Перспективи розвитку юриспруденції

Основні шляхи розвитку юриспруденції.Загальні об´єкт, методологія юридичних та інших наук, потреби комплексного дослідження соціальних процесів припускають подальшу інтеграцію і диференціацію наукового знан­ня, причому передусім саме по лінії дослідження "стикових", суміжних на­укових проблем. У цьому аспекті можна виділити кілька шляхів удоскона­лення юридичної наукової діяльності:

1) інтеграцію, взаємопроникнення, взаємоузгодженість, взаємну пере­вірку істинності отриманих результатів на міждисциплінарному рівні, що спрямовано на створення цілісної наукової картини правової сфери світу;

2) прагматичну орієнтованість наукових досліджень на комплексне ви­вчення актуальних соціально-правових проблем. Принциповою для бага­тьох юридичних наук, особливо нормативних (галузевих), є переорієнтуван­ня з вивчення і тлумачення нормативно-правових актів на проведення емпі­ричних досліджень, зокрема конкретно-соціологічних, соціально-психоло­гічних і психологічних, на основі використання методів математичної ста­тистики, математичного моделювання і т. ін.;

3) прогностичний характер наукових юридичних досліджень, що не тільки пояснюють і описують сучасний стан державно-правових явищ, а й виявля­ють імовірні варіанти їх подальшого розвитку, здійснюють їх оцінку, вияв­ляють причини й умови, що сприяють або перешкоджають їх настанню. При­чому такий прогноз не повинен мати тільки короткочасний, "тактичний" ха­рактер, а бути розрахованим на довгострокову перспективу, відбивати "стра­тегію" й альтернативність правового розвитку;

4) пріоритетний розвиток фундаментальних юридичних дисциплін. Праг­матичність наукових досліджень не повинна "затьмарювати" розвиток фун­даментальних юридичних досліджень, без результатів яких ніколи не осяг­нути стратегії правового розвитку;

5) розуміння варіативності й альтернативності перспектив правового роз­витку, що зумовлює необхідність докорінної перебудови методологічної бази юриспруденції, наявних парадигм, методологічних підходів, методів, дослідницьких програм і методик, насамперед за рахунок їх комплексного застосу­вання з використанням можливостей комп´ютерних технологій, математич­ного і соціального моделювання;

6) розширення емпіричної бази юридичних досліджень, що не може бути обмежена вітчизняним досвідом соціального та правового розвитку, а має охоплювати досвід інших країн, різних цивілізацій. У цьому аспекті важко переоцінити роль і значення порівняльних правових досліджень, які дають можливість не тільки виявити різноманітні способи вирішення соціальних проблем, а й оцінити їх ефективність, розробити механізми і процедури ре­цепції цього досвіду для забезпечення внутрішнього розвитку. Порівняль­ний аналіз спрямований також на виявлення глобальних проблем, законо­мірностей, тенденцій розвитку, на забезпечення ефективного прояву їх по­зитивних сторін у внутрішньому розвитку і, навпаки, створення ефективних механізмів попередження негативних впливів;

7) розвиток критичності наукових досліджень, покликаних виявляти не тільки позитивне в соціальному і правовому розвитку, а і його негативні сто­рони, що потребує виявлення вченими певної громадянської сміливості, а також забезпечення їх соціальної захищеності, підвищення соціальної відпо­відальності за істинність і обґрунтованість результатів досліджень, забезпе­чення об´єктивності їх оцінки. Вирішення цих завдань потребує зміни форм організації юридичної науки і підготовки юридичних наукових кадрів, сти­мулювання праці вчених, її технічного і фінансового забезпечення.

Проблеми удосконалення методології та структури юриспруденції.Вод­ночас інтеграція наукового знання має межі, що зумовлено об´єктивними чинниками. Інтеграція юриспруденції з іншими науками йде шляхом адап­тації їх методології щодо особливостей її предмета.

Предметна цілісність юридичної науки, єдність її предмета і методу, внут­рішня послідовність і несуперечність юридичної теорії припускають, що в юридичній науці методи інших наук можуть і повинні використовуватися лише як способи і прийоми саме юридичного пізнання, тобто як пізнавальні засоби і компоненти самого юридичного методу.

