Причини, характер, рушійні сили та періодизація української національної революції середини XVII ст. Богдан Хмельницький.

Різке загострення соціально-економічних суперечностей в Україні наприкінці 40-х років XVII ст. привело до великого повстання 1648 р., яке невдовзі переросло в Національно-визвольну революцію українського народу 1648—1676 рр. Найголовніші причини національно-визвольних змагань українців проти польсько-шляхетського режиму в Україні такі.1. "Ординація" 1638 р., видавши яку, правлячі кола Речі Посполитої обрали курс на обмеження прав, а в перспективі — на ліквідацію козацтва як стану українського суспільства. Реєстрове військо втратило давнє самоврядування: на його чолі мав стояти не виборний гетьман, а польський комісар; так само полковники мали бути зі шляхти і для їх охорони служила прибічна Гвардія з найманців. Реєстр було зменшено до 6000 осіб, а решта мала повернутися в підданство до своїх панів. Міщанам і селянам було заборонено зватися козаками і віддавати своїх доньок заміж за козаків. На Запоріжжя можна було переходити лише за окремим дозволом. Так козаччина дійшла до критичного моменту — бути чи не бути.2. Зростання експлуатації українського селянства внаслідок стрімкого поширення фільварково-панщинної системи господарства, особливо в південних і східних регіонах України. Справжнім лихом для українського народу були орендарі, як правило євреї, що, "обліпивши" своїми шинками всі села й міста, безжально споювали та обдирали селян, передусім бідніших.3. Посилення національно-релігійного гноблення українського народу. Польські магнати силою насаджували в Україні католицизм і уніатство, утискали православних і їхню віру, захоплювали й руйнували церкви та монастирі, проводили дискримінаційну політику у сфері мови, освіти, культури, обмежували економічну та політичну свободу українства. Отже, антиукраїнська політика польських правлячих кіл спричинила загальне незадоволення всіх верств українського суспільства. Головною рушійною та керівною силою революції виступило козацтво. Активну участь у боротьбі взяли селянство, міське населення, значна частина української шляхти та православного духовенства. Визвольну боротьбу українського народу очолив Богдан Хмельницький (1695—1657). Він походив із сім’ї дрібної української шляхти. Був освіченою людиною, закінчив Львівський єзуїтський колегіум. Знав кілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. Деякий час служив у реєстровому козацькому війську, воював з турецько-татарськими! ордами і після битви під Цецорою (1620) 2 роки перебував у турецькому полоні. Повернувшись, обіймав посаду військового писаря, потім сотника Чигиринського полку. Володів невеликим маєтком — хутором Суботовом поблизу Чигирина. У 1646 р. Хмельницький на запрошення французького уряду разом із запорізькими козаками брав участь у воєнних діях на боці Франції проти Габсбургів. Безпосереднім приводом до виступу Хмельницького проти Польщі була особиста образа, якої йому завдав чигиринський підстароста Д. Чаплінський. Він захопив родинний хутір Хмельницького в Суботові, майже До смерті побив його наймолодшого сина та викрав кохану жінку Богдана Олену, з якою той мав намір одружитися (перша дружина Хмельницького померла). Намагання Хмельницького знайти і управу на Чаплінського в польському суді не дали жодних результатів. Король також нічим не допоміг Богданові, але принагідно вказав на роль шаблі при самообороні. На думку дослідників, уже з 1646 р. група козаків, очолювана Б. Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Для реалізації задуму змовники намагалися скористатися намірами короля Владислава IV залучити козаків до війни з Туреччиною та Кримом. Однак через зраду Хмельницького було ув’язнено. Вирвавшись на волю, він наприкінці грудня з кількома десятками осіб негайно подався на Запорізьку Січ. В історії України розпочиналася нова доба.