ЗП діяльність чернечо-лицарських орденів: тамплієри, Мальтійський, Тевтонський, Лівонський ордени

Тамплієри були організовані як чернечий орден, та слідували правилам, які для них встановив їх покровитель Святий Бернард Клервоський — член Цистеріанського ордену. В кожній країні був свій Магістр Ордена Тамплієрів, над ними стояв Великий Магістр, що призначався довічно. Великий Магістр керував як військовими справами ордена на Сході, так і фінансовим станом на Заході.

Брати-тамплієри поділялися на чотири групи:

лицарі, споряджені, як важка кавалерія (носили білі накидки з червоним хрестом);

сержанти (serjens), споряджені, як легка кавалерія. Їх набирали з нижчих соціальних класів, ніж лицарів (носили коричневі плащі);

брати-прислужники: frères casaniers (брати-домосіди), які керували власністю ордену та frères de métiers (брати професій), які виконували функції прислуги та займались ремеслами;

капелани були посвячені в сан та піклувалися про духовні потреби ордену.

Оскільки потреба в лицарях була дуже великою, були лицарі, які вступали до ордену на визначений проміжок часу, і згодом поверталися до світського життя. Також існували Fratres conjugati — одружені брати. Останні дві категорії лицарів носили чорні або коричневі плащі з червоним хрестом, щоб відрізнятися від довічних членів ордену, які оголосили целібат. Вони мали нижчий статус, ніж останні. Також брати-прислужники не відділялися від сержантів, навпаки, сержанти, які були добрими ремісниками або не могли воювати за станом здоров'я, виконували функції прислужників. Більшість членів ордену, включаючи лицарів та магістрів не вміли ні читати, ні писати (як і більшість лицарів того часу), вони походили з вищої знаті, проте з маловідомих родів.

В усі часи на кожного лицаря припадало до десяти людей, що його обслуговували. Деякі брати займалися лише банківською справою (переважно ті, що мали освіту), тому що ордену часто залишали свої статки на збереження учасники Хрестових походів. Проте основною місією тамплієрів була військова справа. Тамплієри використовували своє багатство, щоб збудувати численні укріплення в Святій Землі та, напевне, були одним з найбільш вмілих та дисциплінованих військових формувань свого часу. Також вони були знамениті своїм білим вбранням з червоним хрестом на серці або на грудях, що вирізняло їх від інших воїнів.

Посвячення в члени ордену накладало на людину великі зобов'язання та включало таємну церемонію. Небагато подробиць цієї церемонії було відомо в той час, що викликало підозри середньовічної інквізиції. Посвячені, принаймні на початку існування ордена, мали бути знатного походження, мати легітимний спадок та мати бажання передати весь свій статок разом з майном до власності ордена. Пізніше для посвячення в члени ордена потрібно було дати обітницю бідності, незайманості, благочестя та послуху. Головним правилом для воїнів ордена було ніколи не здаватися у полон. Безстрашність та безкомпромісність тамплієрів, у поєднанні з відмінним бойовим вишколом та важким озброєнням зробили їх елітним формуванням середньовіччя, що наводило страх на ворогів.

Мальтійський орден як офіційне релігійне формування з міжнародно визнаними добродійними функціями

Офіційна назва -Суверенний військовий Орден Госпітальєрів Святого Іоанна Єрусалимського, рицарів Родосу і Мальти (англ. Sovereign Military Hospitaller Order of Saint John of Jerusalem of Rhodes and of Malta, іт. Sovrano Militare Ordine Ospedaliero di San Giovanni di Gerusalemme di Rodi e di Malta) — за міжнародним правом статус цього утворення «незалежне князівство».

Великий магістр визнаний главою держави, його світський ранг — князь, духовний — прирівнюється до кардинала (Князь церкви).

Представники ордену, його місій мають дипломатичний імунітет. Найбільш поширені назви: Мальтійський орден, Мальтійський орден госпітальєрів, Орден іоаннітів, Мальтійський орден Св. Іоанна Єрусалимського.

У теперішній час Орден часто розглядається як карликова держава-анклав, найменша держава світу (на території Риму, але незалежна від Італії), іноді - як екстериторіальне державне утворення, іноді - просто як рицарський орден. У міжнародному праві суверенітет Ордену розглядається на рівні дипломатичних відносин (дипломатичних місій).

Мальтійський Орден (Орден Госпітальєрів) виник 1099 року із спільноти братів госпіталю Св.Йоана в Єрусалимі, які опікувалися паломниками, бідними і хворими. Перші назви ордену: Странноприімний Дім Єрусалимського Госпіталю, Орден св. Івана Хрестителя, Орден св. Іоана Єрусалимського та інші.

З 1834 року будинок на Мальтійській площі в Римі є офіційною резиденцією Мальтійського Ордену, яким керує пожиттєво обраний Великий Магістр і уряд Ордену.