Юридизація методології припускає адаптацію неюридичних методів і дисциплін, перетворення їх відповідно до особливостей правової реальності й побудови юридичних наукових знань, що забезпечує методологічну і пред­метну однорідність юриспруденції.

Ефективність використання в юриспруденції таких філософських і загальнонаукових методів, як логічний, системний, структурний, функціональний, синергетичний, моделювання, експериментування та багатьох інших, зале­жить від ступеня їх юридичного "заломлення" і конкретизації як прийомів і засобів саме юридичного пізнання — діалектики як юридичної діалектики, тобто специфічної діалектики специфічного юридичного предмета, систем­ного методу щодо особливостей правових систем, методи моделювання й екс­перименту мають бути методами юридичного моделювання або юридичного експерименту і т. ін.

Іншим напрямом розвитку юриспруденції є становлення нових юридич­них дисциплін міждисциплінарного характеру: філософії права, соціології права, психології права, юридичної політології, правової кібернетики, пра­вової риторики, правової лінгвістики, правової семіотики, юридичної антро­пології, юридичної логіки, правової статистики, правової інформатики і низ­ки інших або, навпаки, відокремлення від юриспруденції як самостійних наук політології, державознавства.

Раніше подібні дослідження проводилися в межах існуючих юридичних та інших дисциплін, проте розвиток і ускладнення наукового знання, збільшення його обсягів, розвиток понятійного апарату, а головне потреби соціального розвитку зумовили актуальність їх існування як самостійних юридичних дисциплін. При цьому не виключається, а навпаки, передбача­ється формування таких же за найменуванням дисциплін, але що входять до структури суміжних наук. Наприклад, філософія права як філософська на­ука, юридична психологія як психологічна наука тощо.

Незважаючи на те, що рівень розвинутості цих нових юридичних дис­циплін неоднаковий, методологічне і теоретичне значення їх таке, що вони повинні мати статус не нормативних (галузевих) або прикладних, а юридич­них наук загальнонаукового в межах юриспруденції характеру, статусу і профілю, що підвищує розвиненість, динамічність юриспруденції в цілому, відбиває її спроможність до саморозвитку.

Глава 1. Предмет теорії держави і права

Кожна самостійна наука має свій об'єкт і предмет дослідження, які повністю не збігаються. Предмет - це той чи інший конкретний аспект об'єкта, досліджувані даної наукою, коло основних питань, які вона вивчає. Якщо об'єкт виступає загальним для ряду наук, то предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Будь-яка наука має властивий тільки їй предмет, яким і визначаються самостійність і особливості тієї чи іншої науки, її відмінність від інших систем знань.

Для теорії держави і права в якості об'єкта виступають держава і право, які в той же час досліджуються і іншими науками: як юридичними, так і не юридичними - філософією, політологією, економікою, соціологією та іншими).

Предмет теорії держави і права в юридичній літературі визначається по-різному. По-перше, теорія держави і права вивчає закономірності, притаманні державі і праву як особливим явищам, що формується в суспільстві, закономірності функціонування держави і права на певному етапі історичного розвитку (онтологічний аспект). По-друге, теорія держави і права вивчає закономірності походження (джерела) державно-правових явищ (гносеологічний аспект). По-третє, теорія держави і права будує весь процес пізнання державно-правових явищ в залежності від того, який тип розуміння права покладено в основу праворозуміння (теорії права), в той чи інший побудова курсу.

У предметі теорії держави і права звичайно виділяють два наступні блоки:

1. Найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а саме:

· виникнення держави і права;

· зміна їх історичних типів;

· розвиток їх сутності;

· еволюція форм держави і права;

· побудова системи органів держави та системи права;

· здійснення функцій держави та права;

· межі регулюючого впливу держави і права на суспільні відносини;

· розширення і збагачення прав особистості і посилення їх захисту;

· зміцнення принципів демократії, законності та правопорядку;

· розвиток правосвідомості і правової культури громадян, посадових осіб, всього суспільства;

· дотримання, виконання, використання та застосування норм права;

· розвиток юридичної науки теорії держави і права ^1.

