Головні кроки України на шляху до європейської інтеграції. З 1992 р. Україна стала учасником Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) і підписала ключовий документ НБСЄ Гельсінський Заключний акт

З 1992 р. Україна стала учасником Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) і підписала ключовий документ НБСЄ Гельсінський Заключний акт. Це стало свідченням визнання рівноправності України у творенні демократичних міждержавних стосунків і безпеки в Європі. З 1 січня 1995 р. НБСЄ стала постійнодіючою організацією (ОБСЄ), важливим елементом загальноєвропейського дому. На початку грудня 1994 р. на зустрічі глав держав і урядів НБСЄ (ОБСЄ) в Будапешті лідери чотирьох держав — України, США, Великобританії та Росії — підписали Меморандум про гарантії безпеки України. В ньому три ядерні країни підтвердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави, утримуватися від загрози чи використання сили проти України.9 листопада 1995 р. — першою з країн СНД — Україна офіційно вступила до Ради Європи (РЄ). Це дало можливість брати участь у виробленні спільної політики Європейських держав у галузі прав людини, трансформувати національні державні та суспільні інститути відповідно до загальноєвропейських вимог.
Вступивши до РЄ, Україна взяла на себе ряд зобов'язань, які стосуються, насамперед, приведення її правової та політичної систем у відповідність до вимог цієї організації. Так, згідно з рекомендаціями РЄ в Україні було скасовано смертну кару. Незважаючи на опір деяких сил у державі, виконання рекомендацій РЄ відповідає національним інтересам України, наближає її до стандартів демократичного суспільства. Для контролю за виконанням взятих на себе зобов'язань, щодо України запроваджено постійно діючий моніторинг стану справ з правами людини. За період з 1995 по 2004 pp. Україна неодноразово опинялася в ситуації, що їй загрожували виключити з РЄ за невиконання зобов'язань. Така ситуація не найкращим чином впливала на імідж України та на її відносини з Європейськими державами. Це також негативно відбивалося на євроінтеграційних прагненнях України.Важливе значення для просування на шляху до європейської інтеграції є співробітництво з Європейським Союзом (ЄС). У 1992 р. Україна долучилась до співробітництва з європейськими фінансовими організаціями, зокрема, ставши членом Європейського банку реконструкції і розвитку, який був створений для допомоги країнам Східної Європи подолати комуністичне минуле. Тоді ж і почалось співробітництво з ЄС. Українське керівництво проголосило стратегічною метою вступ до цієї впливової міжнародної організації. У 1994 p. було підписано, а в 1998 р. набуло чинності закону Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. У документі проголошувалися такі цілі співробітництва: розвиток політичного діалогу; сприяння розвитку торгівлі, інвестицій; створення умов для взаємовигідного співробітництва в усіх галузях; підтримання зусиль України по зміцненню демократії, розвитку її економічного потенціалу та завершенню переходу до ринкової економіки. Загальну стратегію ЄС щодо України було затверджено у 1999 р.У липні 2002 р. відбувся саміт "Україна - ЄС". Основними питаннями, що обговорювалися, були; надання Україні статус країни з ринковою економікою і асоційоване членство країни в ЄС. За підсумками роботи саміта було прийнято рішення, що Україна не відповідає вимогам ЄС і не потрапляє до хвилі розширення ЄС у 2004 і 2007 pp. У 2003 р. Україні було-надано статус "країни-сусіда ЄС". Щоб зменшити негативні наслідки від вступу в ЄС сусідів України, з ними були укладені угоди про спрощення візового режиму. У 2005 р. починається новий етап у співробітництві з ЄС. Нове українське керівництво на чолі з Президентом В.Ющенко спрямувало всі зусилля по досягненню стратегічної мети вступу в ЄС. На саміті "Україна-ЄС" було проголошено, що Україна відмовляється від політики багатовекторності і проголошено курс на євроінтеграцію. Основними кроками на цьому шляху є: надання Україні статусу країни з ринковою економікою; вступ до Світової організації торгівлі (COT); подання заявки на вступ до ЄС; початок переговорного процесу про умови вступу; набуття асоційованого членства в організації; вступ до організації. Країни ЄС схвалили доповнення до угоди з Україною, які розширюють співробітництво з нею.Проголошення Україною без'ядерного статусу сприяло налагодженню тісних відносин з НАТО. У 1994 р. стала учасником програми НАТО "Партнерство заради миру". У 1996 р. була схвалена індивідуальна програма партнерства Україна-НАТО. На території України проходять спільні навчання військових підрозділів (Янівський полігон під Львовом, акваторія Чорного моря). У 1997 р. в Мадриді між Україною і НАТО було підписано "Хартію про особливе партнерство". У Хартії проголошувалося, що НАТО є відкритим для вступу нових членів, що воно підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, недоторканість її кордонів. Був визначений механізм консультацій між двома партнерами. Україна розглядає НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі, хоча не схвалила дії НАТО у Югославії. Для більш тісного співробітництва у Києві відкрито офіс воєнного представництва НАТО. На Празькому саміті НАТО у листопаді 2002 р., в розвиток Хартії і рішення України (травень 2002 р.) про повноправне членство в Альянсі, було затверджено План дій і Цільовий план на 2003 p., який містить перелік конкретних дій, які б переконали НАТО у серйозності намірів України. Згідно з останніми документами Україна бере на себе зобов'язання забезпечення свободи слова, розвиток громадянського суспільства, захист прав і свобод громадян, розв'язання важливих економічних і соціальних проблем, щоб наблизитись до європейських цінностей і стандартів.

