Політичне лідерство:особливості,функції та типии

В політології під політичним лідерством розуміють процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство чи певну його частину, котра добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав. Політичне лідерство має свої особливості, які суттєво відрізняють його від лідерства в малих групах/на ці особливості вказує, зорема Семіман/:

1/ політичне лідерство – це дистанційне лідерство. Якщо в малій групі – сім’ї, колективі, студентській групі лідер і його оточення мають безпосередні, емоційно забарвлені контакти, то в політичному лідерстві ця характеристика відсутня. Політичний лідер "діє” здалека, через засоби масової інформації, представників урядових, партійних та інших структур, намагаючись впливати не на окремих людей чи невелику групу, а, навпаки, на великі групи чи суспільство в цілому. В той же час його прямі, безпосередні контакти з масами обмежені.

2/ політичне лідерство – багаторівневе і багаторольове лідерство. Лідер має орієнтуватись і "працювати” як на найближче оточення / наприклад, на політичну партію чи якусь окрему соціальну групу/, так і на народ в цілому чи якусь велику соціальну групу. В кожному випадку він повинен демонструвати ті риси, які є привабливими в даному середовищі, ті зразки поведінки чи ідеї, які відповідають очікуванням саме цієї групи. Взагалі політичний лідер повинен працювати в рамках системи переконань та норм, яких дотримуються ті, ким він керує.

3/ політичне лідерство – це корпоративне лідерство. Політичний лідер "грає” свою роль не сам. У цьому випадку цілком доречним є крилатий вислів про те, що "короля грає свита”. На політичне лідерство працює іноді величезний штат помічників, радників, консультантів, іміджмейкерів, які спільними зусиллями формують образ лідера, допомагають йому вирішувати проблеми. Цей образ, як його сприймають підлеглі, може суттєво відрізнятись від справжнього, але в політичному житті це є досить поширеним явищем. Тим більше, сьогодні, коли існує стільки технічних та інформаційних можливостей. І в минулі часи те, що М.Вебер називав харизмою, не завжди мало під собою реальну основу, головною була готовність бачити це і вірити в надзвичайні риси і здібності лідера.

2. Політичне лідерство виконує в суспільстві ряд важливих функцій:

-формування в суспільстві спільних цілей і цінностей та об’єднання навколо них громадян;

-формулювання та прийняття політичних рішень;

-забезпечення зв’язку влади та мас в процесі здійснення влади;

-мобілізація мас на виконання поставлених завдань;

-формування в масах оптимізму та ентузіазму, готовності і бажання виконувати поставлені завдання;

-соціальний патронаж, захист та підтримка мас.

Для того, щоб стати лідером, людина повинна мати певні психологічні та соціально-політичні якості, які виділяють її поміж інших. Серед бажаних соціально-психологічних якостей лідера досить часто виділяють почуття гумору, такту, вміння звернути на себе увагу, впевненість у собі. М.Вебер, зокрема, зазначав, що є три основних якості, які є визначальними для політика: пристрасть /небезсторонність, орієнтація на суть справи, здатність бачити цю суть, відчувати її/; почуття відповідальності, без якого немислима будь-яка політична діяльність; кругозір, який включає відчуття реальності, внутрішню зібраність і певну дистанцію відносно речей і людей.

Що стосується соціально-політичних якостей, то лідер повинен мати власне бачення дійсності, мати власну політичну програму та бажання працювати на її виконання. Звичайно ж, для цього потрібні певні інтелектуальні задатки, воля, наполегливість і цілеспрямованість. Якщо немає вказаних рис у бажаному обсязі, то лідер формує у послідовників впевненість у їх наявності, тобто використовує популістські гасла та заклики, намагаючись досягти популярності та підтримки. Це і є два виділені М.Вебером способи зробити з політики свою професію: або жити "для” політики, або жити "за рахунок” політики і "політикою”.

3. М.Веберу належить і досить поширена і своєрідна класифікація політичного лідерства, яку він виводить із типів панування чи способів легітимації влади:

1.традиційне лідерство, в основі якого лежать звичай і звичка, традиції і вірування. Традиційними лідерами були свого часу вожді племен, старійшини, монархи.

2. харизматичне лідерство, коли за лідером визнаються надзвичайні якості і здібності, іноді магічні. Люди вірять, що правитель покликаний здійснити наперед визначену місію і його влада практично не обмежена. Особливо ефективним таке лідерство є в кризові, переломні періоди.

3.раціонально-легальне лідерство, що ґрунтується на правилах і законах. Такого лідера обирають шляхом демократичних процедур і його влада обмежена. За зловживання повноваженнями він несе відповідальність перед тими, хто його обрав.