28 березня 1879 року Апостольською Ухвалою (Apostolic Brief ) відновлюється титул Гросмейстер для керівника Ордена, яким з 1872 року був Джованні-Батіста Чечі а Санта Кроче (Giovanni-Battista Ceschi а Santa Croce). Папа Римський Лев XIII Постановою " Inclytum antiquitate originis " підтвердив відновлення титулу гросмейстера

Незважаючи на втрату державної території Орден і надалі є суверенним суб'єктом міжнародного права і підтримує дипломатичні стосунки з більш ніж 100 державами. В 58 країнах Орден має власні структури, і більш як 120 країнах Орден активно займається гуманітарною діяльністю. В 9 міжнародних організаціях (наприклад: ООН, ЄС, ЮНЕСКО, Рада Европи, WHO i UNHCR) Орден має дипломатичні представництва.

1998 року уряд Мальти підписав угоду з орденом, залишаючи у його розпорядженні на 99 років Фортецю Сант-Анджело. Це місце має "позатериторіальний" статус і є місцем в якому відбуваються численні зустрічі кавалерів.

Гасло Ордену "Tuitio fidei et obsequium pauperum", тобто "Захист віри та служіння бідним".

Цілі Суверенного Мальтійського Ордену викладені в його Конституції. Орден вважає своїм завданням, згідно з багатовіковою традицією примножувати честь Божу освяченням членів Ордену служінням на славу віри і Святого Престолу, на благо ближнього свого. Вірний Божественним заповідям і настановам Господа нашого Ісуса Христа, керуючись вченням Церкви, Орден підтримує християнські чесноти братерства і любові до ближнього, сприяє їм, творить милосердя, надаючи допомогу хворим, емігрантам, біженцям, безпритульним дітям і бідним. Він піклується про скріплення їх духу і віри, активно підтримує католицькі місії. Орден завжди готовий прийти на допомогу жертвам надзвичайних ситуацій, катастроф, потерпілим у війнах.

Госпітальєрська діяльність здійснюється через територіальні організації Ордену, тобто через Пріорати і Суб-Пріорати і, перш за все, через Національні Асоціації та Служби Допомоги Суверенного Мальтійського Ордену. В наш час Орден діє в 90 країнах, маючи власні лікарні, амбулаторії, будинки для перестарілих і інвалідів, Міжнародний Банк Крові (на острові Мальта), лепрозорії в країнах Африки і Південної Америки, центри збору і розподілу медикаментів, центри лікування і реабілітації діабету, дитячі будинки, школи медсестер і інші благодійні заклади різного роду. Значна підтримка надається у вигляді грошових пожертв, доставки продуктів харчування, медикаментів, гігієнічних засобів, одягу і т.д.

Так, на теренах колишньої Західної Німеччини діє близько 30 різноманітних орденських установ та їхніх філій у більш як 100 містах, в Австралії — 20 установ майже у 30 містах, в Іспанії — 20 у 80 містах, в Аргентині – 10 у 45 містах тощо. Представництва ордену діють у Беніні, Болівії, Китаї, на Кубі, в Ірані, Ізраїлі, Люксембурзі, Малаві, Нігерії. Дуже багато мальтійських установ медичного, санітарного та благодійного спрямувань існує у США, Італії, Польщі, Португалії, Швейцарії, Ірландії. Після «Армії спасіння» Мальтійський орден — найбільша у світі благодійна організація.

Особливим напрямом роботи ордену від початку XX ст. стала також боротьба з проказою, надання допомоги хворим на цю недугу. Зусиллями госпітальєрів відкрито й утримується чимало лепрозоріїв, спеціальних диспансерів. Орден заснував науково-дослідний центр у Парижі, при якому з 1928 р. функціонує велика лікарня. Щороку виділяються кошти на утримання Інституту медичних лепрологічних досліджень, а також відповідних клінік в Азії (М’янма), Африці (Сенегал, Габон, Заїр, Уганда, Мадагаскар) і Латинській Америці (Гватемала, Бразилія).

Згідно з сучасною структурою ордену всі його члени поділяються на три основних ранги: лицарів «справедливості», монахів та лицарів «покори». Окрім того, існують почесні лицарі та дами. За своїм складом Мальтійський орден елітарний: його членами є переважно добре відомі політичні та громадські діячі, представники великого бізнесу.

Орден складається приблизно 13.000 осіб. Будучи визнаний на міжнародному рівні, орден має власний прапор, герб, конституцію, уряд, паспорти, марки, валюту тощо.

Згідно з сучасною структурою ордену всі його члени поділяються на три основних ранги: лицарів «справедливості», монахів та лицарів «покори». Окрім того, існують почесні лицарі та дами. За своїм складом Мальтійський орден елітарний: його членами є переважно добре відомі політичні та громадські діячі, представники великого бізнесу.

