Тема 2. Політична свідомість

Тема 1. Політична психологія як наука

План

1. Поняття політичної психології. Становлення та основні етапи розвитку.

2. Предмет, об`єкт і методи політичної психології.

3. Особливості та форми виявлення політичної психології.

4. Політична психологія та інші науки.

Як явище політична психологія (ПП) з`явилася з виникненням політичного життя. Фактично ПП виокремилася в науку з політології лише у 60-ті роки ХХ століття. Передумовою появи Політичної психології як галузі психологічної науки, стало те, що політичні партії, організації, об`єднання змушені були шукати нові методи ефективного управління учасниками політичного процесу.

Формування ПП як науки, наукової дисципліни базується насамперед на ідеях, концепціях таких видатних філософів різних часів, як Т.Гоббс, Дж.Локк, Г.Спенсер, А.Сміт, Т.Петерсон. Дослідження проблем співвідношення особи і влади, місця людини в політиці знаходимо у працях Платона, Арістотеля, Сенеки, Гегеля та інших мислителів минулого.

Методологію підходів до вивчення психологічних, соціальних процесів, основні методи їх дослідження ПП свого часу запозичила в соціології та соціальної психології.

Єдиного, усталеного визначення поняття ПП не існує. Найчастіше ПП трактується як наукова дисципліна, яка виникла в результаті політизації психології та психологізації політики. При цьому її об`єктивно вважають відносно самостійною складовою системи політичних наук.

Найбільш загальним можна вважати таке визначення ПП: ПП – це наука, яка вивчає психологічні аспекти політичного життя. Це наука про закономірності, механізми, умови та факти прояву політики як соціально-психологічного феномену.

Спрямована на вирішення таких проблем: на думку фахівців з проблем масової інформації, зв`язків із громадськістю, ПП становить інтерес тим, що може відповісти, зокрема, на такі питання: яким є політичний портрет лідера і виборця, якими мотивами може керуватися лідер, приймаючи ті чи інші рішення, тобто ПП розглядають під певним практичним кутом зору, що також дуже важливо.

Український політолог В.Бебик слушно наголошує, що ПП складається зі свідомих (раціональних) та позасвідомих (ірраціональних) елементів і тому поєднує логіку соціальної взаємодії з логікою інстинктів, рефлексивність (свідоме відображення дійсності) та рефлекторність (безсвідому форму мислення).

Як стверджує Д.В.Ольшанський історія, теорія і практика використання політико-психологічних знань дозволяє виділити такі три основні завдання і, відповідно, функції, які вирішує і виконує ПП як наука. Першим завданням – є розуміння психологічних компонентів у політиці, осмислення ролі “людського фактору” в політичних процесах. З цим завданням пов`язана аналітична функція науки (дає змогу людині чітко орієнтуватися в політичному житті, вибирати способи своїх дій). Другим завданням, яке ніби надбудовується над першим є передбачення подальшої ролі людського фактору і, в цілому, всіх психологічних аспектів політики. Його виконує прогностична функція науки: мало зрозуміти суть явища – необхідно прогнозувати його розвиток. Накінець, третім завданням, яке витікає із перших двох є модифікація, зміна явища. З ним пов`язана функція контрольно-управлінського впливу на політичну діяльність (дає змогу втілити наміри у конкретні політичні дії). Мало зрозуміти, мало спрогнозувати – потрібно ще й спрямувати розвиток у бажаному напрямку.

Отже, основою ПП є власне психологія як наука про психічне відображення дійсності у процесі життєдіяльності, внутрішнього світу людини, конкретних її зв`язків із зовнішнім світом, про можливості розвитку психіки людини. З огляду на викладене вище окреслимо предмет, об`єкт і методи ПП.

Предмет ПП в цілому – а) це політика як особлива людська діяльність, яка має власну структуру, суб`єкт і стимулюючі сили. Предметом ПП є б) відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються, коли вона взаємодіє з владою (М.Ф.Головатий).

Таке загальне визначення предмета ПП можна дещо поглибити, деталізувати. На думку західних авторів, предметом ПП є психологічні компоненти політичної поведінки людини, дослідження і аналіз яких дає змогу застосувати психологічні знання до пояснення власне політики. З точки зору вітчизняних психологів, політика піддається спеціальному аналізу в рамках загальної концепції соціальної предметної діяльності, розробленої академіком О.М.Леонтьєвим. Якщо розглядати внутрішню структуру, то політика як діяльність поділяється на окремі дії, а дії – на окремі операції. Діяльності в цілому відповідає мотив, діям – окремі конкретні цілі, операціям – завдання, задані в певних умовах. Відповідно всій політиці як діяльності відповідає узагальнений мотив керування людською поведінкою (його “оптимізація”). Конкретним політичним діям відповідають окремі акції різного типу, від переговорів до війн чи повстань.

