Обрання гетьманом в еміграції П. Орлика. Бендерська Конституція.

Генеральна Військова Канцелярія– вища державна військово-адміністративна козацько-старшинська установа, за посередництва якої гетьман здійснював свою військову і цивільну владу. Створена в роки Визвольної війни середини XVII ст. Діяла при гетьмані в Чигирині, а згодом в Гадячі, Батурині, Глухові. Із 20-х років XVIII ст., крім ведення діловодства, Г.в.к. набула значення адміністративного колегіального органу виконавчої влади. В роки міжгетьманства (1724-1727) в її руках цілком зосереджувалося державне управління Гетьманщиною. Діяла до ліквідації гетьманства в 1764 р.

Генеральна військова рада – орган центрального державного управління в гетьманській Україні протягом 1648-1750 років.

Генеральний військовий суд(Генеральний суд) – найвища судова установа Гетьманщини в 17-18 ст. Суд виник під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 років. Підпорядковувався нетьманові. Розглядав справи про вбивства, грабежі, підпали маєтків. Найважливіші справи (наприклад, злочини проти Гетьманщини, невиконання розпоряджень гетьмана та інше) та суд над генеральною військовою і полковою старшиною розглядались у Генеральному військовому суді членами генеральної старшини. Був найвищою апеляційною інстанцію для полкових і сотенних судів. Рішення Генерального військового суду могло бути оскаржене у гетьмана.

Генеральна старшина –вища державна адміністрація в Гетьманщині в 17-18 ст.. Генеральна старшина становила найближче оточення гетьмана. До складу генеральної старшини входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний, два генеральних осавули. Генеральна старшина брала участь у Генеральній військовій раді, вирішувала найважливіші політичні, адміністративні та військові питання, проводила дипломатичні переговори, відала фінансами і судовими установами, очолювала збройні сили Гетьманщини.

Генеральний обозний –посада уряд і військове звання у Війську Запорозькому 17-18 століття. Особа, що займала цю посаду була другою після гетьмана. Генеральний обозний завідував обозом і загальною (генеральною) артилерією Війська Запорозького. До його відомства входили: гарматні майстри, слюсарі, коновали, гармаші, довбиші, ковалі, а також підпорядковувалися полкові обозні, які завідували артилерією козацьких полків.

Генеральний писар – член генеральної старшини, вища службова особа, яка вела справи гетьманського уряду в Україні в 17-18 століттях. Іноземці називали його канцлером. Генеральний писар керував діяльністю Генеральної військової канцелярії, приймав іноземних послів, брав участь у виробленні умов міжнародних договорів, вів дипломатичне листування, зберігав державну печатку.

Генеральний підскарбій – вища службова особа державної адміністрації в Україні в середині 17-18 століть, член генеральної старшини. Підскарбій відав державною скарбницею, прибутками і витратами державних коштів, керував збором податків, встановлював мита, стояв на чолі Генеральної скарбової канцелярії.

Генеральний хорунжий – член генеральної старшини, вища посадова особа гетьманської адміністрації в Україні у 17-18 століттях. Офіційним обов’язком генерального хорунжого була охорона головної хоругви козацького війська. Генеральний хорунжий відав здебільшого військовими справами і в певній мірі був ад’ютантом гетьмана: виконував важливі військові та дипломатичні доручення гетьмана, призначався наказним гетьманом.

Генеральний бунчужний –виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих урядових посад у Гетьманській Україні 17-18 століттях, член Генеральної Старшини. До обов'язків генерального бунчужного належало берегти і захищати у воєнні часи бунчук – символ гетьманської влади. Під час воєнних дій керував відділами козацького війська. Генеральний бунчужний виконував важливі доручення гетьмана, що стосувалися судових справ, дипломатичної служби. З особливого гетьманського наказу засідав у Генеральній Військовій Канцелярії або командував відділом війська. У мирних часах гетьман послуговувався ним у справах дипломатичних та судових.

