Основні риси континентальної моделі

Основними рисами раціональної централізованої закритої державної служби є:

1) ієрархічна "пірамідальна" організація системи державної

служби з чіткою, нормативно встановленою компетенцією

кожного рівня державної служби і твердо закріпленими принципами посадової субординації;

2) здійснення всієї внутрішньоорганізаційної діяльності на ос­нові формальних, нормативно закріплених процедур;

3) високий соціальний статус держслужбовця, велике значення механізмів репутацій і норм професійної етики;

4) система гарантій правової і соціальної захищеності службов­ця (зокрема ускладненої процедури його звільнення);

5) переважання на державній службі вузькоспеціалізованих фа­хівців (з юридичною, економічною або технічною освітою).

2. Коли почалась формуватись

В епоху абсолютної монархії у Франції відбувається остаточне становлення професійної бюро­кратії й її відособлення від суспільства. Місцеве самоврядування пригнічується і замінюється місцевим управлінням. В умовах ін­тенсивної централізації державної служби особливе значення має столична бюрократія, що стоїть на вершині службової ієрархії; місцева бюрократія виконує незначну роль. Остаточно французь­ка система державної служби формується в період французької революції і при Наполеоні I.

Основний вплив на німецьку довоєнну адмініст­рацію зробила прусська модель державної служби, що сформува­лася в результаті реформи Фрідріха Вільгельма І в 1728 році. Урядовці набиралися в основному з числа офіцерів, у зв'язку з чим, з одного боку, прусський адміністративний стиль відрізнявся ефективністю, чесністю, відстоюванням державних інтересів, а з іншого боку - низьким творчим потенціалом і недовірою до демок­ратії

3. Країни – Представники: Франція, Німеччина, Іспанія, Італія.

4. Особливості моделі

У Франції до державних службовців належать всі службовці держави — її законодавчих, виконавчих та судових органів. Крім державної служби, з 1984 року законодавчо введено також публічну службу місцевих співтовариств.

Усі державні службовці поділяються на дві категорії:

1) цивільні службовці державної адміністрації, а також місцевих співтовариств і публічних установ — їх правовий статус регу­люється Загальним статутом службовців держави і місцевих співтовариств, який складається і чотирьох законів;

2) військовослужбовці, працівники судів і парламенту, які мають

спеціальні установи. Такі ж установи мають також працівники

поліції, авіадис петчери, деякі служби цивільної авіації.

У Франції є таке поняття, як корпус службовців, які виконують однакову роботу і обіймають однакові посади (наприклад, корпус контролю об'єднує всіх інспекторів). Таких корпусів службовців майже 1 тисяча.

Цивільні службовці залежно від важливості і складності ро­боти поділені на чотири класи: А, В, С, D. На клас А покладається вироблення управлінських рішень. На службовців класу В поклада­ється реалізація вищезгаданих управлінських рішень. Клас С вклю­чає спеціалістів, а клас D — допоміжний персонал.

Крім класів і корпусів, існують розряди (ранги), які при­своюються державному службовцю за результатами конкурсних іспитів.

У Франції діє складна система відбору державних службовців. Причому конкурс вважається найкращим шляхом для претендента на ту чи іншу посаду. Загальний статут передбачає проведення кон­курсу стосовно більшості категорій службовців.

Проте вищі та нижчі посади не підпадають під конкурсну си­стему; обіймання найвищих посад відбувається шляхом призначен­ня, а на найнижчі посади персонал набирається за допомогою тестів та іспитів за спеціальністю.

Конкурс проводиться або у вигляді іспитів, або за ступенями і званнями шляхом порівняння послужного списку кандидатів. Паралельно проводяться, як правило, три конкурси: • перший — для випускників вузів; І другий — для кадрових службовців;

І третій — для тих, хто вступає до Національної адмі­ністративної школи.

Переміщення і просування по службі відбувається всередині ) ^корпусів, за класами та розрядами. Можливе, наприклад, пере­міщення всередині одного і того ж корпусу службовців з однієї роботи на іншу в тому ж розряді, іноді зі зміною місця проживан­ня, причому як за згодою працівника, так і без неї. Можливе просування вгору по ієрархії у тому ж корпусі, на тій же посаді, у тій самій установі, і її Службовці просуваються по службі також за розрядами і класами. Просування за розрядами залежить в основному від ви­слуги років: кожні 1,5-2 роки чиновнику, який успішно пройшов атестацію, присвоюється наступний розряд і вища заробітна плата. Якщо атестаційна оцінка незадовільна, просування затримується, проте, незалежно від темпу, всі службовці просуваються по службі.

Просування за класами відбувається за вибором керівництва, або за конкурсом, або на основі атестації, коли кожному службовцю його безпосереднім керівником дається щорічно оцінка в балах у вигляді розгорнутої характеристики.

Основними рисами моделі державної служби, що склалася у Франції, є:

1) ієрархічна організація системи державної служби з чіткою, нормативно встановленою компетенцією кожного рівня дер­жавної служби і твердо закріпленими принципами посадової субординації;

2) дуже високий рівень централізації державної служби, незна­чна увага до місцевих умов, проблем та ініціатив; жорсткий контроль за місцевою бюрократією з центру;

3) конкурсна система відбору кадрів для державної служби;

4) дуже висока елітарність державної служби, яка при конкурс­ній системі відбору підтримується за рахунок "освітньої мо­нополії" декількох навчальних закладів на підготовку держа­вних службовців;

розвинена система гарантій правової і соціальної захищенос­ті службовця; дуже ускладнена процедура його звільнення.

В Німеччині

Законодавством Німеччини передбачається чотири категорії чинів (нижчі, середні, підвищені, високі) та 16 рангів чиновників.

