США в 90-х роках XX ст. €

Ізраїльсько-палестинський договір про автономію Західного берега р. Йордан

Курс уряду А. Шарона на згортання Палестинської автономії. Дестабілізація ситуації в регіоні

Висунення президентом США Дж. Бушем нового плану врегу­лювання проблеми: припинення насильства обох сторін, роз­межування палестинської та ізраїльської територій, проголо­шення незалежності Палестинської держави

Робота з історичними джерелами

Захарченко А. М. Близькосхідний мирний процес 1990-х років: історичний аналіз. 4 квітня 2008 р. «На початку XXI ст. Україна неодноразово демонструвала свою готовність зробити посильний внесок у процес врегулювання

Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас

комплексу близькосхідних проблем та надати свої послуги сторо­нам конфлікту у будь-якій прийнятній для них формі. Свідченням цього стала діяльність українського миротворчого контингенту у складі Тимчасових сил ООН у Лівані, оприлюднення в 2002 р. «Українських пропозицій в контексті міжнародних дипломатич­них зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного конф­лікту», а також проведення в травні 2003 р. під егідою ООН між­народної конференції з близькосхідного мирного врегулювання у Києві.

«Українські пропозиції у контексті міжнародних диплома­тичних зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного кон­флікту», що були оприлюднені президентом України Л. Д. Куч­мою в Аммані під час його офіційного візиту до Йорданії, Сирії, Лівану у квітні 2002 p., дістали високу оцінку лідерів арабських країн, які заявили про свою повну підтримку миротворчих зу­силь України та висловили готовність до більпі тісної взаємодії з нашою країною у цьому питанні... Таким чином, українська зовнішня політика на цьому напрямку стає важливою й органіч­ною складовою європейської політики у близькосхідному регіоні і сприяє зусиллям нашої держави щодо інтеграції у європейські структури.

Негативним наслідком активізації посередницьких зусиль України із врегулювання близькосхідного конфлікту стали пев­ні ускладнення у політичній сфері українсько-ізраїльських від­носин.

Це пояснюється прагненням Ізраїлю нав'язати своє бачення шляхів врегулювання близькосхідного конфлікту, а також розгляд ним відносин України з арабськими країнами виключно з точки зо­ру інтересів власної безпеки.

Проведення у Києві у травні 2003 року під егідою ООН Між­народної конференції на підтримку миру на Близькому Сході, а також пропозиція щодо направлення українського військового контингенту для виконання миротворчої місії у складі багатона­ціональних сил за мандатом ООН на кордон між Ізраїлем та палес­тинськими територіями і на Голанські висоти зумовила стримано-негативну реакцію з боку ізраїльтян. Посилання української сторони на те, що під час вироблення своєї позиції із зазначених питань вона орієнтується перш за все на країни ЄС, вступ до якого визначено стратегічним напрямком зовнішньої політики нашої держави, також не зустрічають в ізраїльської сторони належного розуміння».

Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 183

Запитання

1. Яку позицію посідає Україна у розгляді близькосхідної проб­леми?

2. Як позиція України впливає на її відносини з Ізраїлем?

3. Висловіть судження щодо актуальності близькосхідної пробле­ми в Україні.

Учитель. Сирія, Ліван — республіки, Йорданія — монархія. Ліван — єдина країна у світі, де головні посади в державному ке­рівництві обіймають за релігійною приналежністю, оскільки на­селення чітко поділене на чотири релігійні конфесії: християни, мусульмани-піиїти, мусульмани-суніти, друзи. Президент завж­ди — католик-мароніт, прем'єр-міністр — мусульманин-суніт, го­лова парламенту — православний (пізніше — шиїт). У 70-90-ті pp. Ліван пережив громадянську війну, вторгнення ізраїльських, си-рійських військ. Із початку 90-х років ситуація почала стабілізува­тися. Провідні країни регіону — Єгипет, Йорданія — мають розви­нену промисловість.

