Яка релігія вимагає від людини активного ставлення до майбутнього і перебудови земного життя?

А.зороастризм;

Б.індуїзм;

В.християнство;

Г.іудаїзм.

Чому Східні цивілізації виявилися більш стабільними?

А.тут релігії протидіяли структурному оновленню суспільства;

Б.тут економіка залежала від релігії;

В.тут людина свідомо зберігала старі форми життя.

СУЧАСНІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

Назвіть національну релігію євреїв:

А.даосизм;

Б.індуїзм;

В.іудаїзм;

Г.християнство;

Д.буддизм.

Якою є назва священної книги, що визнається іудаїзмом:

А.Коран;

Б.Танах;

В.Трипітака;

Г.Сунна;

Д.Євангеліє.

Хто вважається засновником іудаїзму:

А.Іоанн;

Б.Мойсей;

В.Авраам;

Г.Соломон;

Д.Давид.

Талмуд є тлумаченням:

А.Біблії;

Б.Гунни;

В.Тори;

Г.Мішни;

Д.Гемари.

Чи є іудаїзм державною релігією Ізраїлю?

А.так;

Б.ні.

Яка з віросповідних систем відноситься до національних релігій Індії:

А.іслам;

Б.індуїзм;

В.іудаїзм;

Г.християнство;

Д.буддизм.

Яка з віросповідних систем відноситься до національних релігій Індії:

А.іслам;

Б.бахаїзм;

В.іудаїзм;

Г.християнство;

Д.джайнізм.

Яка з віросповідних систем відноситься до національних релігій Індії:

А.іслам;

Б.тантризм;

В.іудаїзм;

Г.християнство;

Д.сикхізм.

Яка з віросповідних систем відноситься до національних релігій Китаю:

А.даосизм;

Б.індуїзм;

В.іудаїзм;

Г.християнство;

Д.буддизм.

Яка з віросповідних систем відноситься до національних релігій Китаю:

А.конфуціанство;

Б.індуїзм;

В.іудаїзм;

Г.християнство;

Д.буддизм.

Яка з віросповідних систем відноситься до національних релігій Японії:

А.даосизм;

Б.індуїзм;

В.іудаїзм;

Г.синтоїзм;

Д.буддизм.

Синтоїзм є монотеїстичною чи політеїстичною релігією?

А.монотеїстичною;

Б.політеїстичною.

Яка з національних релігій Індії є монотеїстичною?

А.індуїзм;

Б.тантризм;

В.джайнізм;

Г.буддизм;

Д.сикхізм.

Які з божеств складають Тримурті (трійцю) в індуїзмі?

А.Брахма, Вішну Шива;

Б.Кама, Ормузд, Мардук;

В.Лакшмі, Хануман, Сома.

Яка з індійських релігій забороняє заняття землеробством і скотарством та вимагає дотримуватися вегетаріанства?

А.індуїзм;

Б.джайнізм;

В.сикхізм;

Г.іслам.

Чи визнається японською конституцією синтоїзм державною релігією Японії?

А.так;

Б.ні.

Богинею якого природного явища є Аматерасу?

А.Сонця;

Б.Місяця;

В.зоряного неба;

Г.сакури;

Д.дощу і блискавки.

Чи має індуїзм визначену теологічну доктрину?

А.так;

Б.ні.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.

СВІТОВІ РЕЛІГІЇ, ЇХ ВИНИКНЕННЯ, ЕВОЛЮЦІЯ, ВІРОВЧЕННЯ ТА РОЛЬ В СУСПІЛЬСТВІ.

ТЕМА 4. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ.

1. Виникнення буддизму.

2. Віровчення буддизму.

3.Основні напрямки сучасного буддизму.

Виникнення буддизму

Буддизм є найстарішою з сучасних світових релігій. Його прихильники - це передусім населення Центральної, Південної та Південно-Східної Азії. Але сучасний буддизм має послідовників й на інших континентах. Серед народів Росії буддизм сповідують буряти, тувинці та калмики.

