Україна в роки післявоєної відбудови.
Відбудова та розвиток господарства України у повоєнні роки відбувалися в умовах, коли переважна більшість українських земель опинилися у межах однієї держави. Переживши страхіття війни, заплативши за перемогу над загарбниками надзвичайно високу ціну, українці, як і інші народи СРСР, сподівалися на докорінні зміни в суспільстві, насамперед на припинення репресій та поліпшення матеріальних умов життя. Однак їхні надії не справдилися. Головною метою тоталітарного комуністичного режиму було прагнення до якнайшвидшого відновлення та зміцнення своїх позицій всередині країни і на міжнародній арені, незважаючи на ціну.
Завдяки героїчним зусиллям українського народу вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарства. Щоправда, відбудова промисловості здійснювалася однобоко. Як і раніше, випереджуючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставала харчова та легка промисловість. Вже на кінець війни питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку вугілля зросла до 26,7 %. У 1945 р. Україна дала 18 % загальносоюзного виробництва чавуну і 11,2 % сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, иго становило майже третину довоєнних виробничих потужностей. Було відбудовано Дніпрогес, заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», машинобудівні заводи Києва, Харкова, введено в дію газопровід Дашава —Київ. На прикінці 1950 р. більше, ніж до війни, видобували залізної руди, виробляли прокату чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо.
Особливо складним у повоєнний період було становище сільського господарства, яке внаслідок війни та колективної системи господарювання повністю деградувало. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, насіння, робочих рук: у селі залишилися в основному жінки і діти. Селянство, як і раніше, залишалося найбільш ущемленою категорією тодішнього суспільства. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалася, а фактично вилучалася методом продрозкладки. Оплата праці сільських виробників була символічною, а існували вони, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Село не забезпечувалося пенсіями. Більшість колгоспників не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити села.
Катастрофу сільського господарства України довершила жорстока посуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався голод 1946—1947 pp., який охопив мільйони жителів України. За найскромнішими підрахунками, близько 800 тис. із них загинуло. Мільйони голодуючих ринули у західні області України, рятуючись від біди. СРСР, як підтверджують найновіші дослідження, мав достатні резерви для забезпечення людей зерном. Однак у 1946—1947 pp., як і в 1921 — 1923 та 1932 — 1933 рр., добірну пшеницю вивозили за кордон, а населення партія й уряд кинули на поталу. В цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 млн. т, що могло б стати суттєвою допомогою голодуючим регіонам (підраховано, що для боротьби з голодом в Україні у 1946 р. потрібно було 150 тис. т зерна). При цьому поставки здійснювалися за цінами нижче світових і переважно в кредит.Від голодної смерті багатьох східних українців врятувала допомога селян західноукраїнських областей. Тут не було посухи, не знали вони й колгоспів. Західні українці чесно, по-християнськи виконали людський обов'язок перед земляками, які опинилися у безвихідному становищі. Але їхньої помочі було недостатньо, оскільки масштаби катастрофи були надто великими.До ЦК КП(б)У надходило багато листів з проханням надати допомогу, продовольчу позику. Відмічалися випадки людоїдства. «Кириченко, який був тоді секретарем Одеського обласного комітету партії, сказав мені, — зазначав тодішній перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов у мемуарах, — що він їздив до одного з колгоспів перевіряти, як люди переносять зиму. Йому запропонували зайти до однієї жінки, яка працювала у цьому колгоспі. Ось як він розповідав про це: «Я побачив жахливу картину. Жінка різала на частини труп своєї дитини, що лежала на столі. При цьому вона промовляла: «Манечку ми вже з'їли. Тепер ось засолимо Іванечка, протримаємося ще трішечки. Уявляєш собі все це, ця жінка збожеволіла від голоду і зарізала власних дітей!».Такий стан речей підштовхнув М.Хрущова до рішучих дій. Він наказав підготувати для уряду СРСР документ, що містив би об'єктивну оцінку продовольчої ситуації в республіці. М.Хрущов просив впровадити для південних областей продовольчі картки з метою забезпечити сільське населення продуктами харчування. Він ризикував, бо знав про невдоволення Сталіна тим фактом, що Україна не тільки не виконує планів хлібопостачання у союзний фонд, а й звертається з проханням нагодувати власне населення. У відповідь Сталін назвав М.Хрущова «підозрілим елементом», але все ж дав вказівку виділити Україні продовольчу і насіннєву позику, а також 140 млн. крб. для організації безплатного харчування населення. Хоча ця «допомога» була мізерною, але якоюсь мірою полегшувала становище українських селян південних областей.