Формування та особливості міжнародного права в додержавний період

А

налізуючи загальні законо­мірності розвитку міжнарод­ного права як суспільно-історичного явища, В. А. Василен­ко досить чітко висловив поки що домінуючу у вітчизняній науці міжнародного права думку: «Міжнародне право, як і

^

_____ Формування та особливості міжнародного права в додержавний період_____

національне, є продукт суспільства на певному етапі його розвитку. Воно виникає там, тоді і остільки, де, коли і ос­кільки в результаті розпаду родоплемінних зв'язків з'явля­ються держави, встановлюються міждержавні відносини і, отже, виникає необхідність в їх міжнародно-правовому нор­мативному врегулюванні»¹. Таке розуміння походження міжнародного права характерне для більшості вчених колиш­нього Радянського Союзу й соціалістичних країн у цілому. Нові наукові дослідження вчених в цій галузі дозволили зробити протилежні висновки, як от: «право стосовно дер­жави завжди первинне і має верховенство».

Задля справедливості слід зазначити, що ідея первинно­го зародження міжнародного права (з міжродового), а потім уже внутрішнього («національного») була сформульована академіком НАН України В. Е. Грабарем і одночасно з ним швейцарським дослідником Г. Бьоглі. Слід сказати, що в науці міжнародного права перебільшення ролі держави в міжнародному перетворенні не завжди переважав. Більше того, тривалий час він узагалі не мав своїх послідовників. Та починаючи з німецького вченого X. Вольфа (1679—1754), етатичні погляди якого на право (міжнародне право зокре­ма) були підхоплені філософом І. Г. Фіхте (1762—1814) і вже в XIX—XX ст. стали переважними в юриспруденції, дослід­ники часто перебільшують роль держави в правотворенні і правозастосуванні. Сьогодні такий підхід приховує в собі небезпеку ігнорування людини як кінцевої мети функціо­нування будь-якого права. Крім того, він може призвести до приниження ролі громадянського суспільства (в націо­нальному праві) й міжнародного співтовариства (в міжна­родному праві), які досить часто виступають стримуваль­ним началом в заміряннях держави на права і свободи лю­дини.

Не треба забувати, що такі основоположні документи сучасного міжнародного права, як Загальна декларація прав людини, міжнародні пакти про права людини, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод та інші, були прийняті державами саме під тиском світової гро­мадськості (міжнародних неурядових організацій, представ­ників національних меншин і корінних народів тощо), а їх численні проекти розроблялися на неурядовому рівні. Саме

¹ Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С. 3.

Глава II Історія міжнародного права і його науки

зародження міжнародного права сталося поза участю дер­жав, які на той час іще не сформувалися.

Теза про зародження міжнародного права на етапі роз­паду родоплемінних структур первісного суспільства і по­яви держав явно не враховує історичних і правових реалій. Сучасні археологічні та етнографічні дані свідчать про на­явність традицій, ритуалів, правил поведінки в період по­над 60 тисяч років тому (дослідження неандертальських поховань). Навіть якщо вірити прихильникам концепцій державницького походження права (а саме вони раніше від усіх започатковують появу держави), то держави виникли не раніше, як 5 тисяч років тому. Отже, більш як 55 тисяч років людство творило правила своїх стосунків без участі держави. Слід зазначити, що багато з них забезпечувалися примусом, породжували відповідальність і застосування санкцій, тобто мали ті самі елементи і правила застосуван­ня, що й норми, які ми з появою держави вважаємо пра­вовими. Особливо це характерно для періоду перед утво­ренням держав.

Аналіз свідчить, що вже в додинастичний період історії Стародавній Єгипет мав розгалужені міжнародні зносини й відповідні органи, які ці зносини контролювали й зао­хочували їх чи, навпаки, обмежували. Принаймні, царів додинастичної епохи дослідники характеризують як досвід­чених фахівців у вирішенні своїх міжнародних проблем. Питання зовнішніх зносин перебували в центрі уваги царів і вождів племен, які уособлювали центральні органи цих зносин. Була створена відповідна рада вождів кланів, до повноважень якої входило визначення стратегії і тактики стосунків із сусідніми політичними структурами (вожде-ствами, племенами та ін.). Цар доручав комусь із своїх представників виконати відповідне міжнародне доручення. Такий представник повинен був знати мову тих, до кого направлявся, мати серед них повагу і твердо відстоювати вказівки царя і ради. Посланця запевняли про недотор­канність, бо ж його слова і дії не є власними, а виразника­ми волі фараона (царя) і ради.