Генеральний осавул – член генеральної старшини, вища службова особа державної адміністрації у Гетьманщині 17-18 ст. Генеральних осавулів було двоє: старший і молодший (підосавульний). Старший генеральний осавул був охоронцем гетьманської булави. Генеральний осавул був найближчим помічником гетьмана у військових питаннях, розслідував тяжкі злочини, брав участь у переговорах з іноземними послами, виконував обов'язки наказного гетьмана. Генеральний осавул здійснював інспектування війська, вів козацькі списки, брав участь у роботі Генеральної військової канцелярії.

Генеральна скарбова канцелярія – найвища фінансова установа гетьманського уряду у 1723-81 роках в Україні. Генеральна скарбова канцелярія займалась збиранням податків з населення, відала військовим скарбом, контролювала державні прибутки та видатки, наглядала за будівництвом укріплень. Генеральну скарбову канцелярію очолював генеральний підскарбій. Знаходилась у Глухові.

Полкова рада – орган полкового самоврядування у Гетьманщині в другій пол. 17-18 століттях. У Полковій раді, яка скликалася полковником або полковою старшиною, брали участь усі городові козаки, вписані до компутів (поіменний реєстр козацького війська) полку, які мали бажання та змогу з’явитися на місце її проведення. Раду вів полковник, за допомогою старшини (зокрема, осавулів), що були посередниками між полковою адміністрацією та козацтвом. Часто в роботі ради брали участь представники гетьмана або царські чиновники, які мали значний вплив на її рішення. На раді відбувалось обрання полкової та сотенної старшини, вирішувалось питання військового та адміністративного характеру, що стосувалися полку.

Полкова канцелярія - установа полкової адміністрації в Україні в другій половині 17-18 століть. Очолював полкову канцелярію полковник, який за її допомогою керував військовими та цивільними справами полку. Діяльністю полкової канцелярії відав полковий писар, якому підлягали канцеляристи – 10-16 чоловік. У канцелярії велося діловодство полку, сюди надходили гетьманські та царські укази, універсали, ордери; звідси надсилались відповіді на них і листи до сотенних урядів, складались книги прибутки та видатків тощо. Полкова канцелярія укладала і зберігала полковий архів.

Лівобережна Україна (Лівобережжя) – історико-географічна назва українських земель, що охоплюють територію сучасних Чернігівської, Полтавської, західних районів Сумської, східної частини Київської, Черкаської областей.

Дідич– назва поміщиків в Україні в XVІІ – XIX ст. Володіли великими маєтками із землею, одержаними за царськими грамотами або за гетьманськими універсалами. Дідичі користувалися правом спадкової власності.

Задунайська січ (1776-1828 рр.) − нова Січ, створена частиною колишніх запорозьких козаків після ліквідації Запорозької Січі (1775 р.) в турецьких володіннях у гирлі Дунаю в Добробуджі. Становище козаків у Туреччині було тяжким. Вони повинні були брати участь у війнах на боці Османської імперії. 18 травня 1828 р. їм було дозволено повернутись на батьківщину, так як у 1828 р. під час російсько-турецької війни частина козаків на чолі з кошовим Й. Гладким перейшла на бік росіян, після чого турки ліквідували Задунайську Січ, а з козаків Гладкого було сформовано Азовське козацьке військо.

Опришки – учасники селянського повстанського руху в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти польської шляхти, молдовських бояр, угорських феодалів, згодом – також проти австрійської адміністрації. Діяли у XVI ст. – 1-й половині XIX століття.

Коліївщина – селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.

Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774 р.– мирний договір, що завершив російсько-турецьку війну 1768-1774 рр. За цим договором Османська імперія залишала за Росією землі між устями Дніпра та Південного Бугу, що забезпечувало Росії вихід до Чорного моря. Визнавалися незалежність Кримського ханства від Туреччини та протекторат Росії над молдовськими князівствами.

