Проблеми нормативного регулювання суспільних відносин

При дослідженні проблеми співвідношення й взаємозв’язку права з іншими видами соціальних норм теоретики права іноді коротко висвітлюють або взагалі опускають загальні питання, зокрема, такі: за допомогою яких засобів упорядковувалися давні людські співтовариства, як люди уявляли ненормативні й нормативні регулятори суспільних відносин, на яких принципах базувалися поняття людської віри, норми й нормативності, що собою виявляли й чим сьогодні є соціальні норми?

Відомо, що із давніх часів людські співтовариства впорядковуються на основі процесів регулювання поведінки людей, суспільних відносин, у яких чітко виражені початки самоорганізації систем, що діють в умовах зростання факторів свідомості й суб’єктивності. Онтологічний підхід говорить: усе, що в природі й суспільстві виникає відповідно до закону, все має право на існування в просторі й у часі. І навпаки: що є у світі всупереч законам або поза законами, пізно або рано зникає, випадає із процесів самоорганізації й упорядкування життя.

Стан речей у світі довгий час асоціювався у людей з природним правом, джерелами ненормативних, а потім нормативних вимог до суспільства, громадському життю й людині. Люди завжди вірили, та й сьогодні багато хто вірять у те, що суспільні закони у вигляді соціальних норм, імперативів, релігійних, моральних, правових та інших установок є продовженням законів загального світового порядку, «правової матерії», яка проходить через нашу свідомість й трансформуються в рамках культурного досвіду.

Поняття віри людини, ненормативності, норми, нормативності невіддільні від свідомої діяльності людей, їхніх суспільних зв’язків, контактів, способів їхнього буття. Сама норма в цьому сенсі не є щось, що знаходиться поза суспільством. Вона органічно уплетена в життя й поведінку людей і виражає найбільш типові, стійкі зв’язки й суспільні відносини. Дослідження соціальних норм пов’язано з аналізом суспільних відносин, буттям кожної людини. Суспільство завжди є результатом взаємодії людей, виражає підсумок зв’язків і відносин індивідів, їхньої діяльності. Багаточисельні форми взаємодії індивідів та їх об’єднань в багатьох ситуаціях характеризуються суперечливими інтересами їх учасників. Люди не просто спілкуються один з одним. За категорією «відношення» стоять інтереси людини, його потреби в спілкуванні, у взаємному обміні матеріальними й духовними цінностями. У постійній живій взаємодії людини з навколишнім світом (природою й суспільством) здійснюється його індивідуальний, особистісний розвиток, реалізація його потреб й інтересів.

Діючи свідомо, люди не вільні у виборі характеру поведінки, тому що повинні зважати на об’єктивні передумови буття й людського існування. Ставлячи перед собою конкретні цілі, люди не можуть не враховувати тієї об’єктивної детермінації, що з’являється як соціальна необхідність. Соціальна взаємодія людей проявляється в повторюваних актах виробництва, обміну, розподілу, різноманітних суспільних зв’язках і відносинах. На ранніх етапах розвитку суспільства одночасно з виникненням праці й обміну з’являється потреба їх упорядкувати, зробити суспільство впорядкованим. Багаторазова повторюваність певних актів поводження, діяльності й подій - особлива риса історичного процесу, що виявляє внутрішню закономірність його розвитку. Одним із засобів узгодження інтересів та погодження конфліктів є нормативне регулювання.

Нормативність виступає формою не тільки об’єктивно необхідних зв’язків і способів поведінки й взаємодії людей, але й розвитку всіх необхідних явищ, процесів. Взаємодія людей охоплює як їхні відносини між собою, так і їхнє відношення до природи. Закономірні зв’язки, що виникають у ході взаємодії, набувають універсальну форму нормативності, що органічно властива всьому процесу природно-історичного розвитку суспільства.

Нормативність людських відносин, що формується в процесі соціальної поведінки, діяльності людей - одна з найважливіших закономірностей суспільного буття, його універсальна якість. Нормативність по своїй сутності непослідовна й суперечлива. Нормативні утворення розвиваються в процесі подолання цієї непослідовності й суперечливості. Таким чином, соціальна норма виникає, формується в ході свідомої, цілеспрямованої поведінки, діяльності людей, обумовлених об’єктивними факторами, що надають нормам об’єктивну спрямованість.

У сучасній суспільній науці обґрунтований погляд на суспільство як на цілісний соціальний організм. Численні форми взаємодії індивідів і їхніх об’єднань у багатьох ситуаціях характеризуються суперечливими інтересами їхніх учасників. Одним зі способів узгодження інтересів людей і згладжування конфліктів, що виникають між ними, є нормативне регулювання. Тому можна зазначити, що важливою якістю суспільства є організованість, упорядкованість суспільних відносин.

