Принципи організації та діяльності судової влади та її співвідношення з законодавчою і виконавчою владами.
Судоустрій Російської імперії, як одну з форм «класового панування поміщиків і капіталістів», декретом Всеросійського ЦВК від 24 листопада 1917р. було скасовано і замінено «революційним правосуддям».
У 20-х - на початку 30-х рр. при адміністративно-територіальному реформуванні відповідних змін зазнала і судова система республіки. Так, Постановою ВУЦВК від 16 грудня 1922 р. існуючі до цього судові органи скасовувались і запроваджувалась триланкова система судових установ — народний суд, губернський суд і Верховний суд УСРР.
Справи особливих категорій розглядалися в спеціальних судах: судово-земельних комісіях, арбітражних комісіях, з 1931 р. — в арбітражних судах, військових трибуналах.
Крім того, з червня 1929 р. утворюються громадські суди та примирні камери. Перші організовувались окружними судами на загальних зборах робітників і службовців на заводах, фабриках та установах терміном на один рік. Примирні камери створювались при сільських і селищних радах місцевою Радою у складі голови, заступника і двох членіа-засідателів. Як і громадські суди, примирні камери накладали такі стягнення: громадська догана, попередження, відшкодування збитків, примусові роботи терміном до семи діб, штраф.
Визначалась також структура окружного суду: пленум, цивільний та кримінальний відділи, надзвичайна сесія, Отже, сформувалась така судова система: народний суд, обласний суд і Верховний суд України.
Конституція УРСР 1937 р. декларувала принцип гласності судових засідань, право звинувачуваного на захист (ст. 91), передбачала ведення судових засідань українською мовою (ст. 90), Крім того, затверджувався принцип виборності суддів: Верховний Суд обирався Верховною Радою на 5 років, обласні — обласними Радами депутатів трудящих на 6 років, народні суди — населенням терміном на 3 роки.
Прокуратура. В умовах переходу до нової економічної політики важливим заходом стало створення державної прокуратури — органу нагляду за дотриманням законності в УСРР. Органи прокуратури призначались прокурором УСРР в складі прокурора губернії та помічників у повітах. Сформувалась така система прокурорського нагляду: міські (районні), обласні прокуратури і Прокуратура республіки. З моменту створення прокуратура перебувала під суворим контролем правлячої партії, який здійснювався через звіти прокурорів на засіданнях губернських комітетів партії.
Згідно з Положенням про військові трибунали і військову прокуратуру, схваленим у 1926 р. ЦВК і Раднаркомом СРСР, запроваджувався інститут прокуратури при всіх військових з'єднаннях.
Система органів місцевого самоврядування. За Конституцією УРСР 1919 р. органами влади на місцях були: в містах і селах—Ради Робітничих, Селянських та Червоноармійських депутатів, обрані ними Виконавчі Комітети; у губерніях, повітах і волостях — З'їзди Рад з обраними Виконавчими Комітетами90. Ідея місцевого самоврядування, що передбачає децентралізацію влади, організаційну та фінансову автономію органів самоврядування, суперечила ленінській доктрині соціалістичної держави, завданням держави пролетарської диктатури, що за своєю природою була централізованою. Для Української PCP характерна була ліквідація місцевого самоврядування, централізація й одержавлення місцевого життя (сталінська диктатура). Слід відзначити спроби розвитку громадського комуністичного самоврядування у 1956-1964 pp., але згодом посилюється централізм та одержавлення місцевого життя (1965-1982 pp.). Фактично розвиток місцевого самоврядування відбувався на західноукраїнських землях у складі міжвоєнної Польщі, Чехословаччини та Румунії до возз'єднання західноукраїнських земель з Українською PCP у складі СРСР (1939-1945 pp.). Конституція УРСР 1937 р. перетворила Ради на представницькі органи на всіх рівнях, а Конституція 1978 р. закріпила принцип єдності системи Рад виключно як органів державної влади. Ради народних депутатів та їх органи не могли ухвалювати самостійних рішень. Справи, що за Конституцією належали до компетенції Рад народних депутатів, не могли вирішуватися ними без погодження з партійними керівниками. Саме тому рівень роботи рад не відповідав їх конституційній природі, інтересам народу тощо. Аналіз законодавства та практики діяльності місцевих Рад на різних етапах існування радянської моделі влади в Україні дозволяє виділити деякі їх характерні риси. Так, всі Ради були вмонтовані в єдину систему органів державної влади, створену на основі ст. З Конституції УРСР 1978 р.: "Організація і діяльність Радянської держави будуються відповідно до принципу демократичного централізму: виборності всіх органів державної влади знизу доверху, підзвітності їх народові, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих". Реалізація цього принципу призвела до того, що діяльність місцевих Рад базувалась на основі дотримання пріоритету "загальнодержавних" Інтересів без врахування інтересів населення. Досить суперечливою була в Радянському Союзі діяльність Рад народних депутатів. З одного боку, постійно вказувалося на необхідність зміцнення ЇХ матеріально-технічної бази, поступового підпорядкування Радам підприємств, установ і організацій, що обслуговували населення, з іншого, — Радам нічого, власне, не передавалося91. Все зосереджувалось у руках партійних комітетів, які свідомо гальмували процес розширення прав місцевих Рад народних депутатів. Як наслідок — правова, фінансова і матеріально-технічна база Рад народних депутатів була слабкою, вони перебували у скрутному становищі. Усі рішення
Засада суверенності народу в Конституції Речі Посполитої від 17.03.1921 року. Принципи Конституції 1921 р. Права та свободи громадян. В основу Березневої Конституції було покладено основоположні демократичні засади: суверенітет або верховенство народу; поділ влади; двопалатна система парламенту; парламентський уряд; незалежність суду; визнання прав і свобод людини і громадянина. Польща проголошувалася Республікою. Стаття 2 проголошувала, що верховна влада в Речі Посполитій належить народу. Це означало, що всі суспільні верстви населення можуть впливати на вирішення будь-яких державних проблем.
Ця ж стаття визначала поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Її органами у законодавчій галузі був парламент, який складався з двох палат – Сейму і Сенату; у виконавчій – Президент і уряд, судовій – незалежні суди. Вибори до парламенту були загальними, рівними, прямими, пропорційними при таємному голосуванні. Не мали права голосу особи, які знаходилися на діючій військовій службі. Вперше право голосу отримали жінки.
Березнева Конституція Польщі будувала відносини між органами законодавчої і виконавчої влади на засадах системи парламентського уряду. Уряд був відповідальний перед парламентом. Сейм, наділений основними повноваженнями у законодавчій і контролюючій сферах, затверджував уряд та окремих міністрів, а також мав право їх замінити.
Березнева Конституція 1921 р. визнавала рівність громадян перед законом, передбачала свободу совісті, слова, друку, охорону всіх форм власності. Права і свободи, що надавалися громадянам Березневою Конституцією, поділялися на політичні, громадянські, соціальні. Визнавши свободу совісті, водночас Конституція встановлювала, що римо-католицька церква займає в державі головне місце серед рівноправних віросповідань