Передумови та етапи виникнення руху захисту прав споживачів в Україні.

ТЕМА №1. Правові основи захисту прав споживачів

1. Виникнення руху та законодавства про захист прав споживачів у світі..

Консумеризм (консюмеризм) - організований рух за розширення прав та вплив споживачів, покупців щодо продавців та виробників товарів, створення спілок споживачів.

В еволюції консюмеризму можна визначити три основні історичні етапи:

Þ І (кінець XIX — початок XX ст.) сформувалися перші союзи споживачів, спостерігалися перші громадянські виступи на захист прав споживачів, здійснилися перші законодавчі акції з боку урядів розвинених держав, націлені на обмеження виробників і торговців.

Þ ІІ (ЗО—50 рр. XX ст.) йшов процес удосконалення законодавства, спрямований на захист прав споживачів та створення національних громадських асоціацій споживачів у розвинених державах. Консюмеризм набуває міжнародного характеру — створюються перші міжнародні організації спо-живачів.

Þ ІІІ (60-ті рр. XX ст. — початок XXI ст.) – підтримака на державному рівні консюмеризму.

Батьківщиною споживчого руху є США. Починаючи з 60-х років ХХ століття цей рух поширився в багатьох країнах Європи. А починалося воно ще в 60-80 роках ХІХ століття, коли в США пройшли перші компанії з захисту прав споживачів від залізничних монополій, що завищували ціни на перевезення пасажирів і вантажів. У результаті вдалося добитися того, щоб держава контролювала залізничні тарифи, створивши спеціальний орган - сенатську Комісію з торгівлі між штатами. У 1899 році була організована Національна ліга споживачів.

На початку ХХ століття боротьба за права споживачів розгорілася навколо законодавства про контроль за якістю харчових продуктів і медикаментів. У 1935 році був створений Союз споживачів. У 1966 році відомий суспільний діяч Р. Нейдер створив Центр з досліджень якості продукції різних виробників, вірогідності реклами, стандартів рівня життя, безпеки промислових підприємств для екології. Стратегія Р.Нейдера передбачає пряме урядове регулювання тих областей економіки і соціальної сфери, де ринкові сили не мають можливості забезпечувати, зокрема охорону навколишнього середовища, безпеку працівників на робочих місцях.

У 1968 році багато розрізнених загальнонаціональних і місцевих суспільств об'єдналися в Американську федерацію споживачів зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Її основні цілі - координація програм захисту споживачів від низької якості товарів, високих цін на продукти харчування, медичні препарати, медичне обслуговування, електроенергію і паливо.

Поступово споживчий рух став ще активніше впливати на політичне життя держави. 15 березня 1962 року президент США Дж. Кеннеді направив Конгресу США"Спеціальне послання про захист інтересів споживачів", у якому проголошувалися основні права споживача: право на вибір, право на безпеку, право бути вислуханим, право на інформацію. Пізніше до них додали ще право на освіту споживачів; право на сприяння економічним інтересам споживачів та захист цих інтересів, а також право на створення громадських організацій, спрямованих на захист прав та інтересів споживачів. На міжнародному рівні ці права вперше було декларовано в Хартії захисту споживачів, прийнятій 25-ю сесією Консультативної Асамблеї Євросоюзу в 1973 р. (рез. 543). Основним міжнародним правовим документом у цій галузі є підготовлені Економічною та Соціальною радою ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів, які були схвалені Генеральною Асамблеєю ООН 9 квітня 1985 р. (рез. № 39/248). Ці три документи є основою адміністративно-правового механізму захисту прав споживачів в усьому світі.

Хартія закріплює:

· право на задоволення основних потреб означає право на основні (базові) товари і послуги, які забезпечують виживання, на адекватне харчування, одяг, житло, санітарні умови, охорону здоров’я, освіту;

· право на безпеку означає право бути захищеним від продуктів, виробничих процесів і послуг, шкідливих для здоров’я або життя. Воно передбачає піклування як про повсякденні, так і про довгострокові інтереси споживачів.

· право на інформованість означає право отримувати відомості, необхідні для того, щоб робити обґрунтований вибір або приймати потрібне рішення. Споживачі повинні бути забезпечені інформацією, яка дозволяє їм діяти розумно і відповідально.

· право вибору означає право мати доступ до різноманітних товарів і послуг, які продаються за конкурентними цінами, а у випадку монопольної торгівлі – мати за справедливої ціні гарантію задовільної якості;

· право бути вислуханим означає право споживача відстоювати свої інтереси і спонукати урядові й інші органи, що здійснюють державну політику, брати їх до повного і співчутливого розгляду при формуванні і здійсненні економічних та інших напрямківполітики

· право на відшкодування означає право на задоволення обґрунтованих претензій, тобто право отримувати компенсацію у випадку придбання неякісних товарів або отримання незадовільних послуг, а також користуватися прийнятними формами правової допомоги для задоволення як серйозних, так і дрібних претензій;

· право на споживчу освіту означає право на набуття знань і навиків, які дозволяють споживачеві постійно, протягом всього життя підвищувати освіченість в частині відстоювання своїх прав споживача, а також впливу на сфери виробництва та реалізації товарів і послуг;

· право на здорове навколишнє середовище означає право на фізичне оточення, яке здатне підвищувати якість життя. Воно передбачає захист від небезпек, над якими окрема особа не має контролю. Воно визнає необхідність захищати і поліпшувати навколишнє середовище для нинішнього і прийдешніх поколінь.

