Нормативністьуживання форм роду іменників

1. Деякі іменники в українській мові мають дублетні форми роду: зал — зала, тезис — теза, банкнот — банкнота, кла­віш — клавіша, сусід —-сусіда, продаж — продажа, плац­карт — плацкарта тощо. Більшість дублетних утворень має в мові неоднакове застосування. Так, нормативними і частовжи-ваними вважаються форми продаж, гепеза, теза, банкнот, про­даж, клавіша, плацкарта. Форми продажа, генезис, тезис є за­старілі і тому рідковживані. Крім цього, в художній літературі нерідко трапляються варіанти форм, які вважаються архаїчни­ми і не становлять норми літературної мови (нарада, юриста, гайдамак тощо). Нерідко рід іменників сприяє розрізненню значень слів, порівняймо: друкар — друкарка, пілот — пілот­ка, секретар — секретарка, адрес — адреса, гарнітур — гарні­тура. _

2. Існує в мові значна група іменників спільного роду, які в одній і тій же формі вживаються зі значенням двох родів: чоло­вічого і жіночого, чоловічого і середнього, жіночого і середньо­го. Це переважно емоційно забарвлені суфіксальні лексеми, що, називаючи істоту, вказують на певну її ознаку. Вони належать ДО сфери розмовного мовлення. Іменниками "спільного" роду їх можна назвати тоді, коли вони уживаються поза контекстом, у словнику.

В українській мові значення подвійного роду мають іменни­ки на -а- назви осіб, які виступають як слова чоловічого і жіно­чого роду залежно від статі, яку вони називають. Це такі слова, як: роботяга, білоручка, зазнайка, соня, нікчема, тихоня, каліка, сирота та ін. У контексті їх рід конкретизується: Десятки ра­зів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості (Ф.Прокопенко). Узяв та й посватав таку ж сироту, як і сам (М.Левицький).

До іменників подвійного роду належать і деякі назви осіб На -о: агакало (ч. і с), ледащо (ч. і с), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.).

У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) — велике ледащо. Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовому мов­ленні.

198

199

Хоча у розмовному мовленні під впливом іменників жіночо­го роду на -а, -я спостерігається тенденція вживати форму жі­ночого роду при позначенні осіб чоловічого роду, наприклад: Він таканікчема (замість такий). Таке уживання є відхи­ленням від норми.

3. Багато іменників, що означають назви посад, професій та звань, мають тільки форму чоловічого роду: інженер, інспек­тор, декан, директор, ректор, президент, кандидат, доктор, про фесор, академік, пілот, сержант, генерал, лейтенант тощо.

Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення посади жінки та ім'я її при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій адвокат захворів. Прокурор навів цікаві факти.

Сполучення на зразок суддя Павлишина, засідатель Котов-ська вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду: Суд­дя Павлишина заперечила проти розгляду цієї справи.

Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгод­жується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічо­го роду: Мій керівник Валентина Василівна першою поздо­ровиламене з днем народження. Досвідченийінспектор Козлова доповілапро стан справ.

Вирази моя стоматолог, моя бухгалтер мають розмовний характер. Так само фамільярно-розмовний характер мають фор­ми: продавщиця, директорка, аптекарка; а слова директорша, генеральша у цьому ж стилі позначають дружину директора, ге­нерала.

Значна кількість назв осіб за фахом утворюють паралельні форми: журналіст — журналістка, касир — касирка, лікар — лікарка, перекладач — перекладачка. Однак в офіційно-діловій сфері перевага надається лексемам чоловічого роду.

4. У деяких назвах осіб за професією або місцем проживан­ня наявні паралельні форми: арфіст — арф'яр, зварник — зва­рювач, розкрійник — розкроювач, полтавець — полтавчанин, харківець — харків'янин, жашківець — жашківчанин — жаш-ків'янин.

5. Слід запам'ятати рід деяких іменників в українській мові: ступінь, біль, степінь, кір, насип, Сибір, дріб, шампунь — чолові­чого роду, а путь, картеч — жіночого.

6. При визначенні роду в невідмінюваних словах іншомов­ного походження керуються такими правилами.

До чоловічого роду належать:

а) іменники, що позначають назви осіб чоловічої статі: мае­
стро, аташе, денді;

б) іменники, що позначають назви тварин чи птахів: кенгу-

200

/>//. поні, шимпанзе, фламінго, какаду (винятки: муха цеце, риба іфасі — жіночого роду);

в) іменники, що позначають назви вітрів: сироко, торнадо.

До жіночого роду належать:

а) іменники, що позначають назви осіб жіночої статі: мадам,
міс,місіс, леді, фрау;

б) іменники, що позначають назви мов: хінді, бенгалі, пуш­
ту, урду, есперанто;

в) а також іменники: авеню, стріт (вулиця), салямі (ков-
бвса), кольрабі (капуста), івасі (риба), цеце (муха).

До середнього роду належать:

назви неістот (депо, кліше, кашне, амплуа, інтерв'ю, портмо­не, таксі, жалюзі тощо).

Деякі іменники іншомовного походження, що називаютьосіб, належать до спільного роду: інкогніто, протеже, візаві. Імен­ник галіфе вживається лише у формі множини.

Рід невідмінюваних географічних назв співвідноситься з родом відповідного іменника — загальної назви: Торонто, Тбі-ііі і — середнього роду, бо місто. Онтаріо — середнього роду (озеро), Міссісіпі, Колорадо, Конго (ріки) — жіночого роду. Капрі (острів) — чоловічого роду тощо.

7. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижне-ІОГО слова: АЕС — жін. рід (бо атомна електрос7лймг^гя), ІІІ'У — чол. рід (бо Народний Рух України).