Для такої ролі більше підходили знахарі (вони часто лікували не лише своїх жителів, а й сусідніх), мандрівники, торговці, мисливці (полювання зближувало представників різних племен і вождеств, сприяло спільній довірі й порозу­мінню) або ті, що мали своїх родичів і знайомих у сусід-

____ Формування та особливості міжнародного права в додержавний період______

ньому племені, котрі також могли посприяти вирішенню конкретних завдань.

Проте вже в період Тиніської династії такі зносини ста­ють настільки складними, що здійснювати їх через періо­дично обраних (часто випадкових) представників стало не­можливо. В Давньому царстві, Першому перехідному пері­оді, Середньому царстві, Другому перехідному періоді, особливо в період Нового царства, коли міжнародні відно­сини набувають надто заплутаного і складного характеру, виявилось неможливим обійтися і без спеціальних органів зовнішніх зносин. З утворенням централізованої Єгипет­ської держави ці функції здійснювали: фараон, візир, Бюро листів фараона (Дім листів фараона, Місце листів фараона) — відомство закордонних справ Єгипту, регіональні й функ­ціональні рабіцу, єгипетські делегації, посли, посланці та гінці.

На вершині ієрархічної драбини був фараон, за ним ішли царі (правителі номів), які мали залежних від себе прави­телів, за цими — просто правителі номів. Водночас Єгипет започаткував практику шанування класів, рангів і титулів царя й держави, встановивши при цьому так званий клуб великих держав.

Про характер вождества до створення централізованої держави Стародавнього Єгипту свідчить титулатура фарао­на в середовищі монархів: «батько», «наш цар», «наш пан», «патріарх», «патрон» та інші й насамкінець — «суверен». Нецентралізований характер зовнішніх зносин (на етапі во­ждества) змушував фараона довіряти виконання цих функ­цій різним представникам, що лише збільшувало бюрокра­тичний апарат у цій сфері: візир, рабіць, помічники рабщів, численні таємні інформатори (вуха фараона), таємні спосте­рігачі (очі фараона), посланці фараона, царські сини, ко­менданти чужих країн, начальники країн, царські вісники, скарбники, довірені царя в певній країні, довірені фараона до певної межі (територіальної), начальники домів, царські писарі (які мали свою ієрархію), носії опахала, великі на­чальники війська його величності, вельможі на чолі людей, управителі міст, начальники документів царської палати, жерці (розгалужена рангова ієрархія), владики, правителі, начальники області (ному та інші варіанти), начальники фортець, служителі, царські супровідники (своя рангова градація) та ін.

Глава II Історія міжнародного права і його науки

Проте забюрократизованість вождества не заважала Ста­родавньому Єгиптові послідовно напрацьовувати основні правові засади міжнародних зносин. Уже до створення цен­тралізованої держави ця країна знала посольське право (з визнанням недоторканності посла та його майна, тимчасо­вої дипломатії, класів і рангів закордонних представників Єгипту тощо), інститут права на зовнішні зносини (згодом дістане назву інституту міжнародної правосуб'єктності), ін­ститут торговельного права, міжнародне морське право (ос­новними компонентами якого були правові засади морської торгівлі та війни, боротьби з піратами; прообразом цих норм стали правила експлуатації і взаємних зносин на р. Ніл), інститут династійних шлюбів, закони і звичаї ведення бо­йових дій, статус території країни тощо. Єгипет цього пе­ріоду знав міжнародно-договірне право, але, сповідуючи концепцію Ра, тобто фараона сонця, що означало його вла­ду над усіма за його кордонами, він намагався, де було мож­ливо, ухилятися від укладення угод (з нижчими за рангом фараон не домовлявся).

Давньоєгипетська концепція міжнародних відносин сприяла появі й визнанню норми міжнародного права — елемента, який є основним і в сучасному міжнародному праві. Ця концепція в центр міжнародних відносин ставила фараона, котрий, як сонце, освітлює сусідні й віддалені краї­ни (тут не обов'язкове безпосереднє спілкування). Для них він є основою всієї світобудови, космічного порядку, при­носить розуміння добра і зла, правомірного і протиправно­го. За космічним порядком ішов підпорядкований йому за­гальний порядок, який також залежав від фараона, але з тією різницею, що розкривати суть його могли, з дозволу фараона, й інші правителі Стародавнього Єгипту. Якщо на рівні космічного порядку головним було обгрунтування його внутрішньої справедливості, то загальний порядок мав утверджувати офіційно визнані (передусім фараоном) релі­гійні, правові й моральні стандарти.

