Культурне й духовне життя суспільства

Із проголошенням незалежності України відродження національної культури стало державною справою. Для українців відкрилася перспектива вільного розвитку і набуття престижності своєї мови і культури.

У жовтні 1989 р. було прийнято «Закон про мови в Українській РСР», спрямований на захист національної мови, забезпечення її всебічного розвитку і функціонування в усіх сферах життя суспільства. Українську мову в республіці було проголошено державною. Конституція України затвердила за українською мовою статус державної мови, а також гарантувала вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов.

Для забезпечення духовного і соціально-економічного розвитку держави почалося реформування системи освіти. З'явилася велика кількість ліцеїв, гімназій, коледжів, профільних академій, університетських комплексів. Нова модель освіти передбачає диференціацію, гуманізацію навчання й виховання, особистісний підхід. Проте загальний стан економіки обмежує фінансування освіти.

Недостатнє фінансування обумовило кризові явища і в науці: відтік вчених із наукової сфери в інші структури і за кордон, втрата провідних позицій з ряду фундаментальних досліджень, відставання від Заходу за рівнем наукових розробок.

Утвердження демократії сприяло оновленню літератури й мистецтва, гарантувало свободу творчості, вільний розвиток найрізноманітніших художніх стилів і жанрів.

Останні десятиліття позначилися активізацією релігійного життя. Ще наприкінці 1980-х pp. була легалізована діяльність Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Українська православна церква в процесі своєї перебудови виявилася розколотою на Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ-КП), Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ-МП). Серед віруючих і частини духовенства останнім часом посилюється прагнення до створення єдиної православної церкви в Україні.

Серед населення України поширюється вплив протестантизму, іудаїзму, ісламу. В Україні діють 105 релігійних об'єднань, діалог між якими здійснюється в рамках Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Держава спрямовує свої зусилля на те, щоб представники всіх конфесій були повноправними учасниками громадського життя. Свобода совісті стала важливим елементом життя незалежної України.

За останні кілька років у культурному розвитку сталися певні зрушення. На потреби культури в державному бюджеті 2005 р. було асигновано в півтора разу більше коштів, ніж у 2004 р. На 35 % підвищилася заробітна плата працівників культурної сфери. Щоправда, несприятлива економічна ситуація призвела до понаднормативної інфляції, що позначилося на реальних заробітках діячів освіти й культури.

Верховна Рада України стала приділяти більше уваги питанням культури й освіти, ніж раніше. У квітні 2005 р. в парламенті відбулися слухання на тему «Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації». Парламент зобов'язався оперативно розглянути ряд законів і державних програм у галузі культури й освіти. Зокрема, ідеться про формування нових механізмів сприяння розвитку культури в цих периферійних центрах України, про збереження й використання замків, пам'яток дерев'яної і мурованої церковної архітектури, розвиток туризму, охорону та збереження нематеріальної культурної спадщини, розширення участі України в програмах і проектах Ради Європи та Європейського союзу, розвиток мережі інформаційно-культурних центрів України за кордоном.

Викликає занепокоєння стан національної кіноіндустрії. Вітчизняне кіновиробництво виявилося згорнутим, за 2005 р. у широкий прокат не вийшло жодного нового повнометражного ігрового фільму. Засилля американської і російської кіноіндустрії в кінопрокаті й на каналах телебачення несе загрозу розмивання суспільної свідомості.

Спад кіновиробництва значною мірою є технологічним: громадяни перестали відвідувати кінотеатри внаслідок колосальної конкуренції з боку телебачення й домашнього кіно в різних формах відтворення. Проте подолання спаду вітчизняного кіновиробництва можливе за активної допомоги держави: послаблення податкового тиску на кіновиробництво, зниження ставок увізного мита на матеріали та обладнання, бюджетне інвестування в продюсерські проекти на конкурсних засадах, створення сучасної системи кредитування кіновиробництва, перерозподіл доходів від прокату іноземних фільмів та продажів на відеоринку тощо.

