Дмитро дмитрович

(нар. 25.7.1967)

Історик, дослідник Кубані, бандурист; крайовий хорунжий Кальміуської паланки Українського козацтва (1992 – 1994), курінний та крайовий старшина УК (1994 – 1996), голова Ради старійшин Азовського козацького війська (1997), осавул Азовського козацького війська (2001).

Нар. в м. Макіївці Донецької обл. (батьки – вихідці з кубанських станиць Стародерев’янківської та Канівської). Один із організаторів Українського козацтва, делегат Установчої великої ради УК (15.9.1990). Один із засновників Азовського козацького війська УК (1997).

Кандидат історичних наук, доцент, начальник кафедри історії Донецького ін-ту внутрішніх справ (при Донецькому національному ун-ті). Автор книг “Малиновий клин”(К., 1994), “Басаврюк ХХ” (2002), “Заложна душа” (2002).

БІЛИЙ

Сава

Військовий діяч; полковник Чорноморського козацького війська.

Очолив перший загін козаків-переселенців із-за Бугу, який 25 серпня 1792 р. висадився на Тамані.

БЛОХА (ЗДОБУДЬВОЛЯ)

Кость Якович

(10.1.1875 – 9.2.1923)

Військовий діяч; командир 2-го полку 1-ї Синьої дивізії (1918), організатор антиросійського підпілля на Півдні України, повстанський отаман (1921 – 1922).

Нар. 10 січня 1875 р. в козацькій родині в ст. Кримська Таманського відділу Кубанського козацького війська. Закінчив Ярославську гімназію та Чугуївське юнкерське училище. За фахом учитель. Під час Першої світової війни – командир батальйону піхоти 25-го стрілецького полку царської армії. З 1914 до 1918 р. перебував у німецькому полоні у таборі Зальцведель. Організатор українського руху в таборах для військовополонених. Організатор і командир 2-го полку 1-ї Синьої дивізії. За переконаннями – гетьманець. Військове звання – полковник. У 1920 р. – командир бригади УГА. В 1921 – 1922 рр. – організатор українського підпілля на Півдні України, повстанський отаман. У 1922 р. – начальник штабу отамана Чорного Ворона (Платона Черненка). Арештований 17 серпня 1922 р. у Києві. Обвинувачувався “в бандитизмі і організації збройного повстання проти совєтської влади”. 2 лютого 1923 р. надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці м. Києва.

БОРЖИНСЬКИЙ

Петро (? – кін. грудня 1918)

Дипломат; голова дипломатичної місії Української Держави на Кубані (1918), полковник.

Під час перебування у Краснодарі підданий цькуванню в російський пресі. Коли психоз досяг апогею, був арештований денікінцями. Незабаром його звільнили з умовою негайно виїхати до України, що він і зробив 20 грудня 1918 р. Та на ст. Волноваха Маріупольського повіту знову був заарештований денікінцями та розстріляний “за ізмєну Родінє”.

БОРОДИНЯ