Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування

Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (чоловік-жінка ) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:

- маніфестація гендеру в стилі спілкування;

- виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок – мовні гендерні стереотипи:

- вираження гендеру на різних мовних стадіях: морфологічному, лексичному та текстуальному;

- гендер і традиції мовленнєвого етикету.

Як стверджують психологи, лінгвісти,стиль спілкування жінок і чоловіків найбільше виражається у професійній та діловій сфері. Чоловічий стиль спілкування орієнтований на домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкування. Такий стиль називають авторитарний. Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростанню ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень.

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають розмову, а чоловіки її контролюють. Жінки частіше просять вибачення, ніж чоловіки.

· стратегия отказа в выполнении просьбы может реализоваться за счет применения нескольких тактик: а) выдать себя за некомпетентного человека; б) сослаться на невозможность выполнения просьбы; в) отказать без мотивировки.

· стратегия близости характеризует тенденцию к сближению,

· стратегия индивидуальности - тенденцию к отстранению.

· стратегия отказа от выбора - когда человек предоставляет собеседнику самому определять, как сложатся дальнейшие отношения в речевой ситуации

Іменник

Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Типи:

Іменники-назви істот і неістот

Іменники власні і загальні назви

Іменники зі значенням конкретності або абстрактності

Іменники зі значенням збірності

Іменники зі значенням речовинності

Поділ на відміни

За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни.

І відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями-а, -яв називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя;, голова, сирота, убивця.

II відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;

б) іменники середн. роду з закінченнями-о, -е, -я(крім іменників із суфіксами-ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники із суфіксами згрубілості-ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).

IIІ відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також словомати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс-ер-.

IV відміна: іменники середн. роду:

а) з закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат, -ят: гуся (гусяти), дівча(дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);

б) з закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).