Регулювати - значить визначати поводження людей і їхніх колективів, давати йому напрямок функціонування й розвитку, уводити його в певні рамки, цілеспрямовано його впорядкувати.

Регулювання в соціальному житті в принципі може бути двох основних видів: індивідуальне й нормативне.

Індивідуальне - упорядкування поведінки людей за допомогою разових, персональних регулюючих акцій, розв’язання даного питання, що ставляться тільки до конкретного випадку, до певних осіб.

Нормативне - упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил, тобто відомих моделей, зразків, еталонів поведінки, які поширюються на всі випадки даного роду і яким повинні підкорятися всі особи, що потрапили в нормативно регламентовану ситуацію.

Ті самі життєві проблеми можуть вирішуватися й тим самим цілеспрямовано впорядковуватися (регулюватися) як в індивідуальному, так і в нормативному порядку.

Індивідуальне - це найпростіше соціальне регулювання. Воно має відомі достоїнства: дозволяє розв’язати життєві проблеми з урахуванням особливостей даної ситуації, персональних якостей осіб, характеру виникаючих відносин. Але очевидні і його значні недоліки: воно неекономічно, не забезпечує впорядковану організованість, необхідну однаковість у повторюваних актах і процесах виробництва, обміну, життєдіяльності людей, щораз проблему потрібно вирішувати заново, відсутній єдиний загальний порядок, а головне, існують досить широкі можливості для суб’єктивістських, довільних рішень.

Поява нормативного регулювання - перший і один з найбільш значимих поворотних пунктів у становленні соціального регулювання, що знаменує великі зміни, якісний стрибок у його розвитку.

За допомогою загальних правил виявляється можливим досягти єдиного, безперервно діючого й разом з тим економічного порядку в суспільних відносинах, підкорити поводження людей загальним і однаковим умовам, продиктованим вимогами економіки, влади, ідеології, всього соціального життя. Різко звужуються можливості для панування случаю чи сваволі. Тим самим з максимальною повнотою досягається головна мета соціального регулювання - упорядкування всього соціального життя, насамперед, придбання нею суспільній стійкості й незалежності від випадку або сваволі.

Зрозуміло, свої мінуси має й нормативне регулювання, особливо, коли воно стає знаряддям політичної влади. Та й з погляду регулятивних особливостей воно саме по собі не забезпечує того, що досягається при індивідуальному, разовому рішенні життєвих проблем: урахування конкретної індивідуальної ситуації, неповторних особливостей даного випадку.

Цим і пояснюється потреба, що гостро відчувається в ході суспільно-історичного розвитку, - доповнити в необхідній мері нормативне регулювання, у тому числі правове, індивідуальним. Однак це не повинне заслоняти величезних соціальних переваг нормативного регулювання, формування якого мало переломне значення в розвитку регулятивних механізмів, властивих суспільству як соціальній системі, коли й складається стійка інфраструктура регулювання.

У житті кожної людини постійно виникають ситуації, коли потрібно визначити свою лінію поводження на роботі, будинку, у родині, у громадських місцях, на природі й т.д. Відповідь на питання про припустиме, бажане або належне поводження в переважній більшості випадків ми одержуємо зі сформованих у суспільстві соціальних норм. Норма (лат. norma - правило, зразок, стандарт) указує на ті границі, у межах яких той або інший об’єкт зберігає свою сутність, залишається самим собою.

Система соціальних норм - частина системи нормативного регулювання, тому що в суспільстві діють два види норм: технічні й соціальні. Технічні норми використовуються для регулювання поводження людини в його відносинах із природою й технікою. Вони вказують на те, як людина повинна поводитися зі знаряддями праці, машинами, реагувати на вплив сил природи. Зневага технічними нормами може призвести до важких наслідків. Технічні норми безпосередньо пов’язані з рівнем розвитку продуктивних сил. Як технічні, так і соціальні норми є найважливішим і необхідним атрибутом сучасного суспільства. З їхньою допомогою сучасна людина регламентує всі суспільно значущі способи людської діяльності.

Сучасну систему технічних норм становлять технологічні правила, правила техніки безпеки, користування сучасними приладами й машинами, правила санітарії й гігієни, граматики, педагогіки, професійної діяльності. Словом, скрізь, де людина діє й створює які-небудь матеріальні й духовні блага, вона повинна знати й творчо застосовувати відповідні технічні правила. Не становить виключення й професійна робота юриста, який повинен досконало володіти правилами підготовки юридичних документів, сучасними методами обліку, зберігання й пошуку правової інформації, прийомами риторики, логіки, граматики, пошуку й аналізу доказів.