Українські митці, у тому числі молодь, беруть активну участь у конкурсах, а в останні роки українські виконавці вийшли на широкий європейський і світовий простір: на пісенному конкурсі «Євробачення» у 2004 р. перемогла українська співачка Руслана; київський дитячий хор «Щедрик» переміг у двох номінаціях фестивалю самодіяльних колективів «Духовна музика в Римі».

Однією з масштабних подій культурного життя України став міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті В. Горовця. За десять років існування конкурс розрісся. У квітні 2005 р. в ньому взяли участь 26 країн, які надіслали 98 конкурсантів віком від 9 до 33 років. Журі очолював український композитор Мирослав Скорик.

Зовнішня політика

Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом міжнародних відносин. 5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася із Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна згідно з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права. Надзвичайно важливим питанням було визнання України державами світового співтовариства. Першими 2 грудня 1991 р. незалежність України визнали Польща і Канада, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва, 5 грудня — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія, Хорватія; упродовж місяця Україну визнали 57 країн, а до кінця року — 132 країни. На сьогодні незалежність України визнали практично всі країни світу.

Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), у нормативно-правовому акті Верховної Ради «Основні напрямки зовнішньої політики України» (1993 р.), у Конституції України (1996 р,):

· невтручання у внутрішні справи інших держав,

· взаємовигідне, рівноправне співробітництво з ними;

· відмова від участі у військових блоках;

· участь у процесі ядерного роззброєння (улітку 1996 р. Україна стала без'ядерною державою);

· визнання пріоритету міжнародного права;

· визнання існуючих у світі кордонів.

Після проголошення незалежності Україна активізувала свою зовнішньополітичну діяльність у міжнародних організаціях: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, Всесвітній організації охорони здоров'я, Союзі електрозв'язку. Україна має п'ять постійних представництв у міжнародних організаціях, є членом більш як 40 міжнародних і міжурядових організацій. Міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко був Головою Генеральної Асамблеї ООН. У 2000—2001 pp. Україна виконувала функції непостійного члена Ради Безпеки ООН. У березні 2001 р. Україна головувала на засіданнях Ради Безпеки ООН.

9 листопада 1995 р. Україна стала членом Ради Європи і пов'язує з участю в роботі цієї організації подальшу інтеграцію до Європи, Участь делегації України в засіданнях Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) покликана сприяти зміцненню демократії та правопорядку в Україні. Наприкінці січня 2001 р. в ПАРЄ відбулися слухання про свободу слова в Україні.

Співпраця України з Організацією європейської безпеки і співробітництва дозволила нашій країні одержати гарантії безпеки, поваги до незалежності й суверенітету, територіальної цілісності з боку Росії, СІЛА, Великої Британії.

Улітку 1997 р. в Мадриді Україна підписала Хартію про особливе партнерство з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО).

Як країна-співзасновник Ради Євроатлантичного партнерства й активний учасник програми «Партнерство заради миру» Україна поглиблює практичне співробітництво з НАТО (проведення спільних операцій і навчань під егідою Ради Безпеки ООН). Україна і країни НАТО проводять регулярні консультації з питань регіональної безпеки, запобігання конфліктам, здобуття військової освіти.

Важливим напрямком зовнішньополітичної активності України є налагодження відносин з Російською Федерацією. Принципові розходження між Україною та Росією криються в різних підходах до Співдружності Незалежних Держав (СНД) і до розширення НАТО на схід.

Україна виступає проти перетворення СНД на наддержавну структуру зі своїми органами влади й управління. Україна виходить з того, що основні надії слід покладати на розширення співробітництва між державами на двосторонній основі, а СНД має сприяти перш за все вигідним торгово-економічним відносинам. У квітні 1994 р. Україна приєдналася на правах асоційованого члена до економічного союзу в рамках СНД. Це дало можливість налагоджувати стосунки, у яких Україна зацікавлена і які не суперечать її національним інтересам і чинному законодавству. З боку ж Російської Федерації простежується намагання перетворити СНД на структуру з наднаціональними повноваженнями.

