Визначення соціальної політики, її об’єкт та суб’єкт
Реалізація ефективної соціальної політики – це той чинник, від якого значною мірою залежить цивілізаційний розвиток будь-якої держави. Соціальна політика передбачає забезпечення соціальної безпеки, регулювання соціальних процесів, реалізацію інтересів споживачів, створення умов для сталого людського розвитку, і займає суттєве місце в механізмі забезпечення потреб людини. Категорія «соціальна політика» широко використовується в соціальних науках, теорії і практиці державного управління, в офіційних державних документах.
Соціальна політика – невід’ємна складова діяльності держави, відповідальної за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Зважена соціальна політика зберігає стабільність у суспільстві, що дозволяє йому розвиватися без значних потрясінь, заколотів та революцій. Соціальна політика є своєрідним «амортизатором» ринкових ризиків, тому її основним критерієм є рівень суспільної злагоди та солідарності.
Особливу роль соціальна політика відіграє в суспільствах перехідного типу, оскільки її механізми захищають людину від втрат доходу, а населення взагалі – від негативних наслідків економічних реформ, структурних трансформацій виробництва, ринкової стихії. До того ж, соціальна політика – це той інструмент, за допомогою якого влада може впливати на суспільство і отримувати підтримку політичного курсу, який проводиться. Цю величезну силу соціальної політики, точніше її гасел, особливо чітко можна спостерігати під час виборчого процесу.
Словосполучення «соціальна політика» походить від таких родових понять, як «політика» та «соціальний». Що стосується терміну «соціальний», то варто звернути увагу на наступне. Термін «соціальний» походить від латинського «socialis» – спільний, громадський, тобто це назва всього міжлюдського, усього того, що пов’язано із спільним життям людей, з різними формами їх спілкування, взаємними обов’язками. Отже, «соціальне» – це те, що стосується суспільства і спільності, має міжособовий і спільнісний характер.
Щодо поняття «політика», то його походження здебільшого пов’язують із назвою однойменної праці відомого давньогрецького мислителя Аристотеля (384-322 рр. до н.е.). В роботі під назвою «Політика» він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади. З точки зору вивчення соціальної політики важливим є те, що Аристотель визнавав, що завдання держави – це турбота про своїх громадян. «Держава, - стверджував Аристотель, - це союз для надання допомоги, а найкращим державним устроєм слід визнати такий, організація якого дає можливість будь-якій людині жити щасливо». З уявлень Аристотеля про державу, що складається із «середніх» людей (тобто тих, хто має середній достаток), виходить і сучасна, досить висока оцінка важливості середнього класу як фактору стабільності суспільства.
В сучасних умовах термін «політика», що перекладається з грецької мови як державні і суспільні справи, визначається як особлива сфера суспільства, в межах якої здійснюється діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами з метою здійснення власних запитів і потреб.
Соціальна політика – це система заходів інститутів суспільно-політичного життя, спрямованих на забезпечення оптимального розвитку соціальної сфери, підвищення добробуту та задоволення потреб суспільства як загалом, так і окремого громадянина. Під суспільно-політичними інститутами мається на увазі сукупність суб’єктів, які беруть участь у здійсненні соціальної політики.
Є загальноприйнятим, що соціальна політика передбачає реалізацію комплексу заходів, які мають актуальну і довгострокову спрямованість на вирішення соціальних завдань у відповідності зі стандартами міжнародного співтовариства, здатними забезпечити прогрес на міжнародному, національному і регіональному рівнях у різних сферах суспільного життя.
Державну соціальну політику можна визначити як певну орієнтацію держави та систему заходів з оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створення умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників. До того ж, соціальна політика є одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки і частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту і всебічного розвитку громадян і суспільства загалом. У цьому аспекті значення соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продуктивності праці, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил.
Метою соціальної політики в соціальній, демократичній державі є загальний добробут, у тому числі забезпечення мінімально необхідного рівня соціального захисту різних категорій населення.
До об’єктів соціальної політики відноситься, передусім все населення і зокрема його окремі категорії: громадяни похилого віку, безробітні, інваліди, ветерани війни, пенсіонери, багатодітні сім’ї, малозабезпечені сім’ї, самотні батьки, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, бездомні громадяни та безпритульні діти тощо. Цим вибірковим групам відповідають окремі програми соціальної політики, спеціальні нормативно-правові акти. Отже, об’єктом соціальної політики виступає все населення країни з акцентом на найбільш уразливі та малозабезпечені верстви.
До суб’єктів соціальної політики в першу чергу належить держава, яка залишається основним і найважливішим джерелом її формування та розвитку. Саме держава та її установи й відомства гарантують можливість взаємодії соціальних груп та інших елементів соціальної структури як суспільно впорядкованого і суспільно захищеного процесу, тобто соціальної політики в масштабах країни. Отже, держава є як гарантом здійснення соціальної політики, так і її головним суб’єктом.
Також соціально-політичні заходи здійснюють громадські, благодійні, релігійні та інші недержавні організації й об’єднання, політичні партії, асоціації, колективи, фонди, профспілки, і окремі особистості – професійні соціальні працівники, волонтери, благодійники, правозахисники, а також громадяни шляхом участі у громадських ініціативах і об’єднаннях, групах самодопомоги тощо. Розширення кількості суб’єктів соціальної політики є істотними чинниками для підвищення її ефективності.