Історичні передумови виникнення.

Буддизм виникає в середині VI ст. до н.е. в Індії. Індійське суспільство переживало соціально-економічну та культурну кризи. В цей час пануюче становище в індійському суспільстві належало брахманізму та племенним культам, але вони не могли задовольнити потребу в розраді.

Соціальні чинники: відбувався розклад родоплеменних структур (арієв, аборигени не входили до них, але у них відбувались ці процеси), її всемогутності, де брахмани були домінуючою соціальною групою (звідси втрата ними реальної влади, зокрема політичної, що переходила до царів – аріїв або аборигенів), розклад великої патріархальної сім'ї і перехід до землеробної сусідської громади (арії займались скотарством), рабовласництва, розпад традиційних зв'язків, поява міст (урбанізація), беззахистність людини перед новими соціальними явищами потребувало нового механізму соціального регулювання та захисту.

Культурні чинники: становлення класових відносин проходило в умовах поліетнічності й соціально-духовного панування в Північній Індії брахманізму, що була родоплеменною релігією арієв (визнавала авторитет Вед). Ця релігія закріплювала етнічну і соціальну нерівність в суспільстві Давньої Індії – варнове поділення з домінуванням брахманів і кшатрієв, котрі і мали можливість до спасіння.

Політичні чинники: створення держав з різним у соціальному, етнічному та культурному складі населенням, створення професійного війська замість дружин з кшатріїв. Перехід влади до верхнів прошарків аборигенів (від брахманів і кшатріїв-аріїв), що певною мірою була арьянезована, але котрі не включалися брахманами і кшатріями до їх варн і звідси не мали дозврлу приймати участь у обрядових діях ведичного ритуалу. Це призводило до соціальної напруги і конфліктів.

У той час в Індії було багато викинутих або тих хто свідомо залишив світ аскетів, що намагались знайти соціально-психічний комфорт, серед котрих і з'являлися талановиті і популярні проповідники.

В Північній Індії на околиці індоарійського культурного ареалу, склався союз племен (Шакья та ін.) – що прибували під впливом арійської культури, але були в політичній опозиції до архаічної еліти і до центральних структур, із слабким впливом брахманів, але що мали культурним спадком брахманізм. Саме тут, в середнній течії Ганга, з'являлась найбільша кількість, активно проповідували духовні вчителі, мудреці, школи, секти. Таких людей і заснованих ними шкіл було багато, але найбільш успішним на той час, був буддизм, що відповідав на «соціальні питання» суспільства.

Говорячи про засновника буддизму, можна лише переказати легенду про нього (хоча частиною науковців вважається, що Будда – реальна людина). Немає письмових свідчень про засновника буддизму, вперше про нього письмові джерела починають згадувати лише з II ст. до н.е. Вважається, що вчення буддизму проголосив дві з половиною тисяч років тому царевич з племені Шак'я (півн.-схід. Індія) на ім'я Сідхартха Гаутама. Легенда говорить про те, як після багатьох перероджень, де принц Гаутама – це одне з багатьох перевтілень Будди, в кожному накопичуючи добрі справи, засновник буддизму народився в образі царевича. Все своє життя царевич провів у палаці, здобув всебічну світську освіту, одружився на своїй кузині Яшодхарє, мав сина й навіть не здогадувався про інше існування за межами палацу в котрому він проживав і котрий був збудований тільки для нього. Та якось, під час прогулянки, він побачив 4 знаменія - зустрів хворого, старця, аскета й погребальну процесію. Перші три (стара людина, хворий, небізчік) – показали йому нестабільність сансари, а останній – аскет (монах) – шлях до вивільнення. Особливо його вразив вигляд небіжчика, що свідчив про важке життя у стражданнях й смерть через страждання.