2. Система основних понять юриспруденції, які пронизують всі юридичні науки. Тут специфіка предмета теорії держави і права полягає в тому, що теорія держави і права розробляє систему понять не тільки для «себе», а й для всієї юриспруденції, виступаючи свого роду її фундаментом. До таких понять можна віднести, наприклад, право, джерела права, правові акти, норма права, інститут, галузь права, система права і система законодавства, правові відносини, суб'єкт і об'єкт права, правоздатність та дієздатність, юридичний факт, правотворчість і законотворчість, застосування і тлумачення права, юридичні колізії.

Слід зазначити, що предмет теорії держави і права як науки не може не включати і вивчення окремого, важливого в конкретно-історичних умовах державно-правового процесу. Наприклад, сучасному юристу важливо знати і розуміти зміни, що відбуваються в державі, його еволюцію в нові державні форми. Тому розгляд на теоретичному рівні цих змін, їх осмислення також стає предметом теорії держави і права.

До предмета теорії держави і права також можуть бути пов'язані з державно-правовими процесами явища, які дозволяють оцінити вплив держави і права на інші соціальні інститути суспільства. Це відноситься до таких сторонам суспільного життя, як, наприклад, політична система суспільства, правове і політичне суспільну свідомість, моральний стан суспільства.

У предмета науки теорії держави і права існують такі особливості:

1. Теорія держави і права вивчає державну і правову систему в цілому (форми, типи, функції, механізм дії, правова система), вона узагальнює досвід державного і правового будівництва в суспільстві на всіх етапах його розвитку;

2. Зміст предмета теорії держави і права складають не будь-які, а основні загальні закономірності держави і права, в яких виявляється їх сутність і соціальне значення для всього суспільного життя;

3. Предмет науки складають державу і право в їх єдності, так як вони є органічно взаємопов'язаними між собою частинами системи суспільства і існувати ізольовано не можуть. Держава видає та охороняє норми права, без його правотворчої владної діяльності вони не можуть придбати офіційну форму регулятора суспільних відносин. З іншого боку, в нормах права держава одержує своє юридичне оформлення, його діяльність здійснюється тільки на основі правових норм, законів, які визначають форму державного правління, структуру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми і методи державної діяльності.

Однак не всі вчені погоджуються з тим, що держава і право необхідно вивчати в їх єдності. Так, Т.К. Бабаєв, Л.І. Каски у своїх роботах відзначає повторення досліджуваного предмета в політології та юриспруденції. Для недопущення зазначеного вони пропонують передати теорію держави для вивчення політології, а теорію права - юриспруденції. Але, на мій погляд, дана точка зору не повинна бути реалізована в силу того, що держава і право дуже сильно пов'язані між собою, одне впливає на інше і навпаки, а також з тієї причини, що сама держава являє собою правовий феномен. Н.І. Матузов, А.В. Малько відзначають наступну взаємозв'язок права

і держави:

· держава і право виникають внаслідок однакових причин;

· держава здійснює управління суспільством, в той числі за допомогою права;

· держава пов'язана з суспільством через систему права;

· право, регулюючи суспільні відносини, наділені силою державного примусу;

· право закріплює основи державного ладу, форму правління, права і свободи людини;

· право визначає статус державних органів.

Як вказувалося вище, у кожної науки, у тому числі теорії держави і права, існують свої об'єкт і предмет дослідження. Існують різні точки зору на співвідношення предмета та об'єкта даної науки:

1. Більшість вчених в своїх роботах ототожнюють об'єкт і предмет теорії держави і права;

2) Інші (наприклад, В. С. Нерсесянц) вважають, що предметом є пізнана частину об'єкта, а об'єктом - те, що ще підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів науки;

3) Наступна наукова позиція, якої, на мій погляд, необхідно дотримуватися, «говорить» про те, що наука теорія держави і права має свої предмет і об'єкт, які тісно співвідносяться, але повністю не збігаються. Поняття об'єкта ширше, ним охоплюються явища зовнішнього світу, на які поширюються пізнання та практичні дії людей. Предмет - це конкретний аспект об'єкта. Об'єкт може бути спільним для ряду наук, а предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Представниками даної точки зору є Байтін М.І., Венгеров А.Б., Матузов Н.І. та інші.