Ідея справедливості космічного порядку, будучи симво­лічною за своєю суттю, в такий же символічний спосіб на­в'язувалася давнім єгиптянам: через візуальне розкриття принципів рівнозначності, рівноцінності, еквівалентності. Для цього давньоєгипетські ідеологи не придумали нічого кращого, як зображення врівноважених двох чаш терезів. Цей символ запозичать згодом давні греки для відображен-

______ Формування та особливості міжнародного права в додержавшій період______

ня власного розуміння справедливості; від них він перейде до римлян, європейців і стане символом сучасного судочин­ства в різних країнах світу та в міжнародному судочинстві.

Загальний порядок тому так і називався, що розкривав основні засади, стандарти відносин не тільки правового по­рядку, а й морального, етичного, релігійного. Він цілковито підпорядковувався космічному порядкові.

Партикулярний порядок, який ішов після загального, цілковито підпорядковувався йому, але встановлювався не фараоном, а лише з його згоди чи без заборони. Партику­лярний порядок уособлює всі норми міжнародного співро­бітництва, які випливають зі звичаїв і договорів, укладених правителями різних країн. Введення такого порядку було необхідним, бо загальні стандарти фіксували такі ж загальні засади переважно статичного характеру. Життя вимагало управління процесами, які стрімко змінювалися і які не­можливо було звести до залежності від одного фараона, але й не можна було пустити на самоплив.

Давньоєгипетська тріада управління міжнародними зно­синами нагадувала піраміду, на верхівці якої був фараон (сонцю личить освітлювати всю землю). Від нього засади космічного порядку проходили другий загальний сектор і проникали в партикулярний. У загальному секторі вони зу­мовлювали появу загальних стандартів, а ті, крім упорядку­вання стосунків на рівні власного сектору, формулювали основні засади партикулярного сектору. Таким чином, у цій піраміді управління космічний порядок залежав від фарао­на, загальний — від космічного і фараона, а партикулярний — від усіх попередніх. Фараон нічим не керується, він є сам по собі — бог і благо для всіх, космічний порядок будуєть­ся на законах природи, загальний — на стандартах, а парти­кулярний — на нормах права.

Окрім Стародавнього Єгипту, свій внесок у зародження і розвиток міжнародного права зробили вождества й інших регіонів: Месопотамії, Хеттів, Стародавніх Індії, Китаю, Греції, Риму тощо. Щоправда, генезу міжнародного права як глобального соціального явища легше простежити на рівні розвитку цивілізацій. Так, сучасні міжнародно-правові позиції окремих регіонів можна краще зрозуміти, просте­живши споріднено пов'язані, споріднено частково пов'я­зані і споріднено не пов'язані лінії розвитку цивілізацій: а) мінойська —> еллінська -> європейська; б) мінойська ->

Глава II Історія міжнародного права і його науки

сірійська -» ісламська; в) шумерська -> індська -» індуїстсь­ка; г) єгипетська -> еллінська; д) мінойська -~> сирійська —» іранська; є) шумерська -> вавилонська -» іранська та ін. Навіть у китайській цивілізації досить чітко простежують­ся споріднені лінії розвитку; осторонь стоять хіба що анд-ська і майянська цивілізації, які були поглинуті європей­ськими колонізаторами без будь-якого відчутного культур­ного впливу на розвиток останніх.

Древньоіудейські племена-вождества сповідували бого-дароване міжнародне право (подальший аналог природного права), право між єврейськими містами-вождествами (до цього давні греки майже нічого не додали) і право у відно­синах з неєврейськими вождествами. Між євреями заборо­нялася війна, а в разі порушення цієї норми заборонявся полон. І коли в силу обставин появляться полонені, то їх необхідно підлікувати, нагодувати, забезпечити одягом і по­вернути до їхнього вождества.

У вождествах шумерського регіону вважалося, що між­народні норми утверджуються на «з'їздах богів і прави­телів». Міжнародний договір укладається між двома сто­ронами, але головне в ньому не це, а те, щоб таке правове рішення було переконливим. Тому впливати на достовір­не розуміння може й одна сторона. Але вона в своєму тлу­маченні угоди пов'язана тим, що не може відходити від категорій ні-гі-на («істинне, постійне») і ні-сі-са («спра­ведливе, рівне»). Ми подибуємо ідею справедливості і в давньоєгипетському праві. Деякі вчені (М. Т. Ларсен, Г. Франкфурт, Г. У. В. Саггс та ін.) вважають, що з мігра­цією населення ця ідеологія мігрувала в нові райони: на захід — від Еламу, Суз, Шумеру і Аккаду через Ассірію, на північ до хурритів, Міттанні, а на південний захід — через Сірію, Ханнан аж до єгипетських номів, на схід — через Іранське нагір'я, каситські гірські народи, морські племена Перської затоки і далі.

Месопотамським вождествам ранньодинастійного пе­ріоду була знайома розгалужена й формалізована міжна­родна договірна практика з високим рівнем юридичної техніки укладання цих джерел права. Так, договір між містами Лагаш і Умма (3100 р. до н. е.), договір Нарам-Сіна з царем Еламу вже знали поділ на преамбулу, основ­ну частину і заключения. У разі необхідності вождества вдавалися до посередництва, мирного врегулювання не-

_____ Формування та особливості міжнародного права в додержавний період______

порозумінь, шанували недоторканність іноземного посла; досить рано вони зрозуміли переваги міжнародної тор­гівлі, а тому всіляко прагнули заволодіти торговельними шляхами.

Хеттські вождества сприйняли месопотамську міжна­родну договірну практику, довели її до досконалості (на сьогодні відомо близько 100 хеттських міжнародних дого­ворів), певною мірою нав'язали Стародавньому Єгипту і через вождества в регіоні Єгипетського моря передали ста­родавнім грекам, а ті вже через римлян донесли її до євро­пейців.

Вождества регіону Стародавнього Китаю (11 тисячоліття до н. є. — II ст. до н. є.) знали міжнародне право не менш розвинуте за інші регіони. Задовго до європейської практи­ки їм були відомі п'ять рангів благородства суб'єктів міжна­родного права — кнуг, гео, поч, цеу, нан (у Європі: князь, маркіз, граф і т. д.), досить розвинутий посольський цере­моніал і клас професійних дипломатів, загальні принципи міжнародно-правового спілкування, складна процедура ук­ладення міжнародних договорів та ін.

Як і єгиптяни, стародавні китайці будували систему міжнародного права за принципом піраміди, де в основі зна­ходились васальні держави, а на верхівці — держава-сюзе-рен, яку на відміну від Єгипту могла за певних обставин замінити васальна держава. Головних васалів було дванад­цять, і протягом століть ця кількість залишалася постійною. Як і древні іудеї, китайці знали міжнародне право між ки­тайськими вождествами (фактично — спільний кодекс зов­нішніх зносин) і в стосунках з некитайськими вождествами (досить суворі правила).

Міжнародне право Стародавнього Китаю не перебувало під таким впливом релігії, як в інших регіонах. Праву цьо­го регіону був відомий інститут посередництва, міжнарод­них ліг, але воно зовсім не сприймало заручництва як умо­ви дотримання зобов'язань.

У сусідніх зі Стародавнім Китаєм індійських вождествах розвивалось (період розвитку до утворення імперій Маурьєв) «своє» міжнародне право. Закони і звичаї війни тут були значно гуманніші, ніж в інших регіонах. Індійському регіо­ну притаманний високий рівень посольського права (навіть у разі війни за послом зберігалась недоторканність, зазви­чай його повертали на батьківщину) та міжнародно-право-

Глава II Історія міжнародного права і його науки

вої ідеології (про це свідчать такі перлини світової культу­ри, як «Рігведа», «Атхарваведа», упанішади, «Рамаяна», «Ма-хабхарата» та ін.). Згідно з ученням «Махабхарати», посол має задовольняти такі вимоги: народитися у високоповаж­ній, знатній сім'ї; бути красномовним, розумним, пишно­мовним, точно передавати послання, з яким його направи­ли, мати добру пам'ять.

Основними інститутами права давньоіндійських вож-деств були: право міжнародних договорів (суто прикладно­го, практичного характеру), право союзів, право війни, те­риторіальної юрисдикції, шлюбних договорів, нейтралітету, морського права, право торгівлі та ін.

