Засоби (ресурси), процес та шляхи досягнення влади
Становлення державної влади в Україні.
Поняття та види влади
Серед системи суспільних відносин є такий їх вид, з яким ми зустрічаємося щодня. Це відносини влади – одна з визначальних, фундаментальних основ організації людського суспільства, важіль його упорядкованості і спрямованості. Влада існує скрізь, де є усталені об’єднання людей: в родині, у виробничих колективах, в організаціях та установах, на певній адміністративній території, у межах держави й навіть у міжнародному співтоваристві. Ясна річ, на всіх цих рівнях сутність і характер влади різні. Проте скрізь і завжди вона пов’язана з волевиявленням однієї людини або групи осіб і підпорядкуванням цій волі з боку інших.
Англійський вчений і громадський діяч Б. Рассел називав владу фундаментальним поняттям у суспільних науках і порівнював її значущість з поняттям енергії у фізиці.
Проблема влади є основоположною і в політології, адже вся система політичних відносин прямо чи опосередковано пов’язана із владою.
Влада в найбільш узагальненій формі – це можливість однієї особи підпорядковувати, підкоряти собі волю інших (влада батька в сім’ї, начальника на виробництві, керівника в установі тощо).
Існують різні тлумачення сутності влади. Так, Б. Рассел визначає її як можливість "реалізації намічених цілей", американський політолог Г. Лассуелл розглядає владу на основі поведінкового підходу: це особливий тип поведінки, коли одні люди командують, інші підкоряються, а досягнення влади стає засобом поліпшення життя, придбання багатства, свободи й т. ін. А з психологічних засад (З.Фрейд, К.Юнг) влада – то не що інше, як індивідуальна поведінка людини, обумовлена її психікою: у одних є воля до влади, в інших – готовність до добровільного підкоряння. Існують також інші підходи. У політичній літературі відправним є визначення, яке дав німецький соціолог М Вебер. Він вважав, що влада – це можливість того, що одна особа всередині соціальної спільноти буде у змозі здійснювати свою волю, незважаючи на опір і незалежно від того, на чому ця можливість ґрунтується. Однак і досі через різноманітність владних відносин – і за сферами дії, і за видами – єдиної думки щодо сутності влади ще немає.
Розглядати цю проблему можна, мабуть, із двох сторін: соціально-побутової та соціально-політичної. У соціально-побутовому розумінні влада – це відносини, які означають можливість і право одних людей впливати на поведінку, діяльність інших для досягнення поставлених цілей завдяки авторитетові, через нерівність або ж примусово.
У соціально-політичному розумінні влада – реальна можливість панівної частини суспільства втілювати свою волю, підпорядковувати їй діяльність підлеглої частини на основі права, авторитету й насильства.
Оскільки будь-яка влада пов’язана з волевиявленням одного (одних) по відношенню до іншого (інших), то вона реально існує тоді, коли волевиявлення виконується добровільно, усвідомлене як необхідність, або ж силоміць, усупереч волі виконавця. Отже, влада – це складне соціальне явище, котре має певну структуру. Складовими елементами влади визначено: суб’єкт, об’єкт, засоби (ресурси) і процес здійснення.
Суб’єкт (актор) влади – це її активний, ініціюючий спрямовуючий волю елемент. Для виникнення владних відносин необхідно, щоб суб’єкт був наділений рядом характерних рис – передусім бажанням і волею до влади, готовністю брати на себе відповідальність. Але цього замало. Необхідні ще компетентність, знання суті справи на відповідному владному рівні, знання і врахування стану і настроїв підвладних, знання та уміння раціонально використовувати ресурси, авторитет.
Влада завжди передбачає двосторонню дію: крім суб’єкта влади, має бути її об’єкт, який підкоряється цій владі. Якщо такого підпорядкування немає, то немає і влади, навіть якщо актор, наділений волею володаря, має потужні засоби і апарат примусу.
Невизнання влади може проявитися в актах громадянської непокори, відчайдушного опору, боротьби за повалення існуючої влади. І навпаки, якщо суб’єкт влади не тільки має волю, компетенцію і засоби примусу, але й підтриманий розумінням влади з боку громадян, її визнанням, довірою і добровільним підкоренням об’єктові влади, то така влада буде ефективною.