Суб`єктом політики як діяльності можуть виступати окремі індивіди (окремі політики), малі та великі соціальні групи, а також стихійні маси.

Основними об`єктами політико-психологічних досліджень є політична участь, політичне лідерство, політичні цінності та установки, мотиви, що впливають на політичну поведінку, політична соціалізація, індивідуальна, групова та масова політична свідомість. Різноманіття об`єктів ПП можна помістити в три основні сфери: психологія внутрішньої політики, психологія зовнішньої політики та міжнародних відносин і воєнно-політична психологія.

У ПП використовують діагностичні, прогностичні, консультаційні та корекційно-розвиваючі методи дослідження (див. загальна психологія, психодіагностика).

Можна виокремити щонайменше шість основних особливостей ПП як науково-прикладної дисципліни.

1. Формування ПП у процесі безпосередньої суспільно-політичної діяльності, активності громадян, їх практичної взаємодії між собою, з різними суб`єктами, інститутами влади. Тому і вивчати, аналізувати ПП можна саме з урахуванням цих обставин.

2. Віддзеркалення політичних подій і процесів, яке має фактично поверховий характер. ПП не можна сприймати спрощено, однозначно, без відповідного осмислення.

3. Домінуюча роль чуттєвих, емоційних елементів свідомості, а не раціональних. Тому політичні процеси важко спрогнозувати, передбачити їх соціальне значення.

4. Швидка і чутлива реакція людини на зміну політичних умов, політичної ситуації. Така політична мобільність властива переважній більшості суб`єктів політики.

5. Неоднозначний вплив різних ідеологій на людей, а точніше на формування, існування ПП у процесі зіткнення, боротьби ідеологій. Без такого зіткнення політичний процес взагалі неможливо уявити.

6. Відображення не перспективних, майбутніх, а насамперед сьогогденних, поточних інтересів і потреб людей. Тому політичні процеси, події завжди детерміновані в часі.

Форми виявлення ПП:

– політичні цінності, потреби, інтереси, прагнення, сподівання, воля;

– політичні відчуття, емоції, настрої, думки, забобони, ілюзії, міфи;

–звички, навички, традиції, вдача;

–навіювання, переконання, наслідування, чутки.

ПП має певні зв`язки з іншими науками, що по-різному впливають на неї, детермінують, зумовлюють її стан, подальший розвиток і перспективи. Очевидно, що ПП має багато спільного насамперед з психологією і певною мірою похідними від неї (зокрема, із загальною, педагогічною, етнопсихологією). Це пояснюється тим, що предметом дослідження психологічної науки є конкретні факти психологічної діяльності, психологічні властивості особистості (характер, темперамент, вольові якості тощо), тобто психологія вивчає факти, закономірності, механізми психіки – внутрішнього світу людини.

Оскільки наукою про закономірності становлення соціально-психологічної реальності, про її структуру, механізм розвитку та функціонування є соціальна психологія, то саме вона найчастіше пов`язана з ПП. Ще тісніший зв`язок ПП з політичною соціологією, оскільки її предметом є закони взаємодії всіх структур і сфер життєдіяльності суспільства з політичними, соціально-політичними портребами, інтересами, діяльністю особистостей, соціальних груп, етносів, їх організацій, рухів.

З іншими науками ПП зближує певна схожість, подібність понятійних апаратів. Понятійний аппарат ПП досить близький до понятійного апарату психології, філософії, політології, соціальної психології та інших наукових дисциплін. Однак вона має і суто специфічні поняття, особливість яких зумовлена інтелектуально-почуттєвими якостями. Саме почуттєве сприйняття людиною політичної ситуації призводить до того, що в історії політики і політичної діяльності існує так багато логічно незрозумілих політичних дій.

Тема 2. Політична свідомість

План

1. Політична свідомість як психічний феномен.

2. Політична самосвідомість.

3. Психологія політичного мислення.

Політична свідомість як психологічний феномен

Розглядати суть політичної свідомості можна лише за умови окреслення питання взаємозв'язку психіки і свідомості.

Найвищим рівнем розвитку психіки людини є свідомість як результат спільного способу буття людей, їх довготривалої трудової діяльності.

