Іспанська фінансова політика

а) Конфіскація золота, яке належить приватним особам і компаніям (Донесення фірмі Фуггер a Ліона від 19 вересня 1596 р.)

Король Філіп Іспанський хоче накласти заборону на золото і срібло, які належать приватним особам і які незадовго перед цим доставив флот, з тим, щоб все це залишити за собою. Мова йде майже про 10 млн., згідно з наведеним нижче розрахунком. Це завдасть багатьом збитків.

Розрахунок того, що належить кожній окремій особі із до­ставлених флотом скарбів, на які посягає король, такий:

Млн. дукатів Млн. дукатів

Мальвенда ...... 1,7 Сімоне Луїчче

АлесСуарес ........ 1,05 сандро Саулі ...………...0,5

Амброджіо Спінола . . 0,4 Ваттіста Серра .... ...0,5

Школо Форнарі . . . 0,6 Фуггерам ....... ………..2,0

Школо Доріа ..... 1,0 Обіцяно Фуггерам

Сінібальдо Фієско, Джі за фландрський борг...1,3

ованні Баттіста Гвідетті ………………………..0,8

Сума: 9 млн. 800 тис. дукатів

б) Заборона вивозити золото і срібло з Іспанії (Донесення фірмі Фуггер в Венеції від 13 грудня 1506 р.)

Король іспанський суворо наказав, щоб з його королівства надалі не вивозилось ні золото, ні срібло і щоб ці благородні метали не були предметом торгівлі. Він поставив до відома, що це золото (будучи вивезеним з країни) карбують інші государі і дістають для себе з цього велику вигоду. За левантійські товари також висилається велика сума золотом, яка може стати власністю турецького султана. Як здається, його величність має рішучий намір спорядити флот за рахунок тих 4 чи 5 млн. золотом, які щороку сплачуються купцями як проценти. Завдяки цьому його [короля] векселі будуть рідко збуватися, і настануть банкрот­ства, бо гроші [кредит] дуже ціняться серед купців.

в) Філіпп II домагається позики у португальських купців (Лист a Рима від 25 січня 1597 р.)

Останні листи з Іспанії повідомляють, що король просив у деяких португальських купців позичити йому у Фландрію чотири мільйони. Вони виявили готовність задовольнити його велич­ність, але на таких чотирьох умовах:

1) щоб його величність сплатив ті суми, які він винен;

2) щоб із згаданої нової позики вони взяли собі ½в рахунок своїх [старих] претензій;

3) щоб їм було надане право вільної торгівлі в Індії;

4) щоб його величність приймав усі сорти іспанської монети як платіжний засіб.

Проте це дуже не до вподоби його величності, і він вважає все це як надто невигідні умови позики.

е) Зловживання у взаємовідносинах королівської казни з купцями (Лист a Венеції від 31 січня 1597 р.)

Останні повідомлення з Іспанії виясняють, що після ревізії купецьких книг [бухгалтерських] установлено, що його велич­ність їм [купцям] нічого не винен, а вони, навпаки, винні королю у зв’язку з тими позиками, які вони взяли 20 років тому. Це по­винно бути надруковане, щоб стало ясно, що його величність немає наміру посягати на чуже добро.

Незважаючи на це, панове Амброзіо Спінола, Біккомеліо і Мальвенда щодня просять при дворі про пільгу, що легко можна здійснити, якщо вони сплатять кардиналові австрійському 2 млн. золотом в кінці березня і стільки ж у травні, додавши 6% за розстрочку.

Листи з Генуї від 15 грудня повідомляють, що у зв’язку в викладеною вище справою панове Франческо Маріно і Фран-ческо Серра поїхали у Фландрію, щоб мати можливість позичити двору 3 млн.

д) Нова заборона вивозу срібної монети (Лист a Рима, від 29 березня 1597 р.)

З Мадріда від 4-го цього місяця повідомляють, що король опублікував розпорядження, яке забороняє вивіз срібної монети з королівства. Крім того, він наказав, щоб реали, які досі ціни­лися в 30 мараведі, йшли тепер по курсу 40 мараведі за один реал.

