Політична доктрина фашизму

Вперше фашизм з'являється в Італії наприкінці 1910 років. У березні 1919 р. в Мілані відбувся перший загальнонаціональний зліт Союзу фашистських бойових загонів. Символом фашизму стала зв'язка-пучок стеблин (фашо), яка уособлювала силу єдності. Фашисти заперечували позитивну роль класової боротьби, закликали до співробітництва робітничого класу і буржуазії. Виступали проти парламентського ладу, за «надкласову» диктатуру. Сповідували крайній шовінізм.

На ранніх етапах фашистського руху до програм включалися популістські вимоги, наприклад, в Італії- республіки (Італія була монархією) і загального виборчого права, податку на капітал, наділення землею бідніших селян, робітничого контролю над виробництвом, націоналізації частини промисловості і церковного землеволодіння. У Німеччині НСДАП в 20-х роках вимагала захисту дрібного власника (ремісника, торгівця) в конкуренції з монополіями, державного протистояння лихварству тощо.

В основі політичної доктрини фашизму лежала зовнішньо примітивна, але приваблива і зрозуміла найширшим масам схема. У світі нібито йде майже дарвінівська боротьба народів і держав, перемагає у цій боротьбі сильніший, а слабший зникає або перетворюється на колонію переможця. Нація, яка бажає бути переможцем, а не переможеним, має в першу чергу потурбуватися про внутрішню єдність, відмовитися від непродуктивної витрати ресурсів (безробіття, страйки, втрати від криз тощо). Ця єдність нібито вимагає жертв від усіх груп населення - від робітників і селян до поміщиків і капіталістів. Отже, необхідна міцна державна машина і продумана на тривалу перспективу внутрішня і зовнішня політика. Демократія з її слабкими сторонами, що роблять неможливими внутрішню мобілізацію нації, мусить поступитися місцем диктатурі. В перспективі ця диктатура дасть нації силу і процвітання, ліквідує злочинність і класові конфлікти, дозволить перетворитися на світову державу.

Чинники, які спричинилися до появи фашизму, становлять певну сукупність і взаємопов'язані між собою.

1. Перша світова війна не розв'язала тих проблем, які її спровокували, а відтак породила низку власних проблем, пов'язаних із відбудовою економіки, переведенням її з військового на цивільний стан, адаптації жертв війни, працевлаштування демобілізованих солдатів тощо. Водночас війна продемонструвала: нові можливості економічного планування та мобілізації економіки; важливість і можливості єдиного командування, централізованої влади заради досягнення національних інтересів; слабкість демократичних інститутів, легкість обмеження демократичних свобод і відсутність протестів населення щодо цих дій; звеличила роль держави як символу національної єдності, виявила, що могутність держави залежить від духовної одностайності населення.

2. Демократичні уряди, що виникли в міжвоєнний час у різних частинах Європи, зазвичай не мали досвіду. Демократичні цінності не стали домінуючими і не замінили собою попередніх пріоритетів авторитарного періоду розвитку цих країн. Окрім того, демократичні уряди виявили себе слабкими та нестабільними, надто в умовах економічної кризи кінця 20-х – початку 30-х років. Ці уряди були переважно коаліційними, і їхнє існування характеризувалося жорсткою політичною боротьбою, протистоянням, яке відбувалося в межах парламенту і на вулиці. За таких умов перспектива появи сильного монолідера, здатного подолати суперечки і об'єднати не лише уряд, а й усю політичну еліту та націю, видавалася не лише привабливою ідеєю, але і прийнятною для багатьох громадян.

3. Активний розвиток процесів індустріалізації в міжвоєнний період спричинив виникнення багатьох ліній напруги в суспільствах. Зростання великого бізнесу та організованого робітничого руху, що було іманентною складовою промислового розвитку, сприяло усвідомленню загрози особистим інтересам дрібних підприємців, селян, ремісників, які становили істотну частку населення. Цим пояснюється ворожість фашизму до лібералізму, з яким пов'язували розвиток великого бізнесу, та соціалізму як головного апологета організованого робітничого руху.

4. Значний вплив на європейські країни мала Жовтнева соціалістична революція, яка сприяла формуванню відчуття загрози її можливого поширення на європейські країни (на необхідності таких дій активно наголошували і самі більшовики, особливо Л. Троцький). "Червону загрозу" великий бізнес сприймав як головну і заради її нейтралізації готовий був платити значні кошти.

5. Економічна криза 1929–1933 pp. нанесла потужний удар слабким демократичним системам. Зростання безробіття, матеріальне зубожіння значної маси громадян формували в них переконання, що лібералізм не здатний вирішити актуальні економічні та соціальні питання. Зникала довіра до політичних сил, які були при владі й не зуміли передбачити, не допустити, пом'якшити наслідки кризи для власних країн. Відповідно песимізм і відчай створювали сприятливе тло для популістських та радикальних політичних сил.

6. Перша світова війна зумовила активний розвиток націоналізму внаслідок утворення нових держав після розпаду імперій (Австро-Угорської й Російської) та в результаті поразки у війні, що особливо гостро відчувалось у Німеччині та Австрії.