Індія наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Розповідь викладача.

На позачергових виборах до Народної палати у січні 1980 р., викликаних урядовою кризою, ІНК (І) досяг значного успіху, отримавши 2/3 мандатів. Індіра Ганді після 33-місячної перерви знову стала главою уряду, який продовжив курс реформ лівоцентристського напрямку.

У 80-ті роки на весь зріст перед Індією постала проблеми сепаратизму. У країні різко загострилася внутрішньополітична ситуація, особливо у північно-східних і північно-західних районах, де активізувалися сили, що робили ставку на кастові, релігійні, етнічні, регіональні протиріччі. Масштабні конфлікти між індусами і мусульманами спи пахнули у штаті Джамму і Кашмір. У Західній Бенгалії посилився рух за об'єднання з Бангладеш. Новий осередок напруженості виник на півдні Індії, де мешкало до 50 млн. тамілів, і на півночі острова Цейлон, який став називатися Шрі-Ланкою, де проживали таміли — давні емігранти з Індії. На острові таміли розпочали збройну боротьбу за автономію або незалежність. Після зміни уряду лівої орієнтації на чолі з прем'єр-міністром Сірімаво Банадаранаїке на острові до влади прийшли консерватори. Індія обрала позицію сприяння урядові Шрі-Ланки у боротьбі проти тамілів в острівній державі. Однак їхній рух "Тигри визволення Таміл-Іламу" розгорнув бойові дії і на півдні Індії, у штаті Тамілнад, і проти 50-тисячного контингенту індійських військ на острові. Тимчасові врегулювання і угоди не вирішують тамільської проблеми і донині.

Насіння ворожнечі, посіяне у попередні роки, дало отруйні сходи у вигляді спалахів насильства, сепаратизму і актів терору, які провокуються насамперед сикхськими екстремістами (сикхи — секта в індуїзмі), які виступають за створення "держави Халістан" на території індійського штату Пенджаб. Ідею цю вперше висунули сикхи-емігранти, що перебували за кордоном, її підхопили сикхи-сепаратисти у Пенджабі. Вони закликали до розчленування Індії, тероризували населення, вбивали небажаних їм політичних і громадських діячів, провокували міжобщинні зіткнення.

31 жовтня 1984 р. внаслідок злочинного замаху загинула Індіра Ганді — видатний державний діяч, стійкий борець за національну єдність країни. Вбивство здійснили члени охорони прем'єр-міністра, сикхи за віросповіданням. Постріли у Делі призвели до зростання сепаратистських тенденцій та збройних конфліктів на етнічно-релігійному ґрунті, окрім Пенджабу, і в інших штатах.

На загальних виборах до центрального парламенту у грудні 1984 р. індійський народ рішуче висловився на підтримку національної єдності і суверенітету республіки V переконливій перемозі ІНК (І), що отримала рекордну більшість депутатських мандатів (40! з 508), важливу роль відіграла загальнонаціональна хвиля симпатій до загиблої І. Ганді і віра у те, що її син Раджив Ганді буде гідним наступником її на посаді прем'єр-міністра.

Уряд Р. Ганді (1984-1989 рр.) вжив рішучих заходів щодо забезпечення законності і порядку. Він проголосив основними завданнями у внутрішній політиці подальше зміцнення єдності країни, боротьбу із сепаратистськими елементами і зі "старими ворогами" індійського суспільства — бідністю, безробіттям, неписьменністю і хворобами. У вересні 1986 р. уряд обнародував нову програму соціально-економічного розвитку з 20 пунктів. Незважаючи на успіхи Індії в атомній промисловості, космічних дослідженнях, у розробці нових технологій, у країні бурхливо наростали численні проблеми. "Демографічний вибух" може призвести до подвоєння чисельності населення до середини наступного сторіччя. До 70% населення залишалося неписьменним. Країну шматували кастові, релігійні, етнічні протиріччя. Хронічним явищем стало безробіття (у 1985 р — 25 млн. чол.). Зростали корупція і зловживання владою в апараті правлячої партії і, як наслідок, широке незадоволення різних верств індійського суспільства.

Напередодні виборів 1989 р. сім опозиційних партій створили блок під назвою Національний фронт. Цей блок здобув перемогу на виборах у листопаді 1989 р. Новий уряд шматували протиріччя, він виявився недієздатним. Уже у травні 1991 р. було призначено дострокові вибори до парламенту. Під час виборчої кампанії 21 травня 1991 р. терористами був убитий Раджив Ганді. Але це вбивство не змогло завадити перемозі партії ІНК (І), яка сформувала уряд на чолі з Нарасімхою Рао.

Новий уряд наразився на активний опір з боку головної опозиційної партії "Бхарата джаната парті" (БДП), яка продовжувала розпалювати релігійні почуття індусів. Країною прокотилися масові погроми мусульманського населення. Проти опозиціонерів уряд застосував війська.

Нарасімха Рао, розпочавши здійснювати кардинальні зміни в економіці, багато в чому відступився від лівоцентристських традицій ІНК(І). Було проведено лібералізацію економіки, розірвано пута різного роду регламентацій, країна стала відкритою для іноземного капіталу, збільшилися капіталовкладення в промисловість і сільське господарство Економічне зростання у 1991-1995 рр. перевищило 5% на рік. Уряд намагався співвіднести свою економічну політику із законами ринку.

Нарасімха Рао залишався прихильником так званою "середнього шляху", під яким він розумів шлях розуму, шлях поміркованості. У цьому, як він підкреслював, суп. усієї індійської філософії. Це — гармонія і мирний шлях І він, на думку прем'єра, аж ніяк не найлегший, оскільки вимагає уникати крайнощів.

Уряду ІНК (І) вдалося у 1991-1995 рр. покласти край повстанню сикхських сепаратистів у Пенджабі, однак у Кашмірі, де мусульмани розгорнули боротьбу за незалежність, ситуація загострюється. Її поглиблює постійна допомога кашмірським сепаратистам з-за кордону, головним чином і Пакистану, який не полишає надії оволодіти Кашміром.

На виборах у травні 1996 р. перемогу здобула опозиційна БДП Її лідер Атал Біхарі Ваджпаї став новим прем’єр - міністром Індії.

Незважаючи на позитивні економічні зрушення, що намітилися з 1991 р., економіка країни залишається слабкою Валовий внутрішній продукт у розрахунку на душу населення становить 310 доларів. Тільки менше половини 950-мільйонного населення вміє читати. У придатних санітарних умовах живе лише 14% населення, що є найнижчим рівнем у світі, якщо не рахувати жителів Судану та Буркіна-Фасо. В Індії проживає, напевно, 40% найбідніших людей у світі. Демократія, яка стала велінням нашого часу, привела до виникнення і зростання в Індії нових партій на загальнонаціональному і регіональному рівнях, розкріпачила політиків і виборців. Але становище у країні стало менш стабільним.