У «Керівних принципах ООН для захисту інтересів споживачів», визначено, що їх метою є:

ü сприяти країнам у встановленні та подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів;

ü сприяти створенню структур виробництва та розподілу, здатних задовольняти потреби та запити споживачів;

ü заохочувати високий рівень етичних норм поведінки причетних до виробництва та розподілу товарів та послуг для споживачів;

ü сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно відбивається на споживачах.

Водночас урядам належить розробляти політику та завдання, створювати (або) зберігати належну інфраструктуру для розроблення, здійснення та контролю політики захисту інтересів споживачів. Особливу увагу слід приділяти забезпеченню того, щоб заходи щодо захисту інтересів споживачів проводились на благо всіх верств населення, особливо сільського.

Активну позицію у розробці та обстоюванні інтересів і прав споживачів займає Консюмерський Інтернаціонал – Міжнародний союз організацій споживачів (1960 р., Лондон) та об'єднує нині майже 270 організацій зі 110 країн світу), Європейське бюро спілок споживачів (ВЕПС, 1962 р., Брюссель), інші впливові міжнародні організації.

У рамках Консюмерського Інтернаціоналу сьогодні розроблено і впрова-джуються в життя п'ять регіональних консюмерських програм з метою підтримки і розвитку консюмеризму в різних частинах світу. Серед них — програма для розвинених країн «РКОВЕС», яка реалізується з 1993 р. і охоплює Західну Європу, Північну Америку і частково Тихоокеанський регіон (Японія, Гонконг, Австралія). ТАСК - це програма, яка реалізується з 1991 р. і запроваджена для 12-ти країн колишнього Радянського Союзу. Мета ТАСК - сприяння розвитку гармонійних та міцних економічних та політичних зв´язків між Євросоюзом і країнами-партнерами, а також підтримка зусиль країн-партнерів у створенні суспільства, заснованого на політичних свободах та економічному процвітанні. ТАСК прямує до мети шляхом надання субсидій (безвідплатного фінансування) для передачі "ноу-хау", підтримуючи таким чином процес демократизації суспільства і переходу до ринкової економіки. Важливим наслідком співдії з міжнародним консюмеризмом стало також підписання між органами Євросоюзу та урядами країн - членів СНД - "Угоди про партнерство та співробітництво".

Передумови та етапи виникнення руху захисту прав споживачів в Україні.

Рух споживачів на захист своїх прав в Україні став набувати сучасних рис більше ста років назад, як і в інших країнах світу. Теоретиками української споживчої кооперації вважаються М.П. Баллін, М.І. Зібер, М.І. Туган-Барановський.

Першим споживчим товариством в Україні із затвердженим статутом було Харківське товариство, яке виникло завдяки клопотанню професорів університету Ковалевського, Гордієнка, Бекетова, громадських діячів Балліна, Бриліантова та ін. Ініціативна група з цих осіб розробила статут товариства і домоглася його затвердження 6 жовтня 1866 р. 6 жовтня 1868 р. - було затверджено статут Київського споживчого товариства, фундаторами і членами якого були також науковці і громадські діячі. Проіснувало до 1873 р.

Усього впродовж 1866-1870 рр. в Україні було засновано 17 споживчих товариств (у Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Полтаві, Балті, Бердянську, Борзні, Ізюмі тощо. Однак, лише Миколаївське товариство виявилося життєздатним, а всі інші розпалися.

У період 70-80-х рр. XIX ст. рух споживчої кооперації в Україні розвивався повільно. Значна його активізація спостерігається в 90-ті рр. та на початку XX ст. Почали виникати споживчі товариства робітників, що їх організовували підприємці, а також товариства на селі.

Після оприлюднення Царського Маніфесту 17 жовтня 1905 р. стали виникати робітничі споживчі кооперативи, створені на кошти самих робітників.

Вдосконалювалася і централізувалася структура руху. Так, у 1908 р. створилася Київська спілка споживчих товариств, яка за два роки свого існування об'єднала 220 товариств Київщини, Поділля, Чернігівщини, Волині. В 1912 р. була організована у Харкові Крайова спілка споживчих товариств Півдня Росії. У травні 1917 р. було утворено в Києві велике кооперативне об'єднання споживчої кооперації на Правобережній Україні —Дніпровська Спілка споживчих товариств.

Після оприлюднення перших радянських декретів щодо розвитку споживчої кооперації рух споживчої кооперації в Україні втратив свою незалежність і свої функції захисту своїх членів як споживачів.