Від якостей об’єкта політичної влади значною мірою залежить те, якою буде ця влада. При сліпій, беззастережній покорі, при низькій політичній свідомості об’єкта влади, його вірі в ефективність «твердої руки» у суспільстві створюються сприятливі умови для авторитарних і тоталітарних режимів. А відтак, об’єкт влади – це не пасивний, а активний її елемент. І чим вища активність об’єкта, чим вище його політична свідомість, тим більше гарантій демократизації суспільства, легітимності влади, її ефективності. Інші складові влади, а саме засоби і процес, розглянемо нижче.
3 усіх видів влади у поличній системі суспільства визначальну роль відіграє політична влада. Політична влада – це реальна спроможність і можливість соціальної спільноти, індивіда виявляти свою волю в політиці і в правових нормах на основі політичних потреб та інтересів. Політичну владу можна визначити і як форму соціальних відносин, що характеризується спроможністю тих чи інших суб’єктів політики підкоряти своїй волі діяльність інших соціальних суб’єктів за допомогою державно-правових та інших засобів.
Політична влада має свої особливості:
- осмислення, усвідомлення політичних потреб суспільства, політичних інтересів і цілей;
- здатність і готовність суб’єкта виявити свою політичну волю;
- наявність політичних організацій, через які суб’єкт політичної влади здійснює політичну діяльність;
- охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб’єктів;
- забезпечення суспільного панування суб’єкта політичної влади.
Сутнісними рисами політичної влади є її суверенітет, воля, авторитет, примус.
Суверенітет – це незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство даного суб’єкта влади. Суверенітет політичної влади полягає насамперед у її незалежності й неподільності. Іншими словами, це означає, що політична влада над даним об’єктом не може бути розподілена між особами, групами, іншими соціальними суб’єктами з різними політичними позиціями. Навіть у багатопартійній системі, якщо політична державна влада здійснюється коаліціями, вона може здійснюватися тільки з позиції компромісу. Якщо цього немає, то й влада така не може бути ефективною і стабільною.
Воля – це наявність у соціального суб’єкта усвідомленої політичної мети, спроможності, готовності й рішучості послідовно домагатися її здійснення.
Авторитет – загальновизнаний в країні і за її межами вплив суб’єкта політичної влади. Він виявляється в готовності об’єктів влади добровільно підкорятися наказам, розпорядженням, директивам, вказівкам, побажанням, що висловлюються у зверненнях суб’єкта влади.
Примус – це реалізація волі суб’єкта влади із застосуванням або загрозою застосування будь-яких засобів тиску, аж до фізичного насильства. Він є необхідною і легітимною ознакою, бо здійснення влади тільки на основі авторитету і в даний час, і навіть у віддаленій перспективі є утопією. Тому видається справедливим твердження М.Вебера: "Держава є таким союзом, що має монополію на легітимне насильство – інакше визначити його не можна".
Політична влада існує в різних формах: державна, партійна, влада громадських організацій та інформаційна. Головною, стрижнем політичної системи є влада державна.
Державна влада – це така форма політичної влади, яка виражає волю економічно і політично панівної спільноти, спирається на спеціальний примусовий апарат, має монопольне право видавати закони та інші розпорядження, обов’язкові для всього населення країни.
Державній владі властиві всі особливості політичної влади, а також:
- публічний характер;
- монополія на наявність спеціального апарату примушування, засобів організованого і законодавчо оформленого насильства, легальність і легітимність їх застосування у межах держави;
- наявність певного територіального простору, на який поширюється державний суверенітет і визначаються межі впливу державної влади;
- монополія на правове, юридичне закріплення влади;
- обов’язковість владних розпоряджень для всього населення.
Основними функціями державної влади є встановлення законів, організація їх виконання і здійснення правосуддя.
Поряд із політичною у суспільстві існують економічна, соціальна, духовно-інформаційна влади. Відповідно до функцій, що їх виконують органи державної влади, вона поділяється на законодавчу (парламент), виконавчу (президент, кабінет міністрів) і судову (верховний, конституційний, арбітражний суди і суди на місцях). За способами взаємодії суб’єкта й об’єкта влади її називають демократичною або авторитарною. Існують інші підходи до типологізації влади.