Предмет теорії держави і права не стоїть на місці. Він весь час розширюється в силу динаміки суспільних відносин, об'єктивного підвищення ролі держави і права, посилення у всіх країнах світу державно-правового втручання в різні сфери соціального життя. Суспільна практика ставить перед наукою все нові й нові завдання, що вимагають теоретичного аналізу й осмислення. Для поглибленого дослідження і рішення потрібні такі питання, як шляхи подальшого розвитку демократії, вдосконалення форм взаємодії законодавчої, виконавчої та судової влади, формування правової держави та громадянського суспільства, вдосконалення організації і форм діяльності апарату держави, зміцнення законності та шляхи подолання правового нігілізму, право і екологія, ефективність діючого законодавства, проблеми боротьби з міжнародним тероризмом, глобалізації державно-правових інститутів, міжнародний захист прав особи і ряд інших, не менш важливих і актуальних проблем.

Глава 2. Методи теорії держави і права

Особливості науки теорії держави і права виражаються не тільки в її предметі, але і в методі. Тому після з'ясування того, що є предметом вивчення, зазвичай розглядають, як вивчаються держава і право.

Під методом науки розуміється сукупність прийомів, засобів, принципів і правил, за допомогою яких осягається предмет науки, виходять нові знання. Метод - це підхід до досліджуваних явищ, предметів і процесів, планомірний шлях наукового пізнання і встановлення істини.

За класифікацією методів теорії держави і права існують суттєві розбіжності.

Такі вчені, як В.М. Лазарєв, В. П. Казимирчук, П.В. Анісімов, виділяють три групи методів даної науки:

- Загальні: використовуються всіма науками (аналіз, синтез, дедукція, системний підхід);

- Спеціальні: характерні лише для окремих наук (математичний, статистичний, психологічний);

- Приватні: характерні тільки для науки теорії держави і права (порівняльно-правовий метод).

Інші вчені (наприклад, М. І. Байтін, В. К. Бабаєв) вважають, що при вивченні науки теорії держави і права необхідно поєднувати дві групи методів: загальний метод і приватні методи. Загальний метод являє собою метод матеріалістичної діалектики. Цей метод сполучає діалектичний підхід до пізнання навколишнього світу з його матеріалістичним розумінням. При вивченні права цей метод проявляється в тому, що держава і право розглядаються як явища, які визначаються природою людини, соціальноно-економічними умовами, політичними, духовними умовами; найтіснішим чином пов'язані з іншими соціальними явищами, такими як політикою, суспільної системи, економіки, мораллю, звичаями; які постійно розвиваються. Приватні методи інакше називають спеціальними чи додатковими. До них відносяться: порівняльний, соціологічний, формально-юридичний, логічний методи.

Проаналізувавши та узагальнивши різні наукові позиції, можна запропонувати наступну методологію предмета теорії держави і права:

1. Загальний філософський метод - його загальність виражається в тому, що даний метод використовується у всіх конкретних науках на всіх стадіях, етапах наукового пізнання;

2. Загальні методи - аналіз, синтез, абстрагування, системно-структурний підхід, сходження від абстрактного до конкретного. Загальні методи також використовуються у всіх конкретних науках. Проте сфера їх застосування обмежується вирішенням певних пізнавальних завдань і не охоплює всіх стадій наукового пізнання;

3. Спеціальні методи - статичні, конкретно-соціологічні, психологічні, математичні, розроблені конкретними науками і використовуються для пізнання правових і державних явищ;

4. Приватні методи - до їх числа відносять методи тлумачень права, порівняльно-правовий метод і деякі інші;

5. Історико-правовий метод - є основним способом пізнання закономірностей становлення і розвитку права і держави.

6. Прогностичний метод - є сукупність прийомів, що дозволяють скласти науково-обгрунтовані прогнози про майбутні станах державно-правових явищ. Знання майбутніх станів процесів і явищ є необхідна умова компетентного і цілеспрямованого управління суспільством, економічними, політичними чи іншими соціальними процесами.

Філософський метод.