Дізнавшись про страждання, що несе життя, Гаутама йде з палацу, щоб знайти шлях, що позбавить людину від страждань. Він решив уйти з палацу після народження сина Рахули і приєднався до аскетів. Протягом семи років Гаутама був аскетом і розмірковував над текстами святих книг. Але лише після самотніх роздумів у пустелі, садячи під святим деревом бодхі і віці 35 років, Гаутама досяг осяяння (бодхі), що відкрило йому шлях до спасіння, до бажаної нірвани, коли перепиняється процес безкінечних перевтілень душі – став буддою. Гаутама переміг все, навіть свої сумніви, й скоро виголосив у проповіді головні положення нової релігії. Для Цього він відмовився від власного спасіння, від нірвани, й став Бодхісатвою. Тому боги для буддизму є другорядними, на першому плані в буддизмі культ Будди та бодхісатв.

Перша проповідь Будди була зроблена у парку Ришипатана близько Ванараса (Бенареса) для п'яти колишніх своїх товарищів – аскетів. 40 років Шакьямуні подорожував по долині Гангу, проповідуя своє вчення.

Помер Будда, згідно з легендою, коли йому виповнилося 80 років. Кінець земного життя Будди буддисти називають "тапарагішгуапа" Будди - великим переходом у нірвану. Цю дату вони шанують так само, як й момент народження Будди та момент "осяяння", тому називають "тричі Святим днем".

Притягательність буддизму в країні з кастовою системою була в тому, що життя і перевтілення кожної окремої людини є незапобіжним нещастям, таким чином всі люди були порівняни. Принцип загального для всіх людей рівності є характерною рисою буддизму (як і інших світових релігій). Соціальний стан, етнічні та інщі соціальні відмінності є другорядними, що мають залежність від ступеню моральності в додержанні шляху, що встановив Будда і таким чином можуть бути змінені в процесі сомовдосконалення. Це надавало широким масам відчуття можливості впливати на свою долю.

Віровчення буддизму

Першими послідовниками Будди були аскети, що збиралися невеликими групами подалі від міст. Вони заснували перші буддійські громади, вступаючи до яких адепти буддизму відмовлялися від власності, вбиралися в бідний одяг жовтого кольору й мали право володіти лише необхідним - кухлем для води й подань, бритвою й посохом, переважно життя їх проходило в мандрах, жебруванні. їсти вони мали право лише вранці. А в післяполуденний час не мали право класти до рота ані крихти. В місцях, де буддисти перечікували сезон дощів, поступово утворилися монастирі, на місцях поховань найшановніших монахів будувалися пам'ятники - ступи. Поступово складався устав монастирського життя, монахи майже постійно жили при монастирі, суворо дотримуючись вимог уставу, підкоряючись загальним зборам сангхи (монастирської громаді) й обраному настоятелю. Саме монастирі стали осередками буддизму, який не мав церковної структури. Монастир можна було залишити, але ті, що вирішили присвятити релігії життя, готувалися до обряду посвячення, до ординації. Випробування були суворими, вони гартували дух і волю. Поступово в буддизмі з'явилися й жіночі монастирі. Але, на відміну від чоловічих, вони розташовувалися поблизу поселень.

Монастирі були своєрідними університетами й бібліотеками. Тут переписувалися давніми святими мовами (санскритом та палі) святі тексти, що й увійшли до Трипітаки. Лише в XV ст. остаточно затвердився канон Трипітаки, що складається з трьох книг.

Основним ядром буддійської літератури є Трипітака. Канонізація буддизму як теологічної системи відбулася учениками Будди і записані у 80 р. до н.е. на Цейлоні при царі Ватагаманні. На соборі у Кашмірі (II ст. н.е.) ствердженна у вигляді Трипітаки – святої книги буддизму. Трипітака ("три кошика”) - приписи буддизму та його філософію (книги записані на мові палі).