е) Філіп III потребує грогией (Лист a Мадріда від 20 листопада 1598 р.)

Новий король Іспанії 8-го числа цього місяця урочисто оз­наменував своє зішестя на престол в Сент-Ієронімі, недалеко звідси. Він із своїми кавалерами йшов під балдахіном, який несли 20 чоловік. При цьому можна було бачити дуже багато золота, дорогоцінного каміння і срібла. Тепер король збирається їхати разом з сестрою і старою королевою в Барселону. Ця поїздка повинна відбутися в грудні. Але цьому стоїть на перешкоді ве­лика недостача грошей. Оскільки в січні має повернутися флот із золотом та сріблом, його величність доручив договоритися з придворними поставщиками про позику в чотириста тисяч ду­катів, яка буде потім в різні строки покрита платежами у Фландрії.

е) Здача в оренду іспанської пошти (Лист a Рима від 16 липня 1599 р.)

Пан Таксіс, оберпоштмейстер Іспанії, вирішив здати управ­ління поштою панові Говето, одному генуезцеві, за 9 тисяч крон на рік. При цьому, як кажуть, він матиме 35 тис. крон чистого прибутку.

11. НАПИС НА БУДИНКУ СЕВІЛЬСЬКОЇ ІНКВІЗИЦІЇ (1524 р.)

У 1481 р. за папи Сікста IV¹, під час царювання Фердінанда V і Ізабелли, католицьких королів Іспанії і обох Сіцілій, тут був заснований священний трибунал інквізиції проти юдействуючих єретиків для піднесення віри. З часу вигнання євреїв і са­рацинів до 1524 р., за царювання Карла, римського імператора, спадкоємця по матері цих двох католицьких королів, і за прав­ління цим трибуналом віри найпреподобнішого отця Альфонса Манріке, архієпископа севільського, двадцять тисяч єретиків і більше відреклися від мерзенного злочину єресі, і майже тисяча чоловік, упертих у своїй єресі, після попереднього суду були спалені, за згодою і схваленням Інокентія VIII, Олександра VI, Пія III, Юлія II, Льва X, Адріана VI (який дістав верховне преосвященництво, будучи кардиналом, правителем Іспанії і головним інквізитором) і Климента VII.

З наказу і за рахунок нашого володаря імператора [цей напис] поставлено тут за розпорядженням ліценціата де ля Куева під керівництвом Діего з Картахени, архідиякона Севільї, в 1524 р.

¹ Сікст IV був папою з 1471 по 1484 р.

АУТО-ДА-ФЕ В СЕВІЛЬЇ

(Звіт про осіб, які були названі серед тих, що покаялись на публічному ауто-да-фе, проведеному святим судилищем або інквізицією в Севільї в неділю З травня 1579 р.)

По-перше: Орбріан, фламандець, який проживає в Херес де-ла-Фронтера, з професії палітурник, 30 років. Він спалив деякі картини разом із зображенням господа нашого Ісуса Христа та інших святих і взагалі додержувався лютерового вчення, вважаючи його хорошим. Він, крім того, насмілився вчити ін­ших. Він показав себе упертим, а тому був проклятий і переданий представникам світського суду для спалення живим з конфіска­цією його майна, рухомого і нерухомого.

По-друге: Хуана де-Перес, португалка, жінка 40 років, яка проживає в Ріамонто. Вона додержувалась іудейської віри і сповідувала її протягом багатьох років, виконуючи всі її поради і церемонії, і спокушала цим інших. Вона сповідалась і прими­рилась з церквою. Вона карається відлученням і вічним тюрем­ним ув’язненням, її рухоме і нерухоме майно конфіскується.

По-третє: Хуан де-Колор, чорношкірий, з Рафео, раб Хуана де ля Ромо, 25 років. Він ганьбив ім’я святої діви та інших святих, коли ці імена називались в його присутності. Він зне­важав також знамення. Він причащався і карається відлученням та двома роками тюремного ув’язнення. Відбувши кару, він по­винен повернутися до свого пана.