Ключові дати

1992 р. - вступ України до НБСЄ (з 1995 р. ОБСЄ)

1994 р. — надання Україні гарантій з боку великих держав. Відмова України від ядерної зброї. Початок участі у програмі НАТО "Партнерство заради миру"

1995 р. - вступ України до Ради Європи (РЄ)

2002 р. — саміт "Україна—ЄС"

травень 2002 р. — рішення України про бажання набути повноправного членства в НАТО

2003 p. — набуття Україною статусу "сусіда ЄС"

Політичне життя України.

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. У керівництві партії розгорнулася боротьба за владу. Першим секретарем ЦК КПРС у 1953 р. став Микита Хрущов.Прихід до влади Хрущова викликав зміну партійного керівництва на місцях. В Україні накреслився процес українізації керівництва республіки. Першим секретарем ЦК КПУ став О. Кириченко, другим секретарем — М. Підгорний. З ім'ям М. Хрущова пов'язаний процес десталінізації радянського суспільства, який припинив масові репресії проти власного народу і розпочав реабілітацію незаконно репресованих партійних, державних працівників, діячів науки й культури (В. Затонський, Є. Квірінг, С. Косіор, П. Постишев, Ю. Коцюбинський, Г. Косинка, М. Куліш). Були реабілітовані маршали Радянського Союзу В. Блюхер, А. Єгоров, М. Тухачевский, командарми І. Уборевич та Й. Якір.Протягом 1953—1955 pp. було переглянуто основні політичні справи повоєнного часу, проведені за часів сталінського режиму. Характерною рисою десталінізації стали послаблення тюремно-табірного режиму, амністія німецьких військовополонених, частини українських колабораціоністів (тих, хто співробітничав з окупантами в роки війни), членів ОУН—УПА.1954 p. HKBC був реформований у Комітет державної безпеки (КДБ). В Україні його очолював В. Нікітченко. КДБ переглядав заведені раніше політичні справи.У лютому 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. На закритому засіданні М. Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи та його наслідки» (пізніше вийшла Постанова ЦК КПРС«Про подолання культу особи та його наслідків», опублікована в газетах). У доповіді М. Хрущова було наведено кричущі факти беззаконня і сваволі сталінського режиму в 1930 — на початку 1950-х pp., йшлося про трагедію початкового періоду Великої Вітчизняної війни, депортацію малих народів (у тому числі кримських татар, караїмів); Й. Сталін був представлений жорстоким тираном і диктатором. Ця доповідь повністю була опублікована в засобах масової інформації лише в роки перебудови.
Із вулиць і майданів прибирали портрети й погруддя Й. Сталіна. У листопаді 1961 р. Сталінську область перейменували в Донецьку, а обласний центр Сталіне — у Донецьк.
Проте десталінізація мала незавершений характер. Партійне керівництво не зважилося глибоко проаналізувати сутність тоталітарного ладу, виявити причини формування режиму особистої влади Й. Сталіна. Політика комуністичної партії вважалася правильною, а соціально-політичні деформації пов'язувалися лише зі зловживаннями владою з боку особисто Й. Сталіна і його найближчого оточення.В Україні відбувався процес лібералізації суспільно-політичного життя. УРСР стала одержувати певні політичні дивіденди як одна з найрозвиненіших республік СРСР. За часів М. Хрущова половину вищого партійного керівництва складали вихідці з України. У 1954 р. пройшли урочистості, присвячені 300-річчю приєднання України до складу Росії. Почалося переписування історії України, яка стала вважатися складовою частиною історії Росії; з'явилося поняття «возз'єднання України з Росією». У лютому 1954 р, за рішенням Президії Верховної Ради СРСР зі складу РСФСР до складу УРСР було передано Крим.Письменник Ілля Еренбург назвав період у суспільно-політичному житті країни кінця 1950 — середини 1960-х pp. «відлигою». Зміни, що відбулися, сприяли прогресивному розвитку України. Але непослідовність, суперечливість цих змін призвели до того, що сутність політичного режиму майже не змінилася. Довести реформи до кінця й докорінно оздоровити суспільство не вдалося.