Микитинська Січ – Запорозька Січ, розташована в 1638-1653 роках XVII ст. на мисі Микитин Ріг на правому березі Дніпра (тепер у межах м. Нікополя Дніпропетровської обл.). Тут у лютому 1648 р. було проголошено гетьманом Б.Хмельницького та розпочато повстання, що переросло в національно-визвольну війну українського народу.

Нова Січ – соціально-політична та військова організація запорізьких козаків на р. Підпільна у 1734-1775 роках.

«ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ» − історичний документ, який є політичним меморіалом гетьмана Пилипа Орлика, написаний у 1712 р. і присвячений охороні національно-державних прав українського народу. На основі великої кількості фактів П. Орлик показує, що Україна з часів Б. Хмельницького є вільним, незалежним князівством, стани якого вільно обирали гетьманів згідно своїм уподобанням, але сусідні держави Московія, Польща) часто з цим не рахувалися і робили все, щоб Україна була залежною від них. Орлик цей документ писав для європейських держав, показуючи їм особливість української історії, зокрема її політичного влаштування, відмінність його від московської самодержавно-деспотичної системи і від польської монархії.

Малоросійська колегія– центральний орган державного управлiння Росiйської держави у справах Лiвобережної України, утворений за указом Петра I 1722 р. Малоросiйська колегiя повинна була здiйснювати нагляд за дiяльнiстю гетьмана та козацької старшини. Мiстилась у Глуховi. Скасована 1727 р., поновлена 1764 р. для остаточного знищення залишкiв самоуправлiння, автономiї України. Лiквiдована 1786 р., коли на Україну було поширено систему адмiнiстративного управлiння Росiйської держави.

Екстрат про слобідські полки («ЭКСТРАТ О СЛОБОДСКИХ ПОЛКАХ») – складений 1734 р. на вимогу Державного кабінету і Сенату Російської імперії на підставі матеріалів Розрядного архіву. Це збірка перших документальних відомостей про заселення Слобожанщини.

Паланка– адміністративно-територіальна одиниця (округ) в Новiй Сiчi (1734-1775). Напередоднi лiквiдацiї Нової Сiчi було 8 паланок. Населення паланки за своїм соцiальним станом подiлялося на козакiв i посполитих (селян). На чолi паланки стояв призначуваний Кошем полковник з вiйськово-адмiнiстративними та судовими функцiями.

Паланкова старшина– орган управлiння паланкою (див.); на чолi П.с. стояв полковник. Здiйснювала адмiнiстративну, вiйськову, судову i фiнансову владу в паланцi.

Переяславські статті Ю.Хмельницького– угода, пiдписана в 1659 р. мiж представником Москви кн.Трубецким i гетьманом Юрiєм Хмельницким. Являла собою пiдроблений варiант Березневих статей. За II Переяславськими статтями, московськi залоги розташовувались в усiх найкрупніших мiстах України, козакам заборонялося вести вiйну i вступати в зовнiшнi зносини з iноземними державами без дозволу царя; заборонялося самостiйно, без схвалення Москви, обирати гетьмана, генеральну старшину i полковникiв.

Полк– вiйськова i адмiнiстративно-територiальна одиниця в Українi в II-й половинi ХVII-ХVIII ст. Полк подiлявся на сотнi.

Руїна – період історії України кінця XVIIст., що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. В наслідок громадянської війни територію України по Дніпру було поділено на дві частини – Лівобережну і Правобережну.

Сотня– 1) адмiнiстративно-територiальна та вiйськова одиниця на Лiвобережнiй та Слобiдськiй Українi в II-й пол. ХVII - ХVIII ст. Складова частина полку. Охоплювала територiю 10 i бiльше сiл.

Слобідська Україна (Слобожанщина) – історико-географічна область у північно-східній частині України, що охоплює територію Харківської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також південно-східну частину Воронезької, південь Курської, більшість Бєлгородської областей Росії.

