Вільнодумство та атеїзму сучасній філософській думці

У буржуазній філософії ХVII-ХІХ ст., як правило, виділяють три головних напрямки, в яких визначальними були ідеї вільнодумства: англійський матеріалізм, французький матеріалізм та матеріалізм Л.Фейєрбаха. Це був час буржуазних революцій, а атеїзм став їхнім програмним документом. Для буржуазного релігієзнавчої думки цього часу, яка не тільки критикувала, як часто вважають, але й вивчала феномен релігії характерними є такі риси та спільні теми:

- намагання визначити гносеологічні корені релігії;

- критика культу та діяльності церкви;

-доказ необґрунтованості претензій релігії на панівне становище серед інших форм суспільної свідомості;

- намагання визначити причини виникнення релігії.

Теоретичною основою вільнодумства нового часу була матеріалістична філософія, панування якої визначалося розвитком природничих наук, головним чином механістичних. Тому у новий час філософія так швидко переходить до матеріалізму, активно звільняється від релігійних нагромаджень, від теологічної термінології.

Шляхом перетворення у відкритий матеріалізм йшов і деїзм, який в новий час грає роль значно більшу, ніж пантеїзм. Деїзм, формально визнаючи якусь розумну істоту, яке дає поштовх матерії, рішуче відкидає будь-яке втручання надприродних сил у справи матерії. Саме критика релігії з позицій деїзму приводить Дж.Толанда (1670-1772) та Дені Дідро (1713-1784) до відвертого матеріалізму, до усування із своєї філософії ідеї першопоштовху.

Серед представників вільнодумства Нового часу особлива роль належить Б.Спінозі (1632-1677). Спіноза - перша людина в історії, яка виступила відвертою критикою Святого письма християн та іудеїв. Його "Богословсько-аналітичний трактат" викликав ненависть з боку діячів церкви. Спіноза довів що Тора написана у значно більш пізній час, ніж жив Мойсей, і до того ж різні її книги написані неодночасно, а їх метою було викладення етичних приписів у формі притч, які пристосовані до розуміння і потреб неосвічених, простих і незвичних до філософських тонкощів людей. Діячі церкви часто перекручують зміст релігійних норм моралі, та й самі далеко не завжди слідують їм у житті.

З позицій сьогодення французькі вільнодумці Вольтер (1694-1778), Ж. Мелье (1664-1729), Ж. О. де Ламетри (1709-1751), К.А. Гельвеций (1715-1771), Д.Дидро (1713-1784), П.А. Гольбах (1723—1789), перебільшили вплив релігії як сили, яка нібито визначає політику у суспільстві, але їхній заклик до того, щоб звільнити суспільство від деяких релігійних ілюзій та забобонів був співзвучний своєму часу. Мир не сотворен Богом, писал Гольбах, он есть причина самого себя. Не Бог создал людей по своему образу, а люди ежедневно создают его по своему, подчеркивал Д. Дидро. Поэтому у приверженцев различных религий, людей разных возрастов и темпераментов и Боги разные. Бог — своеобразное выражение сущности человека и зависит от него. Значительное место в формировании религиозной психологии французские атеисты отводили страху, особенно перед смертью. Дидро писал, что если отнять у христианина страх перед адом, то вы отнимите у него веру.

Найбільш систематизоване вивчення релігії як явища реальної історії і суспільної свідомості ми знаходимо в філософії Л.Фейєрбаха(1804-1872). Взагалі німецька класична філософія уособлювала дух тих революційних перемін, що відбувалися у Європі у XIX ст.

Л.Фейєрбах - "Мысли о смерти и бессмертии" (1830), где утверждалось, что бессмертны лишь великие деяния человеческого разума, а не отдельная личность. В 1841 г. выходит главный труд Фейербаха - "Сущность христианства". Фейербах відкидає розповсюджену тоді ідею природженості релігії і вважає що вона повинна виникнути як відповідь на потребу людини. Фейєрбах виходить з того, що людина гостро переживає свою залежність від природи, тому що людина є біологічною істотою. Через те, що Фейєрбах бачить тільки природну сутність людини, а не звертає увагу на конкретно-історичну форму залежності первісної людини від природи, для нього релігія постає лише результатом емоцій, які викликані у людей явищами природи. Але Фейєрбах пішов далі французьких матеріалістів, які бачили в релігії тільки її негативні риси. Він вважає, що релігію породжують не тільки невігластво та страх, але й почуття радості, вдячності і особливо любові. Ці почуття є вічними, тому релігії завжди будуть існувати у людському суспільстві.

У гносеологічному відношенні Бог для Фейєрбаха є абстракцією природи, тобто природи, звільненої від чуттєвого споглядання. Найбільш загальні риси людина у думці відділяє від неї, відокремлює від чуттєвої діяльності, від матерії і за допомогою уяви перевтілює у самостійну, надлюдську, надприродну істоту, в бога, в якому фантастично відобразилась людина. Бог, на думку Л.Фейєрбаха, є нічим іншим, як сутністю людини, а історія бога - це історія людства.

Наша вітчизняна революційно-демократична думка виходила з традицій критики суспільства, вироблених просвітництвом та німецькою класичною філософією. Вони підхопили гасло французького матеріалізму, спрямоване проти церкви. їхня критика релігії була перш за все критикою російської церкви як пануючого ідеологічного інституту, що освячувала соціальне та національне гноблення. Були серед них атеїсти, були й такі, що боліли інтересами національної церкви. Але усім ним притаманна спільна риса -питання про релігію, вони розглядали у контексті питання про людину, про національну культуру і історію.