Посада чиновника заміщується шляхом конкурсного відбору. До остаточного зарахування на посаду чиновник повинен пройти випробувальний термін.

Система просування по службі суворо регламентована закона­ми. Просування по службі розуміють як призначення чиновника на іншу посаду з більш високою ставкою основного окладу та іншою назвою. Підставою є службові характеристики чиновника.

Підвищення по службі — це перехід у наступний ранг. У цьому випадку підставою може бути відповідна освіта; здача спеціальних іспитів на підвищення рангу; успішне виконання завдань, які стосув­аться посади вищого рангу. У нижчих посадових групах при оцінці Роботи «добре» підвищення відбувається через | років, а при оцінці

«досить задовільно» - через 8 років. У середніх та вищих групах підвищення регламентується для кожної посади окремо.

Основними принципами розбудови апарату професійного Державного чиновництва можна назвати наступні: принцип довіч­ної служби; принцип виплати грошового утримання відповідно до посади, що її обіймають; принцип соціального забезпечення за рахунок держави.

Згідно з Федеральним законом про чиновників чиновник «служить не окремій партії, а всьому народу. Стосовно чиновників у Німеччині не встановлюються вимоги щодо їх деполітизації.

В Німеччині – робота чиновника може бути передумовою успішної політичної кар'єри.

найістотніші риси сучасної моделі німецької державної служби:

1) дуже висока роль політичних призначенців у системі держа­вної служби, особливо в процесі вироблення стратегічних управлінських рішень;

2) чітка організація системи державної служби з нормативно встановленою компетенцією кожного рівня управління (аж до розділення компетенції по ухваленню і виконанню рі­шень) і встановленими принципами посадової субординації;

3) складна, багатоступінчаста система відбору кадрів для дер­жавної служби з випускників вищих навчальних закладів з найкращою успішністю (держава має пріоритет в наборі кад­рів перед приватним сектором);

4) дуже високий соціальний статус держслужбовця, велике зна­чення механізмів репутацій і норм професійної етики; існу­вання інституту почесного урядовця;

5) залежність кар'єрного зростання, заробітної платні і пільг від стажу служби і посади.

6) переважання на державній службі фахівців з юридичною освітою.

Державна служба в Німеччині відрізняється високою ефек­тивністю, престижем і пошаною серед населення, у зв'язку з чим для адаптації державної служби до умов сучасного світу, що змі­нюється, була вибрана тактика "великого якісного стрибка за до­помогою маленьких кроків". Серед таких "кроків" можна відзна­чити децентралізацію державної служби, дивергенцію статусу держслужбовців, переорієнтацію державної служби на "клієнтні" відносини з громадянами.

В Іспанії

У плані державної служби країна прийняла французьку модель. При даній моделі державні службовці діють на підставі закону, а не контракту, критерієм для призначення є професійні якості, визначені в ході кваліфікаційних іспитів, а для просування по службі - вислуга років.

Ці питання регулюються Конституцією Іспанії 1978 року, законами і королівськими декретами.

Несумісність посад, як усюди, зрештою.

В Іспанії існує два способи заміщення посад:

- Конкурсний відбір для заміщення посад кадрових посад;

- Вільний відбір для заміщення вищих посад.

Брати участь у конкурсі можуть державні службовці незалежно від місцезнаходження їх робочого місця та підпорядкованості їх служби. Однак необхідною умовою є те, щоб на за-нітрохи посади це особа відпрацювала не менше двох років з тим, щоб претендувати на зайняття нової посади.

Вільний відбір кандидатів - прерогатива міністрів і дер-жавних секретарів, в чиєму підпорядкуванні знаходиться той чи інший департамент.

В Іспанії виділяють чотири рівні державної служби:

- Центральна адміністрація;

- Адміністрація регіональних автономних співтовариств;

- Місцева адміністрація;

- І адміністрація напівнезалежних агенцій та підприємств, що перебувають у державній власності.

Особи, зайняті на державній службі підрозділяються на кадрових чиновників і звичайних службовців. Державні службовці підрозділяються по корпусах. Корпус-це група державно-них службовців, які відбираються відповідно до однакової процедурою, мають однакову професійну підготовку і за-нітрохи посади зі схожими повноваженнями. Тільки в рамках цін-тральні адміністрації існує близько 200 корпусів.

Всього існує 30 розрядів по зростанню складності , Групи А,b,с,d,e.

Італія

Хоча формально всі, хто працює в державному секторі, могли б визнаватися державними службовцями, на ділі прово-диться досить чітке розмежування між працівниками дер-жавних підприємств і службовцями. Правове становище останніх регулюється спеціальними нормативними актами. Зокрема, в конституції прямо сказано, що до державних службовців відно-сятся тільки ті, хто працює в системі державної адміністра-ції. Саме конституція і є основним актом, що визначає роль і місце державних службовців у системі адміністративно-правових інститутів. Згідно з конституцією, державні слу-жащие знаходяться виключно на службі народові.

Чітке розмежування службових і політичних посад.

Державні службовці діляться на постійних (або кадрів-вих), яких в загальному числі службовців приблизно три чверті, і не-постійних (або службовців за угодою), складових чверть всього персоналу працівників держапарату. Всі кадрові службовці, тобто чиновники, діляться на п'ять складів: адміністратори, фахівці, виконавський, допоміжний і спеціальний склади.

Вісім рівнів кваліфікації 8-й – найвищий,

Заміщення посад державних службовців відбувається або шляхом призначення на розсуд адміністрації, або в результаті конкурсів, на яких вивчаються документи кандидатів, проводяться співбесіди і нерідко іспити.