Свідомість має такі характерні особливості і компоненти:

• знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Тобто рівень свідомості залежить безпосередньо від рівня знань і соціального досвіду людини. З інтенсивним розвитком людини потреба в знаннях стає дедалі гострішою;

• виокремлення людиною себе в предметному світі як суб'єкта пізнання. Пізнаючи себе, людина критичніше зіставляє себе з іншими людьми. Процес самопізнання сприяє більш дієвій самореалізації особистості;

• цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Йдеться про бік свідомості, пов'язаний із самоконтролем, коригуванням людиною своїх дій, їх удосконаленням;

• ставлення людини до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Це пов'язано з самооцінюванням, самокритикою, причому особливу роль тут відіграє саме емоційно-вольова сфера людини.

Свідомість людини не лише характеризується активністю, а й тісно пов'язана з нею. У процесі постійного відображення дійсності інформація, що надходить до мозку, не механічно віддзеркалюється, а обробляється ним свідомо — відповідно до мети, завдання та соціального досвіду людини.

Стан, рівень розвитку, виявлення свідомості у кожної людини різні і залежать від багатьох компонентів — знань, наукового світогляду, ідейних і моральних засад та переконань, ставлення до себе та до інших людей тощо.

Специфічною людською формою духовно-практичного відображення та фіксування відповідних об'єктивних процесів дійсності, світу людського буття на рівні явища є буденна свідомість. У житті основним принципом функціонування буденної свідомості є так званий здоровий глузд. Буденна свідомість виконує роль необхідного компонента суспільно-історичної практики людей і відповідних їй форм суспільної та індивідуальної свідомості.

По суті, буденна свідомість, як і свідомість загалом, має суспільно-індивідуальну природу. Як форма духовно-практичного освоєння світу вона є суб'єктивним образом об'єктивно існуючого світу. Водночас, оскільки такий образ належить конкретному суб'єкту, він також відображає своєрідність, унікальність його життєвого досвіду і досвіду конкретних соціальних груп суспільства.

Психічне життя, свідомість і діяльність людини завжди тісно взаємопов'язані, зазнають взаємовпливу.

Розглянемо феномен політичної свідомості. Згідно з визначенням, наведеним у політологічному словнику, політична свідомість — це опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності До основних сфер політичної свідомості належать такі:

• політична наука — політичні теорії, концепції, гіпотези;

• політична ідеологія — політичні цінності, ідеали, доктрини, гасла, програми;

• політична психологія — політичні відчуття, думки, настрої, воля, спрямованість тощо.

Політична свідомість є віддзеркаленням реалій буття, тобто вона тісно пов'язана з розвитком продуктивних сил, з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, Що існують у цій системі, станом освіти, культури.

Як одна з найважливіших характеристик політичного життя суспільства політична свідомість має певні особливості, умови виникнення та шляхи формування. Передумовою формування такої свідомості є те, Що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову Ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні та групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, а то й необхідність впливати на владу.

Для формування політичної свідомості вкрай необхідні аналітично-критичне ставлення до навколишнього середовища, дійсності та осмислення їх, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети та мети політичної сили, структури (групи, партії, об'єднання, організації тощо), до якої людина неформально належить.

За змістом політична свідомість включає в себе певні політичні ідеї, погляди, теорії, інтереси, настрої, почуття, а за специфікою прояву вона активно впливає на інші форми суспільної свідомості, має часто досить високий ступінь відображення соціально-класових інтересів.

Розрізняють політичну свідомість масову, групову, індивідуальну, буденну і науково-теоретичну.

Перші три форми свідомості пов'язані з її суб'єктами, а дві останні визначаються глибиною відображення дійсності. Буденна свідомість формується на основі повсякденного життя людей, досвіду їх діяльності. Для неї характерні нестійкість, суперечливість, фрагментарність, відповідна емоційність, несистематизованість. Науково-теоретична політична свідомість відрізняється від буденної тим, що грунтується на цілеспрямованому дослідженні, постійному аналізі політичного процесу. А тому вона більш систематизована, цілісна, здатна до прогнозування розвитку та змін.

Виокремлюють також основні типи політичної свідомості: державну та недержавну.

Державний тип політичної свідомості грунтується на позиції, що найвищими, найважливішими є інтереси держави (Н. Макіавеллі, Т. Гоббс).

Недержавний, або анархістський, тип політичної свідомості, навпаки, виникає там, де політичну владу вважають злом, а державу — експлуататором, ворогом свободи.

Основні функції політичної свідомості:

• пізнавальна — система знань про політичну дійсність загалом;

• оцінювальна — забезпечення і сприяння орієнтації у політичному житті на основі оцінювання політичних подій;

• регулятивна — орієнтування стосовно участі у політичному житті;

• інтегруюча — сприяння об'єднанню окремих соціальних груп, суб'єктів політичного процесу на основі спільних ідей, цінностей, установок;

• прогностична — передбачення особливостей розвитку політичного процесу, подій;

• нормативна — створення загальноприйнятого образу майбутнього.