В цілому ж сільське господарство залишалося збитковим. Підхід до розв'язання аграрних проблем зберігався старим: форсування виробництва в умовах жорстокої централізації та регламентації колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статуту сільськогосподарської артілі в 1946 р. почали обмежувати присадибні індивідуальні господарства. Введено грошові та натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубування садів. Незважаючи на збільшення посівних площ, валова продукція землеробства на поч. 50-х років становила лише 84 % довоєнного рівня. Як відомо, комуністичні правителі були неперевершеними майстрами «показухи» й окозамилювання. Вони в 1947 р. вдалися до відміни карткової системи на продукти харчування, а згодом і на промислові товари. Це була пропагандистська пустопорожня акція. Голодна, розорена країна не могла прогодувати населення з допомогою карток, а, відмінивши їх, поставила його на край прірви. У містах люди стояли в чергах за хлібом по кілька діб. Промислових товарів у продажу не було. Грошова реформа 1947 р. «почистила» до кінця кишені простих трудівників.Отже, післявоєнна відбудова народного господарства здійснювалася шляхом жорстких командно-адміністративних методів управління, ігнорування інтересів простих людей. Традиційне для радянського режиму нехтування випуском товарів широкого вжитку доходило до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханець хліба ставало проблемою. Характерною рисою повоєнної відбудови було й те, що економічний розвиток здійснювався на переважно екстенсивній основі. Понад 70 % робітників промислових підприємств України досягали норм виробітку переважно ручною працею. Ігнорування світового досвіду, ідеологічні амбіції завдавали великої шкоди в царині науково-технічного і соціального прогресу. Відомо, що США пропонували включити СРСР, у т. ч. й Україну, в план Маршалла, однак сталінський режим відмовився і переніс весь тягар відбудови на плечі трудівників.
24) Україна в роки хрущовської «Відлиги»
Час після смерті Сталіна (березень 1953 р.) до жовтня 1964 р., при всій своїй суперечності, носить назву "відлиги". Перший і найбільш рішучий крок у бік десталінізації суспільного життя був зроблений Хрущовим по реабілітації жертв великого терору. Цей процес почався відразу після смерті Сталіна і здобув свого найбільшого піднесення після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p.). Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ (В.Чубар, С.Косіор, В.Затонський, М.Скрипник, Ю.Коцюбинський та ін.). У липні 1956 р. в пресі з'явились повідомлення про реабілітацію драматурга М.Куліша, режисера Л.Курбаса та ін.). Загалом до листопада 1959 р. державні інстанції, органи прокуратури і КДБ переглянули 4 млн. 263 тис. справ на 5 млн. 481 тис. чоловік. З їх числа було реабілітовано 2 млн. 684 тис. осіб, що становило 58,2% тих, на кого були заведені справи в репресивних органах України.Почалась часткова ліквідація сталінського ГУЛАГУ (Главное управление лагерей). За кілька років сотні тисяч жертв сталінських репресій повернулись в Україну. Зокрема, до 1957 р. було звільнено понад 65 тис. бійців ОУН-УПА.
За часів М.Хрущова було здійснено низку економічних реформ. Насамперед це стосувалось українського села, яке найбільше потерпало від сталінського терору. Серед перших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві. Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років по поставках продукції тваринництва. Для стимулювання праці сільськогосподарських працівників їм було дозволено сплачувати грошовий аванс з коштів, які надходили від реалізації сільськогосподарської продукції. Після смерті Сталіна був послаблений податковий прес на особисті селянські господарства — розмір податку був зменшений майже вдвічі. Однак перманентні заходи не могли вирішити долю села.Велику роль у планах М.Хрущова займала цілинна програма. Це була ще одна спроба екстенсивним шляхом вирішити долю продовольчої проблеми. 1956 р. на полях Західного Сибіру, Казахстану і Північного Кавказу працювало понад 75 тис. кращих представників української молоді.Протягом 50-х років відбулось укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління. 1958 р. було ліквідовано МТС (машинно-тракторні станції), а їхня техніка перейшла до колгоспів. Але тривали зміни недовго. Під адміністративний тиск чиновництва потрапили підсобні господарства колгоспників, які розглядались як джерело нетрудових доходів громадян. Власники підсобних господарств обкладались величезними податками, місцева влада взяла під пильний контроль діяльність громадян, які не були членами колгоспів.