Підсумок. Основні фактори, що визначають перспективу розви­тку регіону на початку XXI ст.:

наявність проблем соціально-економічного розвитку в бідних

на нафту арабських країнах;

невирішеність палестинського питання;

великі фінансові можливості країн, що видобувають нафту.

Ці фактори перетворюють регіон на вогнище міжнародного те­роризму та мусульманського екстремізму, який загрожує всьому світові.

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Чому становище африканських країн після здобуття незалеж­ності залишається складним?

2. Що заважає розвитку африканських країн?

3. Визначте причини арабо-ізраїльського конфлікту. Які наслід­ки для прикордонних держав має цей конфлікт?

4. Охарактеризуйте сучасну політичну ситуацію в регіоні (на осно­ві додаткового матеріалу).

VI. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний параграф підручника.

Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас

УРОК 28

Латинська Америка в другій половині XX — на початку XXI ст.

Мета:охарактеризувати особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн Латинської Америки в повоєнний час, аналізувати варіанти революційного процесу в Латинській Амери­ці: Кубинську революцію, революцію в Чилі, визначити особливос­ті становища українців в цьому регіоні; розвивати вміння аналізу­вати порівнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки, працювати з різними історичними джерелами, висловлювати влас­не судження; виховувати в учнів зацікавленість історією.

Тип уроку:урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Які країни Латинської Америки досягли найбільшого еконо­мічного розвитку напередодні Другої світової війни?

2. Які фактори сприяли встановленню диктаторських режимів у країнах Латинської Америки?

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Країни Латинської Америки (Мексика, Центральна та Південна Америка), які значно раніше, ніж африканські країни, здобули незалежність, у роки Другої світової війни надзвичайно прискорили свій економічний розвиток. Це пояснюється тим, що вони були:

віддаленими від фронту воєнних дій;

воюючі держави мали значну потребу в сировині.

Через це підвищилися ціни на сільськогосподарську продук­цію, що її постачала в Європу Латинська Америка. Це призвело до солідних валютних накопичень країн регіону. Зросла їхня частка у світовій торгівлі: у 1949 p., наприклад, на країни Латинської Америки припадало 12 % усього експорту капіталістичних країн.

Усе це створювало сприятливі умови для здійснення реформ, зо­крема проведення так званої імпортозамінної індустріалізації під поміркованими націоналістичними гаслами. Після війни у провідних країнах цього регіону (Мексика, Аргентина, Бразилія, Чилі, Уруг­вай, Венесуела) активно формувався державний сектор в економіці,

Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 185

а самі вони переходили з групи аграрних до категорії індустріально-аграрних — понад 50 % ВНП вироблялося у них у промисловості.

IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

►► Соціально-економічний та політичний розвиток країн Латинської Америки у повоєнний час (50-ті pp.)

Учитель. Країни Латинської Америки раніше за інші країни «третього світу» здобули незалежність — ще у XIX ст. Але в сере­дині XX ст. вони опинились у сфері економічного впливу могутньо­го північного сусіда — США, що, у свою чергу, зумовило їх тісний політичний зв'язок.

Рбота зі схемою

Див. с. 186.

Запитання

1. Які чинники сприяли прискоренню економічного розвитку країн Латинської Америки під час Другої світової війни та після неї?

2. Що ви дізналися про вплив США на латиноамериканський регіон?

Учитель. У середині 50-х pp. у переважній більшості дер­жав регіону панували військово-диктаторські режими. Щоправ­да, у другій половині 50-х та на початку 60-х років подекуди такі режими було повалено й відновлено конституційний лад, зокрема у Перу (1956), Колумбії (1957) та Венесуелі (1958), проте ця тенден­ція тоді ще не набрала незворотного характеру.

