Природа і соціальна сутність політичного лідерства.генеза класичних поглядів на політичне лідерство.характерні риси політичного лідерства
Природа політичного лідерства складна і суперечлива. Вона стало об'єктом ґрунтовного дослідження різних соціальних наук. У сучасній політології існує широкий спектр концептуальних інтерпретацій даного феномену і причини його виникнення. Серед причин виникнення політичного лідерства можна виділити такі. Найдавнішою й найпоширенішою концепцією лідерства є концепція особистих якостей, різновидами якої виступають волюнтаристська (Н. Макіавеллі, Т. Карлейль, Ф. Ніцше, Д. Донцов та ін.) й аристократична (Арістотель, Ортега-і-Гассет, В. Липинський). В основі концепцій особистих якостей лідера лежить уявлення про лідерство як про результат дії особливих якостей окремих осіб, якими вони володіють чи то від Бога, чи то від Природи, чи в наслідок самовдосконалення. При цьому вважається, що дані якості спрацьовують незалежно від обставин і бажань мас людей, поведінкою й діяльністю яких керують лідери.
Незважаючи на надзвичайну важливість для лідерства необхідних якостей, такий підхід до розуміння природи лідерства багато дослідників вважають однобічним. По-перше, він не враховує зумовленості лідерства об'єктивними обставинами, прагненнями і настроями мас. По-друге, завжди проблематичним лишається питання, які риси є найхарактернішими для політичного лідера. Це свідчить про те, що дана концепція не може достатньою мірою з'ясувати природу і суть лідерства.Другою поширеною концепцією є функціональна концепція лідерства. Американський учений Р. Такер, наприклад, розглядає лідерство як здатність особи визначити проблемну ситуацію з погляду своєї позиції або власної передбачуваної діяльності.Деякі дослідники, такі, як М. Герман, Т. Парсонс і Ю. Дженнінгс, вважають, що лідерство - це функція групи і що можливості лідера жорстко детерміновані інтересами групи, до якої він належить.
Своєрідне тлумачення лідерства дають класики марксизму, визначаючи лідера як особу. Що має набір певних особистих якостей, таких, як уміння, знання, авторитет, організаторський талант, та є виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату.Відправним пунктом для розуміння соціальної природи політичного лідерства є усвідомлення того, що лідерство являє собою процес складної взаємодії між людьми в соціальних системах і виростає із потреб їхньої спільної діяльності в організації і керівництві, що орієнтується на авторитетно-легітимному нав'язуванні волі та на підкоренні. Зміст поняття «лідерство» складають такі важливі ознаки: спільна солідарна діяльність людей, наявність спільних інтересів і загальної мети, перевага носія авторитету в якостях і повноваженнях.Лідерство завжди пов'язане з ідентифікацією індивідуальних, групових і суспільних інтересів. Це результат персоніфікацій ідентифікованих групових і суспільних інтересів. Його сенс полягає в здійсненні авторитетного керівництва з організації суспільно-політичного життя. Видатний український політичний мислитель В. Липинський справедливо стверджував, що «тільки тоді, коли є загальновизнані громадські, церковні, воєнні, родинні і класові авторитети, на які може опиратися влада, народжується на території даного громадянства його власна держава».
Якщо спробувати коротко визначити політичне лідерство, то можна сказати, що воно являє собою персоніфікований спосіб самоорганізації суспільного життя, що ґрунтується на авторитеті і сутність якого становлять владні відносини впливу і послідовництва, панування й підкорення. Як уже зазначалося, політичне лідерство виникає і функціонує як об'єктивно - суб'єктивний процес. Об'єктивність лідерства зумовлена соціальними причинами його виникнення й розвитку, місце і роллю в організації життя суспільства. Водночас лідерство нерозривно пов'язане з певним суб'єктом, власне з персоною лідера. Конкретна особа стає суб'єктом лідерства завдяки своїм особистим якостям, авторитетові («харизмі») і внаслідок добровільного визнання й підкорення збоку інших з метою реалізації спільного інтересу. Виходячи з цього, слід розрізняти поняття «політичне лідерство» і «політичний лідер».Сам термін «лідер» (від англ. Leader) дослівно означає: провідник, керівник. За традиційним визначенням словників і енциклопедій, політичний лідер - це впливовий учасник політичного процесу, який незалежно від формального статусу намагається і здатний консолідувати зусилля людей, спрямувати їх на досягнення спільних цілей, які він висунув. Він може очолювати державу, велику соціальну чи соціально-етнічну спільноту, політичну партію, суспільно-політичний рух, громадсько-політичну організацію.
Розкриваючи основні риси політичного лідерства та їх відмінності, філософи і політологи відзначають, що лідерство в національному масштабі - це «дистанційне лідерство» (лідер і його послідовники не мають прямих контактів, їх відносини опосередкуються масовими комунікаціями, організаціями, людьми, які обслуговують політичну машину); багатогалузеве лідерство (лідер орієнтується па чекання свого безпосереднього оточення, політичної партії, бюрократичної виконавчої машини тощо); корпоративне лідерство індивідуальне. Лідер в бюрократичному суспільстві (президент, прем'єр та іи.) є продукт активності, що організувалася, чисто символічна фігура, його ролі викопують інші люди, його штаб -«виконавча еліта». В межах же певних наказів, встановлених норм діє і сучасний державний лідер. І незалежно від зміни лідерів «працює» вся бюрократична машина та іп.