Політична свідомість і політична культура, їх роль у житті суспільства.

Однією з важливих характеристик політичного життя суспільства є таке складне і неоднозначне поняття як політична свідомість.

Насамперед слід з'ясувати, що таке свідомість взагалі, політична свідомість зокрема, її роль і як вона впливає на політичні явища, процеси. Як уже вказувалось, на політичні явища і процеси впливають: економічна сфера, соціально-класова структура суспільства, політична культура, політична свідомість. Це взаємозв'язаний, взаємозалежний процес. Як взаємодіють економічна, соціальна сфери та політична культура, вже розглядалося. А що таке свідомість, як вона впливає на політичні явища?

Свідомість визначає найвищий рівень психічної активності людини як суспільної істоти. Буття передбачає свідомість, але свідомість є елементом буття. Вона є властивістю високоорганізованої матерії, але є суспільним продуктом, виникає і розвивається у суспільній діяльності людей, у процесі спілкування і праці. Тому це умова саморуху і саморозвитку суспільства.

Суспільна свідомість — усвідомлення суспільством самого себе, свого суспільного буття, відповідно до ступеня свого історичного розвитку.

Щодо політичної свідомості, то вона є однією з найважливіших форм суспільної свідомості, це сприйняття суб'єктом тієї частини реальності, яка пов'язана з політикою. Це сукупність поглядів соціального суб'єкта (людини, соціальної групи, нації, класу, народу, етносу), в яких відображається політична сфера життєдіяльності суспільства.

Політична свідомість — форма суспільної свідомості, яка відтворює політичне буття суспільно неоднорідного суспільства, важлива складова частина суспільно-державного життя.

Вона виникла у відповідь на реальну соціальну потребу — обґрунтування природи держави і державної влади.

Отже, політична свідомість є сукупність поглядів і настанов, які характеризують ставлення людей до держави, партій, громадських організацій, об'єднань, товариств, політичних цінностей і цілей розвитку. Вона є відображенням реалій буття і рівня розвитку продуктивних сил, особливостей політичної структури, системи суспільних відносин, рівня освіти і культури.

Основу політичної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, розумові операції, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів.

Але слід чітко розуміти, що політична свідомість не є пасивним відображенням політичного буття. Вона здатна:

а) бути попереду практики, прогнозувати й моделювати політичні процеси;

б) впливати на політичне життя суспільства, а через нього — на його економічні, духовні, соціальні, конфесійні, культурні відносини;

в) визначати напрям політичної діяльності політичних партій, громадських організацій, об'єднань, соціальних груп, політичних лідерів і особистостей.

Тому практика управління соціальними процесами мусить враховувати стан політичної свідомості в усіх її проявах, домагатися консенсусу в політичних позиціях, сприяти формуванню політичної свідомості, яка б відповідала потребам суспільного процесу.

Крім цього, слід мати на увазі, що політична свідомість — явище суперечливе, бо вона, відображаючи політичне буття, може випереджати його, відставати від нього, відповідати йому. Лише аналіз суперечностей політичної свідомості дозволяє виявити вади суспільного організму, тобто в управлінні суспільством важливо проводити не тільки економічний, статистичний аналіз суспільного життя, а й вивчати, глибоко, об'єктивно досліджувати стан політичної свідомості.

Політологія розглядає політичну свідомість як багато структурне і багаторівневе явище. Залежно від її суб'єкта розрізняють:

— політичну свідомість суспільства;

- політичну свідомість соціальної групи (класу, прошарку, нації, конфесії тощо);

— політичну свідомість особистості.

При гносеологічному підході політична свідомість виступає на емпіричному, буденному, теоретичному, науковому й ідеологічному рівнях.

Якщо брати ступінь усвідомлення процесів, які відбуваються в політичному житті, можна виділити два взаємопов'язані рівні: теоретичний — спрямований на розкриття законів, які визначають політичне життя, формують політичні процеси (порівняно невелика група людей, охоплена цим рівнем — вчені, ідеологи), і емпіричний рівень. Цей рівень формується на ґрунті повсякденного практичного досвіду.

Емпірична політична свідомість безпосередньо фіксує практичний досвід політичного суб'єкта. її часто ототожнюють з буденною свідомістю. Але це різні поняття. Буденна свідомість не є емпіричною, бо в її зміст входять окремі ідеологічні й теоретичні елементи. Буденна політична свідомість відтворює сукупність ідей, уявлень, які виникають безпосередньо з буденної практики тієї чи іншої соціальної групи (без глибокого теоретичного узагальнення).

Емпірична і буденна свідомість відображає поверхневі процеси, без глибокого їх аналізу. Вона характеризується такими рисами, як почуття, настрій, емоція.

На емпіричному рівні, на жаль, здебільшого формується повсякденна політична свідомість, яка є базою масової свідомості. Елементами її є почуття і настрої. Масова свідомість є поєднанням рівня повсякденної свідомості у поглядах значної маси людей. Для неї характерні відсутність певної чіткої політичної настанови, часто незрозумілі зміни у поглядах поряд із закостенінням в інших.

