Критерії правомірного обмеження виборчих прав: правомірна мета, легітимність, пропорційність.
Виборчі права не є абсолютними, їх обмеження належить до повноважень, якими наділена держава і здійснюється відповідно до особливостей ситуації в країні. Такі обмеження можуть відбуватись в різних формах і мати різні правові наслідки. Практика національних судів свідчить, що виборчі суперечки стосуються тих обмежень, що неодноразово ставали предметом розгляду і в Європейському Суді з прав людини: зняття з реєстрації кандидатів, виключення зі списків виборців, визнання виборів недійсними, тощо.
Але такі обмеження не можуть перетворювати ці права на “примарні”. В багатьох справах Суд звертав на це увагу. Право обирати та бути обраним, гарантоване Конвенцією про захист прав людини та основні свободи і закладене в концепції дійсно демократичного режиму, було б лише примарним, якби людину в будь-який момент могли б свавільно його позбавити. Тому, незважаючи на те, що держави мають значні дискреційні повноваження, принцип, що права людини мають бути реальними та дієвими, вимагає того, що обмеження мають узгоджуватись з низкою критеріїв, встановлених для запобіганням свавільним рішенням. Тому завдання Європейського Суду з прав людини полягає в тому, щоб визначити відповідність обмежень певним критеріям і переконатись, що такі обмеження не створюють умов, за яких виборчі права стають “примарними”. (Матьйо-Мохен та Клерфе проти Бельгії (рішення 2 березня 1987 р.), Подколзіна проти Латвії (рішення від 19 березня 2002 р.), справа Гориздра проти Молдови, рішення щодо прийнятності від 5 квітня 2002 р. та інші).
З урахуванням цього для національних судів стає виключно важливим врахування тих критеріїв оцінки обмежень виборчих прав, які застосовує Європейський Суд з прав людини. В даному випадку мова йде про певний “алгоритм” оцінки, який утворюють наступні критерії.
- Легітимність (законність) рішень, тобто обмеження мають бути здійснені або на основі закону (оформлені законом) або у відповідності з законом (за процедурою, що прямо передбачена законом, або на підставах, що визначені законом). Застосування такого критерію можна ілюструвати прикладом зі справи Подколзіна проти Латвії (рішення від 19 березня 2002 р.), де Суд звернув увагу на те, що можливість повторного мовного іспиту для кандидата до сейму не була прямо передбачена відповідним нормативним актом. При застосуванні цього критерію Суд виходить з своїх тлумачень по інших справах, де вказувалось, що поняття “закон” не може обмежуватись виключно формальними критеріями (тобто нормативний акт прийнятий та оприлюднений за належною процедурою), слід враховувати і якісні його ознаки: чіткість, ясність, зрозумілість, доступність. Законом може визнаватись лише той нормативний акт, згідно з яким особа може раціонально планувати свої дії та передбачати їх правові наслідки. Як свідчить проведений нами аналіз в національних судах саме критерій легітимності є основним і, на жаль, єдиним критерієм оцінки при розгляді виборчих суперечок.
- Наявність правомірної мети. Обмеження буде визнаватись правомірним, якщо воно переслідує мету, що відповідає суспільному інтересу. В даному випадку Суд виходить з загальних підходів, що застосовуються при розгляді будь-яких інших справ. Хоча відсутнє вичерпне визначення поняття “суспільний інтерес”, практика Суду дає його суттєві ознаки. Зокрема, звертається увага на необхідність розрізнення “суспільного інтересу“ та “інтересу держави”, неможливість ототожнення його з інтересом більшості населення, тощо. При розгляді виборчих справ Суд визначав у якості суспільно виправданої мети таких обмежень: введення мовних іспитів для кандидатів до парламенту з метою забезпечення нормального функціонування цього органу, обмеження виборчих прав для нерезидентів з метою посилення зв’язку населення та виборних органів, тощо.
- Пропорційність. Це найбільш складний і важливий критерій, застосування якого вимагає високого рівня професійної правосвідомості. В найбільш загальному вигляді його сутність визначається співвідносністю правових засобів і тих цілей, заради яких вони застосовуються. В правозастосуванні є неприйнятним підхід, за яким “мета виправдовує засоби”. Суд має досить багату та різнопланову практику застосування цього критерію при розгляді різних категорій справ і ним в цілому вироблена певна концепція пропорційності в контексті конкретних прав людини. Стосовно виборчих прав така концепція носить недостатньо оформлений характер. Разом з тим деякі тлумачення Суду заслуговують на увагу. Наприклад, Суд неодноразово звертав увагу на необхідність досягнення справедливого балансу суб’єктивних прав: “права обирати” і “права бути обраним”, при розгляді справ пов’язаних з усуненням певних кандидатів зі списку. В справі Подколзіна проти Латвії (рішення від 19 березня 2002 р.), вилучення заявника зs списку кандидатів було визнано несорозмірним з будь-якою правомірною ціллю, оскільки ті правові засоби, які були при цьому застосовані, перетворювали заявника на особу, залежну від сваволі окремих чиновників, а його суб’єктивне право бути обраним ставало “примарним”. Саме критерій пропорційності мав бути застосований в національних судах при вирішенні питання про те, чи можуть бути ті чи інші формальні порушення (іподання неточних відомостей про себе, тощо) підставою для рішень про виключення їх зі списків кандидатів.