Uml; Основні теоретичні положення

ТЕМА 6. Міжнародний рух капіталу

План семінарського заняття

1. Міжнародний рух позичкового капіталу.

2. Прямі іноземні інвестиції: суб’єкти вивозу капіталу, причини та наслідки ПІІ, економічні ефекти ПІІ, потоки ПІІ Тріади (США, ЄС, Японія) та решти світу, ПІІ як різновид недосконалої конкуренції.

3. ТНК та іноземне інвестування: діяльність ТНК в умовах глобалізації, ПІІ в рамках ТНК.

uml; Основні теоретичні положення

Міжнародний рух капіталу - це приміщення і функціонування капіталу за рубежем, насамперед з метою його самозростання. Вкладаючи капітал за рубежем, інвестор здійснює закордонні інвестиції.

Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу:

I – етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII – початку XVIII вв. до кінця XIX вв.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).

II – етап вивозу капіталу (з кінця XIX – початку XX вв. до середини XX в.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем.

III – етап міжнародної міграції капіталу ( із середини 50-60-х років XXв. по дійсний час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті країни, але і багато хто що розвиваються і були соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:

1. Інтернаціоналізація господарського життя.

2. Поява можливості більш вигідного додатка капіталу за рубежем.

3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

4. Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д.

5. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.

6. Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.

7. Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

8. Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном.

При здійсненні експорту капіталу суб'єкти керуються економічною доцільністю, що складається в наступному:

одержанні додаткових прибутків;

установленні контролю над іншими об'єктами;

обході протекціоністських бар'єрів на шляху руху товарних потоків;

наближенні виробництва до нових ринків збуту;

одержанні доступу до новітніх технологій;

збереженні виробничих секретів шляхом створення закордонних філій;

економії на податкових платежах (наприклад при створенні підприємства в СЭЗ);

зниженні витрат на охорону навколишнього середовища.

Економічна доцільність імпорту капіталу складається в:

можливості розвитку визначених нових і старих виробництв;

залученні додаткових валютних ресурсів;

розширенні науково-технічного потенціалу;

створенні додаткових робочих місць.

Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні сторони цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за рубежем у наступних формах:

1. У формі приватного і державного капіталу в залежності від того вивозиться він приватними або державними організаціями і компаніями.

2. У грошовій і товарній формах. Наприклад, вивозом капіталу можуть бути машини й устаткування, патенти і ноу-хау, якщо вони вкладаються в статутний капітал створюваної за рубежем фірми, або можуть бути товарні кредити.

3. У короткостроковій (звичайно на термін до 1 року – банківські депозити і засоби на рахунках інших фінансових інститутів, короткострокові позики і кредити) і довгострокової формах (прямі і портфельні інвестиції, довгострокові позики і кредити).

4. У позичковій і підприємницькій формі. Позичковий капітал приносить його власникові доход в основному у вигляді відсотка по внесках, позикам і кредитам, а капітал у підприємницькій формі - переважно у вигляді прибутку.

Рис. 6.1 - Схема основних форм вивозу капіталу

Міжнародний кредит — позички в грошовій або товарній формі, що надаються кредиторами однієї сторони позичальникові іншої сторони на визначених умовах.

Пільговий міжнародний кредит — міжнародний кредит, що надається на пільгових умовах:

а) на тривалий термін; |

6) по занижених ставках у відсотках;

в) по безпроцентному кредиті.

Дарунок — це субсидування суб'єкта світового господарства без попередніх умов з метою досягнення довгострокових економічних і політичних інтересів.

Підприємницький капітал включає прямі і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій, по визначенню МВФ, особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні засобів і управлінському контролі над об'єктом, у якому інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають, вони здійснюються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками, що розміщають засобу інвестора в найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів. Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій, на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми, а також облігації й інших цінних паперів.

Однак реальної границі між прямими і портфельними інвестиціями ні, хоча в багатьох країнах вона формально визначена законодавчими актами.

Вивіз прямих інвестицій може здійснюватися або через створення за рубежем нової фірми (самостійно або з місцевим партнером), або через покупку істотної частки у вже діючій за рубежем фірмі або повне поглинання цієї фірми. За рубежем усі ці фірми звичайно називаються закордонними філіями батьківських компаній (в Україні під філією мають через те, що на Заході називають відділенням). Ці філії підрозділяють на відділення, дочірні й асоційовані компанії.