У колишньому СРСР не існувало єдиної державної політики, а також спеціалізованих відомств на захист прав й інтересів споживачів. У 1925 р. створюється Комітет із стандартизації. В 1926р. затверджений перший радянський загальносоюзний стандарт - "Борошно. Селекційні сорти зерна. Номенклатура". В тому ж році були прийняті стандарти на новий сортамент металопрокату. Як бачимо, однією з перших форм управління якістю в Радянському Союзі стала перевірка виробів методом сортування та розбраковки на придатні та непридатні. Була також введена кримінальна відповідальність за обважування, обмірювання покупців та ін.

Перші громадські консюмерські організації в СРСР виникли в кінці 80-х років у ході спроб застосування ринкових реформ і демократизації суспільства, передбачених політикою перебудови. А перші державні консюмерські установи, а також перші закони на захист споживачів почали з'являтися вже в 90-х роках в незалежних державах - колишніх республіках Радянського Союзу.

В 60-х р. з'явилися Львівський, Горьківський (Нижсгородський) та Ярославський варіанти системи бездефектної праці. З 1978 р. Держстандартом СРСР були розроблені та затвердженні Основні принципи Єдиної системи державного управління якістю продукції. Широко розповсюдженими став у 70-80-і рр. "знак якості", яким клеймили вітчизняні товари.

Першою спробою створення спеціального законодавства була розробка восени 1988р. проекту Закону СССР "Про якість продукції і захист прав споживачів". Більша частина цього законопроекту була присвячена проблемам забезпечення якості товарів і послуг, і тільки один розділ містив норми, спрямовані на захист прав споживачів.

Цей проект не був позбавлений недоліків: він не розмежовував споживача громадянина і споживача юридичну особу; всі його норми були так чи інакше повязані з якістю товарів, тобто всі основні права споживачів (на інформацію, на відшкодування шкоди, право на обєднання і ін.) формулювались тільки відносно забезпечення права на якість.

Безумовною заслугою Держстандарту СРСР в кінці 80-х - на початку 90-х рр., у перехідний до ринкових відносин період, стала робота щодо гармонізації вітчизняних стандартів з міжнародними, в яких знайшов своє відображення й радянський досвід управління якістю продукції.

Історичною передумовою появи консюмеризму в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, стали певні доробки в галузі управління та створення систем якості, які реалізовувалися з перших радянських п'ятирічок. Найбільш відомими серед них стали системи управління якістю, які вперше були запроваджені на українських підприємствах.

Наприкінці 80-х рр. на теренах Радянської України проявляється і громадський рух споживачів. Перші центри з'являються в Одесі, Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові. На загальній хвилі демократизації суспільства в період перебудови, коли з'явилися перші зареєстровані громадські конеюмерські організації у різних містах СРСР, в 1989 р. було засновано Українську Асоціацію споживачів в Києві, всеукраїнську громадську професійну організацію - Українську Асоціацію якості, а також консюмерські центри в інших містах України.

В радянський час були створені управління з захисту прав споживачів. Функції управління:

1. Здійснення контролю за виконанням усіма промисловими підприємствами, організаціями й підприємствами торгівлі й громадського харчування, незалежно від відомчого підпорядкування, законодавства СРСР й УРСР.

2. Перевірка якості товарів народного споживання на промислових підприємствах, їх базах, складах.

3. Здійснення контролю за дотриманням усіма промисловими підприємствами, оптовими базами, конторами, фірмами, підприємствами торгівлі й громадського харчування встановлених цін та націнок на товари народного споживання.

Проблеми захисту споживачів у країнах колишнього СРСР:

По-перше, процес його становлення проходив в умовах хронічного і тотального дефіциту товарів та послуг, під впливом насамперед політичних причин.

По-друге, монополізм, слабка конкуренція, відсутність цивілізованого ринку явно не стимулює виробника і продавця йти назустріч споживачеві.

По-третє, ще не переборена (і не змогла бути перебореною в такий історично короткий термін) нерозвиненість демократичних форм громадського життя в цілому.

По-четверте, консюмеризм в державах - колишніх республіках СРСР незрівнянно малочисельний та бідніший ніж в цивілізованих країнах. В консюмерських організаціях будь-якого рівня спостерігається нестача коштів та працівників, а добровольчество в сучасних складних соціально-скономічних умовах надзвичайно ускладнене: навіть ентузіасти часто не мають можливості присвятити себе роботі, що не оплачується.

На виконання постанови Верховної Ради Української РСР від 12.05.1991 р. № 1024 XII „Про порядок введення в дію Закону України „Про захист прав споживачів" постановою Ради Міністрів України від 1 червня 1992 року № 297 створено Державний комітет України у справах захисту прав споживачів.

З липня 1992 року розпорядженням Президента України „Про місцеві органи у справах захисту прав споживачів" створюється Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві і Севастополі.

З листопада 2000 року управління у справах захисту прав споживачів підпорядковано Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації України.

З метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів Указом Президента України від 01.10.2002 року Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України перетворено в Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом і підпорядкований безпосередньо Кабінету Міністрів України. Зараз реорганізовано у Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів.