Право власності: зміст, підстави набуття і припинення.

Цивільний кодекс України визначає право

власності як право особи на річ (майно), яке

вона здійснює згідно із законом своєю волею,

незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджа-

ється своїм майном на власний розсуд. Він має

право вчиняти щодо свого майна будь-які дії,

які не суперечать закону. Законодавство Укра-

їни проголошує принцип, відповідно до якого

власність зобов’язує. У тому числі власник не може використовувати право

власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам сус-

пільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з Цивільним кодексом власникові належать права володіння, ко-

ристування та розпорядження своїм майном. Ці складові становлять зміст

права власності.

Право володіння — фактичне володіння річчю, пов’язане з наміром ува-

жати річ своєю. Фактично володіє річчю і той, хто буквально тримає її в руках,

фізично відчуває її, і той, хто має до речі доступ внаслідок перебування речі

у своєму господарстві.

Право користування — отримання від речі притаманних їй корисних влас-

тивостей. Ця головна правомочність власника є свого роду метою права

власності. Користування може здійснюватися в різних формах. Наприклад,

колоду можна використати як засіб опалювання, для виготовлення дощок,

для підпори будівельної конструкції. Важливо лише, щоб користування річчю

не порушувало прав інших людей і не було заборонене законом.

Право розпорядження — можливість вирішити юридичну і фактичну долю

речі шляхом відчуження (продаж, дарування), шляхом передачі іншим осо-

бам у володіння або користування (оренда, позичка), шляхом переробки,

знищення тощо.

Майно може перейти у власність різними способами. Це і дарування,

і обмін, і купівля, і успадкування тощо. Особа, яка є власником майна, без-

посередньо впливає на це майно, спираючись на закон.

Право власності безстрокове. Усі інші особи зобов’язані утримуватися від

учинення будь-яких дій, що порушують це право.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не ви-

пливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена

судом.

Нічийними дарунками природи може користуватися кожний. Наприклад,

якщо особа зібрала ягоди в лісі чи зловила рибу, вона є їх власником, якщо

вона діяла по закону, місцевому звичаю або загальному дозволу власника

земельної ділянки. Якщо особа знайшла чиюсь загублену річ, то вона одразу повинна повідо-

мити про знахідку хазяїнові речі та повернути її. Якщо хазяїн невідомий, то

знахідку (безхазяйну річ) потрібно віднести до міліції або до місцевих органів

влади. Закон не заперечує також, щоб той, хто знайшов ту чи іншу річ, збе-

рігав її у себе. Якщо після спливу шести місяців власник загубленої речі не

знайдений або не з’явився сам, то право власності на знахідку переходить до

того, хто її знайшов. Щодо знайдених тварин, то, якщо протягом шести міся-

ців із моменту заяви особи про знахідку робочої або великої рогатої худоби

і протягом двох місяців — інших тварин їхнього власника не було виявлено

або він не заявив про своє право на них, право власності переходить до осо-

би, яка їх знайшла і в якої вони перебували на утриманні та в користуванні.

Щодо підстав припинення права власності, то це може бути будь-яке від-

чуження власником свого майна —відмова власника від права власності,

знищення майна, викуп пам’яток історії та культури державою, припинення

юридичної особи чи смерть власника тощо.

Підстави припинення права власності поділяють на такі, що залежать,

і такі, що не залежать від волі власника.

Від волі власника залежать угоди з відчуження майна або витрат грошо-

вих коштів, користування майном, унаслідок якого це майно повністю спо-

живається, знищення або викидання майна. А такі підстави, як примусовий

продаж або примусове вилучення майна у випадках, передбачених законом,

загибель майна внаслідок стихійної події або протиправних дій інших осіб,

набуття майна проти волі власника добросовісним набувачем не залежать

від його волі.

Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну фор-

ми власності. В окремих випадках виділяється колективна (кооперативна,

акціонерна) форма власності. Всі форми власності є рівноправними. Ніхто

не може бути позбавлений права власності.

До приватної власності належить будь-яке майно фізичних та юридичних

осіб (будинок, автомобіль, земля), за винятком окремих видів майна, яке, від-

повідно до закону, не може їм належати (бойова зброя, боєприпаси тощо).

До державної власності належить будь-яке майно без жодних обмежень

(у тому числі й грошові кошти), яке належить державі, від імені та в інтересах

якої право власності здійснюють відповідні органи державної влади. На-

приклад, парти і дошки є майном вищих і середніх спеціальних навчальних

закладів.

До комунальної власності належить майно (в тому числі грошові ко-

шти місцевих бюджетів), що належить територіальній громаді, яка разом із

утвореними нею органами місцевого самоврядування здійснює управління

ним.

Повністю розпоряджатися майном особа може лише з 18 років. Якщо

людині ще не виповнилося 14 років, то її майном розпоряджаються її батьки

в її інтересах.

Особи віком від 14 до 18 років мають право розпоряджатися своєю сти-

пендією, заробітком або іншими доходами, самостійно здійснювати права

на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Усі інші угоди щодо свого__ майна вони мають право укладати тільки зі згоди своїх батьків чи осіб, які їх

замінюють.

Якщо особа, якій виповнилося 14 років, особисто внесла певну суму

на банківський рахунок, то вона має право розпоряджатися цим вкладом

на власний розсуд.

Якщо гроші в банк покладені на ім’я особи кимось іншим, то до 14 років

цими коштами розпоряджаються її батьки (або особи, що їх замінюють),

а з 14 до 18 років — вона особисто, але за їхньою згодою.

Висновок.Власність характеризує не відношення суб’єкта до об’єкта,

а відношення між суб’єктами стосовно об’єкта. Власник володіє, користуєть-

ся, розпоряджається майном на власний розсуд, незалежно від волі інших

осіб; власник не може використовувати право власності на шкоду правам,

свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.