У Стародавній Греції епоха вождеств тривала від гоме­рівських «Одіссеї» та «Іліади» до епохи елліністичних ім­перій, коли поліси (яких часто називали державами, а фак­тично вони були вождествами) застосовували владу, на той час іще не монополізовану урядом, як то станеться з по­явою держави. В таких полісах немає державного апарату, централізованого контролю, одноосібного правителя, екс­плуатації, примусової праці та інших елементів, власти­вих державі. Водночас як у полісах, так і в міжполісних відносинах функціонувало достатньо розвинуте міжнарод­не право.

Суб'єктами міжполісних правових відносин могли ви­ступати не лише поліси та їхні правителі, а й правителі окремих полісних кланів. Вони могли укладати угоди з іншими полісами й державами. Різниця в договорі, су­б'єктом якого виступав поліс у цілому, полягала в тому, що полісна угода ратифіковувалась. Клановий договір не повинен суперечити полісному. В разі невиконання клано­вого договору претензії не могли висловлюватися полісу. В кращому випадку поліс видавав учасника такої угоди сто­роні, щодо якої він порушив свої зобов'язання. Клани мог­ли мати широкі договірні, дипломатичні, торговельні зв'яз­ки з іншими полісами чи їхніми кланами. Так, в Афінах клан Алкмеонідів мав інтенсивні дипломатичні, економічні та правові контакти з Дельфами, Еретрією, Сікіоном, Лі­дійським царством, Сардами, фракійськими царями, Спар­тою та ін., з якими укладали договори, відправляли і прий­мали послів тощо.

Афінський поліс також активно використовував Алкме­онідів у здійсненні загальнополісних справ з іншими іно-

______ Формування та особливості міжнародного права в додержавний період_____

земними полісами. За порушення прав та інтересів полісу керівник клану чи його представники могли бути піддані остракізму (в історії Алкмеонідів таке траплялося в 615 р. до н. є. після суду над ними, вигнання Пісістрата в 557— 556 pp. до н. е., друге вигнання Алкмеонідів — 546 р. до н. е., третє вигнання Алкмеонідів — 514р. дон. е., вигнання в 508—507 pp. до н. є. Клеоменом 1, остракізм Гіппарха в 487 р. до н. е., Мечакла IV — в 486 р. до н. е., Каллія — в 485 р. до н. е., Ксантиппа — в 484 р. до н. е., Арістіда — в 482 р. до н. е., Фемістокла — в 470—460-х роках до н. е., Фукідіда — в 444 р. до н. є.

Слід зазначити, що інститут остракізму був звичайним інститутом права в міжполісних відносинах того періоду. Окрім названих інститутів, досить розвинутими були інсти­тути морського, торговельного права, законів і звичаїв ве­дення війни, інститут міжполісних об'єднань тощо.

Міжнародне право Стародавнього Риму, звідки багато дослідників започатковують сучасне міжнародне право, склалося значно пізніше. Навіть якщо початком його вва­жати міжплемінні договори і звичаї (Дж. Карло, М. Е. Ша-во, В. Е. Грабар, Г. Бьоглі та ін.), усе одно в інших регіонах таке право вже функціонувало століття і навіть тисячоліття. Безумовно, давньоримські вождества внесли і свою лепту в розвиток цієї системи права, причому робили вони це не відірвано від досягнень міжнародно-правової культури ін­ших регіонів. Про це свідчить практика римських племен укладати між собою договори, приносячи жертву богам, видавати порушника міжнародного договору іншій стороні, а також формалізм і заорганізованість процедур оголошен­ня війни, укладання угод. Навіть добре відомі давньоримські звичаї і норми гостинності мають свого попередника в грецькій проксенії. Досить багато запозичено римлянами в посольському праві, правовому регулюванні міжнародної торгівлі, визначенні статусу іноземців тощо.

Але, безперечно, римлянам належить заслуга довести до досконалості розвиток різноманітних міжнародно-правових інститутів, які від них перейме Європа. Римляни впорядку­вали розуміння міжнародно-правових суб'єктів, джерел, норм тощо. Нарешті, Стародавній Рим дав саму назву міжна­родного права, яка після незначних змін увійшла до сучас­ного вжитку.

Глава II Історія міжнародного права і його науки

Міжнародне право стародавніх держав