Утворення політичних па ртій

Назва партії	Дата	Державний статус України	Основні завдання
Українська національна партія (УНП)	Жовтень 1989 р. Львів	Відновлення України в етнічних кордонах	Утворення національних Збройних сил. Скликання Національних установчих зборів
Український християнсько- демократичний союз (УХДС)	Квітень 1990 р. Львів	Вільна, самостійна християнська Україна	Притягнення КПРС до юридичної відповідальності за злочини. Методи діяльності: ненасильницькі
Державна самостійність України (ДСУ)	Квітень 1990 р.	Українська самостійна соборна держава	Сприяння розпаду імперії СРСР — мирним шляхом
Українська народно- демократична партія (УНДП)	Червень 1990 р.	Суверенність парламентської багатопартійної України з президентом	Скликання установчих зборів України
Українська республіканська партія (УРП)	Квітень 1990 р.	Українська незалежна соборна Держава як парламентська республіка	Здобуття незалежності України мирними засобами, а також загальнонародною кампанією громадянської непокори.
Демократична партія України (ДемПУ)	Грудень 1990 р.	Суверенна Українська республіка	Використання усіх форм ненасильницької боротьби для досягнення політичної влади
Українська селянська демократична партія (УСДП)	Червень 1990 р.	Незалежна самостійна Українська народна держава	Скликання в Кінві з’їзду союзних автономних республік для утворення Конфедерації вільних держав
Соціал-демократична партія України (СДПУ)	Травень 1990 р.	Вихід з СРСР і незалежна Україна	Соціальний захист інтересів населення (робітників, безробітних, малозабезпечених)
Об’єднана соціал- демократична партія України (ОСДПУ)	Травень 1990 р.	Конфедерація з іншими республіками СРСР	Побудова суспільства демократичного соціалізму. Захист трудящих

Завдання

1. Що було спільного в назвах цих партій?

2. Випишіть основні спільні завдання, які вони ставлять перед собою.

3. Яким бачили статус України більшість партій?

1988 р. з лав КПРС вийшли 18 тис. осіб 1989 р. таких було вже 136,6 тис., причому понад половини з них становили робітники.

На початок 1990 р. компартія України налічувала майже 3,3 млн членів. У ній почали швидко наростати кризові явища. Із 1990 р. розпочався обвальний процес добровільного виходу з її лав.

Так, якщо в 1988 р. компартію України залишило 1,9 тис. осіб, то 1990 р. — 251 тис., а за шість місяців 1991 р. — 143 тис. Масового характеру набув вихід із компартії в західних областях України.

На 1 січня 1991 р. Львівська обласна партійна організація зменшилася на 27,6 %, Івано-Франківська — на 18,7 %, Тернопільська — на 10,35 %. Упродовж 1990 року було ліквідовано 39 міськкомів та райкомів компартії України.

Щоб протидіяти соціально-політичним зрушенням, КПУ намагалася утворити різноманітні об’єднання: всілякі комітети захисту Леніна, СРСР, комуністичних ідей, Раду громадських організацій України та інші.

Для «заспокоєння» пробудженого народу використовувалися також новостворені загони міліції особливого призначення (ЗМОГО), які відзначилися арештами й масовим побиттям людей у Києві (29 липня 1989 р. і 2 жовтня 1990 р.), Львові (1 жовтня 1989 р.) та інших містах. Певну тривогу викликали міжконфесійні чвари, спричинені боротьбою між Російською православною церквою та відновленими УГКЦ і УАПЦ за культові споруди, майно, доходи. Окремі конфлікти, які траплялись переважно в західних областях, вдалося врегулювати і не допустити їх використання антидемократичними силами.

Робота з документом

Леонід Кравчук, перший президент України

«І перебудова загальмувалась. Тоді Горбачов пішов глибше: треба змінити кадри, сказав він, змінити технології, форми та методи управління, перебудувати партію. Але якщо перший етап перебудови — науково-технічний прогрес — аж ніяк не зачіпав секретарів обкомів, райкомів, то коли Горбачов сказав, що потрібно перебудувати партію, і це стосувалось більшості партійних чиновників, апарату партії, вони почали гальмувати перебудову ще більше. Тоді він звернувся до партії на XIX Всесоюзній партійній конференції 1988 року, яка, по суті, розділилася на дві частини: одне крило, консервативне, вимагало повернутися назад, друге, прогресивне, вимагало йти далi рішучiше та послідовніше».

Запитання

Що гальмувало перебудовчі процеси і чому?

До початку 1987 р. було змінено 70 % складу Політбюро ЦК КПРС, 60 % секретарів обкомів партії.

На цьому етапі відбувається активне оновлення кадрів. Один за одним залишають посади перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського,

Львівського та інших обкомів. Скидання консервативного баласту було домінуючою тенденцією в кадровій політиці. За цих умов В. Щербицький не тільки зберіг свою посаду, а й активно впливав на загальносоюзне керівництво. Це було зумовлено доволі стабільною соціальною обстановкою в Україні; існуванням в республіці міцного державного і партійного апарату, спроможного стримувати розвиток радикальних процесів; небажанням Москви йти на конфлікт і намаганням утримати стабільність в Україні; здатністю В. Щербицького до політичних маневрів.

В УРСР упродовж 1986–1989 рр. було замінено 16 із 25 перших секретарів обкомів, 4 із 6 секретарів ЦК Компартії України, Голову Ради Міністрів О. Ляшка, кожного другого міністра, 147 перших секретарів міськкомів та райкомів партії, кожного третього голову облвиконкому. У вересні 1989 р. свою посаду був змушений залишити і Щербицький.

Першим секретарем ЦК Компартії України було обрано В. Івашка, якого влітку 1990 р. замінив С. Гуренко.