Повернення до адміністративно-бюрократичних методів керівництва призвело до того, що багато родючих земель були зайняті під посіви кукурудзи. Сталося це без серйозного наукового обгрунтування внаслідок сліпого копіювання західних технологій (насамперед США та Канади), що мало негативний вплив не тільки на сільське господарство, але й на всю соціальну сферу СРСР. З'явилися гострі перебої з хлібобулочними та м'ясо-молочними продуктами. Якщо з 1950 по 1958 pp. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то в 1958-1964 pp. - лише на 3%. За добу М.Хрущова вперше за всю історію радянської влади країна стала ввозити зерно.Паралельно і з сільським господарством хрущовські реформи здійснювались у промисловості. Відбулась заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Замість галузевих міністерств керівництво промисловістю республіки перейшло до територіальних рад народного господарства — раднаргоспів. Уряд України дістав під своє керівництво майже 10 тис. промислових підприємств, виділених в 11 економічних адміністративних районів. Україна середини 50-х — початку 60-х років перетворилась на один з найбільших регіонів машинобудування, металургії, інших галузей. Тепер перед Хрущовим стояло завдання переведення підприємств на господарський розрахунок, запровадження нового господарського механізму, який включав би в себе максимум самостійності підприємств та активний процес матеріального та морального заохочення трудящих. На цей крок М.Хрущов не наважився. Половинчасте реформування промислової сфери не могло дати і не дало очікуваних результатів. Екстенсивний метод господарювання залишався пануючим, радянські товари були в більшості неконкурентноздатні. Проте навіть окремий успіх хрущовських реформ вплинув на соціальну сферу суспільства. Відбувалось небачене за масштабами житлове будівництво, мільйони людей з підвалів і комуналок переселились у світлі та затишні квартири, в багатьох сім'ях з'явилися товари, про які навіть не можна було мріяти у сталінську добу: телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини. Дещо зросли заробітна плата і добробут людей.Намагаючись ліквідувати бюрократизм партійної номенклатури, Хрущов здійснив поділ апарату за виробничим принципом. Партійні, радянські, комсомольські органи було поділено на промислові і сільські.
Хрущовська "відлига" привела до часткової лібералізації суспільного життя. На всіх рівнях у партійному середовищі відбувалась ревізія політики сталінського періоду. У трудових колективах, творчих спілках бурхливо обговорювались десятиріччя, пов'язані зі сталінським терором, засуджувався тоталітаризм, командно-адміністративні методи управління державою, критики зазнав культ особи Сталіна."Відлига"" мала вплив на сферу культури. Послабилася політика самоізоляції, пожвавилися поїздки за кордон, обмін делегаціями, туризм, виставки в мистецтві та культурному житті. Велике значення мала кампанія пропаганди у зв'язку з 300-річчям Переяславської угоди гетьмана Б. Хмельницького з московським царем. Наслідком був зростаючий інтерес населення України до історії своєї Вітчизни, її національних героїв. У 1957 р. українські історики засновують "Український історичний журнал", з'являється монографія Івана Крип'якевича "Богдан Хмельницький".Політична "відлига" привела до нової хвилі "українізації". Знову було поставлено питання про збереження і розвиток української мови. Саме з цих позицій виступили М.Рильський, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін.Подією історичної ваги став розвиток "шестидесятництва" в Україні. Шестидесятниками називали видатних українських митців, які відкрито виступили проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зображенні дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України. Українська культура збагатилася новими творами О.Гончара, М.Стельмаха, В.Сосюри, Д.Павличка, Л.Костенко, !.Драча, В.Симоненка, Б.Олійника, В.Коротича, В.Стуса, І. Дзюби, І.Світличного, Є.Сверстюка, В.Чорновола та ін.Політична "відлига* сприяла появі дисидентського руху. Проте мирне співіснування тоталітарної системи з національним відродженням було недовгим. 1957 р. за вказівкою М.Хрущова відбувся наступ на церкву та релігію. До 1961 р. було ліквідовано майже половину всіх релігійних установ. Посилились русифікаторські тенденції в системі народної освіти. Почалось переслідування дисидентів. Хрущов особисто вимагав Для них смертної кари. Переслідувань зазнало шестидесятництво.Економічна криза, яка охопила радянське суспільство, остаточно визначила згортання реформ і повернення на шлях неосталінізму. Це наочно підтвердив розстріл робітничого страйку у Новочеркаську (1962 p.). Партійний апарат давно очікував можливості відлучити М.Хрущова від влади. Загальне незадоволення народу дало змогу опонентам Хрущова перейти в наступ. Жовтневий 1964 р. Пленум ЦК КПРС усунув Хрущова з вищих партійних і державних посад. Неосталіністам, яких очолив Л.Брежнєв, вдалося зупинити реформи лібералізації радянського суспільства. Хоча реформи М.Хрущова носили непослідовний і незавершений характер, проте вони відкрили перспективу майбутнього демократичного оновлення радянського суспільства.