Відділення реєструється в закордонній країні, але має власний баланс у складі балансу своєї батьківської компанії, відповідає по зобов'язаннях батьківської компанії, цілком належить батьківської компанії і тому не є юридичною особою.

Дочірня компанія реєструється в закордонній країні як компанія з власним балансом, тобто є юридичною особою, але контроль над нею здійснює батьківська компанія, тому що вона має основну частину акцій (паїв) дочірньої компанії.

Асоційована компанія відрізняється від дочірньої тем, що знаходиться під більш слабким контролем батьківської фірми, який належить істотна, але не основна частина акцій.

До різновиду дочірніх і асоційованих компаній можна віднести і більшість спільних компаній, що створюються на паях двома або декількома фірмами, звичайно на короткий термін, для виробництва якого-небудь продукту. Західні СП відрізняє від українських вузький асортимент продукції, короткий термін існування і необов'язкова іноземна участь.

До закордонних філій іноді відносять і такі фірми, у яких батьківської компанії не належить ні однієї акції, і керування здійснюється через ліцензійні угоди.

Закордонні представництва (агенства, контори, бюро), організовані фірмами за рубежем, традиційно не включають у прямі (і взагалі в закордонні) інвестиції, хоча вони володіють і керують власністю за рубежем.

Здійснюючи прямі інвестиції за рубежем, компанії керуються переважно одним з наступних мотивів.

1. Основним мотивом є прагнення до найбільш вигідного вкладення капіталу, що досягається виробництвом товарів і послуг на місці.

2. Значна частина прямих інвестицій здійснюється по техніко-економічних причинах і націлена на створення за рубежем власної інфраструктури сучасних зовнішньоекономічних зв'язків (складів, баз підробітку, транспортних підприємств, банків, страхових компаній...), тобто товаро- і послугопровідної мережі, переважно для збуту товарів і послуг зроблених у країні-експортері.

3. Частина інвестицій вивозиться в рамках т.зв. утечі капіталу, особливо це характерно для країн з нестабільним економічним, соціальним і політичним життям, високими податками й інфляцією, твердими обмеженнями на господарську діяльність, а також з високим рівнем злочинності. Цей мотив є в даний час ведучої для більшості нових компаній з українським капіталом за кордоном.

Активність участі країни у світовому ринку інвестицій і готовність інвесторів до експорту капіталу в яку-небудь країну залежить від інвестиційного клімату в країні, що імпортує капітал.

Інвестиційний клімат являє собою сукупність економічних, політичних, юридичних і соціальних факторів, що визначають ступінь ризику іноземних капіталовкладень і можливість їхнього ефективного використання в країні. Інвестиційний клімат є комплексним поняттям і включає ряд параметрів: національне законодавство, економічні умови (спад, підйом, стагнація), митний режим, валютна політика, темпи економічного росту, темпи інфляції, стабільність валютного курсу, рівень зовнішньої заборгованості і т.д.

Масштаби руху міжнародних інвестицій, їх розподіл у сучасному світовому господарстві

Величина функціонуючих за рубежем іноземного капіталу величезна. Щорічно міжнародний рух капіталу оцінюється приблизно 0,7-1,2 трлн.дол., у т.ч. прямих інвестицій - близько 0,13-0,24 трлн., портфельних - 0,12-0,67 трлн.дол. Тільки обсяг накопичених у світі прямих інвестицій складає близько 3 трлн.$. Т.о. картина сучасного міжнародного економічного життя створюється насамперед тими компаніями, що не тільки активно торгують із закордонними країнами, але й активно інвестують там. Це надійний спосіб проникнення і розширення присутності їх на зовнішньому ринку. Компанії США і Японії реалізовують у такий спосіб відповідно мінімум половину і чверть усієї продаваної ними за рубежем продукції.

Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах:

1. Динаміка експорту капіталу традиційно випереджає динамікові експорту товарів (в останні роки більш ніж у 2 рази).

