Функція парламентського контролю: сутність, форми здійснення

Сутність контрольної функції парламенту проявляється в тому, що в умовах демократично організованої системи поділу влади народові належить право контролювати діяльність усіх структур, яким він передав владні повноваження. Поза контролю не повинні перебувати ніякі державні утворення, у тому числі і органи народного представництва. Здійснюючи від імені народу вищу форму контролю (парламентський контроль), вони самі контролюються народом через різні інститути прямої демократії.

Вчені відзначають, що хоча законодавча влада і має право на самостійне і незалежне здійснення контрольної діяльності, ця самостійність, по-перше, не повинна призводити до жорсткого протистояння іншим гілкам влади; по-друге, вона повинна мати якісну правову регламентацію. До того ж, відбувається ускладнення процесів соціального управління, не менш стрімка зміна реалій політико-правового устрою і оновлення конкретних форм державності, постійна трансформація взаємовідносин між владними структурами і багато інших моментів, що характеризують сучасне суспільне життя, вимагають нового підходу. [12, с. 50]

Парламентський контроль являє собою різновид державного контролю і як найважливіший інститут парламентського права належить до числа виключних повноважень Верховної Ради України. Парламентський контроль - це законна діяльність Верховної Ради України, її власних і спільних органів та окремих представників, характеризується юридичною спрямованістю спостереження, виявлення та запобігання порушень, помилок, зловживань в реалізації органами державної влади, або посадовими особами нормативних приписів, і як наслідок, виникаючих чи не виникаючих правових наслідків.

Можна зробити висновок про те, що метою парламентського контролю є саме контроль, а не нагляд, який полягає у перевірці не тільки законності дій органів, організацій, посадових осіб, інших категорій виконавців, але і доцільність їх дій по виконанню (застосування) законодавства. При цьому на відміну від органів виконавчої влади тут в переважній більшості випадків відсутня міра примусу.

На основі аналізу діяльності парламенту обґрунтовується, що контроль властивий самій конституційно закріпленій природі представницького органу, являє собою безперервний процес та проявляється на всіх етапах здійснення парламентом своїх повноважень у сфері державного управління, у кадровій сфері, бюджетно-фінансової, при дотриманні прав і свобод людини у сфері зовнішньої військової і внутрішньої політики і т. д.

Контроль як складний процес для досягнення поставлених перед ним цілей використовує різноманітні методи, що розробляються і що застосовуються контрольними органами, для надання необхідного впливу на підконтрольний об'єкт. Різноманітність методів управління обумовлюється специфікою об'єктів управління, які різняться за своїм характером, структурою, цільовим призначенням і родом діяльності. Вміле використання різноманітних методів сприяє досягненню поставленої мети і ефективності контрольної діяльності. [11, с. 47]

Зміст контролю, з іншого боку, усвідомлюється як ряд послідовно здійснюваних стадій контрольного процесу (наприклад, за реалізацією повноважень, що визначають контрольну функцію парламенту), які в сукупності становлять замкнутий цикл. В юридичній літературі висловлені різні думки про кількість стадій контролю.

Особливо велика роль права як інструменту організації контролю, так як організація і реалізація контрольної діяльності передбачає створення підсистеми нормативно-правової регламентації, яка є вихідною умовою впорядкування діяльності всіх форм організації народу як суб'єкта та об'єкта управління, надання їм необхідної цілісності, забезпечення ефективної і цілеспрямованої діяльності.

Класифікація парламентського контролю може бути проведена по часу. Так, виділяють попередній парламентський контроль, який являє собою комплекс контрольних заходів, проведених законодавчою владою до початку здійснення виконавчої будь-якої діяльності з метою перевірки законності даної діяльності, і вживає заходів з недопущення здійснення виконавчою владою планованої діяльності в разі прийняття законодавчою владою в підсумку рішення про її незаконність; поточний парламентський контроль, який включає в себе комплекс заходів з контролю законодавчої влади за діяльністю виконавчої під час здійснення останньої даної діяльності.

Поточний парламентський контроль повинен супроводжуватися прийняттям законодавчою владою заходів попередження порушень законів держави з боку виконавчої влади під час здійснення останньої своєї діяльності та вжиттям заходів реагування на вчинені все ж виконавчою владою порушення законів держави; наступний парламентський контроль складається з комплексу контрольних заходів, проведених законодавчою владою після здійснення виконавчої будь-якої діяльності з метою перевірки законності даної діяльності. Наступний парламентський контроль може бути тільки тоді оптимально ефективним, коли за ним слідує прийняття законодавчої владою заходів реагування на вчинені виконавчою владою порушення законів держави. [13, с. 65]

Кожен з названих видів парламентського контролю має величезне значення і тому може здійснюватися органами парламентського контролю сам по собі. Однак лише при послідовному здійсненні всіх трьох даних видів як трьох стадій єдиного процесу парламентського контролю можливе досягнення найбільших результатів.

Існують і інші види парламентського контролю. Так, проводиться класифікація залежно від органів, які здійснюють його:

парламентський контроль, здійснюваний самим парламентом; парламентський контроль, здійснюваний органами і посадовими особами, які входять в структуру парламенту;

парламентський контроль, здійснюваний органами і посадовими особами, які не входять в структуру парламенту.

За змістом (перелік відкриттів): парламентський контроль у сфері дотримання прав людини; в фінансовій сфері (фінансовий парламентський контроль); у сфері оборони, безпеки держави; в інформаційній сфері (інформаційний парламентський контроль); в області охорони навколишнього середовища.