1) Віная-Пітака, або книга Уставу (кошик дисциплін) – містить правила поведінки, обов'язкові для членів буддистської громади (сагхи), основні моральні приписи буддизму, спільні для всіх буддистів - не вбивай, не кради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч, а також вимоги, обов'язкові лише для монахів: не співай та не танцюй, не вживай їжу в недозволений час, не стяжай (заборона мати власність), не спи на зручній постелі, не вживай речей, що мають яскравий колір та інтенсивний запах.

2) Сутта-пітака («Кошик текстів») – подає в найбільш повному вигляді «Вчення» (Дгарму), суть доктрини (вчення про "чотири шляхетні істини" та шлях спасіння). Це своєрідна енциклопедія буддизму. Складається з 5 зірників сутр записаних на палі (священні тексти).

3) Абхідхідхамма-Пітака – метафізичні й етико-психологічні проблеми дгарми (викладається філософія буддизму). Складається з сьоми розділів.

Звичайно, віровчення буддизму спиралося на попередні релігії, адже Індія мала давні релігійні традиції, які на початку І тисячоліття були письмово зафіксовані у вигляді Вед. Ведична релігія вже набула рис, що були характерні для більш пізніх релігій, в тому числі й для буддизму. До них можна віднести уявлення про реінкарнацію, тобто перевтілення душі після смерті тіла, вчення про карму - долю, закон, якому підвладне все, що існує. Буддизм тісно пов'язаний не тільки з ведичною релігією і брахманізмом, що виник на її основі, але й з філософією Індії. Та буддизм не був механічним нагромадженням її ідей, він створив власну оригінальну філософію.

Суттю віровчення буддизму є так звані "чотири великі благородні істини":

1)життя є страждання; страждання є універсальною властивістю життя людини, воно охоплює всі її сторони й етапи: народження, старість, хвороби, смерть, намагання володіти багатством, втрата цього багатства - все це призводить страждання;

2)єпричина страждань. Це бажання, прихильність людини до життя, до задоволення своїх чуттєвих бажань; дурні страсті – насолодження, земні блага та ін.;

3)можна припинити страждання.Воля людини повинна бути спрямована не зовнішнє, а всередину, на відречення, відразу нашого "Я" від предметів зовнішнього світу, на руйнування егоїстичної прихильності до матеріального світу розумінн ілюзорності власного "Я"; відмова від дурних пристрастей і бажань - їх можна подолати ще за теперішнє життя;

4)є шлях подолання страждання,спасіння, що веде до припинення страждань - це «благородний восьмиречний шлях» до щезнення страждань, наближення до нірвани.

Шлях життя є шлях страждання, вчить Гаутама. Народження й старість, хвороби й смерть, мета, що її не вдається досягти - все це породжує страждання. Страждання породжується жадобою життя, насолод, влади, вічного життя тощо. Треба відмовитися від цих бажань, відійти від вимог буття - саме в цьому є шлях подолання страждань, тільки для тих, хто йде цим шляхом, наступає повне звільнення - нірвана. Щоб її досягти, Будда розробив вчення про шлях до нірвани, що має вісім ступенів вдосконалення – „шляхетний восімірічний шлях”:

1) Праведний погляд(слід увірувати в істини буддизму - визнати вчення про чотири шляхетні істини і розуміти їх, як основи внутрішнього вдосконалення).

2)Праведне прагнення (слід твердо визначитись й обмежувати свої бажання, відмовитися від поганих нахилів, ворожості до близьких тощо) – решучість діяти за істинами.

3)Праведна мова(слова не повинні бути злими чи вести до зла, треба утримуватися від брехні, наклепів, образ).

4)Праведна дія (слід уникати поганих вчинків і робити тільки добро), ненанесення страждання живим істотам (ахімса).

5)Праведний спосіб життя(треба забезпечувати свої потреби чесною власною працею).

6)Праведні зусилля, ретельність(постійне витіснення поганих намірів, заміна їх на добрі) – наполеглеве і поступове знищення суєтних думок.