2. У загальному обсязі вивозу капіталу підвищується роль і частка вивозу державного капіталу (близько 25%). Серед загального обсягу експортованого капіталу в країни, що розвиваються, 90% є державним капіталом, а в країни Східної Європи і СНД – 35% (при цьому у виді пільгових кредитів – 35%, безпроцентних кредитів – 65%).

3. Більш 50% мігруючого капіталу у світовому господарстві належить приватним суб'єктам (корпораціям, ТНК, банкам, інвестиційним, пенсійним, страховим фондам і ін.). В останні десятиліття відзначається тенденція скорочення частки банків з 50 до 25% і одночасний ріст частки капіталів ТНК. Ростуть обсяги приватного капіталу мігруючого між промислово розвитими країнами (близько 75%)

4. Збільшення частки прямих інвестицій у загальному обсязі приватного і державного капіталу (у 90-і роки близько 33 %).

5. Частка портфельних інвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій – 35-40%.

6. Частка міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій у міжнародній міграції капіталів складає близько 12% і має найбільш швидкі темпи росту.

7. Зростає число інтернаціональних злиттів і придбань фірм (близько 79% сукупного обсягу прямих закордонних інвестицій).

8. Відзначається зрушення в галузевій структурі іноземних інвестицій від обробної промисловості і торгівлі до інвестицій у наукомісткі галузі і сферу послуг (більш 55%).

9. Створюється система міжнародного регулювання закордонним інвестуванням. Країни члени ОЕСР у 1979 р. прийняли «Декларацію про міжнародні капіталовкладення і багатонаціональні підприємства», де рекомендується надавати інвесторам режим «не менш сприятливий, чим той, котрий надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам». У 1992 р. Група Світового банку розробила «Рекомендації з режиму для іноземних прямих інвестицій», де головною умовою сприятливого інвестиційного клімату названий однаковий режим для інвесторів в однакових обставинах в умовах вільної конкуренції. У 1994 р. членами Організації Тихоокеанського Співробітництва прийнятий «Добровільний кодекс прямих іноземних інвестицій», а ООН прийнятий «Міжнародний кодекс поводження ТНК» і т.д.

10. Відбувається зміна географічних напрямків іноземних інвестицій:

переважає міграція підприємницького капіталу між промислово розвитими країнами, особливо між країнами «тріади» (США, Японія, Західна Європа) і між країнами Західної Європи. Основні експортери капіталу – США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Швейцарія. Але промислово розвиті країни є і головними імпортерами закордонних ресурсів (85-87% усього світового імпорту позикових засобів із зовнішніх фінансових ринків і близько 60% світового імпорту прямих закордонних інвестицій);

збільшується експорт підприємницького капіталу з промислово розвитих країн у що розвиваються, але тільки в 18 нових індустріальних країн ЮВА (57,1%) і Латинської Америки (34,4%).

збільшується обсяг іноземних інвестицій між країнами, що розвиваються;

спостерігається повільний ріст іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою.

За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЭСР) на розвиті країни приходиться близько 90% вивозу і близько 80% увозу світового щорічного обсягу прямих інвестицій. Т.ч. рух прямих інвестицій йде насамперед між розвитими країнами.

Після закінчення II світової війни закордонні інвестиції здійснювалися в основному підприємствами США. Поступово протягом 70-х і особливо 80-х рр. на зміну їм прийшли європейські, а потім і японські компанії. Японія з початку 80-х років став самим великим інвестором за кордоном, хоча сама вона приймає дуже мало іноземних інвестицій. Більш половини потоку іноземних інвестицій Європи складають інвестиції усередині самої Європи. Країни "третього світу" у міру поліпшення політичної обстановки або міжнародних механізмів захисту від некомерційних ризиків знову стають привабливим місцем розміщення іноземних інвестицій. Значення країн, що розвиваються, з ринковою економікою і країн з перехідною економікою в міжнародному русі прямих інвестицій невелике, хоча і зростає. Так, що розвиваються країни за 1997 р. залуч 84 млрд. і вивезли 33 млрд. дол. прямих інвестицій (у 1987р.- 14 млрд. і 3 млрд.). Уся Східна Європа - у тому ж році залучила тільки 6 млрд. дол. прямих інвестицій, хоча і це був помітний ріст. Особливо швидко росте щорічний приплив прямих інвестицій у Китай - 4 млрд. дол. у 1991р., 11 млрд. у 1992р., 26 млрд. у 1993р. і 35 млрд. у 1994р., останні роки – більш 40 млрд.дол. у рік.