Ясський мирний договір 1791 р.– договiр, укладений мiж Росiєю i Туреччиною в Яссах пiсля росiйсько-турецької вiйни 1787-1791 рр. Туреччина визнавала приєднання Криму до Росiйської iмперiї (проголошене царським урядом 1783 р.). Росія повертала Туреччині Молдову i Волощину, зайняті під час війни. Землі вiд Південного Бугу до Дністра входили до Російської iмперiї. Новий кордон мiж ними встановлювався на південному заході по р. Днiстер, на Кавказi - по р. Кубанi.

Основні дати:

1648-1676 − Українська національна революція.

1648 − перемоги козацьких військ на чолі з Б. Хмельницьким над поляками під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями.

1649 − розгром польського війська в битві під Зборовом. Зборівська мирна угода.

1651 − поразка козацького війська в битві під Берестечком. Білоцерківський договір.

1652 − розгром польського війська в битві під Батогом.

1653 − перемога українського війська на чолі з І. Богуном над польсько-шляхетською армією під Монастирищем. Рішення Земського собору про прийняття Війська Запорозького під протекторат московського царя.

1654, 8 січня − Переяславська рада.

1654, березень − «Березневі статті».

1657 − смерть Б. Хмельницького.

1657-1659 − гетьманування І. Виговського.

1658 − Гадяцький договір.

1659 − розгром московських військ під Конотопом збройними формуваннями під керівництвом І. Виговського.

1659-1663 – гетьманування Ю. Хмельницького.

1659 − «Переяславські статті» Ю. Хмельницького.

1660 − Слободищенський трактат.

1661 − заснування університету у Львові.

1663 − «Чорна рада» у Ніжині.

1663-1668 − гетьманування І. Брюховецького на Лівобережній Україні.

1663-1665 − гетьманування П. Тетері на Правобережній Україні.

1665 − Московські статті. Обмеження територіально-адміністративної автономії Лівобережної України.

1665-1676 − гетьманування П. Дорошенка на Правобережній Україні.

1667 − Андрусівське перемир’я між Російською державою та Річчю Посполитою.

1668-1672 − гетьманування Д. Многогрішного на Лівобережній Україні.

1669 − «Глухівські статті».

1672-1687 − гетьманування І. Самойловича на Лівобережній Україні.

1674 − перше видання «Синопсису» (Київ).

1676-1681 – гетьманування Ю. Хмельницького на Правобережжі.

1677-1681 − Московсько-Турецька війна за Правобережну Україну.

1681 − Бахчисарайський мирний договір між Росією, Туреччиною та Кримським ханством.

1686 − «Трактат про Вічний мир» між Росією та Польщею.

1687-1708 − гетьманування І. Мазепи.

1708-1722 − гетьманування І. Скоропадського.

1709, червень − Полтавська битва.

обрання гетьманом в еміграції П. Орлика. Бендерська Конституція.

1714 − перша згадка в джерелах про гайдамаків.

1722-1727 − діяльність першої Малоросійської колегії.

1722-1723 − гетьманування П. Полуботка.

1727-1734 − гетьманування Д. Апостола.

1727 − «Решительные пункты» (документ, що регулював відносини Гетьманщини з Росією).

1734-1750 − діяльність Правління Гетьманського Уряду.

1750-1764 − гетьманування К. Розумовського.

1764 − зосередження повноти влади в Україні в руках Другої Малоросійської колегії.

1768 − початок Коліївщини на Правобережній Україні.

1772 − перший поділ Польщі. Приєднання до Росії Східної Білорусії, а Галичини − до Австрії.

1775 − ліквідація царським самодержавством Запорозької Січі.

1781 − ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворення натомість намісництв за російським зразком.

1783 − царський маніфест про приєднання до Російської держави Кримського ханства.

1783 − царський указ про закріпачення селян на Лівобережній та Слобідській Україні.

1785 − «Жалувана грамота дворянству» Катерини II, згідно з якою українська старшина зрівнювалась у правах з російським дворянством.

1793 − другий поділ Польщі. До Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина.

1795 − третій поділ Польщі. Росія включила до свого складу Західну Волинь, Західну Білорусію, Литву і Курляндію.