Між наукою та ідеологією існують суттєві відмінності. Якщо основною метою науки є пошук абсолютної істини, то для ідеології основним є захист та обгрунтування інтересів певних соціальних сил. Звичайно, для останнього політики і політичні сили використовують результати наукової діяльності.

Наука більш єдина, цілісна, ідеологія — більш урізноманітнена, диференційована, оскільки політичні інтереси різних учасників політичного життя надто різняться. Існує широке розмаїття теорій, ідей, ідеалів, інтересів, цінностей, програм, символів — усього того, з чого, власне, і складається кожна окрема конкретна ідеологія.

Як і більшість форм суспільної свідомості, політична свідомість має два рівні — ідеологічний та психологічний. Оскільки нас цікавить саме другий рівень, то політичну свідомість можна вважати сукупністю почуттів, усталених настроїв, традицій, ідей і певних теоретичних систем, які відображають найістотніші інтереси великих соціальних груп, їх ставлення одна до одної і до політичних інститутів суспільства

Політична свідомість є не що інше, як сприйняття людиною частини життєвої реальності, яка безпосередньо пов'язана з політикою. Це суб'єктивний образ відповідної політичної системи.

Носіями політичної свідомості є багато суб'єктів: особистість, група, клас, нація, маса, суспільство. Свідомість кожного з цих суб'єктів має певні особливості і потребує окремого наукового розгляду.

Структурно політична свідомість включає такі аспекти:
• політико-психологічний — настрої, почуття, наміри, установки, мотиви, переконання, воля та ін.;

• політико-ідеологічний — цінності, ідеали, ідеї, доктрини, погляди, концепції, теорії;

• політико-діевий — свідомість консервативна, ліберальна, радикальна, реформістська та ін.

Політична свідомість формується у процесі пізнання суб'єктом певних політико-владних відносин, політичних інтересів, установок, цінностей, а також у процесі політичного виховання, формування політичної культури суб’єкта політики.

На буденному (емпіричному) рівні політична свідомість постає у формі певних відчуттів, уявлень, переживань, ілюзій тощо. Усвідомлення політики на теоретичному (науковому) рівні передбачає глибоке пізнання сутності політичних явищ, свідоме їх використання у вирішенні конкретних політичних завдань, коригування політичних рішень і дій.

Як своєрідне відображення дійсності політична свідомість мас певну самостійність, оскільки знання людини про ті чи інші процеси та явища не є простим їх відображенням, а результатом творчого осмислення, опрацювання, усвідомлення.

Суспільства, як і рухи, партії, об'єднання, групи, окремих громадян, не можна уявити без ідеології, тобто системи певних ідей, що їх об'єднують або роз'єднують.

Політичні ідеології є різновидом ідеологій, сукупністю певних ідей, норм, цінностей, символів, традицій, які об'єднують людей, спонукають їх до спільної політичної дії, боротьби.

За всіх розбіжностей високих ідей, мети різні ідеології об'єктивно вимушені співіснувати в суспільстві навіть в умовах політичної боротьби. У демократичних суспільствах гостро постає питання не лише співіснування, а й встановлення діалогу між політичними опонентами.

Кожна ідеологія хоча й декларує певні позитивні ідеї, мету, все-таки досить обмежена; ідеологіям притаманні такі вади, як примітивізм, тенденційність, догматизм, надмірна системність

Серед політологів, окремих політиків спостерігається певна упередженість стосовно поняття "державна ідеологія". Існує погляд, нібито такої ідеології не існує. Водночас вона існує як своєрідна рамкова ідеологія державного будівництва.

Ідеології надто живучі, здатні оновлюватися, мімікрувати, пристосовуватися до конкретних суспільно-політичних умов. Яскравим свідченням цього є комуністична, соціалістична ідеології. Свого часу М. Бердяєв зазначав, що соціалізм власне не висунув і не запропонував жодних цінностей, окрім цінностей матеріального забезпечення, задоволення потреб

Потреба влади є причиною політичної поведінки, а отже, політична свідомість і політична поведінка взаємопов'язані, взаємозалежні, про що йтиметься далі.

Щоб стати фактором, який спричиняє дію, потреба має трансформуватися в мету (цілі). Формою її вираження є політична ідея.

Система поглядів та ідей, в яких усвідомлюється й оцінюється ставлення людей до дійсності та один до одного, а також міститься мета (програма) соціальної діяльності, становить ідеологію. Ще точніше: у сучасній політології ідеологію трактують .як систему цінностей людей, що включені в політичну діяльність.