Основна частина прямих інвестицій розміщена в обробній промисловості. Падає частка вкладень у видобувну промисловість, росте частка вкладень у сферу послуг, включаючи транспорт і торгівлю.

Державне регулювання діяльності іноземних інвесторів

Діяльність іноземних інвесторів на Заході регулюється в основному національними законами, постановами й адміністративними процедурами, обов'язковими для всіх місцевих підприємців, у т.ч. і іноземних. Тому в більшості розвитих країн узагалі немає спеціальних законів або кодексів для іноземних інвестицій, а є лише деякі адміністративні постанови для них, а також стосовні до них параграфи окремих законів.

Також немає спеціальних державних органів, що регулюють діяльність компаній з іноземним капіталом, і немає валютних обмежень. Однак це не означає, що в цих країнах не існує ніяких обмежень для іноземних підприємців у порівнянні з національними. Подібні обмеження діють у будь-якій країні, правда спостерігається тенденція до зм'якшення і скасування багатьох з них.

Державні гарантії прав і інтересів іноземних інвесторів у закордонних країнах звичайно оформлені на трьох рівнях:

1. На рівні конституцій цих країн, де звичайно гарантується недоторканність власності й обмовляється, що її експропріація можлива тільки по суду, а для державних нестатків - тільки за умови попередньої і рівноцінної компенсації і можливості заперечувати факт експропріації, розміри і терміни компенсації. Ці права традиційно поширюються і на іноземних власників.

2. На багатобічному рівні, наприклад на основі підготовленій Всесвітнім банком і діючої з 1966 р. Конвенції по врегулюванню інвестиційних суперечок між державами і громадянами інших країн. Зараз число країн-учасників Конвенції більш 100, і у випадку виникнення розбіжностей між ними і діючими на їхній території іноземними інвесторами останні можуть звернутися в Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок при Всесвітньому банку у Вашингтоні.

3. На двосторонньому рівні, переважно через ув'язнені між двома країнами угод про взаємний захист і заохочення інвестицій.

Транснаціональні корпорації в процесі міжнародного руху капіталу

На міжнародні корпорації, що є, як правило, найбільшими фірмами розвитих країн, приходиться основна частина міжнародних прямих інвестицій і міжнародної торгівлі.

У 1974 р. при Економічній і соціальній Раді ООН були створені Комісія з ТНК і Центр по ТНК як її робочий орган. Це свідчило про визнання світовим співтовариством зростаючої ролі ТНК у міжнародній економіці. Пізніше Комісія була перетворена в підрозділ Конференції ООН по торгівлі і розвиткові (ЮНКТАД).

По оцінках Доповіді по світових інвестиціях, що періодично публікується ЮНКТАД, у середині 90-х років у світі:

нараховувалося приблизно 37 тис. ТНК, що мають більш 206 тис. філій по усім світі;

на близько 100 найбільших ТНК (крім транснаціональних фінансових компаній і банків) приходилося близько 1/3 усіх прямих іноземних інвестицій;

з 100 найбільших ТНК 38 базувалися в Західній Європі, 29 - у США, 16 - у Японії й інші - в Австралії, Канаді, Фінляндії, Новій Зеландії та інших індустріальних країнах;

приблизно третина міжнародної торгівлі складали внутрикорпораційні постачання ТНК;

найбільш істотний вплив 100 найбільших ТНК (по розмірах іноземних активів) в електронній промисловості (26% від загальної суми іноземних активів), у гірничорудній і нафтовидобувній промисловості (24%), автомобілебудуванні (19%), хімічної і фармацевтичної промисловості (15%), харчової промисловості (9%), торгівлі (4%) і металургійної промисловості (4%).

Найбільш характерні риси ТНК: створення системи міжнародного виробництва, розподіленого між багатьма країнами, але контрольованого з одного центра; висока інтенсивність внутрикорпораційної торгівлі між підрозділами в різних країнах; відносна незалежність у прийнятті операційних рішень від країн базування і приймаючих країн; глобальна структура зайнятості і міжкраїнна мобільність менеджерів; розробка, передача і використання передової технології в рамках замкнутої корпораційної структури.