Україна вважає, що ставлення до Організації Північно-Атлантичного Договору, як і рішення щодо вступу до нього — це внутрішня справа кожної суверенної держави. Однак Україна виступає проти того, щоб на території країни, яка вступила до НАТО, розміщувалася ядерна зброя. Росія виступає проти вступу до цього альянсу країн, які свого часу знаходилися у сфері впливу СРСР.

Проте у відносинах між Україною і Росією немає нездоланних труднощів. Важливе значення в розвитку двосторонніх відносин має досягнення домовленостей щодо розподілу Чорноморського флоту та підписання широкомасштабного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Його підписали у Києві 31 травня 1997 р. Президент України Л. Кучма і Президент Росії Б. Єльцин. Сторони зобов'язалися будувати свої відносини без застосування сили, без економічних та інших засобів тиску. Україна та Росія зобов'язалися не укладати з третіми країнами будь-яких угод, спрямованих проти однієї із них. Договір підтвердив, що дві держави погодилися цивілізовано співіснувати, враховуючи власні інтереси й інтереси одна одної.

Перспективи розвитку відносин України і Росії вимагають створення нормативно-правової бази в фінансовій, податковій, банківській і митній сферах. Наприкінці 1999 — на початку 2000 р. загострилася енергетична криза в Україні, пов'язана з роз'єднанням єдиної енергосистеми. Україна, маючи велику заборгованість перед Росією за отримані енергоносії, не могла повністю розрахуватися за них. У 2000— 2001 pp. відбулися двосторонні переговори про подолання енергетичної кризи в Україні.

12 лютого 2001 р. відбувся візит в Україну Президента Росії Володимира Путіна. У ході переговорів були досягнуті домовленості про постачання газу через територію України в Європу; про співробітництво в галузі електроенергетики, освоєння космічного простору (спільна діяльність у ракетобудуванні). Велися переговори про борги України за енергоносії.

16 лютого 2001 р. у Харкові міністри закордонних справ України, Росії і Молдови обговорювали питання митного врегулювання. 13—14 грудня 2001 р. у Харкові пройшов російсько-український економічний бізнес-форум за участю В. Путіна й Л. Кучми, на якому було підписано угоду про добудову реакторів Рівненської та Хмельницької АЕС, співробітництво в сфері літакобудування, транзит російського газу через територію України, спрощення перетину кордонів для жителів Харківської та Білгородської областей, митного режиму прикордонної торгівлі, охорону екології річки Сіверський Дінець. Президент України Л. Кучма підкреслив, що Росія залишається стратегічним партнером на півночі. Саме тому 2002 р. був проголошений «роком України в Росії», а 2003 р. — «роком Росії в Україні». Протягом 2002 р. відбулися ряд зустрічей президентів України та Росії, на яких обговорювалися і вирішувалися різні економічні й політичні проблеми.

У 1996 р. на конференції міністрів закордонних справ в Австрії Україна стала членом Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), куди входять країни-сусіди України — Польща, Словаччина, Білорусь, Румунія. Участь України в діяльності цієї організації створює можливості для розширення співробітництва в таких галузях, як транспорт, зв'язок, енергетика, навколишнє середовище та екологічна безпека, наука і технологія, сільське господарство, статистика, інформація, культура.

Досить активно розвиваються українсько-польські відносини. У січні 1997 р. відбувся візит Л. Кучми до Польщі й підписання Меморандуму про заходи щодо лібералізації двосторонньої торгівлі; у серпні 1998 р. Україну відвідав президент Польщі А. Кваснєвський.

В українсько-румунських відносинах існують певні територіальні проблеми (претензія Румунії на острови в Чорному морі), хоча 1997 р. президенти обох країн підписали Договір про дружбу, співробітництво і добросусідство.

