Великі реформи» царського уряду та їх вплив на соціально-економічне становище в Україні (земельна реформа, реформа місцевого самоврядування, судова реформа, військова реформа).

Скасування кріпосного права стало початковим кроком до модернізації Російської імперії. Таке радикальне перетворення в аграрному секторі вимагало термінових змін та зрушень в інших сферах суспільного життя, які б дали можливість гармонізувати та стабілізувати загальну ситуацію. При скасуванні кріпосного права поміщики були зобов'язані відвести селянину наділ, від якого останній не мав права відмовитися. Розмір наділу визначався «добровільною угодою» між поміщиком і селянами, але в межах норм, визначених для конкретної місцевості. Маючи підтримку держави та користуючись відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщики на Україні не тільки захопили найкращі землі, а й відрізали в селян чимало їхньої землі Тому після проведення реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до однієї десятини і 1600 тис. – від однієї до трьох десятин. У цілому ж у пореформений період майже 94% селянських господарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство. У правобережних губерніях України наділ був нижчий, ніж встановлювали «Бібіковські інвентарі» 1848 року. До укладання викупної угоди з поміщиком селяни вважалися тимчасовозобов'язаними і за користування наділами змушені були виконувати старі повинності, такі, як панщину (оскільки до реформи в Україні переважала панщина, а не оброк). Категорія тимчасово зобов'язаних селян була ліквідована лише через 20 років.Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. При визначенні суми в основу було покладено не ринкову ціну землі й прибуток, а розмір тогочасних повинностей селянина у поміщика. У середньому по Україні викупна ціна землі перевищувала ринкову майже в 4 рази. Селяни лише в окремих випадках були спроможні виплатити всю суму викупу відразу. Тому держава взяла на себе проведення викупу. 80% потрібної суми держава давала селянам в борг, сплачуючи її за них поміщикам. Протягом 49 років селяни повинні були повертати державі її позику з процентами. Внаслідок цього царська казна на кожний виданий селянам карбованець отримала 63 копійки чистого прибутку. Стягнення з селян викупних платежів припинилося лише у 1906 р.

У комплексі реформ Олександра II після скасування кріпосного права провідне місце належить земській, міській, судовій та військовій реформі.

1864-го року було впроваджено земське самоуправлінняУ ньому брало участь все населення, що мало земельну власність: дворянство, духовенство, міщанство та селяни. Ця вимога обмежувала участь у самоуправлінні постійних мешканців повіту. Раз на рік на загальних зібраннях депутатів (їх обирали від усіх верств населення, але закон надавав багато пільг землевласникам-дворянам) обиралось земську повітову управу, яка діяла постійно. Повітові земські управи обирали губернську управу.

Великою галуззю діяльності земств була освіта. Земства організовували школи: чотирирічні, початкові, гімназії, професійні, технічні, курси для підвищення освіти вчителів, курси українознавства. Земські школи користалися доброю славою. В 1910 р. в цих школах навчалося понад 420 тис. дітей. Середня освіта здобувалася в класичних та реальних чоловічих і жіночих гімназіях, навчання в яких було платним. Право вступу до університетів мали лише ті особи, які закінчували класичні гімназії. Закінчення реальної гімназії давало право на вступ до вищої технічної школи, а жіночої не передбачало взагалі ніяких прав, бо її місія, як проголошував шкільний статут, лише підготувати освічену «дружину і матір сім'ї». Важливим було відновлення автономії університетів у навчальних справах. Створювалася рада професорів, яка керувала всім життям навчального закладу. Треба додати, що в справі шкільної освіти з фінансовою допомогою земству приходило міністерство освіти, яке властиво передало земству все шкільництво на селі. Всі ці зміни здійснювалися в умовах збереження заборони на використання в навчанні української мови.

У 1864 році була проведена судова реформа. Тепер судочинство відбувалося за участю сторін, рішення приймали присяжні засідателі, які добиралися з громадян усіх станів, включаючи селян (крім осіб, що працювали по найму). Обвинувачені отримали право захисту, яке здійснювали або самі, або через адвокатів, також, в судах з'явився прокурор. Суд став відкритим. На його засіданнях могли бути присутні родичі, представники преси і взагалі всі бажаючі. У карному судочинстві було запроваджено суд присяжних. Розв'язанням дрібних справ займалися мирові судді, які обиралися на трирічний строк на зборах уповноважених від населення або призначалися від уряду. Їх рішення могли переглядатися повітовими з'їздами мирових суддів. Суди були незалежні від адміністрації. Але і після судової реформи залишалась деяка нерівність для громадян різних станів. Існували окремі суди для духовенства, вищих чиновників й військових. Збереглися волосні суди у справах селян, які не були пов'язані з загальною судовою системою і мали право присуджувати селян до принизливого покарання – биття різками. Проте в цілому судова реформа виявилася найбільш послідовно демократичною, що сприяло підвищенню законності в судочинстві, впливу громадськості на судовий процес. Всі прогресивні зміни, що сприяли зростанню в народі громадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.

З 1870 р. здійснювався перехід і до міського самоврядування. В містах України встановлювалися міські ради – «думи», членів яких обирало все населення, що платило податки, тобто власники будинків, крамниць, підприємств і т.д. Виконавчим органом ради була управа на чолі з міським головою. Компетенція ради була дуже широка: вона повинна була стежити за господарством міста, станом ринків, міської торгівлі, промисловістю, охороною здоров'я, санітарією, школою. У цілому компетенція міського самоврядування була аналогічна земському. Але була велика різниця в суб'єкті: земства обслуговували сільську людність, в переважній більшості українську, а в містах була мішанина людності, і в деяких містах кількість українців ледве досягала 50%, причому ці відсотки припадали на нижчі шари – дрібних крамарів та ремісників, а заможніша частина складалася з росіян, в Південній Україні - з греків, вірмен; крім того у містах було багато жидів. Отже, такі міста, як Одеса, Херсон, Маріуполь мали космополітичний характер.

Зміни торкнулися й організації та побудови армії. Військова реформа, що здійснювалася 15 років, мала на меті шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. За цією реформою вся територія імперії поділялась на 10 військових округів, система яких зберігалася згодом протягом всього ХIХ ст. Українські губернії ввійшли до складу Київського, Одеського і Харківського округів. Також почалось заснування та відкриття багатьох військових училищ, академій, морських училищ; переозброєння армії новими військово-технічними засобами та ін. Але головним у реформі було ухвалення Військового статуту, за яким впроваджувалась загальна військова повинність чоловіків з 20 років (але дійсно повний перехід відбувся у 1874 р.); скорочувався строк служби ( у сухопутних військах – 6 років, на флоті – 7 років); скорочення служби тим, хто мав освіту; звільнення від служби за сімейним станом і т.д. Умови проходження служби полегшувалися, хоча й зберігалася муштра та рукоприкладство офіцерів. Але, як і в інших реформах, у військовій реформі були недоліки: закон не поширювався на народи Середньої Азії, Кавказу, Крайньої Півночі; коли кількість призовників перевищувала необхідне число для набору в армію, то від несення військової служби звільняли по жеребу; формування офіцерського корпусу відбувалося переважно із дворян.