Національно-духовне відродження і розвиток культури в Україні в сучасних умовах.

Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в суверенній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм.
1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру». Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної бази. В Україні відкриваються нові музеї, історико-культурні центри (Батурин Глухів, Збраж). Створена спеціальна урядова комісія, що займається поверненням в Україну вивезених із неї цінностей. Видаються раніш заборонені твори українських письменників: Івана Багряного, Олени Теліги, Євгена Плужника, Миколи Хвильового та ін. Читачі України дістали змогу познайомитися з творами письменників дисидентів Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка та ін. Розвивається народна творчість. Проводяться різні фестивалі («Таврійські ігри»); конкурси «Червона рута», «Золоті ворота»... Зокрема за роки незалежності виник вітчизняний шоу бізнес. Популярними стали пісні Таїсії Повалій, Наталії Могилевської, Олександра Пономарьова, групи „Воплі Видоплясова”, „Океан Ельзи” та ін. 2001 р. набув сили новий закон України «Про загальну середню освіту в Україні», що передбачає демократизацію, гуманітаризацію системи освіти і впровадження 12-річного терміну навчання та 12-бальної системи. Відбулися зміни й у вищій школі: впровадження обов'язкового вступного іспиту з української мови; обов'язкове вивчення студентами всіх спеціальностей історії України та українознавства; набір на контрактній основі; відкриття приватних вузів; скорочення підготовки спеціалістів вечірньої та заочної форм навчання.Україна має значний науковий потенціал. Сучасний науковий комплекс країни складається з науково-дослідних інститутів, вузів, проектно-конструкторських і та технологічних бюро. Підписана угода між інститутом електрозварювання ім. Патона і американським аерокосмічним агентством НАСА про розробку ехнології зварювання у космосі. Певних успіхів досягли вітчизняні гуманітарні науки, зокрема історична. За роки незалежності вивчення історії України переживає справжній ренесанс. Значний внесок в історичну науку зробили В. Степанков, С. Кульчицький, Є. Верстюк, академік П. Толочко, Ф. Турченко, та багато інших дослідників. Великого резонансу в Україні набула мовна проблема. У роки незалежності проходить друга хвиля українізації всіх сфер життя суспільства, але адміністративно-бюрократичні методи її впровадження викликають опір і невдоволення досить значної російськомовної частини українського суспільства, що не сприяє згуртуванню населення України.

47.Низька культурна традиція та естетична категорія «комічного».

До низької культурної традиції належать коломийки,соромницькі пісні,частушки,та інші види мистецтва,де вчживається нецензурна лексика.

саме вживання нецензурної лексики і є проявом низької культури.За поширеними серед української інтелігенції теоріями, велика частина слів ненормативного характеру вживаються в сучасній українській мові, є наслідком запозичення з польської, російської і татарської мов та івриту.

Комічне: сатира, іронія, гумор, сарказм. Скрябі, Низька культурна традиція:Поющіє труси, скрябін…

Сатира - це різке висміювання і засудження негативних явищ у суспільному житті, певних серйозних вад у людському характері. Сатира може бути представлена у різних жанрів художніх творах. Виникла ще в усній народній творчості, як і гумор. В Україні сатира відома з найдавніших часів у народній творчості, у літературі розвинулася з 16-17 століття, зокрема в творчості І. Вишенського й інших творах полемічної літератури. Сатиричне забарвлення мали деякі твори вертепного і шкільно-театрального репертуару, зокрема популярні в 17-18 століття інтермедії.

Сарказм— зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий. Це аморальні речі, різко негативні.До сарказму вдавався Т. Г. Шевченко: Сон, Кавказ, Юродивий.

Іро́нія— художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Особлива заслуга в осмисленні іронії в художній практиці належать Тарасу Шевченку. У нього вона спрямована не до суб’єкта, а до об’єкта. Насмішка не заповнює остаточно її зміст. Іроніст — це сумна людина, бо обставини буття України трагічні. Т. Шевченко створив геніальні іронічні рядки, що стали афоризмом:

«Од молдованина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!»

Його іронія перетворюється на засіб звинувачення антигуманних суспільних явищ, колоніальної політики царської Росії.

Франкову іронію можна назвати холодною, крижаною. Проте іронічний автор у творах І. Франка — не апатик, якому все байдуже. Письменник використовує апатію як маску, засіб розвінчення потворного.