Зміст філософського методу складають загальні принципи пізнання. Сукупність цих принципів залежить від того, яке філософське вчення поділяє дослідник. Зокрема, вчений-юрист, що дотримується діалектичного матеріалізму, має реалізувати вимоги об'єктивності та всебічності пізнання, історичного і конкретно-історичного підходів, пізнання окремого явища через виділення суперечливих його сторін.

Принцип об'єктивності означає, що в процесі пізнання потрібно підходити до досліджуваних явищ і предметів так, як вони існують в реальності, не домислюючи і не додаючи до них нічого такого, чого в дійсності в них немає. У світлі цієї вимоги необхідно розглядати державу і право у процесі їх багатовікового розвитку, в його дійсних зв'язках і відносинах, вміти відрізняти помисли і спонукання політиків і юристів від дійсної спрямованості законодавства, обумовленого, в кінцевому підсумку, економічними відносинами суспільства.

Для розкриття сутності держави і права дуже важливим є і вимога всебічності пізнання. Держава і право перебувають у взаємозв'язку з усіма надбудованими і базисними явищами. Якщо які-небудь з цих зв'язків залишаться недослідженими, то це спричинить за собою неточне і в ряді випадків невірне розуміння сутності держави і права. Для дослідження сутності держави і права важливі не тільки їхні зв'язки і відносини, що існують на момент вивчення, але і відносини, які існували на різних етапах їх розвитку. Науковий підхід до пізнання соціальних явищ зводиться до розгляду історії виникнення та головних етапів розвитку досліджуваного явища, а також його сучасного стану, як підсумку, результату попереднього розвитку. Загальні філософські принципи не містять і не можуть містити специфічних правил, принципів пізнання права, і тому в конкретних дослідженнях, що проводяться вченими-юристами, вони застосовуються в тісній єдності із загальними, спеціальними та приватними методами.

Будь-який метод, як би не велика була його роль у пізнанні, дозволяє отримати результати лише в обмеженому взаємодії з філософськими методом в якості однієї з форм конкретизації певної сукупності його принципів. У сукупності загальних, спеціальних і приватних методів, що складають методологію теорії держави і права, філософський метод реалізується повністю.

Принципи філософії не пов'язані з якимись одними загальними, спеціальними або приватними методом, а реалізується в декількох методах, що виконують однакові пізнавальні завдання.

У методології предмета теорії держави і права є широке коло способів вивчення соціально-правової практики, аналізу та узагальнення одиничних фактів, що свідчить про досить високий рівень її розробки. Філософський метод залишає велику свободу для вибору і дослідження окремих загальних і спеціальних методів у відповідності зі специфікою фактичного матеріалу, завданнями дослідження, рівнями науки. Чим різноманітніше і досконаліший метод конкретної науки, чим повніше в ньому відображені досягнення науки і умови, в яких протікає процес пізнання, тим повніше і глибше здійснюється пізнання предмета цієї науки.

Таким чином, основою філософського методу теорії держави і права виступає діалектика - тобто вчення про найбільш загальні закономірності, становленні та розвитку буття і пізнання.

Найбільш загальними законами діалектики є: перехід кількісних змін у якісні (розширення та звуження сфери державного соціального страхування і соціального забезпечення фактично сприяють зміні сутності держави); закон єдності і боротьби протилежностей (розвиток держави і права буквально пронизане цією боротьбою); закон заперечення (у новій державно-правовій системі завжди присутні елементи старої і зародки нової системи).

Найважливішою категорією діалектики є матерія; передусім категорія матерії не обумовлена ​​ніякими передумовами, а сама складає початкову діалектичну форму для розгортання всіх інших категорій. З нею нерозривно пов'язані основні форми існування матерії: рух, простір, час. Нескінченне різноманіття форм матерії дозволяє вирахувати той чи інший об'єкт дослідження, констатувати його буття, розкрити його властивості, встановити відмінність і тотожність. Основоположне методологічне положення для теоретиків-правознавців і державознавців, які сповідують матеріалізаціонное виділення з системи загального зв'язку явищ права і держави з економічним базисом суспільства. Визначальна, в кінцевому рахунку, роль економіки, виробництво матеріальних благ не заперечують найсуттєвішою залежно права і держави від великої кількості найрізноманітніших надбудовних чинників: політики, моралі, традицій, релігії, культури в цілому. Часом і суб'єктивні моменти, «людський фактор», наприклад рівень менталітету законодавця, можуть надати дуже суттєві для форми прояву того чи іншого правового феномена або процесу.