Переважна більшість військових переворотів призвела до вста­новлення диктаторських режимів, що були ультраконсерватив-ними за характером і ставили за мету недопущення назрілих де­мократичних реформ. Разом з тим, наявні в цих країнах кричущі соціальні суперечності становили підґрунтя для масових рухів, повстань і переворотів лівого спрямування, ініціатори і керівники яких прагнули докорінних соціально-економічних перетворень. При цьому сподівання знедолених мас нерідко намагалися ви­користати з метою захоплення влади комуністичні елементи. Та­кі спроби, зокрема, мали місце наприкінці 40-х років у Колумбії та Коста-Ріці, а на початку 50-х років у Ґватемалі. Але найбільш яскравим прикладом можуть служити події на Кубі.

Робота з історичним джерелом

О. Р. Дарусенков. Кубинська революція

«У січні 1959 р. тимчасовим президентом Куби був проголо­шений Мануель Уррутія Льєо, на чолі уряду постав представник

Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ТА ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ В ПОВОЄННИЙ ЧАС (50-ті pp. XX ст.)

Після Другої світової війни в цьому регіоні розпочинаються перетворен­ня з модернізації економічної сфери:

проводять аграрні реформи (в одних країнах більш радикальні, в ін­ших — більш помірковані), які послабили позиції латифундистів і надали можливість стати на ноги частині селян; здійснюється імпортозамінна індустріалізація (для цього латино­американські країни накопичили золотовалютні резерви за рахунок продажу на світовому ринку кави, какао (Бразилія), цукру (Куба), зерна, м'яса, вовни (Аргентина), міді і селітри (Чилі), нафти (Вене­суела і Мексика));

наприкінці 50-х — на початку 60-х pp. внутрішні ресурси для прове­дення імпортозамінної індустріалізації було вичерпано. Не останню роль у цьому відіграли амбіційні плани окремих країн, які поглина­ли величезні кошти (будівництво в Бразилії нової столиці Бразиліа за проектом всесвітньо відомого архітектора О. Німейєра, проведен­ня в Мексиці Олімпійських ігор 1968 p.). Як наслідок — перенавантаження державних бюджетів, інфляція, без­робіття, зростання соціального напруження

г

СІНА, маючи на меті обмежити поширення впливу СРСР в цьому регіо­ні, нав'язує латиноамериканським країнам військово-політичне співро­бітництво.

У 1948 р. між ними був підписаний договір про колективну безпеку і створено Організацію американських держав (ОАД). Згідно з цим договором американці переозброїли місцеві армії, створили практично нову військову еліту, яка пройшла підготовку в СІНА. Через це у ряді латиноамериканських країн в 60-70-х pp. переглядають стратегію розвитку.

В одних країнах за умов масового невдоволення до влади приходять ліві сили і розпочинають будівництво соціалізму (на Кубі з 1959 p., в Чилі в 1970-1973 pp., в Нікарагуа з 1979 p.).

В інших країнах до влади приходять військові хунти — офіцерські комі­тети, які здійснюють репресії проти лівих і робітничого руху, проводять ряд заходів з лібералізації економічного життя і залучення іноземного капіталу (Чилі 1973-1990 pp., Аргентина, Бразилія, Гватемала, Еква­дор, Гондурас). Це сприяло піднесенню економіки цих країн

поміркованої опозиції Міро Кардона. Проте уже в лютому 1959 р. було створено Революційний уряд на чолі з Фіделем Кастро, а його прихильники були призначені на всі найбільпі важливі державні посади. Президентська посада, що мала тепер формальне значення,

Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 187

у липні 1959 р. перейшла до члена «Руху 26 липня» Освальдо Дор-тікос Торрадо. Було створено спеціальні «революційні трибунали», що судили не тільки прихильників Батисти, але й опозиціонерів. У листопаді 1959 р. нова влада узяла під свій контроль профспіл­ковий рух країни.

У новому керівництві спочатку не було єдиного уявлення що­до масштабу подальших реформ. У травні 1959 р. уряд видав дек­рет про аграрну реформу. Відповідно до нього на Кубі були лік­відовані приватні латифундії і землеволодіння іноземців. Понад 40 % земель перейшли до державного сектору сільського госпо­дарства, інші були поділені між селянами. Реформа завдала удару по американських цукрових компаніях і викликала невдоволен­ня СІЛА.

