Сучасне вітчизняне законодавство щодо видавничої справи

У цілому ситуація в українській книговидавничій справі на кінець 90-х років минулого століття характеризується такими особливостями:

— знизилася до критичної межі кількість освітніх та наукових видань (за назвами і накладами), що спричинило до поглиблення кризи освіти і науки в державі;

— припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення фондів бібліотек, що стало головною причиною різкого зубожіння останніх і, відтак, обмеження інформованості населення та зниження його інтелектуального потенціалу;

— падає авторитет країни в очах європейської спільноти, яка почала сприймати Україну як державу, де влада не опікується книгою, освітою, культурою;

— Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього закордоння, які, використовуючи податковий тиск влади в Україні на власних виробників та протекціоністські закони своїх держав, мають змогу поставляти до нашої держави значно дешевшу та якіснішу в поліграфічному відношення книжкову продукцію;

— втрачаються кваліфіковані фахівці, а отже, знижується загальний фаховий рівень видавничої сфери, зростає кількість підприємств, які припиняють видання книжок і перепрофілюються;

— прогресує занепад поліграфічних підприємств, спричинений значним зменшенням замовлень, а також моральним і фізичним старінням обладнання, пов'язаним з браком коштів на його модернізацію;

— стрімко зросла собівартість української книги, внаслідок чого вона стала недоступною пересічному читачеві.

Перелічені тенденції розвитку сучасного українського книговидання були визначені учасниками Міжнародної конференції "Законодавство в світі книги: шляхи реалізації в Україні рекомендацій Ради Європи", що проходила в Києві 21-22 квітня 1996 року за підтримки і участі Ради Європи.

Отож, на кінець 90-х років ставало однозначно зрозумілим, що розвиток книговидавничої галузі в державі гальмує недосконале законодавство, яке докорінно слід було змінювати.

Закон України "Про видавничу справу" був затверджений Верховною Радою 5 червня і опублікований у пресі 18 липня 1997 року. Однак він так і не запрацював, бо навіть скромні пільги для видавців, обумовлені статтею шостою, могли дати якийсь позитивний результат, якби її пункти були включені у відповідні законодавчі акти.

Головна вада цього закону в тому, що він продовжував консервувати ту систему оподаткування вітчизняної книги, яка не давала їй можливості конкурувати із закордонними, передусім російськими, виданнями.

У цілому характер сучасного законодавчого поля нашої держави щодо друкованого слова найкраще виокремити, проаналізувавши таблицю (за вибірковими даними Міжнародної асоціації видавців на початок 1997 року).

Якщо не брати до уваги Швецію та Данію, де віддавна валовий національний дохід на душу населення досить великий і висока ціна книги не є проблемою для покупців, то Україна, разом з Болгарією, завершує список тих країн, де національне законодавство не протегує розвиток національної видавничої справи.

Чергову спробу змінити законодавче поле в Україні щодо українського книговидання було здійснено влітку 2000 року під час Всеукраїнських загальних зборів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів. Учасники наради в черговий раз прийняли звернення до Президента України з клопотанням про необхідність нагальних змін у податковому законодавстві, а Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, на виконання рішення наради, оперативно розробив і подав на розгляд Верховної Ради України необхідні документи. Ішлося, зокрема, про зміни й доповнення до Законів України "Про податок на додану вартість", "Про єдиний митний тариф", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" та "Про видавничу справу" .

Поданий пакет документів щодо порятунку української книги Верховна Рада розглянула у вересні 2000 року і… перенесла розгляд цього питання на січень 2001 року.

Законопроект "Про внесення змін та доповнень до деяких законів України з питань оподаткування в частині, що стосується видавничої справи" з великими труднощами був проголосований аж наприкінці березня 2001 року. Творці вітчизняної книги з нетерпінням очікували публікації затвердженого парламентом держави "свого" багатостраждального закону. Та цього разу все закінчилося повною несподіванкою і для прихильників, і для опонентів: проголосований конституційною більшістю депутатів закон через кілька днів, у результаті, правдоподібно, закулісних ігор, був… відкликаний. Випадок у законодавчій практиці безпрецедентний.

Країна

Податок на друковану продукцію (%)

Стандартний податок для інших галузей (%)

Країни з нульовою ставкою податку на друковану продукцію

Аргентина

Бразилія

Велика Британія

Ірландія

Латвія

Литва

Норвегія

Польща

Росія

Уганда

Кенія 0

0 21

17,5

21,5

США від 0 до 8,5 залежно від виду літератури

Країни з досить низькою ставкою податку на друковану продукцію

Туреччина

Швейцарія

Люксембург

Японія

Греція

Іспанія

Італія

Португалія

Словенія

Франція

Бельгія

Словаччина

Нідерланди

Канада 1

5,5

7 21

6,5

12-15

15-20

20,6

17,5

Країни з досить високою ставкою податку на друковану продукцію

(ставка зрівняна з іншою продукцію)

Ізраїль

Чилі

Україна

Болгарія

Данія

Швеція 17

25 17

Через якийсь час за нього знову голосували. І хоч у травні 2001 року він був прийнятий, радіти з цього видавцям і поліграфістам не доводиться. Документ вийшов усіченим, переполовиненим, малосприятливим до започаткування кардинальних змін. До того ж, термін дії його надто обмежений - до 1 січня 2003 року.

Такою ж є й чинна законодавча база, аналіз якої неодмінно виводить на аналіз тенденцій, що склалися в українському книговиданні на початок третього тисячоліття. Їх можна виокремити в чотирьох головних аспектах:

- організаційному,

- тематичному,

- мовному,

- географічному.