Районна державна адміністрація визнала таким, що не має юридичної сили рішення місцевого референдуму села «А» про дострокове припинення повноважень членів відповідної ради

Чи правомірні дії адміністрації? Які питання можуть виноситися на місцеві референдуми?

Відповідно до ст. 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах,
визначених Конституцією і законами України, належить вирішення
питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та
заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання,
віднесені законами до їх повноважень.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» на місцеві референдуми можуть виноситися питання, віднесені
законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також питання дострокового припинення повноважень відповідної Ради народних депутатів та її голови.

Виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей; питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр; питання про зміну базового рівня місцевого самоврядування у сільських районах; питання про реорганізацію або ліквідацію комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами.

На місцеві референдуми не виносяться питання про скасування
законних рішень вищестоящих органів державної влади і самоврядування; питання, віднесені до відання органів суду і прокуратури; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної місцевої Ради народних депутатів та її виконавчих і розпорядчих органів.

Отже, рішення адміністрації про скасування рішення місцевого референдуму села «А» про дострокове припинення повноважень членів відповідної ради не відповідає чинному законодавству.

Задача № 19.

Громадянин України звернувся до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про порушення його права на здійснення підприємницької діяльності не забороненої законом. Дайте юридичний аналіз викладеного факту. Який вид гарантій на здійснення своїх прав реалізував громадянин України? Які нормативні акти забезпечили громадянину право на звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини?

Згідно статті 42 Конституції України «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом».

Згідно статті 55 Конституції України «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», що й зробив громадянин України звернувшись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

У статті 21 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. сказано, що кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами (стаття 2 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р.).

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду (стаття 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р.)

20. Громадянин України був призваний до лав Збройних сил України. У військовій частині він відмовився брати до рук зброю, мотивуючи це своїми релігійними переконаннями. Дати юридичну кваліфікацію казусу. Чи порушені конституційні права громадянина? Як вирішити це питання? Які нормативні акти регулюють дане питання?

Згідно із 35 статтею Конституції України ніхто не може бути звільнений від своїх обов’язків перед державою за мотивами релігійних переконань. Якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, як у даному випадку, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Умови проходження такої служби містяться у Законі України “Про альтернативну (невійськову) службу” від 18 лютого 1999 року. Слід зауважити, що рішення про направлення громадянина на альтернативну службу приймається комісією у випадку встановлення істинності релігійних переконань (стаття 12 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу”). Статтею 2 цього закону передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу” від 10 листопада 1999 року. Це такі:

1. Адвентисти-реформісти

2. Адвентисти сьомого дня

3. Євангельські християни

4. Євангельські християни-баптисти

5. Покутники

6. Свідки Єгови

7. Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівнені до них згідно із зареєстрованими статутами)

8. Християни віри євангельської (та церкви, прирівнені до них згідно із зареєстрованими статутами)

9. Християни євангельської віри

10. Товариство Свідомості Крішни

Для виявлення наявності порушення конституційного права громадянина необхідно вияснити, по-перше, чи насправді віровчення такого громадянина не допускає користування зброєю, а по-друге, чи такий громадянин особисто подав до комісії за місцем проживання письмову заяву. Адже згідно зі статтею 4 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу” на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження через свої релігійні переконання та документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення. У відповідності зі статтями 9 та 12 цього ж закону такий громадянин після взяття його на військовий облік та не пізніше ніж за два календарні місяці до початку періоду проведення призову мав особисто подати до комісії письмову заяву, яку розглядає комісія та за якою остання приймає рішення.

Виходячи із обставин, що склалися, згідно із Статутом Внутрішньої Служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року, а саме згідно з його статтями 12 та 14, з даного питання, як і з інших питань службового чи особистого характеру громадянин України має звернутися до безпосереднього начальника чи до наступного прямого начальника.

Нормативними актами, що регулюють дане питання, є:

1. Конституція України;

2. Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу” від 18 лютого 1999 року;

3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу” від 10 листопада 1999 року;

4. Статут Внутрішньої Служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року.

21. Громадянин України К одружився на громадянці Німеччини. Разом з нею проживає на території України 2 роки. Дружина вирішила стати громадянкою України. В який орган повинна вона звернутися для набуття громадянства України? Яка процедура вирішення даного питання? Які умови вона мас виконати, щоб отримати громадянство України?

Для громадянки Німеччини умовами прийняття до громадянства України згідно із статтею 9 Закону України «Про громадянство» є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) так як стаття 4 Конституції України передбачає єдине громадянство – подання зобов'язання припинити іноземне громадянство за умови, якщо законодавством Німеччини не передбачено автоматичне припинення громадянства одночасно з набуттям громадянства іншої держави; за умови подання зобов'язання припинити іноземне громадянство громадянка Німеччини подає документ про це, виданий уповноваженим органом Німеччини до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України;

3) перебування у шлюбі з громадянином України понад два роки (виконано згідно з умовою задачі).