Тевтонський орден— чернечий лицарський орден Римо-Католицької Церкви заснований у 12 столітті, що складався переважно з вихідців з «тевтонських» (східно-німецьких) земель. Не зважаючи на активні дії Ордену в Європі, його офіційна резиденція (разом з Великим Магістром) знаходилася в Леванті. У 1220 році Орден викупляє частина уземель у Верхній Галилеї і будує фортецю Старкенберг Starkenberg (Montfort). Тут розташовувався архів Ордена і скарбниця. Лише у 1271 році після взяття фортеці Бейбарсом, предводителем мамлюків, резиденція Ордену переїздить до Венеції. У 1309 році столицею Тевтонських лицарів стало місто Марієнбург (нім. «Замок Марії»; польська назва — Мальборк). Поступово під владу Тевтонського ордену потрапила вся Пруссія. У 1237 році Тевтонський орден злився із залишками військового братства лицарів Меча (лицарі Христа), тим самим отримавши владу в Лівонії. При загарбницькому поході на Гданськ (1308 р.) під гаслом «Jesu Christo Salvator Mundi» (Ісус Христос Рятівник Світу) було знищено майже все польське населення (близько 10 000 місцевих жителів), на захоплені землі прибували німецькі переселенці. До того ж часу відноситься загарбання Східного Помор'я, що мало велике значення: захоплення вже не переслідувало релігійних цілей. Таким чином, до кінця XIII століття орден фактично стає державою. До середини XIII століття,внаслідок IV хрестового походу, відбулося остаточне розмежування церкви, і орден повів активний наступ на схід, в підтримку старої німецької ідеї витіснення слов'ян «Drang nach Osten». З часом в Прибалтиці виникли ще дві схожі організації лицарів — орден Мечоносців і Лівонський орден.

Лівонське ландмейстерство Тевтонського ордену — військово-політ. катол. орг-ція рицарів — учасників хрестових походів (див. також Католицькі чернечі ордени). Заснована 1202 як Орден мечоносців на землях Лівонії (до 1561 назва земель нинішніх Латвії та Естонії). Після тяжкої поразки від литовців під м. Шяуляй (Литва; 1236) орден змушений був увійти до складу Тевтонського ордену (Пруссія) як його філія й дістав нову назву — Л.о. (за назвою лівонських володінь). Метою своєї діяльності проголосив окатоличення язичників (див. Язичництво) у Прибалтиці, але, по суті, здійснював територіальну експансію — насамперед за рахунок земель тодішніх язичників (пруссів, лівів, естонців, латишів, литовців).

Також - умовна назва, що вживається істориками для означення держави, створеної рицарями Л.о. Існувала 1237—1561 у пд.-сх. Прибалтиці на території сучасних Латвії та Естонії. Столицею в різні роки були міста Рига (нині столиця Латвії) або Венден (нині м. Цесіс, Латвія). Капітула Тевтонського ордену, підрозділом якого з 1237 був Л.о., обирала великого магістра (гросмейстера) свого ордену, котрий призначав ландмейстера (гермейстера) Л.о. (свого заст. в Лівонії), а той, у свою чергу, призначав управителів (комтурів, фогтів) у різні провінції та замки, належні Л.о. Рицарство, переважно німецьке, створило панівну верству у володіннях д-ви. Місцеве ж корінне населення опинилося внизу соціальної піраміди (залежні селяни, міщанські низи).

Після поразки в Грюнвальдській битві 1410 Тевтонський орден і Л.о. почали занепадати. Л.о. як д-ва став членом конфедерації 5-ти «духовних князівств» (до її складу, окрім нього, входили Ризьке архієпископство, Дерптське, Езель-Вікське та Курляндське єпископства). Водночас Л.о. прагнув встановити свою гегемонію в регіоні. Це призводило до конфліктів з Польсько-Литов. д-вою, а часом — навіть з Тевтонським орденом. Реформація, яку сприйняла панівна верства конфедерації князівств, привела до поглиблення внутр. кризи ордену. 1520 Л.о. став незалежним від гросмейстера Тевтонського ордену.

Унаслідок агресивної політики Моск. д-ви почалася Лівонська війна 1558—1583, невдовзі конфедерація князівств зазнала нищівної поразки в битві при Лугажі (Ергемська битва 2 серпня 1560; нині територія Литви), її землі були спустошені й окуповані військами царя Івана IV. Після цього останній магістр Л.о. Готард Кеттлер визнав себе васалом короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа й став першим герцогом реорганізованої — уже світської — д-ви — герцогства Курляндії і Земгалії (зх. та пд. сучасної Латвії). Унаслідок поразки у війні рос. війська покинули Лівонію, але частина її земель потрапила під владу Данії і Швеції. Наступна боротьба за цю частину Прибалтики спричинила війни між Річчю Посполитою та Швецією в 1-й пол. 17 ст., до участі в них з польс. боку було залучено укр. козацтво.