Українська література 20 ст. (М. Хвильовий, В. Еллан (Блакитний), Остап Вишня, М. Куліш, П. Загребельний, Є. Дудар, Олег Чорногуз, Ю. Андрухович) розвиває іронію характерну для літератури 19 ст., так звану «епічну іронію» (Т. Манн.). Іронія як «об'єктивна суб'єктивність» виявляєтся в романах «Левине серце», «Гола душа» П. Загребельного; «Позичений чоловік», «Парад планет» Є. Гуцала, «Аристократ із Вапнярки», «Перетендент на папаху» О. Чорногуза, у творах Ю. Андруховича, Є. Дударя.

Іронія є часто єдиною формою вільного погляду на світ і героя.

Гу́мор — 1. доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад.

Видатний український письменник Павло Михайлович Губенко, відомий широкому загалу читачів під псевдонімом Остап Вишня, ввійшов в українську літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Письменник весь час перебував у роботі, творчих пошуках, у служінні своєму народові. Протягом усієї творчої діяльності він продовжував і розвивав традиції російської і української сатиричної класики, традиції таких визнаний майстрів, як Котляревський, Гоголь, Шевченко, Чехов, Лесь Мартович, традиції народного гумору.

48.Нова українська література (І.КотляревськиЙ, Г.Квітка-Основ'яненко, Т.Шевченко ).

Основоположник Шевченко. А простою мовою написав котляревський

І саме в час гнітючої безвихідності, як дар небес, ковток свіжого повітря, з'явився провісник життєдайного майбуття — поема «Енеїда» Івана Котляревського. Правду кажучи, батько сучасної української літератури не вважав свій літературний експеримент з використанням живої народної мови вартим опублікування. Перші три частини «Енеїди» в 1798 р. в Петербурзі видав власним коштом конотопський поміщик Василь Папура.

Ця подія стала віхою рішучого повороту від минувшини до розвитку нової літератури і, зрештою, нової культури. Адже вибір Котляревським мови народу став незворотним явищем не тільки для літератури.

Услід за нею протягом XIX ст. народну мову почали використовувати публіцистика, літературна критика й гуманітарні науки. Іван Котляревський є також автором перших українських п'єс — «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», які ставилися в Полтаві й започаткували новий український театр.

Творчість Івана Котляревського (1769-1838) — звичайно, дар Божий, але отриманий українством закономірно, тоді, коли воно усвідомлювало його значення. По-перше, «Енеїда» не могла б з'явитися, не успадкувавши національні духовні традиції, сформовані козацькою добою: незнищенний дух вільнодумства; збережене в надзвичайно важких умовах національне самоусвідомлення, історичний оптимізм; готовність шукати і знайти нову, як говорив Г. Сковорода, «духовну вітчизну».

Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) — засновник сучасної української прози. Письменник народився в родовому дворянському помісті Основа, що поблизу Харкова (нині ця місцевість знаходиться в межах міста). Здобув домашню освіту. Певний час перебував у монастирі. Усе життя прожив у Харкові, брав активну участь у громадському та культурному житті міста. Протягом 1817-1828 pp. посідав виборну посаду повітового предводителя дворянства. У 1812 р. Г. Квітка-Основ'яненко — директор харківського театру. За його участю видавався журнал «Украинский вестник» та пізніші харківські альманахи. У 1833 р. з-під його пера вийшла «Супліка до пана іздателя» — справжній «маніфест» на захист української літератури.

Вершиною української літератури XIX ст. стала геніальна творчість пророка національного відродження України — Тараса Шевченка. У 1831 р. кріпацька доля завела його до Петербурга. Там він познайомився з художниками І. Сошенком, К. Брюлловим та іншими діячами культури. У квітні 1838 р. вони організували його викуп із кріпацтва. Протягом 1838-1845 pp. T. Шевченко навчався й успішно закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Саме тоді проявився й поетичний талант юнака: у 1840 р. вийшла його славнозвісна збірка «Кобзар». Завершивши навчання, Шевченко повернувся в Україну і в лютому 1847 р. почав працювати вчителем малювання в Київському університеті св. Володимира. Проте 5 квітня його заарештували за підозрою в належності до Кирило-Мефодіївського братства й засудили до заслання. Лише в 1857 р. він отримав звістку про звільнення. В останні роки свого життя Шевченко знову поринув у літературну творчість. У ній він, як ніхто інший, досягнув вершин народних етичних норм, відтворив світогляд українців та їхні глибинні почуття. Здавалося, вустами поета промовляв сам український народ.

49.0браз України у творах романтиків ХІХ ст.

Образ україни це найсильніший і найдраматичніший образ творчості шевченка.свої щирі почуття до україни шевченко висовлював епітетами моя,славна,стоптана ляхами,москалями обідрана. Євген гребінка-укр мелодія, віктор забіла-соловей,сосюра-любіть україну,гулак-артемовський-рибала,маркіян шашкевич-соловейко,куліш-чорна рада