Між головною компанією ТНК і її закордонними філіями відбувається інтенсивний рух капіталу і товарів. Ціни, по яких головна компанія продає товари своїм філіям і купує товари в них, часто сильно відрізняються від цін вільного ринку. Ці ціни називаються трансферними і використовуються для перекладу прибутку і скорочення податків.

У ході переговорів у рамках Комісії ООН по ТНК минулому визначені якісь загальні правила міжнародного інвестування, яких бажано дотримувати як ТНК, так і приймаючим країнам.

1. Право входу. Це правила, при дотриманні яких ТНК дозволяється створити філія на території суверенної держави. В ідеалі вони припускають відсутність необхідності одержання дозволу на інвестиційну діяльність від влади приймаючої країни. Кращим шляхом регулювання права входу є встановлення списку виключень, при яких іноземні інвестиції забороняються.

2. Справедливий і недискримінаційний режим. Передбачає надання іноземним інвесторам такого ж правового режиму, як і національним інвесторам, тобто свободу репатріації прибутку, переказу зарплати й ін. платежів, право на компенсацію втрат у результаті визначених обставин.

3. Припинення контракту. Означає право приймаючої країни націоналізувати філія ТНК за умови дотримання діючого законодавства і виплати нормальної компенсації інвесторові. Компенсація вважається нормальної якщо вона є достатньою (ринкова вартість підприємства), ефективної (у прийнятній для інвестора валюті за ринковим курсом на день перекладу), швидкої (без необґрунтованих затримок, або з ринковим відсотком по затриманих сумах). Компенсація може не виплачуватися за рішенням суду у випадку грубого порушення ТНК законів приймаючої країни і злочинної діяльності ТНК. У цьому випадку ТНК може звернутися в арбітражний суд.

4. Врегулювання споровши. Кращим способом є переговори між ТНК і приймаючою країною. У противному випадку спор вирішується судом приймаючої країни на основі свого законодавства або незалежним арбітражем (Міжнародна конвенція по врегулюванню інвестиційних суперечок під егідою МБ).

ТНК своєю політикою впливають як на країни базування, так і на приймаючі країни.

Основна причина негативного відношення до ТНК у країнах базування: разом з виробництвом за рубіж переноситься частина робочих місць, що губляться для трудящих у країні базування; виводиться від оподатковування частина прибутку, у результаті ці податки не попадають у бюджет і не можуть бути використані для фінансування соціальних і інших суспільно значимих програм у країні базування.

Тому представники держави і трудящих нерідко вимагають уведення податку на відтік національного капіталу за рубіж або яких-небудь інші обмеження міжнародної діяльності ТНК. Але макроекономічний аналіз показує, що в цілому позитивний результат більш ефективного використання національного капіталу за рубежем перекриває негативні моменти.

Приймаючі країни в основному побоюються політичного тиску з боку ТНК і проникнення в галузі, зв'язані з національною безпекою. Часто місцеві виробники аналогічних товарів, що не витримують іноземну конкуренцію, жадають від уряду вживання протекціоністських заходів. Але в умовах низького рівня заощаджень і недоліку інвестиційних ресурсів, значно більше число приймаючих країн прагне не обмежувати приплив іноземного капіталу, а всіляко залучити ТНК шляхом надання податкових і інших пільг.

1Міжнародний кредит (МК) — це відносини між суб'єктами світового господарства з приводу надання, використання і повернення позички. Його основна мета - одержати максимальний доход у вигляді відсотка.

Принципи МК:

1. Терміновість — кредити надаються на певний строк.

2. Зворотність — повернення грошей власникові.

3. Платність — плата за користування кредитом.

4. Забезпеченість — гарантії одержувача кредиту.

Види гарантій:

матеріальні (нерухомість і матеріальні цінності);

урядові.

5. Цільовий характер. МК, як правило, надається під рішення конкретних економічно обґрунтованих задач.

Суб'єктами МК можуть бути держава; групи держав; фірми (відособлені господарські одиниці, зареєстровані в країнах місцезнаходження); банки; страхові компанії; транснаціональні компанії; міжнародні організації (економічні, валютно-фінансові); державні установи (міністерства, відомства).