Сподівання, що нова влада зуміє домовитися зі США, швидко розвіялися. США загрожували зменшити ввезення кубинського цукру й обмежити туризм. Американські фірми почали згортати інвестиції в кубінську економіку. Тоді як Радянський Союз на­магався посилити на острові свій вплив (особливо після візиту на Кубу радянської делегації на чолі з Анастасом Мікояном в люто­му 1960 p.), у США 1960 р. запровадили ембарго на імпорт цукру з Куби, скоротили постачання нафти і продовольства, а американ­ські нафтопереробні заводи на острові відмовилися переробляти нафту, що постачалася з СРСР. Тоді кубинська влада проголосила в серпні-жовтні 1960 р. про націоналізацію підприємств, що на­лежать американським, а також великим і середнім кубинським підприємцям. У руках держави опинилися до 90 % промисловості. 2 січня 1961 р. США розірвали дипломатичні відносини з Кубою, а у квітні того ж року підтримали висадку загону в 1 500 озброєних кубинських опозиціонерів в Затоці Свиней. Але ця акція зазнала цілковитої невдачі — загін був розгромлений. Розраховуючи на по­дальшу допомогу СРСР, Фідель Кастро проголосив Ітравня 1961 р. кубинську революцію «соціалістичною».

Влада країни придушувала діяльність опозиційних пар­тій, а три лояльні організації — «Революційний рух 26 липня», Народно-соціалістична партія та «Революційний директорат 13 бе­резня» об'єднано в єдину державну партію, яка 1965 р. проголо­сила себе комуністичною. Із робочих організацій виганяли раніше впливових активістів анархо-синдикалістських організацій, які протестували проти одержавлення робітничого руху і громадських організацій і вимагали замість запровадження державного конт­ролю над розвитком самоврядування, добровільних кооперативів

Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас

і комун. Багато противників режиму не тільки «справа», але й «злі­ва» були піддані жорстоким переслідуванням, були арештовані або загинули.

Запитання та завдання

1. Назвіть причини та наслідки кубинської революції.

2. Інтереси яких двох наддержав зіткнулися на Кубі? Хто з них вийшов переможцем?

3. Як події на Кубі вплинули на відносини між СРСР і США?

4. Чому всі політичні партії на Кубі було заборонено після 1959 p.?

►► Шлях розвитку латиноамериканських країн в 60-70-тіpp. Сучасне становище

Робота з картою

1. Випишіть 5 найбільших за площею країн Латинської Америки.

2. З якими країнами межує Чилі, Еквадор, Гондурас?

Учитель. Латиноамериканські країни демонстрували най­більш динамічні темпи розвитку серед країн світу. Але політична нестабільність у регіоні, порівняно з попереднім періодом, у 60-70-х pp. не зменшилася. СРСР, Китай і Куба всіляко намагалися здійснити «експорт революції» до країн Латинської Америки. Во­ни надавали підтримку компартіям регіону, які переважно були представлені нечисленними угрупованнями, що не мали широкої соціальної бази.

США ставили за мету не допустити поширення впливу комуніс­тичних ідей. У 1961 р. президент США Дж. Кеннеді звернувся із закликом до всіх країн Західної півкулі об'єднатись у «Союз в ім'я прогресу» і вжити спільних зусиль для ліквідації злиднів і відста­лості в Латинській Америці. Програма, розрахована на 10 років, передбачала розширення і зміцнення представницької демократії в латиноамериканських країнах шляхом прискорення індустріа­лізації як важливого чинника підтримання політичної стабільнос­ті. Уряд США надав країнам континенту довгострокову допомогу в 11 млрд дол. Хоча далеко не всі завдання програми були втілені, вона все ж надала імпульс для проведення в латиноамериканських країнах демократичних перетворень, що сприяли їхньому швидко­му соціально-економічному розвиткові.