7)Праведні думки(слід уяснити, що зло від нашої плоті і тому витіснити, як чужі, а не власні, думки про неї), тобто памятати, що життєві почуття, котрі має людина тільки заважають йому на шляху до визволення, необхідно відійти від усіх земних прив'язаностей.

8)Праведне зосередження(психотехніка, що веде до нірвани), коли остаточно долаються гріховна прихильність до світу. Досягнення внутрішнього спокою, повної незворушності, уникнення навіть почуття радості з приводу розриву з мирськими путами і свого прийдешнього остаточного звільнення.

Це є восьмірічний шлях, котрий Будда назвав середнім, котрий позбавляє від крайнощів у повідінці.

У буддизмі тільки людина і більш ніхто з існуючих істот немає можливості спастись і подолати колесо сансари («колесо життя»)і прийти до нірвани.Людина, що досягла духовної досконалості у нірвані, стає архатом - буддійським святим.

Нескінченний ланцюг перероджень (сансара) може бути припинений - до цього повинна прагнути кожна людина. Зупинення перероджень, що викликають страждання, можливе за життя для тієї людини, котра індивідуальним зусиллям стала на шлях просвітлення. Досягнення спасіння можливе лише через нірвану (санскр. - затухання, згаснення). Нірвана – це вища мета буддиста, досягнуте особистими зусилями внутрішній стан, коли у людини згасають усі відчуття і прихильності, а разом з ними й увесь колишній світ. Це внутрішнє згасання звільнює людину від власного "я", що «дає, й від самої жадоби життя, що тягне все живе до нових перероджень. Тим самим розривається колесо сансари і законів карми, і просвітлена людина-мудрець до кінця існування опиняється у блаженній пустоті абсолютного спокою. Нірвана ставить істину по той бік необхідності. На цьому шляху їй допомагають Будда та бодхисатви - ті, що досягли нірвани, але не роблять крок до неї свідомо, щоб допомогти іншим людям теж знайти спокій.

Нірвана – це не смерть, це стан котрий не можливо описати.

Віровчення буддизму відкривало перед кожним, а не тільки перед брахманом, шлях до істини, а отже й до спасіння, до нірвани. Нірвана - це не єднання з богом, бо таке єднання є тільки продовженням бажання жити. Нірвана є затухання неістинного бажання - жадання, ненависті й вігластва. Не треба чекати допомоги від світу, все - всередині людини.

Згідно з буддійською філософією, життя у всіх його проявах є різною комбінацією нематеріальних змінюючихся часток дхарм. Сполучення дхарм визначає буття всього, що існує в цьому світі: людини, тварин, рослин, неорганічної природи. З розпаду відповідного сполучення дхарм наступає смерть, але дхарми не зникають, а утворюють нову комбінацію згідно із законом карми - воздаяння і результат за діяння у попередньому житті.Але з приводу того, що душа (вічна душа - атман), як носій діяльності, не існує у вченні буддизму (анатман) – її існування заперечується, людина є єдиним „відповідачем”, змінити карму ніхто, даже боги не можуть. Але замість душі, буддизм вводить поняття сантани („поток”, „послідовність”), де особистість – це лише ряд взаємозмінюючих один другого станів, але вона залишається чимось єдиним, і всі її елементи(дхарми) зберігабть зв'язки між собою, це відбувається згідноз внутрішнім фактором (прапті).

Такими були ідеї раннього буддизму. Надалі вони будуть своїми зслідовниками весь час переосмислюватися. Буддизм став швидко поширюватися, але головним чином серед вищих, освічених верств суспільства, серед каст кшатрїів, вайшья, серед населення міст, воїнів та правлячої еліти, і тобто серед тих, хто бажав позбутися влади брахманів.

Під час правління імператора Ашоки (III ст. до н.е.) буддизм став офіційною державною ідеологією.

Наши рекомендации