По-четверте: Гінос Рарос, англієць, зброяр з Гренади, 40 років. Він, за прикладом Хуана Алквіна, сіяв розбрат серед християн і поводився на морі і на суші за звичаями лютеран. Він примирився з церквою і карається відлученням і довічним тюремним ув’язненням. Перші 12 років він повинен відбути на галерах і працювати веслом.

По-п’яте: Фернандо Моріско, 22 років. Він утік з галер до берберів і зрадив свою святу віру. Всупереч господнім заповітам він грабував, перебуваючи на піратському галіоні, і пійманий як корсар. Він причащався і карається довічною каторгою. Пер­ші роки він відбуде на галерах.

По-шосте: Йоганна Макоццо, дівчина, служниця, яка доглядала хворих у жіночому монастирі в Севільї. Вона говорила, що бачила привид і витівки нечистого і внаслідок цього увіру­вала в деякі речі, які суперечать нашій святій католицькій вірі. Через те що вона сумнівалась, вона допущена до каяття, і від­лучення з неї зняте. Вона повинна два роки перебувати там, куди її пошлють, і протягом першого року пеститися по п’ятницях.

По-сьоме: Луї с Моріно разом з іншими хотів виїхати до берберів, але розкаявся. Він карається чотирма роками тюрми. Його треба наставити в справах віри і дати йому сто ударів різ­ками.

По-восьме: Альфонсо Моріско з королівства Гренади.

Той самий злочин, та сама кара.

По-дев’яте: Форрор Моро, раб Хуана Маттіаса, підбу­рював згаданих вище. Карається сотнею ударів різками.

По-десяте: Томас Моро. Топ самий злочин, та сама кара.

По-одинадцяте: Марія, дівчина, дочка Хуаии де-Перес. Вона услід за деякими особами перейняла єврейські об­ряди. Вона засуджена до каяття і повинна шість років перебувати в тюрмі.

По-дванадцяте: Лоренцо Мартін, 30 років. Він сказав, що сповідатися треба тільки перед богом і що смішно сповідатися перед священиком. Він говорив також, що віра і проповідь хри­стиян і маврів однакова. На нього накладено каяття, і він пови­нен три місяці просидіти під замком.

По-тринадцяте: Хуан Корінео – мориск. Хотів ви­їхати до Берберії. Карається сотнею ударів різками.

По-чотирнадцяте: Брат Хуан де-Спіноза з ордену святої тройці. Читав обідню і слухав сповідь, не будучи посвя­ченим. На нього накладається каяття, і він повинен просидіти шість років під замком у монастирі свого ордену. Надалі і на вічні часи він позбавляється права бути посвяченим.

По-п’ятнадцяте: Хуан де-Монтіс, мавр, двічі був одру­жений. Сто ударів різками і 10 років на галерах...

По-двадцять шосте: Дієго де-Роблоц тяжко гань­бив господа. Сто ударів різками і три роки на галерах.

По-тридцять перше: бакалавр, Андреас Перес, священик у храмі спасителя в Севільї. З огляду на різні про­ступки, з огляду на те, що він займається некроманією і з огля­ду на те, що він викликав диявола, карається церковним каяттям і на рік виключається з ордену проповідників [домініканців].

По-тридцять друге: Андреас Консено, селянин, сказав, що перед священиками не слід сповідатися в тяжких гріхах, бо вони люди такі самі, як і він. На прилюдному ауто він повинен покаятись і дістати сто ударів різками.

ПОВСТАННЯ В САРАГОСІ

У 1591 р. в Сарагосі, стародавній столиці арагонських королів, спа­лахнуло повстання. Воно назріло внаслідок політики Філіпа II, який не зважав на давні вільності Арагону, його автономію і порядки. Представ­никами деспотичної влади Філіпа II були його ставленики – віце-королі Арагону, яких народ ненавидів і називав чужоземцями.

