Адміністративно-територіальний поділ, структура державної влади, назва та атрибути Української козацької держави за гетьмана Б.Хмельницького

За основу був взятий державницький досвід козаччини, зокрема військово-політичної організації Запорізької Січі.

Отже, держава отримала офіційну назву “Військо Запорізьке”. Хоча від початку 1650-х років, як стверджують В. Смолій і В. Степанков, серед різних прошарків населення все більше поширювалася і така її назва, як “Україна”. До неї входили Київщина, Чернігівщина, Брацлавщина, Запоріжжя – близько 200 тис. км2. У ній проживало понад 3 млн. чол. Герб – зображення козака із шаблею при боці та рушницею на лівому плечі – використовувався на печатці Б. Хмельницького. Спеціального прапора як символу держави не було. Частково його роль виконували гетьманські прапори, головний із них був білого кольору із колом, посередині якого розміщувався хрест в обрамленні 8 (по 4 з кожного боку) золотих і 2 червоних зірок.

Столицею держави стало м. Чигирин, хоча значення Києва як центру тодішнього українського національного життя не применшувалося.

Верховним органом влади вважалася генеральна військова рада, в роботі якої могли брати участь козаки, представники інших прошарків населення. Її скликали для вирішення найважливіших питань, а також обрання генерального уряду (гетьмана і генеральної старшини). Однак через громіздкість і неефективність вона не булла постійно діючим органом, з часом її роль зменшується.

Замість неї діяла рада генеральної старшини (чи генеральна рада старшини або просто старшинська рада) з участю полковників. Її ухвали мали визначальний вплив на прийняття рішень гетьманом. Реально вища влада належала генеральному уряду, до складу якого входили гетьман і генеральна старшина: генеральний писар, генеральний обозний, генеральний суддя (у деяких наукових працях говориться про наявність двох генеральних суддів), два генеральні осавули. Гетьман стояв на чолі держави. Вважав себе формально залежним від Польської корони, фактично – володарем і князем руських провінцій, тобто керівником України. Зовнішнім атрибутом гетьманської влади були булава і бунчук. Б. Хмельницький мав широкі повноваження у військовій, адміністративній, фінансово-економічній, судовій, зовнішній галузях. Видавав загальнообов’язкові для всіх нормативні акти – універсали. Скликав генеральну (загальну) і старшинську ради, впливав на прийняті ними рішення.

Кожен такий полк поділявся на сотні (від 10 до 20 залежно від території та населення), які були запроваджені замість повітів і які не слід плутати з відповідними військовими підрозділами. Тут діяла сотенна влада: сотник, писар, обозний, осавул, канцелярія.

Великими містами, що мали Магдебурзьке право, управляли магістрати на чолі з обраними війтами, а малими містами і селами – отамани.

Нарешті, Запоріжжя становило окрему військово-адміністративну одиницю на чолі із кошовим отаманом і своєю старшиною. Воно мало внутрішню автономію і визнавало лише військову зверхність гетьмана.

Характерна особливість цієї влади полягала в тому, що вона поєднувала як цивільні, так і військові функції.

Варто звернути увагу і на те, що судова влада не булла відокремлена від адміністративної. Були створені і діяли генеральний, полкові та сотенні суди. У містах і селах чинили суд війти та отамани. Судам підлягали козаки, міщани, селяни. Вони діяли на основі звичаєвого, магдебурзького права, а також Литовського статуту. Оскільки у тодішніх державотворчих процесах головну роль відіграло козацтво, козацька старшина і, безумовно, гетьман, то Військо Запорізьке можна назвати також козацько-гетьманською державою.

Виборність всіх урядовців (від гетьмана до сотника і війта), наявність таких колективних органів влади, як ради, дають підстави для висновку про те, що у тодішній українській державності були закладені основи республіканської форми правління.