На процес державотворення в Україні Верховна Рада впливає че­рез своюконтрольну діяльність, яка ще не досить висвітлена в науковій літературі, але значущість якої досить велика. Реалізація контролю по­сідає важливе місце в роботі парламенту будь-якої країни. Парламент повинен мати значні контрольні повноваження. Це зумовлюється насам­перед його роллю і місцем у державному механізмі, тим, що він відоб­ражає різні соціальні, територіальні і загальнодержавні інтереси, працює гласно, відкрито. Контрольні повноваження Верховної Ради, її комітетів закріплені не лише в Конституції України, а і в поточному законодавстві. Процедури, пов'язані з реалізацією контролю, закріплені в Регламенті Верховної Ради.

Згідно з ч. З ст. 89 Конституції України парламент у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Контрольна функція комітетів Верховної Ради реалізується через:

а) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів парламенту України, за відповідністю підзаконних актів Конституції законам України, а також вивчення ефективності їх застосування;

б) вивчення доцільності та ефективності дій Кабінету Міністрів, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до парламентських комітетів, підготовку та розгляд Верховної Ради України;

в) участь у складанні, прийнятті, кон­тролі за виконанням Державного бюджету у частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів".

Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України створюють­ся для підготовки і попереднього розгляду питань, що належать до їх компетенції, проведення розслідування з питань, що становлять гро­мадський інтерес, якщо за це проголосує не менше 1/3 від конститу­ційного складу парламенту України. [16, с. 7]

Верховна Рада наділена значними контрольними повноваженнями щодо органів виконавчої влади. Такий контроль здійснюється шляхом затвердження Державного бюджету України і внесення до нього змін, контролю за виконанням цього бюджету, прийняття рішень щодо звіту про його виконання (п. 4 ст. 85 Конституції), контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України (п. 13 ст. 85). Парламент України за про­позицією не менше як 1/3 народних депутатів України від його консти­туційного складу може розглянути питання про відповідальність Уря­ду та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів більшістю від конституційного складу Верховної Ради (ст. 87). Результативними фор­мами контролю за урядовою діяльністю є парламентські слухання та слухання у комітетах, Дні Уряду у парламенті. Згідно з п. 2 ст. 10 Зако­ну «Про комітети Верховної Ради України» на пропозицію комітету керівники Кабінету Міністрів, міністерств, комітетів, відомств, інших органів виконавчої влади зобов'язані прибути на його засідання і дати роз'яснення щодо питань, які розглядаються цим комітетом у порядку виконання контрольних повноважень. Згідно зі ст. 9. 1. 10 Регламенту Верховної Ради Міністерство фінансів зобов'язане щомісяця надсилати Комітету з питань бюджету необхідну інформацію про стан бюджету і його виконання. [1]

Згідно із ст. 86 Конституції народні депутати України мають право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади, які зобов'язані повідомити народного депутата про результати розгляду його запиту. Закон «Про статус народного депутата України» зокрема передбачає крім депутатського запиту (ст. 15), ще й депутатське звернення (ст. 16), яке відрізняється від попереднього сферою питань, процедурою та юридичними наслідками розгляду. [15, с. 42]

Контрольна діяльність Верховної Ради отримує свій подальший роз­виток. Разом з цим їй притаманні й певні недоліки, зокрема: відсутність а) комплексності, системності; б) наукової обгрунтованості; в) плано­вості; г) узгодженості; ґ) гласності; д) перспективності. Відсутні і Ґрун­товні наукові роботи, присвячені контрольній функції парламенту Украї­ни. Подальший розвиток контрольної діяльності парламенту має вели­ке значення для контролю за законністю, для проведення виваженого політичного курсу, боротьби зі злочинністю, корупцією, марнотратством. Цей контроль має суттєве значення для інформування громадськості про стан державного управління, найбільш болючі і актуальні проблеми дер­жавотворення, забезпечення прав людини і громадянина.

Висновки

В житті сучасного суспільства і держави істотна роль належить інституту парламентаризму. Призначення парламенту - бути надійним інструментом, який покликаний стати гарантом для реалізації і здійснення прав і свобод громадян, забезпечуючи тим самим поступальний розвиток суспільства, підтримуючи необхідний правопорядок у державі.

Одне з важливих завдань сучасних суспільних наук полягає у вивченні проблем того, що відбувається в значному числі країн світу переходу від тоталітарної державності, що спиралася на централізовану економіку і називали офіційно соціалістичною, до демократичної правової державності, заснованої на соціально орієнтованій ринковій економіці.

Цей перехід не міг не торкнутися конституційного права відповідних держав, оскільки зміна економічного і політичного ладу з необхідністю вимагає свого правового, передусім конституційного, оформлення. Більш того, конституційні реформи часто служать основою для політичних, економічних і соціальних перетворень. [14, с. 3]

У числі головних завдань у конституційно-правовій області знаходиться реформування інституту парламенту, перетворення колишньої чисто фасадної установи в дійсний верховний орган народного представництва. Досвід так званої перебудови в Радянському Союзі показав всю складність цієї задачі, яку й до цього часу не можна вважати повністю вирішеною в пострадянських державах.

Тому дуже важливо досліджувати не тільки практику пострадянських держав, у розвитку яких спостерігається велика ступінь схожості з розвитком нашої держави. Це, передусім, зарубіжні європейські країни Співдружності Незалежних Держав. Серед них особливе місце належить Україні.