До першочергових пріоритетів зовнішньої політики належить також співробітництво зі США, яке поступово еволюціонує у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Поліпшенню американо-українських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без'ядерного статусу. У січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов'язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування всі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року в Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США й Великої Британії підписали Меморандум про гарантії безпеки України.

11—12 травня 1995 р. відбувся офіційний візит Президента США Б. Клінтона до Києва. 19 вересня 1996 р. було проголошено створення Міждержавної комісії зі співробітництва між Україною і США. її очолили Президент України Л. Кучма і віце-президент США А. Гор. Створення такої комісії сприяє взаємодії між країнами в сфері національної безпеки, зовнішньої політики, торгівлі та інвестицій.

На початку червня 2000 р. відбувся візит Президента США Б. Клінтона в Україну. У ході переговорів порушувалося широке коло проблем — від європейської безпеки до охорони довкілля. Обговорювалися також питання поглиблення інвестиційної і торговельної співпраці між країнами.

Президент США повідомив, що США нададуть допомогу Україні в розвитку малого та середнього бізнесу. Досягнуто домовленості про зняття квот на комерційні дослідження космосу, що сприяло участі України в спільних проектах запуску космічних апаратів. Було досягнуто домовленості про співпрацю України і США в ядерній енергетиці та питаннях безпеки на атомних станціях. Президент США підтримав участь України у створенні енергетичного коридору «Схід—Захід» від Каспійського регіону до світових ринків.

У травні 2002 р. Україна оголосила про свій європейській вибір, проте шлях у цьому напрямку не передбачався легким. Для цього потрібні були реформи, які б забезпечили досягнення європейських стандартів розвитку. У липні 2002 р. відбувся самміт «Україна — ЄС», де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого членства в ЄС. У ході роботи самміту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у 2004 р. та 2007 р. У 2003 р. Україна отримала статус «країни — сусіда ЄС».

Щоб домогтися підтримки США, уряд України у 2003 р. направив до Кувейту, а згодом до Іраку, воєнний контингент. Проте ця зовнішньополітична акція в країні була сприйнята неоднозначно. Перебування українських військових у регіоні призвело до їх втягування у збройне протистояння між іракськими партизанами і окупаційними військами і, відповідно, до болючих втрат (загинуло 18 осіб). Курс на інтеграцію України в Європейське співтовариство поєднується з участю в інтеграційних процесах зі східними країнами. У лютому 2003 р. керівники Росії, України, Білорусі, Казахстану уклали угоду про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП).

Крім європейської інтеграції та тісних відносин з Росією основними пріоритетами зовнішньої політики України були:

· економізація зовнішньої політики, тобто зовнішньополітичні зв'язки повинні підкріплюватися й економічним співробітництвом;

· розвиток зв'язків зі стратегічними партнерами;

· створення позитивного іміджу України;

· забезпечення диверсифікації постачання енергоносіїв;

· підтримка відносин зі світовим українством (українська діаспора);

· реалізація переваг свого геополітичного положення.

Важливим напрямком української зовнішньої політики стала участь українських військових у миротворчих операціях ООН.

Після президентських виборів 2005 р. нове українське керівництво на чолі з В. Ющенком проголосило курс на євроінтеграцію. Перед країною відкрилися нові перспективи отримання статусу країни з ринковою економікою, вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Україна подала заявку на вступ до ЄС. На саміті Україна—ЄС, що відбувся в кінці жовтня 2006 р. в Гельсінкі, прем'єр-міністр Фінляндії, голова Європейської Ради Матті Ванханен запевнив, що ЄС готовий із 2007 р. розпочати з Україною переговори щодо нового формату угоди вступу країни до ЄС, й основним елементом цього документа має стати створення зони вільної торгівлі. Цьому має передувати вступ України до СОТ. Планується, що офіційне засідання Робочої групи з розгляду заявки про вступ України до СОТ відбудеться у 2007 р. Передбачається також вступ України в НАТО. Але реалізація цих амбітних планів потребує наполегливої праці.