Більш повільно відбувався політичний розвиток держав регіо­ну. Виявом нестабільності життя латиноамериканських країн були щораз нові військові перевороти: в Аргентині (1962, 1966), Брази­лії (1964) та в інших країнах. Драматичні події відбувались у Чилі.

Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 189

У 1970 р. на президентських виборах переміг кандидат лівої коаліції Фронт національної єдності Сальвадор Альєнде. Його уряд провів на­ціоналізацію ключових галузей промисловості, радикальну аграрну реформу, проте не досяг соціально-економічної стабілізації у країні. У 1973 р. виникла гостра політична криза, яка завершилась військо­вим переворотом. Владу захопила військова хунта на чолі з генералом Піночетом. Вона встановила режим терору і масових репресій, проте змогла забезпечити прискорений економічний розвиток країни.

Робота зі схемою

ЛІКВІДАЦІЯ ВІЙСЬКОВО-ДИКТАТОРСЬКИХ РЕЖИМІВ

І ВІДНОВЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

(80-90-ті pp. XX ст.)

У 80-90-х pp. як ланцюгова реакція розпочинається відновлення де­мократичних режимів вперше за всю історію цього континенту (не без допомоги СІЛА). На 1994 р. в усіх країнах Латинської Америки (окрім Куби, де лідер комуністів Ф. Кастро зумів забезпечити умови для збе­реження соціалістичного ладу завдяки своєму авторитету, частковим реформам та ефективній роботі служби безпеки) встановлено демокра­тичний лад.

Демократично обрані уряди продовжили курс на інтеграцію регіону у світову економіку. Нове в їх політиці: більше уваги приділялося роз­виткові ринкових структур економіки, приватизації держсектора, здій­снюються спроби зробити економіку більш соціально орієнтованою

г

СІЛА прагнуть створити протягом найближчого часу єдиний загально-американський економічний блок (на зразок ЄС у Європі). 1992 р. — підписаний Північноамериканський договір про вільну тор­гівлю (НАФТА) за участь СІНА, Канади.

2001 р. на «саміті Америк» у Квебеку за участі глав держав і урядів 34-х країн було прийняте принципове рішення про створення континен­тальної зони вільної торгівлі

Латинська Америка — наймолодший регіон світу. 45 % населення регіону — діти віком до 15 років. Цьому сприяє збереження високої народжуваності і зниження смертності. Але, у свою чергу, такий віко­вий склад населення зумовив одну з найсерйозніших проблем регіо­ну — збільшення числа безробітних (18 % працездатного населення). Для регіону характерний високий рівень урбанізації. 65 % населення проживає в містах. Темпи росту міст випереджають темпи індустрі­алізації. На континенті сформовані найбільші агломерації — Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу, Буенос-Айрес, Мехіко, Сантьяго, Гавана.

Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас

► Господарство

Для всіх країн регіону з традиційно експортною спеціалізацією господарства притаманна висока територіальна концентрація в де­яких найбільш розвинених районах та їхніх центрах. Особливо це характерно для обробної промисловості. Близько 80 % її потужнос­тей зосереджено в 55 містах.

Досить високого рівня досягли гірничовидобувна і нафтова промисловості, чорна і кольорова металургія. Вони розвиваються в районах залягання рудних і паливних корисних копалин. Із об­робних галузей найбільш розвинені автомобілебудування, судно­будування, нафтохімія, виробництво електротехнічних виробів, текстильна промисловість. Провідне місце у розвитку цих галу­зей належить Бразилії, Венесуелі, Аргентині, Колумбії, Мексиці, Чилі.

У сільському господарстві переважає рослинництво. Основну частину товарної продукції дають райони плантаційного господар­ства і зрошуваного землеробства. Країни Латинської Америки ви­робляють 21 % фруктів, 19 % бавовнику, 18 % кукурудзи.