4) отримання дозволу на імміграцію ( у статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року говориться про те, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України).

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;

6) наявність законних джерел існування.

Згідно з частиною 47 цього ж Указу Президента України від 27 березня 2001 року «Про Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» громадянка Німеччини подає такі документи:

1) копію документа, що підтверджує перебування чоловіка у громадянстві України;

2) документ, що підтверджує перебування у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки;

3) заяву про прийняття до громадянства України (в двох примірниках);

4) три фотокартки (розміром 35 х 45 мм);

5) зобов'язання припинити іноземне громадянство;

6) копію документа, що підтверджує отримання дозволу на імміграцію в Україну;

7) один із таких документів:

- документ про володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, який видається в Україні керівником навчального закладу, місцевим органом виконавчої влади України або виконавчим органом місцевого самоврядування;

- копію атестата чи витяг із залікової відомості диплома – за наявності документа про закінчення навчального закладу з вивченням української мови;

- документ, що підтверджує інвалідність, - за наявності фізичних вад (сліпа, глуха, німа);

8) документ про наявність законних джерел існування.

Згідно з частиною 2 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень» Указу Президента України від 27 березня 2001 року «Про Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» заява про прийняття до громадянства України оформлюється на ім'я Президента України.

Заяву та інші документи з питань громадянства громадянка Німеччини має особисто подати до районного, районного у місті, міського управління або відділу Міністерства внутрішніх справ України за місцем проживання разом з документом про її проживання на території України (частини 4, 5 там же), де перевіряється відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України. Згідно з «Порядком розгляду органами внутрішніх справ заяв і подань з питань громадянства України, рішення за якими приймає Президент України» подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі, де перевіряється таке:

-відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України;

-підтвердження документами виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України;

-відсутність підстав, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід з громадянства України не допускається.

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі надсилає подані документи до органів Служби безпеки України, які у межах своєї компетенції перевіряють відсутність підстав, за наявності яких прийняття до громадянства України не допускається.

За відсутності невідповідностей до вимог законодавства управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі готує висновок про можливість задоволення клопотання заявника надсилає цей висновок разом із поданими документами до Міністерства внутрішніх справ України, яке проводить подальшу перевірку.

Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України, а також відсутні підстави, за наявності яких прийняття до громадянства України не допускається, Міністерство внутрішніх справ України затверджує висновок головного управління Міністерства внутрішніх справ України про можливість задоволення клопотання заявника та надсилає його разом із поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства.

Загальний строк розгляду органами внутрішніх справ заяв і подань з питань громадянства, рішення за якими приймає Президент України, не повинен перевищувати восьми місяців з дня їх надходження.

Рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України.

Прийняття до громадянства України або припинення громадянства України здійснюється шляхом видання указів Президента України.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Після набуття громадянства України і подачі декларації про відмову від іноземного громадянства, громадянка Німеччини зобов'язується повернути паспорт Німеччини до уповноважених органів Німеччини.

22. Жителі селища міського типу зібрали мітинг на центральній площі, повідомивши місцеві органи влади про йогопроведення. Органи місцевої виконавчої влади припинили його проведення, мотивуючи це тим, що у організаторів мітингу відсутній письмовий дозвіл на проведення такого мітингу. Дайте юридичний аналіз викладеного факту. Які форми захисту своїх прав можуть використати жителі селища? Обґрунтуйте правомірність дій жителів селища та органів влади? Які нормативні акти регулюють дане питання?

Регулювання даного питання визначають такі нормативно-правові документи:

1. Конституція України (стаття 39);

2. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 року;

3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 38);

4. Міжнародний пакт про громадські і політичні права (стаття 21);

5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (частина 1 статті 11).

Законні масові акції є проявом реалізації закріпленого у частині 1 статті 34 Конституції України права кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Отже, масова публічна акція, а в нашому випадку мітинг, - це прояв активної політичної або іншої життєвої позиції громадян, що не суперечить Конституції України і законам України, у встановленому ними порядку. А вищезазначені нормативно-правові акти закріплюють це право і визначають порядок проведення таких заходів. Що ж до процедури узгодження питань проведення масових акцій, то вона з 1988 р. і до теперішнього часу має повідомлювальний характер. Про це свідчить те, що їхні організатори відповідно до статті 1 Указу від 28.07.88 р. звертаються до органів влади із заявами про проведення відповідних акцій, а не про дозвіл на їх проведення чи на одержання на це санкції. В Указі зазначено, що заява подається у виконавчий комітет «відповідної місцевої ради». Виходячи із змісту пункту 3 частини 2 статті 38 Закону про місцеве самоврядування ними є виконкоми сільських, селищних і міських рад - і лише, оскільки районні і обласні ради виконкомів не мають. Не вправі вирішувати цих питань і місцеві органи державної виконавчої влади, оскільки зазначене повноваження делеговано виконкомам рад державою. Про те, що порядок проведення масових акцій не має дозвільного характеру, свідчить і те, що в разі, коли виконком не розгляне заяви або не звернеться до суду зі своєю заявою про заборону акції, її проведення слід вважати правомірним, за винятком випадків оформлення заяви без додержання встановлених вимог. Висунення заперечень проти цього з боку виконкому без використання ним права на звернення до суду не має юридичного значення для організаторів акції. Можливість обмеження цього політичного права можливе лише за рішенням суду та виключно в трьох випадках, що визначені безпосередньо Конституцією України: право громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації можна обмежити винятково "з метою попередження заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення захисту прав і свобод інших людей", причому загальна заборона демонстрацій може бути виправдана лише за умови існування небезпеки того, що вони приведуть до значних порушень суспільного порядку. А отже, за умови додержання правил подання заяви та вимог щодо її змісту припинення проведення мітингу не мало правових підстав.