Загальні методи теорії держави і права.

Серед загальних методів вивчення предмету «Теорії держави і права» істотне місце займають взяті в єдності історичний і логічний методи. До останнього часу ці методи розглядалися не інакше, як в якості складових частинок історичного матеріалізму. Однак історичний і логічний методи мають і самостійне значення.

Збігаючись по кінцевій меті дослідження, історичний і логічний методи розрізняються між собою вихідними матеріалами, а також безпосередніми завданнями дослідження.

Історичний метод характеризується конкретно-історичними, історико-емпіричними формами матеріалів; логічний метод - абстрактно-теоретичними формами. Узагальненим відображенням історичного аспекту в розгляді питань держави і права є логічне. Це той самий історичний спосіб, тільки звільнений від його форми і випадковостей, який дозволяє виявити в історичному процесі найбільш суттєве, закономірне і виразити в наукових категоріях. Історичний і логічний методи розглядають державу і право не просто у розвитку, а в послідовній зміні одного історичного плану іншим, як правило більш прогресивним і досконалим, при цьому жоден з історичних темпів не може розглядається як історичний зразок.

В якості загальних методів теорії держави і права використовуються аналіз і синтез, що представляють собою процеси уявного і фактичного поділу цілого на складові частини і возз'єднання цілого з частин .. Розчленування цілого на складові частини дозволяє виявити будову, структуру досліджуваного об'єкта, (структуру механізму держави, системи права). Одна з форм аналізу - класифікація предметів і явищ (наприклад, класифікація державних органів, функцій держави, норм права, суб'єктів правовідносин, юридичних фактів).

Синтез - є процес об'єднання в єдине ціле частин, властивостей, відносин, виділених за допомогою аналізу. Наприклад, на основі об'єднання і узагальнення основних ознак, що характеризують держава формується їх загальні поняття. Синтез доповнює аналіз і перебуває з ним у нерозривній єдності.

Приватні методи

Поряд із загальними теоріями держави права використовуються так само і приватні методи сучасного пізнання, а саме, методи системно-структурного аналізу, функціональні, статистичні, метод моделювання, конкретних соціологічних досліджень, порівняльний метод.

Системний метод в теорії держави і права - це сукупність методологічних підходів, принципів вивчення і конструктірованія держави і права, багатьох державно-правових явищ як систем. Даний метод виходить з того що:

1) система являє собою цілісний комплекс взаємозалежних елементів;

2. вона утворює єдність з навколишнім середовищем.

Аналогічну картину будови взаємних відносин і різнобічних зв'язків складових частин (елементів) будь-якого державно-правового явища як цілісної системи дає структура (структура державного апарату, структура правової системи, структура норми права).

З системно-структурними підходами пов'язаний функціональний метод, який використовується для виділення у державно-правових системах складових структурних частин з точки зору їх соціального призначення, ролі, функцій, зв'язку між ними. Даний спосіб застосовується в теорії держави і права при вивченні функцій держави, державних органів, права, правосвідомості, юридичної відповідальності та інших державно-правових явищ.

Одним з ефективних інструментів вивчення держави і права служить статистичний метод, що грунтується на кількісних способах отримання даних, об'єктивно відображають стан, динаміку та тенденції розвитку державно-правових явищ. Статистичні дослідження, що оперують цифрами, включають в себе декілька стадій:

1. статистичне спостереження;

2. зведену обробку статистичних даних;

3. аналіз отриманих даних.

Статистичний підхід особливо поширений при вивченні державно-правових явищ, що відрізняються масовістю і повторимо, зокрема, таких як, форми представницької і безпосередньої демократії, правотворчий і правозастосовний процес, боротьба зі злочинністю.