Функції МК:

забезпечує перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів між країнами;

дозволяє більш ефективно використовувати фінансові і матеріальні ресурси;

сприяє нагромадженню матеріальних і фінансових ресурсів з метою їх більш раціонального використання в майбутньому;

прискорює процес реалізації товарів, розширює границі міжнародної торгівлі;

забезпечує володіння найважливішими методами конкурентної боротьби на світовому ринку;

сприяє рішенню програм структурної перебудови економіки окремих країн;

знижує платоспроможність країн-позичальників і підвищує рівень їхньої заборгованості кредиторам.

Основні форми МК:

I.За цільовим призначенням:

1. Зв'язаний МК— це МК, що має строго цільовий характер, що закріплюється в кредитному договорі, контракті або угоді. Даний кредит поділяється таким чином:

комерційний кредит — МК, що надається на закупівлю товарів або оплату послуг;

інвестиційний капітал — МК, що виділяється для будівництва конкретних господарських об'єктів;

2. Фінансовий МК — капітал, що не має строгого цільового призначення і, що використовується по розсуду позичальника на будь-які мети;

3. Емісія цінних паперів — будь-який різновид МК, коли банки виступають як посередників між позичальниками і безпосередніми кредиторами — інвесторами, що поміщають свої грошові кошти в цінні папери.

II. За формами надання:

1. Товарний МК — кредит, що надається у виді товарів;

2. Валютний МК— кредит, що надається у ВКВ і валютних цінностях.

III. За суб'єктами надання:

1. Приватний МК — кредит, що надається приватними фірмами і банками;

2. Урядовий МК— кредит, що надається урядовими кредитними установами;

3. Змішаний МК — кредит, що складається з приватних і державних засобів;

4. Кредит міжнародних установ — кредит, що надається міжнародними організаціями (МВФ — Міжнародний валютний фонд, МБРР — Міжнародний банк реконструкції і розвитку, ЕБРР — Європейський банк реконструкції і розвитку).

IV.За характером забезпечення:

1. Забезпечений МК — капітал, що надається в заставу під товарно-матеріальні цінності і комерційні документи;

2. Бланковий капітал — капітал, що наданий без гарантій застави і комерційних документів.

V.За термінами кредитування:

1. Понадкороткостроковий кредит — надається на термін до одного місяця, на кілька тижнів, на тиждень, на добу, на день, на ніч;

2. Короткострокові кредити — надаються на термін до одного року, до 16 місяців;

3. Середньострокові кредити — надаються на термін до 5-7 років;

4. Довгострокові кредити — надаються на термін більш 5-7 років.

1Світовий ринок позичкових капіталів (МРСК)– це сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн. Його основна мета — акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.

У МРСК виділяється чотири структури:

1) функціональна;

2) інституціональна;

3) географічна;

4) валютна.

Функціональна структура МРСК показана на малюнку.

Рис.6.2 - Схема структури світового ринку позичкового капіталу

1Світовий грошовий ринок (МДР) – попит та пропозиція капіталу, що функціонує в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу. Він є ринком короткострокових операцій (у межах від декількох годин і приблизно до року), що функціонує переважно між банком і іншими кредитно-фінансовими інститутами. МДР містить у собі:

1Міжбанківський ринок — сукупність відносин між банками з приводу надання короткострокових позичок на суму не менш 1 млн. доларів.

Основні функції міжбанківського ринку:

1. Ефективний перерозподіл банківського капіталу.

2. Забезпечення раціонального використання сумарних коштів банків.

3. Зниження і керування валютним ризиком.

1Світовий кредитний ринок — це сукупність кредитних відносин, що функціонують у масштабах світового господарства, попит та пропозиція кредитів у міжнародній сфері.

1Світовий ринок цінних паперів — це попит та пропозиція цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів) на міжнародному рівні.

Основні тенденції розвитку функціональної структури МРСК:

1. В даний час розвивається процес секьюритизації — поступового переключення позичальників із кредитних форм надання позички на випуск цінних паперів (у першу чергу, облігацій).

2. Активізується ринок цінних паперів (РЦБ). Це означає, що РЦБ користується підвищеним попитом. У 1980 р. у загальному обсязі МРСК кредит склав 41%, а облігації — 59%, у 1996р. — відповідно 29 і 71%.