Щодо форм захисту своїх прав, то жителям селища необхідно звернутися до місцевого адміністративного суду для захисту своїх прав і свобод від порушень з боку різних суб’єктів при здійсненні ними владних або управлінських функцій. За необхідності, можна захищати свої права у міжнародних судових установах, коли вичерпано можливості національного правового захисту. Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року (далі як «Кодекс») до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження

Мережа місцевих судів України (міські, районні, міськрайонні суди) затверджена Указом Президента України від 20.08.2001 року.

23. Громадянин України звернувся за захистом права на освіту до Європейського Суду. Європейський Суд відмовив взяти до розгляду заяву громадянина України, пояснюючи це тим, що з моменту останнього рішення, прийнятого державними органами України, пройшло більш ніж 6 місяців. Чи правомірні вимоги громадянина України? Чи вірні дії Європейського суду з прав людини. Які нормативні акти регулюють дане питання? Що є підставою відмовити в розгляді справи Європейським Судом з прав людини?

Нормативними актами, що регулюють дане питання є:

1. Конституція України (стаття 53, що закріплює за кожним право на освіту);

2. “Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод” 1950 року ратифікована Законом України від 17.07.1997 року ( статті 32, 34, 35);

3. Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод №11 (стаття 2).

Згідно зі статтею 32 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” 1950 року юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47. Таким чином, згідно зі статтею 2 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод №11 нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Відповідно до статті 34 та Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, яка вважає себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Однак, згідно з умовою задачі громадянин України звернувся до Європейського Суду після 6 місяців з моменту останнього рішення, прийнятого державними органами України.А керуючись статтею 35“Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” 1950 року Суд може брати справу до розгляду лише впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні. Отже, Суд мав підстави відмовити громадянину України у розгляді справи.

Підстави відмовити в розгляді справи Європейським Судом з прав людини визначені у статті 35. Згідно зазначеної статті:

1. Суд може відмовити у розгляді справи, якщо не було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, якщо з дати постановлення остаточного рішення на національному рівні пройшло більше шести місяців.

2. Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона:

a) є анонімною; або

b) за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.

3. Суд не розглядає заяви, якщо вважає, що остання несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви.

Крім того, Суд може відхилити заяву на будь-якій стадії провадження у справі.

Громадянин України звернувся за захистом права про незаконне затримання та ув'язнення до Європейського Суду. Додатковогромадянин України сповіщав,що аналогічна справа розглядається Верховним Комісаром з прав людини. ЄвропейськийСуд відмовив взяти дорозгляду заяву громадянина України. Чи правомірні вимоги громадянина України? Чи вірні дії Європейського Суду з прав людини? Що є підставою відмовити в розгляді справи Європейським Судом з прав людини?

Згідно із статтею 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Це право також закріплене в статті 5 „Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”, де чітко сформульовані законні підстави арешту та позбавлення волі особи, порядок проведення арешту, а також дії у разі незаконного затримання чи ув’язнення. Відповідно до статті 34 Конвенції Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, яка вважає себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Однак, згідно з умовою задачі, громадянин України сповіщав, що аналогічна справа розглядається Верховним Комісаром з прав людини, а це, згідно із пунктом b частини 2 статті 35 Конвенції, є підставою для відмови розгляду заяви, адже Суд має право відмовити розглядати справу, якщо вона була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.

Перелік підстави для відмови в розгляді справи Європейським Судом з прав людини міститься у статті 35. Згідно зазначеної статті:

1. Суд може відмовити у розгляді справи, якщо не було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, якщо з дати постановлення остаточного рішення на національному рівні пройшло більше шести місяців.

2. Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона:

a) є анонімною; або

b) за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.

3. Суд не розглядає заяви, якщо вважає, що остання несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви.

Крім того, Суд може відхилити заяву на будь-якій стадії провадження у справі.

Голова Верховної ради України зачитав присягу Президента тим самим провівши інаугурацію Президента в термін 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів на урочистому засіданні Верховної Ради України.