Розвиток будь-якого суспільства, людини проходить під визначальним впливом культури. Поза досягнень культури поведінка і діяльність людини, соціальних спільнот утрачають спрямованість розвитку, сенс існування. В культурі дістають відображення спосіб людського буття, набутий досвід, традиції, цінності та механізм їх реалізації.

Вважається, що вперше термін культура ввів у обіг римський мислитель, політичний діяч Цицерон (106—43 pp. до н.е.). В ній він вбачав, з одного боку, діяльність з перетворення природи на благо людини, з іншого — засіб удосконалення духовних сил людини і її розвиток.

Г. Гегель у праці "Феноменологія духу" вказував, що культура — це "царство духу"; людина від народження до зрілості формується шляхом діяльності перетворення даної їй суспільством культури в її внутрішній світ. Отже, багатство духовного світу людини визначається рівнем освоєння нею культури. А відсутність культури, моральних законів — це відсутність толерантності, терпимості, заперечення плюралізму, претензії на істину в останній інстанції.

Поняття "культура" включає в себе сукупність матеріальних і духовних цінностей, процес їх виробництва, способи діяльності людини з виробництва цих цінностей тощо.

Духовна культура несе в собі досвід минулих поколінь, орієнтує особистість у системі історичних координат світової цивілізації, допомагає людині виробити свою позицію, робить її інтелектуально збагаченою. Використовуючи набуті знання як загальнолюдські цінності, люди в процесі практичної діяльності відкривали все нові і нові закони, крок за кроком йдучи до істини, розумного освоєння природи, регулюючи суспільне життя.

Польський соціолог Ян Щепанський вказує на такі аспекти впливу духовної культури на суспільно-політичне життя суспільства:

а) соціалізація (політична) і формування індивіда;

б) створення системи цінностей;

в) еталони дій, поведінки, вчинків;

г) створення моделей інститутів і соціальних систем.

Ми будуємо демократичне суспільство, а демократія — це особлива культура ставлення до суспільного життя, яка грунтується на визнанні фундаментальної гідності людської особи. Відсутність демократичних передумов у нашій країні не могла не відбитися на рівні культури. Як зауважив свого часу І. Кант, це не тільки відсутність традицій, політичної культури, але і послаблення "морального закону всередині нас".

Термін "політична культура" було введено в науковий обіг в процесі історичного розвитку суспільства, у зв'язку із виділенням політики в самостійну сферу людського життя. Він вживався давно, але не прямо. Про нього говорили Платон, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск'є, К. Маркс, К. Мангейм. Аристотель, наприклад, писав про "стан розуму", який народжує стабільність або революцію.

У науковий обіг термін "політична культура " ввів видатний німецький мислитель епохи Відродження Йоганн Гердер (1744—1803), а відповідне поняття в політологію — американські політологи Г. Алмонд і С. Верба, Вони у праці "Культура громадянина" вказують на три рівні політичної культури — пізнавальний, орієнтаційний і оціночної орієнтації.

Які ж за змістом і обсягом необхідні знання для формування політичної культури? Це, насамперед, знання про внутрішню і зовнішню політику держави, знання існуючих політичних відносин, подій і явищ у політичному житті суспільства, знання Конституції, законів, норм, принципів, ідей, що лежать в основі управління всіма сферами суспільного життя тощо.

Тобто всім громадянам, особливо лідерам, політичним діячам усіх рівнів необхідно вчитись політології, юриспруденції, історії і т.д. Бо можливі помилки у політиці — волюнтаризм, авантюризм (останній живиться низьким рівнем політичної культури політичних діячів і народу), за які народ розплачується безлад* дям, хаосом, які ведуть до непередбачуваних наслідків. Невігластво, політичний авантюризм — шлях до трагедій. Політична культура має свої ознаки. Серед них:

— відображення класових, соціально-групових, національних інтересів на основі пріоритету політичних інтересів;

— інформаційний аспект (сукупність знань, поглядів);

— ціннісний аспект (перетворення політичних знань в переконання);

— поведінково-правовий аспект (участь громадян у суспільно-політичному житті згідно з відповідними нормами);

— нормативний аспект (матеріалізація політичних ідей в нормах, традиціях, інститутах).

Серед елементів політичної культури особистості виділяють: політичні погляди, інтереси, принципи, ідеали, цінності, орієнтації, активність, почуття, переконання тощо.

Отже, політична культура — це система об'єктивних знань про суспільство; поглядів, переконань і духовних цінностей; принципів і засобів політичної діяльності з врахуванням історичного досвіду.

Політична культура для своєї реалізації наділена певними функціями. Саме з їх допомогою вона стає реально відчутною, зрозумілою і практично значущою.

Найважливішими функціями політичної культури є:

1. Політичне забезпечення реалізації суспільних, соціально-групових, національних інтересів.

2. Засвоєння і перетворення політичних відносин в інтересах держави, соціальних груп, націй.

3. Нормативно-регулююча.

4. Виховна. Формування і прищеплення політичної свідомості, вміння осмислювати одержані знання.

5. Комунікативна. Передача політичної культури через політичні традиції, стереотипи свідомості і поведінки.

6. Пізнавальна. Озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності в сфері політики.

7. Прогностична.

Література

1) Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. – К.: Дакор, КНТ, 2006.

2) Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998.

3) Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997.

4) Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999.

5) Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. - К.: АМУПП, 1997.