Контракт—особливий вид трудового договору

Контракт - особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Застосування контракту можливе в обов’язковому порядку, або за угодою сторін.

У першому випадку контракт повинен бути обов’язково укладений, всі інші види трудового договору виключаються, у другому­ — контракт може бути укладений.

У другому випадку роботодавець має право вимагати від працівника укладення контракту. Якщо працівник вже обіймав посаду на умовах звичайного безстрокового трудового договору, то з прийняттям відповідного нормативно-правового акта, що передбачає можливість застосування контракту, власник може запропонувати працівникові переукласти звичайний трудовий договір на контракт, але якщо працівник відмовиться, трудові відносини продовжуються у звичайному правовому режимі.

Так передбачено законодавством. Однак на практиці тут знову виявляється соціальна й економічна сила роботодавця. Якщо він вирішив укласти саме контракт, то працівник у переважній більшості випадків змушений прийняти такі умови, тому, що в противному випадку йому залишається лише поповнити ряди безробітних.

Переведення працівників на контракт являє собою зміну істотних умов праці, тому його можна впроваджувати, попередивши працівника за два місяці (ч. 3 ст. 32 КЗпП).

Контракт ­— це двостороння угода, що вимагає згоди працівника.

Якщо працівник, з яким за законодавством обов’язково має бути укладено контракт, не погоджується його укладати, він може бути звільнений за п. 6 ст. 36 КЗпП як такий, що відмовляється від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці. У випадку відмови власника від укладення контракту з конкретним працівником трудовий договір з ним припиняється за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Контракт укладається в письмовій формі у двох примірниках і підписується роботодавцем і працівником. За згодою працівника копія контракту може бути передана профспілковому чи іншому органові, уповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за дотри-манням умов контракту.

Змістом контракту є зобов’язання сторін. Контракт не повинен повторювати обов’язки з посадових інструкцій. У ньому мають бути виділені основні обов’язки, основні результати, необхідні для підприємства, за які буде виплачено визначену винагороду. У контракті повинні обумовлюватися режим робочого часу, зокрема використання гнучкого режиму праці, тривалість відпустки працівника, у тому числі додаткової.

У контракті можуть бути визначені додаткові, порівняно з чинним законодавством, пільги і компенсації за рахунок підприємства: додаткова винагорода до щорічної відпустки, при переукладанні контракту на новий термін, у зв’язку з виходом на пенсію чи одержанням трудового каліцтва. Можуть бути передбачені матеріальні санкції в разі дострокового припинення контракту з ініціативи працівника, або роботодавця без поважних причин.

Контракт може містити зобов’язання роботодавця щодо компенсації моральної і матеріальної шкоди, заподіяної працівникові у випадку дострокового розірвання контракту: працівником — через невиконання чи неналежне вико-нання роботодавцем своїх зобов’язань за контрактом; роботодавцем — на підставах, не передбачених чинним законодавством і контрактом (п.18 Положення).

У випадках невиконання чи неналежного виконання сторонами зобов’язань за контрактом він може бути достроково розірваний з попередженням відповідної сторони за два тижні (п. 22 Положення).

При розірванні контракту за вимогою працівника внаслідок його хвороби чи інвалідності, що перешкоджають виконанню роботи за контрактом, порушення роботодавцем законодавства про працю, невиконання чи неналежного виконання ним зобов’язань за контрактом і з інших поважних причин — звільнення працівника проводиться згідно зі ст. 39 КЗпП України.

У випадку розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, встановлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться за п. 8 ст. 36 КЗпП України.

За два місяці до закінчення терміну дії контракту за згодою сторін він може бути продовжений, або укладений на новий термін. У цей же строк бажано, щоб сторони повідомили одна одну про те, що на наступний термін контракт переукладатися не буде.

6.Поняття, сторони та зміст трудового договору

Трудовий договір - підстава виникнення трудових правовідносин і водночас форма залучення до праці.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України,

трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язу­ється виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, не­обхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Сторонами трудового договору є роботодавець і працівник.

Роботодавець — це фізична або юридична особа.

Зміст трудового договору формують взаємні зобов'язання його сторін.