Тваринництво має прекрасну природну кормову базу — пасо­вищні ресурси. Проте важливе значення воно має лише в країнах північної частини регіону.

У трьох країнах (Аргентина, Парагвай, Уругвай) тваринни­цтво відіграє провідну роль у сільському господарстві. Головні райони виробництва сільськогосподарської продукції розміщені уздовж узбережжя океанів, а також навколо великих агломерацій. Близько 4/5 усієї продукції сільського господарства виробляють у п'ятьох країнах — Бразилії, Аргентині, Венесуелі, Колумбії, Мексиці. Найбільша з них — Бразилія, яка виробляє ЗО % сіль­ськогосподарської продукції.

Підсумок. Соціально-економічний розвиток країн Латинської Америки призвів до інфляції та зростання соціальної напруженості в суспільстві, внаслідок чого в ряді країн було встановлено дикта­торські режими. Під впливом Кубинської революції США змушені були змінити своє ставлення до латиноамериканських країн. У 90-ті pp. на континенті майже завершився процес повороту до демо­кратизації соціального та економічного життя.

►► Українці в Латинській Америці

Учитель. Найбільше вихідців з України живуть в Аргентині та Бразилії.

Тема 6. Розвиток провідних країн Азії, Африки та Латинської Америки 191

Перші емігранти прибули сюди в 1897 р. Селяни, їхні нащадки здебільшого займаються фермерським господарством. У містах во­ни працюють на підприємствах, у соціальній сфері.

Прошарок представників розумової праці — інженерів, ліка­рів, адвокатів, економістів — нечисленний.

Релігійні конфесії українців — греко-католики, православні, євангелісти.

Діє культурно-освітня установа «Просвіта». У рамках товарист­ва працюють школи для дітей та дорослих, дитячі садки, мистецькі колективи.

В Аргентині є українські видавництва, виходять щотижнева га­зета і журнал, ведуть радіопередачі українською мовою. У Буенос-Айресі також відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку.

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. У чому полягали причини нестабільності економічного і політич­ного розвитку країн Латинської Америки у 60-80-ті pp. XX ст.?

2. Висловіть судження про актуальність розвитку відносин між Україною і країнами Латинської Америки на сучасному етапі.

VI. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний параграф підручника.

Тема 7

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX СТ. — НА ПОЧАТКУ XXIСТ.

УРОК 29

Виникнення і розгортання «холодної війни» в 40-80-х pp. XX ст.

Мета:аналізувати причини виникнення, хід та наслідки «хо­лодної війни», охарактеризувати спроби роззброєння, рух за мир і безпеку; визначити причини і наслідки основних міжнародних військових конфліктів у 40-80-х pp. XX ст.; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки, критично мислити, висловлювати власні судження; вихо­вувати в учнів зацікавлення історією.

Тип уроку:урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. З приводу яких питань виникали суперечності між союзниками на заключному етапі війни?

2. Які рішення були прийняті на Ялтинській та Потсдамській конференціях про повоєнне облаштування світу?

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Після закінчення Другої світової війни зміцнилися позиції у світі країн-переможниць, особливо СРСР і США. Почала­ся боротьба двох курсів — радянського і західного — з питань по­воєнного облаштування світу.

Дві найсильніші держави у світі — СРСР і США — після війни намагалися якомога більше розширити зони свого впливу у світі. Глобальне суперництво цих держав виявилося у гонці озброєнь. Протистояння відбувалося також у дипломатичній, пропагандист-

Тема 7. Міжнародні відносини у другій половині XX ст. — на початку XXI ст. 193

ській, зовнішньоекономічній діяльності. Ця конфронтація дістала назву «холодна війна». Вона не переросла в «гарячу» лише тому, що жодна сторона не була впевнена у своїй перемозі.

Із лютого 1946 р. радянська пропагандистська машина розгор­нула антизахідну кампанію. Країни Заходу не залишилися у боргу. У березні того ж року колишній прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль у виступі в американському місті Фултон за­явив, що «комуністичний тоталітаризм» замінив собою «фашист­ського ворога» і планує підкорити світ. За його словами, через усю Європу — від Балтики до Адріатики — пролягла «залізна завіса».

IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

►► Виникнення й розгортання «холодної війни». Міжнародні кризи і конфлікти у 40-80-х pp. XX ст.

«Холодна війна» — ідеологічне, економічне, полі­тичне, культурне протистояння соціалістичних і капіталіс­тичних країн, насамперед СРСР і США, особлива система міжнародних відносин певного історичного періоду (друга половина 40-х — початок 90-х pp. XX ст.).

► Передумови «холодної війни»

Співвідношення сил у світі після Другої світової війни зміню­ється: на міжнародну арену виходять дві супердержави — США і СРСР (головні переможці війни, монополісти ядерної зброї, дер­жави з могутнім економічним потенціалом).

Але ці держави були з різним (антагоністичним) суспільно-політичним ладом, що призвело до конфронтації між ними і фор­мування біполярного світу (так званого «західного», очолюваного США, та «комуністичного» на чолі з СРСР).

Між США та СРСР поступово наростає суперництво за вплив у світі (СРСР намагалися поширити комуністичні ідеї в інших кра­їнах, США — завадити цьому).

Щоб довести свою перевагу, кожна зі сторін втягується в гон­ку озброєнь (особливо у створенні ядерної зброї). їх суперництво не вилилося безпосередньо у відкриті військові зіткнення, а набуло форми «холодної війни» — ідеологічного, політичного та збройно­го протистояння в різних куточках планети.

Робота з таблицями

Учні заповнюють таблиці під час розповіді вчителя.

Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 11 клас

ЕТАПИ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Перший етап — Розкол світу на два ворогуючі табори та

1945-1955 pp.__________ військово-політичні блоки: НАТО та ОВД________

Другий етап — друга Особливе загострення міжнародної напруги
половина 50-х — (Карибська криза 1962 p.; війна у В'єтнамі

60-ті pp. 1964-1973 pp.; зведення Берлінської стіни —

______________________ 13 серпня 1961 p.; «Празька весна» — 1968 р.)

Третій етап — Розрядка міжнародної напруженості, її розви-

70-ті — перша половина ток і закінчення

80-х років________________________________________________________

Четвертий етап — Перебудова і деідеологізація міжнародних

друга половина відносин, поступова ліквідація військово-

80-х — початок 90-х pp. політичного розколу світу й закінчення «хо-

______________________ лодної війни»______________________________

СКЛАДОВІ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

X Утворення військово-політичних блоків: НАТО і ОВД

О Регіональні конфлікти:

■jj • війна в Кореї 1950-1953 pp.;

Н А В І Й Н А

війна у В'єтнамі 1964-1973 pp.;
О • Карибська криза 1962 p.;
д ' війна в Афганістані 1979-1989 pp._______________________________

Гонка в галузі космічних досліджень

Економічна війна та взаємна технологічна блокада

Взаємне залякування США та СРСР

Пропагандистська війна

Гонка ракетно-ядерних і звичайних озброєнь

Боротьба розвідувальних служб та здійснення ідеологічних диверсій

Боротьба за вплив у країнах, що розвиваються

1947 р. — «доктрина Трумена» — доктрина «стримування комунізму»

Складання таблиці «Ключові міжнародні події цього періодуt здійснюється під час опрацювання тексту підручника.

КЛЮЧОВІ МІЖНАРОДНІ ПОДІЇ ЦЬОГО ПЕРІОДУ

Дата Подія

1945 р. Створення ООН (для збереження миру та запобігання розв'язуванню нової війни)

1948— Блокада Західного Берліну (розкол Німеччини та утворення

1949 pp. ФРН і НДР). Початок відкритого протистояння США і СРСР в Європі)

Тема 7. Міжнародні відносини у другій половині XX ст. — на початку XXI ст. 195

Дата 1949 р.