяни, то саме вони й ста­вили собі за мету прилучення малоросійського дво­рянства до всеросійського політичного руху.

Спочатку в Тульчині на Поділлі в 1821 р. виникло Південне товариство декабристів, головою якого був полковник П. Пестель. Він же й написав програмний документ Південного товариства — «Руську правду». Програма передбачала знищення самодержавства, вста­новлення республіканського способу правління і ска­сування кріпацтва.

Північне товариство виникло в Санкт-Петербурзі в 1822 р. Очолював його Микита Муравйов. Поряд з Південним товариством в Україні діяло «Товари­ство об'єднаних слов'ян», створене в Новоград-Волинсь-кому офіцерами П. і А. Борисовими та дворянином Волинської губернії Юліаном Люблінським. Товари­ство ставило своїм першим завданням ліквідацію кріпосництва і самодержавства. «Не бажай мати раба, коли сам бути рабом не хочеш», говориться в «Прави­лах» організації.

Восени 1825 p. Південне товариство і «Товариство об'єднаних слов'ян» об'єднались в одну організацію в складі Васильківської управи. Загалом же Півден­не товариство декабристів завдяки об'єднанню вирос­ло до 160 осіб.

У зв'язку з процесом формування нації в Україні активізувався національний рух. В один і той же час поряд з декабристськими організаціями виникло і дія­ло Малоросійське товариство (1821-1825 pp.), яке очо­лив дворянин Полтавської губернії Василь Лукашевич. Він уже мав досвід нелегальної діяльності в органі­зації декабристів і в масонській ложі. Метою товариства була політична незалежність України від Польщі. Ця організація не мала чіткої програми своєї діяльності, хоча один тільки факт її існування свідчив про усві­домлення кращою частиною українського суспільства необхідності радикальних змін у державі.

Повстання декабристів планувалося на час літніх військових маневрів 1826 p., коли цар Олександр І повинен був виїхати в Україну. Але за загадкових обставин цар помирає і змовники з Північного товари­ства передчасно, без узгодження з керівниками Півден­ного товариства, вирішили захопити владу в Росії. Для цього вони, скориставшись династичною кризою, запланували свій виступ на 14 грудня 1825 р., час коронування Миколи І.|

Члени Північного товариства розраховували на те, що їм удасться організувати відмову військ, які ви­йдуть на Сенатську площу в Санкт-Петербурзі, від при­сяги новому цареві і з їх допомогою вони захоплять владу. Хоча керівником повстання був призначений князь С. Трубецькой, насправді ж повстанців очолив К. Рилєєв. П. Каховському було доручено вбити Ми­колу І. Поспішати треба було ще й тому, що за день до повстання був арештований П. Пестель. Стало зрозу­міло, що організація викрита, шляху до відступу у ре­волюціонерів не було.

14 грудня 1825 р., в день присяги новому цареві членам товариства вдалося загітувати на повстання Московський полк і ще декілька військових частин. Декілька тисяч солдатів і десятки офіцерів простояли більшу частину дня в очікуванні, що до них приєднається реш­та військ. Мирні жителі столиці співчутливо віднеслися до повсталих. Проте армія не підтримала декабристів. Навпаки, Микола І зумів організувати придушення повстання. Віддані йому війська на чолі з героєм Віт­чизняної війни 1812 р. генералом Милорадовичем по­чали артилерійський обстріл картеччю повсталих і мир­ного населення, яке зібралося на Сенатській площі. Сотні людей було вбито і поранено.

Почалося повстання декабристів і в Україні. Ви­ступили дві роти Чернігівського полку, до них при­єдналися ще три. Вони вступили в м. Васильків, де стояв штаб полку з прапорами і захопили його, а потім вступили в село Велика Мотовилівка. Врешті до по­всталих приєднався весь Чернігівський полк. Його командування склало «Православний катехізис» і відо­зву до народу. Проте повсталих не підтримали сусідні Кременчуцький та Алексопольський полки. Повсталі рушили на Білу Церкву. Частина російських військ, яка залишилась вірною цареві, обстріляла повсталих з гармат на висотах біля сіл Устимівки і Ковалівки. Цей бій закінчився розгромом повстанців.

33 .Національно просвітницький рух. Кирило-Мефодіївське братство: програма і діяльність.

Кирило-Мефодіївське товариство - українська таємна політична організація, що виникла в січні 1846 р.у Києві. Ініціаторами створення братства були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського університету Ми­кола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, етнограф Опанас Маркевич.

У квітні 1846 р. до братства приєднався Тарас Шевченко. Восени 1846 р. загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Організацію назвали іменами відомих слов'янських про­світителів Кирила й Мефодія, чим засвідчили просвітницькі, гу­маністичні наміри й прагнення знайти шлях поліпшення долі ук­раїнського та інших слов'янських народів через утвердження со­ціальних ідеалів християнства - справедливості, свободи, рівності, братерства, а також релігійну спрямованість братства. Програмні положення Кирило-Мефодіївського брат­ства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св.Кирила і Мефодія», ос­новним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці», напи­саній В. Білозерським. Вони, зокрема, передбачали: створення демократичної федерації рівноправних слов'янських республік; знищення царизму і скасування кріпосного права та станів; ут­вердження в суспільстві демократичних прав і свобод для грома­дян; досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами. Братчики вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї товариства через розповсюдження його про­грамних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Т. Шевченка; займалися науковою працею й виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, у яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток на­родної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, напи­сання й видання нових. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора діяльність організації була викрита, а її члени заарештовані. Найтяжче було покарано Т. Шевченка - віддали в солдати Оренбурзького корпусу із забороною писати і ма­лювати. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзьку фортецю М. Гулака. Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що воно вперше розробило широку політичну програму національ­но-визвольного руху