Однією з ознак, що характеризують сутність будь-якої держави, завжди було право
У роки Визвольної війни в Україні формується своєрідна правова система. Хоча гетьман своїми універсалами неодноразово і підтверджував дію Статуту 1588 р. та магдебурзького права на визволеній території, фактично вони тут майже не застосовувалися. Так, магдебурзьке право діяло тільки у великих містах (Київ, Переяслав, Чернігів, Ніжин), а норми ПІ Статуту повернулися в правову систему після приєднання України до Московської держави. Повністю були скасовані правові норми, прийняті органами польської влади: "Устава на волоки" 1557 p., ординація козакам 1638 p., королівські і сеймові конституції тощо.
Серед джерел права, які використовувалися, на першому місці було звичаєве козацьке право. Воно регулювало широке коло стосунків, і перш за все, організацію державної влади та управління, систему судочинства, називало злочини та покарання за них. Це право виникло й оформилось у процесі еволюції" господарсько-побутових відносин людей та спиралося на діючі "давні" норми поведінки. Цими нормами поведінки були "права та звичаї" Війська Запорізького, які офіційно не були санкціоновані державною владою, проте регулювали всі суспільні відносини, що виникали в Запоріжжі. Сукупність цих "прав та звичаїв", обов'язкових до виконання, становила звичаєве право. Його норми відображалися в окремих вчинках людей, їх уявленні про честь, справедливість, обов'язок у тому розумінні, яке панувало серед населення на цьому етапі суспільного розвитку. Звідси випливало, що творцем звичаїв, які переростали в норми звичаєвого права, був безпосередньо народ. Серед таких звичаїв можна назвати: привселюдне водіння населеним пунктом злодія з підвішеною на шиї вкраденою річчю; сплата "перейму" (винагороди) хазяїном скотини, яка відстала віл череди, особі, яка її знайшла і повернула хазяїну; спалення жінки, звинуваченої в лихому чаклунстві; виставляння позивачем могоричу свідкам, так зване свідочне, та ін.
З часом великої ваги набувають нові джерела права. Мова йде перш за все про гетьманські універсали. Це були розпорядчі акти вищої влади, які мали загальнообов'язковий характер для всього населення України. Універсали регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки. Поширення гетьманського законодавства відповідно звужувало функції звичаєвого права. Коли норми останнього не суперечили інтересам суспільної верхівки, їм зазвичай надавалась сила закону.
Норми звичаєвого права у своїй традиційній формі були основними джерелами права у Запорізькій Січі, де населення дотримувалося "подлуг старожитных і старейших обычаев". Військово-адміністративна і судова системи, що існували в Запоріжжі, керувалися нормами звичаєвого права.
Слід згадати про існування в Україні так званого церковного звичаєвого права. Під ним розуміли сукупність правил поведінки, які не дістали законодавчого затвердження, але їх обов'язково дотримувались, "боячись покарання і гніву господня".
Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися гетьманом, головним чином з сусідніми державами. В них стверджувався стан України як суб'єкта міжнародно-правових відносин. В угодах ми знаходимо норми цивільного та адміністративного права.
Розглянемо деякі зміни, які відбулися в цивільному та кримінальному праві.
Перерозподіл власності в роки Визвольної війни потребував норм права, які б регулювали нові форми власності, і, перш за все, власність на землю. З'являються "рангові землі", або "рангові маєтності". Це були землі, які гетьман своїми універсалами жалував козацькій старшині за службу, "в ранг", під час займання нею певної посади.
Під злочином розумілося всяке порушення норм "давнього козацького права". В системі злочинів на першому місці стояли військові злочини (зрада, ненадання допомоги під час бою тощо). Особливо жорстоко карали зрадників—їх страчували. Серед видів покарання найбільш поширеними були смертна кара та штрафи.
Підкреслимо, що вданий період простежується поступовий перехід від норм звичаєвого права до норм, створених державою. Процес цей був тісно пов'язаний з формуванням державності.