Серед частонаучних способів пізнання держави і права виділяється метод моделювання - це вивчення державно-правових явищ, процесів та інститутів на їх моделях, тобто шляхом розумового, ідеального відтворення об'єктів, що досліджуються. Метод моделювання має самостійне значення, і разом з тим використовується як один з прийомів більш широкого методу конкретних соціологічних державно-правових досліджень. Метод моделювання, як спосіб вивчення державно-правових явищ, пошуку їх оптимальних моделей спрямований на відтворення структур механізму функціонального дії держави і права, процесів демократії та правового регулювання.

Особливе місце в ряду частонаучних методів вивчення проблем держави і права займає метод конкретно-соціологічних досліджень, здійснений на основі єдності системно-структурного, функціонального, статистичного методів та методу моделювання.

Суть методу конкретно-соціологічних досліджень здійснюється на основі інших методів, в аналізі переробки та відборі необхідної достовірної інформації про найважливіші сторони юридичної практики, розвиток і функціонування державних і правових інститутів з метою проведення певних теоретичних узагальнень і прийняття відповідних практичних рішень. Даний метод дозволяє не тільки глибоко, з урахуванням запитів суспільної практики підійти до вирішення багатьох традиційних державно-правових питань, а й поставити ряд нових проблем. Цілий ряд прийомів, такі, як спостереження, анкетування, інтерв'ювання, експеримент використовуються в рамках конкретно-соціологічного методу для пошуку оптимальних варіантів правових рішень, розробки обгрунтованих прогнозів у галузі проведення соціально-правових реформ, в галузі контролю над злочинністю. Розглянутий метод вимагає, щоб передбачувані наукові рекомендації грунтувалися на докладному вивченні та врахуванні всіх соціальних факторів.

Порівняльно-правовий метод має важливе значення в методології державознавства і правознавства. Реформування та вдосконалення державно-політичної і правової практики неможливо без зіставлення схожих об'єктів пізнання, що існують одночасно або розділених відомим періодом часу. Порівняно можуть бути піддані держави або правові системи різних історичних типів, країн, однієї й тієї ж країни на різних етапах її існування, при цьому для пошуку істини необхідно аналізувати кількісні та якісні сторони об'єкта, теоретичні та емпіричні його характеристики. Широке впровадження порівняльно-правового методу досліджень в державно-правову теорію може призвести і призводить до появи нових наукових дисциплін, якщо в ході таких досліджень вивчається певна сукупність відносно самостійних закономірностей державно-правової сфери, яка не входить безпосередньо в предмет традиційних юридичних наук.

Формально-юридичний метод є традиційним, властивим юридичній науці, виходить з її природи. Вже в період середньовіччя склалися цілі школи та напрямки, розвиваючі прийоми тлумачення правових норм і формального аналізу діючого законодавства. Формально-юридичний розгляд державно-правових явищ у правовій науці необхідно. Формалізм - невід'ємна властивість права, формальний підхід генетично виділив право єдності соціальних рецепторів. Формальний метод складає обов'язкову, необхідну ступінь в науковому пізнанні права і держави, бо допомагає описати, узагальнити, класифікувати, систематизувати, передати отримане знання ясним, цілком певним чином. Елементи формально-юридичного методу можна виявити і в інших способах вивчення права і держави (наприклад, метод правового моделювання).

Аналіз державно-правових об'єктів як складних систем, суперечливих за характером і різноманіттю протікають в них процесів, вимагає застосування цілого комплексу методів, в тому числі і тих, які успішно застосовуються і інших галузях знання.

Список використаної літератури

Нормативний матеріал:

1. Конституція Російської Федерації »(прийнята всенародним голосуванням 12.12.1993).

Спеціальна література:

1. Мелехін А.В. Теорія держави і права: Підручник для юридичних вузів. М., Маркет ДС, 2007 р.

2. Абдулаєв М.І. Теорія держави і права: Підручник для вищих навчальних закладів. М., Магістр-Прес, 2004 р.

3. Теорія держави і права: Підручник для юридичних вузів. Під ред. А.С. Піголкіна. М., Городець, 2003 р.

4. Матузов Н.І., Малько А.В. Теорія держави і права: Підручник. М., МАУП, 2004 р.

5. Теорія держави і права: Підручник для вузів. Під заг. ред. О.В. Мартишина. М., Норма, 2006 р.

