Четвертий Універсал Центральної ради. Розпуск Центральної Ради.

Зовнішньополітичне та внутрішнє становище України вимагало негайного проголошення незалежності. У Чет­вертому Універсалі, датованому 22 січня 1918 р., Центральна Рада заявила: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».

Поряд із проголошенням незалежності УHP зазначалося, що Українські установчі збори, які мали скликати як­найшвидше, повинні розв'язати питання про федера­тивний зв'язок України з колишньою Російською держа­вою. Четвертий Універсал перейменував Генеральний секретаріат у Раду народних міністрів, намітив після підписання миру замінити постійну армію народною міліцією, встановив монополію внутрішньої та зовнішньої торгівлі, контроль над банками, постановив провести вибори волосних, повітових і міських народ­них рад, щоб у них мали голос демобілізовані солдати, та призначив на 2 лютого 1918 р. скликання Українських установчих зборів.

Універсал закликав увесь народ звільнити Україну від «большевиків і інших напасників, які розграблюють і руйнують наш край».

Через тиждень після проголошення Четвертого Уні­версалу уряд, який очолював В.Винниченко, склав пов­новаження. 30 січня 1918 р. головою Ради міністрів УНР Став український есер Всеволод Голубович. Усі міністри новосформованого уряду, крім двох соціал-демократів, належали до Української партії соціалістів-революціонерів. Наприкінці січня 1918 р. Центральна Рада прийняла закони про соціалізацію землі та 8-годинний робочий день. Згодом Мала Рада ухвалила закони про Державний герб (ним став тризуб — родовий знак київських князів), про громадянство, про новий адміністративний поділ України (на землі), про грошо­ву систему (грошовою одиницею УНР стала гривня).

Брестський мир

Незважаючи на винятково складну ситуацію, Цен­тральна Рада розвивала зовнішньополітичну діяльність. У кін. січня 1918 р. до Бреста прибула українська делегація на чолі з О.Севрюком. Виявивши багато так­товності і дипломатичного хисту, вона відстояла інте­реси УНР, підтверджені Четвертим Універсалом. У ніч з 8 на 9 лютого 1918 р. молоді українські дипломати підписали мирний договір з центральними державами, які розраховували на великі природні багатства Укра­їни. Австро-Угорщина через «польське питання» не­охоче пішла на підписання цього договору.

Згідно з Брестським миром усі чотири держави цен­трального блоку визнали незалежність і самостійність України, яка стала повнокровним суб'єктом міжнарод­ного права. Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини. Кор­дон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціаль­на змішана комісія «на основі етнографічних відносин і бажань людности». За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі проти агресії Радян­ської Росії УНР зобов'язувалася поставити їм до лип­ня 1918 р. значну кількість «хліборобських і промис­лових лишок», зокрема 1 млн. т. збіжжя, круп, м'яса,

Окрему таємну статтю Брестського миру було укладено між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'я­зувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один «коронний край». Проте згодом Австро-Угор­щина анулювала цю угоду .

Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Центральній Раді необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним про­ханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла могутня австро-німецька армія — понад 450 тис. чол. Це надало австро-німецькій допомозі характер окупації.

Українські війська за допомогою німецьких підрозді­лів розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918 р. ввійшли у Київ. До столи­ці повернулися Центральна Рада і уряд В.Голубовича.

Через кілька тижнів в Україні не залишилося жодного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Німці розташувалися на півночі УНР, а австро-угорці — на півдні. Цент­ральна Рада та її уряд закликали у відозвах україн­ський народ до спокою. Однак широкі верстви україн­ства з недовір'ям зустріли нових окупантів.

Розпуск Центральної Ради

Центральна Рада ліквідувала всі заходи і розпоря­дження радянської влади. Але їх не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон про соціалізацію землі, Згідно з яким селяни вже навесні мали починати діли­ти землю поміщиків. Міський пролетаріат, який підтри­мував більшовиків, - був проти Центральної Ради. Сільський пролетаріат, бачачи, що його землі вже обсів німецький окупант, також був незадоволений її політи­кою. Заможне селянство ставилося вороже до Центральної Ради через закон про соціалізацію землі. По­міщики, інші великі землевласники, яким українська влада перешкоджала в експлуатації незаможних верств, теж не підтримували Центральну Раду. Не в усьому розуміли М.Грушевського навіть українські демокра­ти.

28 квітня 1918 p., коли Центральна Рада обговорю­вала накази головнокомандувача німецькими війська­ми фельдмаршала Г.Ейхгорна, до будинку Педагогіч­ного музею, де вона засідала, увірвалися німецькі сол­дати й арештували двох міністрів. Наступного дня Цен­тральна Рада зібралася на останнє, як виявилося, засі­дання, на якому ухвалила Конституцію УНР, змінила земельний закон і обрала М.Грушевського Президентом України. Після цього Центральну Раду, яка не зроби­ла навіть спроби опору, розігнали німецькі війська.

Її падіння аж ніяк не означало, що робота протягом 13,5 місяців була марною. Центральна Рада добилася визнання прав українського народу на свою державу і національну культуру.