Захист прав споживачів в країнах європи.

Загалом у системі законодавства у розвинутих країнах світу можна виділити дев’ять ос­новних груп законів.

Перша група— найбільш численна, регламентує питання запобігання фізич­ним і матеріальним збиткам спожива­чів. Під їх дію підпадають продовольчі товари, отрутохімікати, фармацевтичні препарати, побутові електроприлади й інші предмети домашнього вжитку, газ і газоприлади, інші види палива, авто­мобільний та залізничний транспорт, будівельні матеріали тощо. Вимоги за­конів цієї групи передбачають насампе­ред наявність ліцензії на виробництво і збут певних товарів, встановлення норм безпеки та додержання відповідних умов виробництва та експлуатації тощо. Вимоги, що стосуються виробників і постачальників, передбачають їх ре­єстрацію, повідомлення про дефекти, вилучення неякісних та небезпечних виробів із торговельної мережі, штрафні санкції за порушення вимог законодав­ства, позбавлення ліцензій, припинення виробництва і збуту тощо. У Німеччині — закон про забезпечення безпеки технічних засобів (1968 р.), закон про продукти харчування та това­ри масового споживання (1974 р.). У Франції — закони про фальсифікацію та підробки у сфері товарів та послуг (1905 р.) і про безпеку споживачів (1983 р.).

До другої групи належать закони щодо мір та вагів, скажімо, такі, як закон про ваги та міри, прийнятий у 1978 р. в Англії; закон про вимірювальну справу і закон про одиниці вимірювань та про перевірку, прийняті у 1985р. в Німеччині; японський закон виміри, прийнятий у 1985 р.; закон про метрологічну систему, прийнятий у 1986 р. в США, та ін.

Третю групустановлять закони про стандартизацію, сертифікацію і маркування як продуктів харчування, так і промислових товарів і предметів побу­тового призначення. Ці закони вима­гають від виробників забезпечення від­повідності якості споживчих виробів чинним національним стандартам, ети­кетування продукції, яка засвідчує на­явність у неї встановлених стандарта­ми якісних показників, надання інфор­мації щодо вихідних матеріалів, засо­бів зберігання, інших аспектів, які сприяють реалізації законних прав споживачів на інформацію та вибір то­вару. Ці закони також містять пересто­роги проти недоброякісної й оманливої реклами У Франції— закон, що регулює торго­вельні відносини і захищає інтереси споживачів, забороняючи недоброякіс­ну рекламу. В Англії — закон про ха­рактеристику (опис) продукції (1968 р.) і закон про неправдивий опис товаву (1967 р.) тощо.

Четверта група— закони, що пе­редбачають неприпустимість обмежен­ня конкуренції. В них, разом із забез­печенням прав пересічних споживачів, декларується як основна мета «здоро­вий і демократичний розвиток націо­нальної економіки». Прикладом таких законів є французький закон про віль­ну конкуренцію (1986 р.), австрій­ський закон про недозволені прийоми конкуренції та ін.

П'ята групазаконів містить ком­плекс заходів, спрямованих на зміц­нення позицій споживачів у їх ділових стосунках з виробниками, постачаль­никами і продавцями. У цьому плані можна згадати англійські закони про ціни (1974 р.), про незамовлені товари та послуги (1971 р., у Північній Ір­ландії — 1976 р.), про несправедливі договірні умови (1977 р.), про купівлю-продаж товарів (1893—1979 р.); фран­цузький закон про відповідальність продавця за поставку недоброякісних товарів (1978 р.), німецький закон про правове регулювання загальних умов од (1976 р.), закон СІЛА «Про спра­ведливе стягнення боргу у кредитних відносинах» (1970 р.) та ін.

У законах шостої групими знахо­димо статті про заходи щодо підви­щення рівня інформованості спожива­чів про їх законні права й обов'язки. Спеціальний закон про охорону прав та інформації споживачів (1978 р.), скажімо, існує у Франції, Японії та ба­гатьох інших країнах.

Сьома групазаконів визначає про­цедуру регулювання подання скарг споживачів, а також передбачає ство­рення мережі консультативних пунк­тів при міністерствах, спеціальних консюмерських центрах, регламентує процедуру визнання за профспілкови­ми і консюмерськими організаціями права виступати позивачами в суді від імені споживачів. Подібне законодав­ство діє сьогодні у ФРН (закон від 09.12.1976 р.), Франції (закон від 27.12.1973 р.), Швеції (закони 1974 р.) та багатьох інших цивілізованих дер­жавах.

Восьма групазаконів стосується правового регулювання охорони нав­колишнього середовища, що охоплює не лише виробництво, а й споживання. Зокрема, значно скорочуються або на­віть забороняються виробництво і спо­живання продуктів, послуг та техніч­них засобів, внаслідок застосування яких збитки або незручності для су­спільства перевищують вигоди для окремої людини (скажімо, шкідливі для навколишнього середовища стійкі засоби для миття, препарати, що міс­тять ртуть тощо). У Німеччині у 1972 р. було прийнято закон, який встановлю­вав порядок збирання, транспортування та складування сміття, загальні правила щодо недопущення завдання збитків суспільству внаслідок непра­вильного поводження з відходами, по­вторного використання пакувальних матеріалів; у 1974 р було затверджено закон про охорону навколишнього се­редовища та ін. Загальні принципи та мета діяльності державних органів із захисту природи в Японії закріплено в Основному законі про боротьбу із за­брудненням навколишнього середови­ща (1967 р.) тощо.

Дев'ята група законів— це універ­сальні закони, які стосуються всеохоплюючого захисту споживача (як фізич­ної, так і юридичної особи). Такі закони існують у багатьох країнах. В Англії — це закон про захист споживачів (1961, 1971, 1987 рр., Північна Ір­ландія — 1965 р.), на Філіппінах — за­кон про захист споживачів (1992 р.),і Японії — закон про охорону інтересів споживачів (1968 р.) тощо.