6. Загальна теорія держави і права. Академічний курс. Під ред. М.М. Марченко М., Норма, 2007 р.

7. Азаров Н.І. Метод в теорії держави і права / / Відомості Верховної Ради, № 11, 1998.

8. Лівшиць р.3. Держава і право в сучасному суспільстві: необхідність нових підходів / / Радянська держава і право, № 10, 1990.

9. Історичне і логічне у пізнанні держави і права. Під ред. А.І. Корольова. Л., 1988 р.

Метод теорії держави і права

Метод теорії держави і права — це сукупність логічних при­йомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних зако­номірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Метод не слід плутати з методикою (сукупністю засобів доцільного вивчення явища). Його слід розглядати як вихідну базисну категорію методології.

Методологія (вчення про методи) — система певних теоретич­них принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослід­ження предмета науки. Теоретичні принципи — історизм, єдність логічного та історичного. Логічні прийоми — дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення. Конкретні засоби дослідження — інструменти пізнання, що засто­совуються для встановлення знання про досліджуваний предмет.

Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні.

Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеа­лістичної). Він полягає у підході до вивчення держави і права, який грунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре: 1) визначається при­родою людини і умовами життя суспільства; 2) пов'язано з ін­шими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відно­син — економічних, політичних, духовних та ін.; 3) перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, неокапіталістичне право).

Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного, від аб­страктного до конкретного. Це метод діалектичної логіки — логі­ки теоретичного відтворення генези предмета. Відповідно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об'єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пізнається конкрет­ними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність знан­ня, а конкретне — як його повнота, змістовність. Таким чином, відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістов­ного. Наприклад, теорія держави і права розпочинається з ана­лізу процесу розпаду первіснообщинного ладу і становлення дер­жавно-правових явищ. Потім вивчаються більш складні відно­сини, що лежать в основі держави і права, причому простіше явище розглядається раніше тому, що його легко зрозуміти, і воно історично передує складнішому явищу;

2) метод (принцип) єдності логічного та історичного. Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті — із усіма випадковостями, зигзагами, частковостями, що перекручують об'єктивну логіку розвитку; із усім позитив­ним, що накопичено історичним досвідом. При логічному до­слідженні держави і права важливо відволіктися від усіх випад­ків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретич­но відтворити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, уявити необхідне — загальне і особливе — у процесі розвитку того чи іншого явища. Метод єдності історичного і логічного в теорії держави і права служить методологічною основою дослідження як закономірностей виникнення і розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що встановилися»;

3) системно-структурний метод, котрий припускає, що всі дер­жавно-правові явища розглядаються як елементи систем. Пра­во, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого порядку і належать до шир­ших систем. Так, первинна клітина права — його норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиною правової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами; систему права — у зв'язку з елементами правової системи: законодавством, пра­восвідомістю, правовою культурою та ін. Найчастіше системно-структурний метод дозволяє осягнути взаємодію держави і пра­ва як комплексний процес з усіма його проявами, простежити зв'язки між причиною і наслідком у державно-правових яви­щах.

Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права:

1) формально-догматичний (юридико-технічний) метод припу­скає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними яви­щами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявлен­ні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки. Він здійснюється за до­помогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індук­ції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від од­ного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах. При­кладами можуть бути поняття «суб'єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо;

2) соціологічний метод полягає в дослідженні права не на рі­вні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як ана­ліз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і т. ін. Наприк­лад, засоби аналізу письмових документів (звітів, службових за­писок тощо) забезпечують достовірність знань про події, факти, необхідні для дослідника;

3) статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, скажімо, даних про кількість правопорушень, про відсоток економічних злочинів тощо;

4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості со­ціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ран­ньої державності, сучасної правової держави та ін.;

5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юри­дичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Використання порівняльного методу в правовій сфері призве­ло до формування відносно самостійної науки — порівняльного правознавства (порівняння сучасних правових систем світу), а в державній сфері — порівняльного державознавства.

Спеціальні методи — методи, що грунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук:

математичний;

кібернетичний;

психологічний та ін.

З метою різнобічного пізнання держави і права слід користу­ватися зазначеними методами у сукупності.