Адміністративний і фінансовий гніт, королівська сваволя викликали опозицію в широких колах місцевого дворянства і буржуазії. Ця опозиція загострювалась національною ворожнечею і репресіями з боку інквізиції.

Приводом до повстання було те, що в Арагон, під захист його «фуерос» втік опальний міністр і секретар Філіпа II Антоні о Перес. Арагонські власті відмовились видати королю втікача і змусили його стати перед вер­ховним судом Арагону. Суд схилявся до того, щоб визнати невинність Пе­реса, але зате виявив прилюдно численні темні сторони королівської полі­тики. Філіп II вирішив не доводити справи до виправдного вироку і при­пинити викриття, які підривали його авторитет. За королівським наказом, обвинувачений був переведений з тюрми в катівню інквізиції. Внаслідок цього прилюдний процес припинявся, і Перес ставав жертвою інквізиції, яка вела справи таємно, незалежно від контролю світських властей. Пере­ведення Переса з тюрми і його передача в руки інквізиції (з приводу ви­гаданого обвинувачення в злочині проти віри) були сигналом до народного повстання.

ЛИСТ ІЗ САРАГОССИ ВІД 15 ТРАВНЯ 1591 р.

У нас знову мало хорошого. Сьогодні Антоніо Переса, коро­лівського секретаря, взяли з тюрми і передали інквізиції. У від­повідь на це піднялося все місто. Всі взялися за зброю з вигу­ками «Свобода!» Зібралося понад 6 тис. озброєних громадян. Усі вони зійшлися біля будинку графа де-Альмепора, зірвали ворота, і довелося стримати гнів юрби. Це зробили представники арагонської юстиції. Боки вивели графа з його будинку і повели пішки. Народ кинувся услід за ним, так що доводиться дивува­тися, що вони його не розірвали на куски. В цій страшенній ме­тушні граф дістав дві рани. Його повезли в тюрму при гучних вигуках народу, який називав його зрадником і вимагав його страти. Потім весь народ кинувся до інквізиції і зажадав звіль­нення Антоніо Переса, кричачи, що інакше він знищить інкві­зицію. При цьому було убито двоє слуг інквізиції, які стріляли в народ. Повстання тривало до того часу, поки віце-король і архієпископ не дали розпорядження знову перевести секретаря в тюрму. Там вій поки що і лишається, і це трохи вгамувало гнів народу.

Архієпископ перебував у великій небезпеці, бо, хоч деякі графи і дворяни прийшли, щоб його заспокоїти, його життя було в небезпеці. Я стояв з розп’яттям біля нього і бачив, як тяжко відбивалися на ньому події. Ми хотіли піти в собор, щоб взяти святе причастя і цим пом’якшити народну лють.

Але ми боялися, щоб не вбили архієпископа і нас, бо двох, архієпископських слуг, посланих в собор, закидали камінням.

СТРАТИ В САРАГОССІ

Заворушення в Сарагосі викликали невдоволення в Мадриді. З королівського наказу Антоніо Переса знову під великим кон­воєм перевели в будинок інквізиції. Але під час переїзду арешто­ваного прихильники арагонської незалежності ударили на спо­лох, збіглась юрба і відбила Переса у конвою. Повторились знову бурхливі маніфестації. В Сарагосі стали виходити пам­флети, які висміювали Філіпа II і закликали до звільнення Ара­гону. Нарешті, король вислав проти Арагону сильне кастільське військо. Верховний суддя Арагону, дон Хуан де-Луна, визнав такий крок короля беззаконням, яке порушує конституцію королівства і давні вільності Арагону. Він і його однодумці стали діяльно готуватися до відсічі, закликаючи весь арагонський на­род захищати зброєю свої вільності. Проте спроби підняти на­родні маси на боротьбу не мали успіху. Широкі маси арагонського селянства лишились байдужими до цієї боротьби, вважа­ючи її справою багачів, «ricos hombros». Власноручний лист короля зобов’язував начальника кастільської армії стратити винуватців повстання.

ЛИСТ КОРОЛЯ ФІЛШПА II ГЕНЕРАЛОВІ ВАРГАСУ,