У загальному вигляді зміст трудового договору подано у ст. 21 КЗпП України, яка передбачає "обов'язок працівника виконувати роботу, передбачену договором, з підляганням внут­рішньому трудовому розпорядку", та обов'язок роботодавця "виплачувати заробітну плату і забезпечити умови праці, необ­хідні для виконання даної роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін".

Переважно, права і обов'язки сторін, встановлюються за взаємною згодою працівника і роботодавця. Розрізняють і такі умови трудового договору, що визначені законодавством. Це, як правило, гарантії, які передбачають мінімальний розмір за­робітної плати, мінімальну тривалість відпустки тощо, їх ще називають нормативними умовами.

Основну частину трудового договору складають договірні (погоджувальні) умови. Основною вимогою, яка висувається до договірних умов, є правило ст. 9 КЗпП України. Умови трудового договору не повинні погіршувати становище праців­ника порівняно з тими, що вже встановлені чинним законо­давством.

За трудовим правом умови трудового договору, що становлять його зміст, прийнято поділяти на 2 види:

1) необхідні (обов'язкові) — це такі умови, які по­винні бути обов'язково відображені у трудовому договорі. Без них трудовий договір не можна укласти взагалі;

2) факультативні (додаткові) – умови, які можуть і не включатися до змісту трудового договору, тобто його можна укласти і за відсутності таких умов. Однак якщо у процесі переговорів при укладенні трудового договору сторони визнали за потрібне узгодити також і факультативні умови, то їх значимість для конкретного договору стає такою ж, як і обов'язкових умов.

Недосягнення згоди сторонами за обов'язковими і додатковими умовами має одні і ті ж правові наслідки — договір не укладається.

Важливою для кожного трудового договору є умова про оплату праці, а тому вона повинна бути віднесена до необхід­них умов. Договір не можна укласти, не погодивши питання про заробітну плату.

Місце роботи як одна з необхідних умов трудового договору характеризує передусім правове становище роботодавця як учас­ника трудових правовідносин.

Ще однією необхідною умовою трудового договору вважаєть­ся умова про вид роботи, яка визначається угодою сторін або, як прийнято її називати — трудова функція працівника.

Трудова функція працівника — це вид роботи або посада, виконання чи заміщення яких можливе з огляду на професію, спеціальність, кваліфікацію працівника. Трудова функція визна­чається угодою сторін.

Ще однією необхідною умовою трудового договору є визна­чення строку (моменту) початку виконання обумовленої роботи.

Факультативні умови на відміну від необхідних умов трудово­го договору мають ту особливість, що вони не є обов'язкови­ми для погодження при прийнятті на роботу. Це, як правило, умови про неповний робочий час, про сумісництво чи сумі­щення, про випробувальний термін та ін. Доволі поширеною є умова про нерозголошення комерційної таємниці та про забо­рону конкуренції працівника щодо роботодавця-підприємця, який найняв його на роботу.

Форма трудового договору

Для трудового договору законодавством передбачено, як правило, письмову форму.

Стаття 24 КЗпП України подає перелік випадків, коли додержання письмової форми трудового договору є обов'яз­ковим:

- при організованому наборі працівників (проводиться органами державної служби зайнятості, які укладають договори, що передбачають умови переселення громадян, а також за дорученням роботодавців під­писують трудові договори. Особливістю цих договорів є те, що вони укладаються фактично через посередника — орган зайнятості, який виступає від імені роботодавця.);

- при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними, географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я (постанова КабМіну України від 17 листопада 1997 р. № 1290);

- при укладенні контракту;

- у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

- при укладенні трудового договору з неповнолітнім;

- при укладенні трудового договору з фізичною особою;

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

Трудовий договір обов'язково укладається в письмовій формі також в інших випадках, передбачених законодавством. Зокрема, укладення трудового договору у письмовій формі передбачено:

- для працівників, робота яких пов'язана з державною таємни­цею, з громадянами, які працюють у релігійних організаціях;

- з громадянами, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

- які залучаються до оплачуваних громадських робіт;

- працюють на умовах трудового договору у фермерському господарстві тощо.