Настільки ж важливе значення в сучасному світі має й дотримання соціальних норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі здійснення економічних, політичних, соціально-культурних завдань, що постають перед суспільством, державою й окремою особистістю. Соціальні норми - це такі регулятори, які встановлюють конкретні, чіткі рамки для поводження учасників суспільних відносин, містять однаковий масштаб (міру) поводження, тобто норму. Вони характеризуються неперсоніфікованістю адресатів («ставляться до тих, кого це стосується»), обов'язковістю виконання й повторюваністю дії, наявністю санкцій за порушення правил поведінки. Їхній регулюючий вплив спрямований на те, щоб домогтися необхідного (установленого) стану суспільних відносин, у тому числі, якщо це треба, за допомогою механізму соціального примусу.

До нормативних регуляторів відносять, насамперед, правовий і моральний, а також техніко-юридичний і нормативно-технічний, груповий (корпоративний) регулятори й регулятор, що визначають як діловий звичай (діловий звичай). Різновидом правового регулятора є правовий звичай («звичаєве право»), прецедент, доктрина (у деяких суспільствах). До нормативних регуляторів ставляться й релігія в деяких своїх частинах, наприклад, канонічне право, що у відомі періоди суспільного розвитку здобувало загально-регулятивне, а не тільки внутріцерковне значення.

Таким чином, система нормативного регулювання –це сукупність соціально-технічних норм, що забезпечують упорядкованість існуючих у суспільстві відносин.

Система соціальних норм складається з різних груп норм, які є взаємопов’язаними між собою. У процесі регулювання суспільних відносин соціальні норми взаємодіють, тобто активна роль однієї групи доповнюється, конкретизується іншими групами соціальних норм. Соціальні норми як правила, що регулюють сумісну поведінку людей, визначають рівень дозволеної та забороненої поведінки. Процес їх формування та входження в суспільство обумовлений і об’єктивними, і суб’єктивними чинниками. Тобто виробляються вони людьми, але потреба в них викликана об'єктивною необхідністю. Соціальні норми регулюють не будь-які, а найбільш повторювані, масові вчинки, норма є загальним стереотипом, випадкові дії не можуть відображатися в нормі. Показником ефективності соціальних норм є стан добробуту та взаємодії суспільства, стан законності та правопорядку.

Отже, до найбільш характерних загальних властивостей усіх соціальних норм слід віднести такі.

1. Є правилами соціально значущої поведінки членів суспільства.

2. Система соціальних норм є дзеркалом певного історичного етапу розвитку суспільства, норми обумовлені цілим рядом історично-національних особливостей суспільства.

3.Норми мають об’єктивний характер, тобто обумовлені процесами, які діють з історичною необхідністю.

4. Формуються в результаті свідомо-вольової діяльності людини.

5. Предмет регулювання соціальних норм лежить у соціальній сфері - це типові соціальні зв’язки та суспільні відносини.

6. Діють лише в системі - дія однієї норми викликає дію іншої.

7. Визначають основні умови, форми та межі поведінки людини в різних сферах життєдіяльності.

8. Соціальні норми мають загальний характер, розраховані на тривале використання великою кількістю суб'єктів.

9. Підтримуються силою або авторитетом певної соціальної спільноти.

10. Соціальні норми обов'язково пов'язані з інтересами окремих індивідів, груп, колективів, людства в цілому (соціальні норми, в яких відбиваються інтереси усього людства, є загальнолюдськими, саме на них базується міжнародне співробітництво).

Всі нормативні регулятори взаємодіють один з одним у процесі регулювання суспільних відносин, а також з іншими регуляторами, які прийнято позначати як ненормативні. До цієї ненормативної регулятивної системи А.Б.Венгеров, наприклад, відносив ціннісні, директивний і інформаційний регулятори, а також такий своєрідний регулятор, як соціальний інститут пророкувань.

Ціннісний регулятор визначає поводження членів суспільства, учасників суспільних відносин за допомогою історично сформованої системи соціальних цінностей, соціально-психологічних установок, стереотипів, штампів. Він має досить глибинну й складну структуру й проявляється, насамперед, у культурі всього суспільства або в культурі різних етнічних (національних) спільнот, що надає їй регулятивний зміст. Крім етнокультурних спільнот, ціннісний регулятор формується й проявляє свій вплив і серед окремих соціальних, професійних, вікових і інших груп.

Ціннісний регулятор складається й закріплюється в пам’яті етносу й зберігає своє регулююче значення на наступних етапах розвитку суспільства тривалий час. Він містить у собі традиційно-ритуальні, обрядові, символічні форми, які стійкі, наприклад, у сфері трудових, сімейних і національних відносин.

Принцип таліону, «кровна помста», принципи взаємодопомоги, поваги до людської особистості, достоїнство людини, індивідуалізм у ліберальних суспільствах, колективізм у суспільствах розподільна, соціалістичних, приватна власність, національна гордість, аскетизм або, навпаки, гедонізм, багато чого іншого - все це цінності, що утворять найглибший, найбільше стійко-рівноважний, стабільний регулятивний шар.

Для директивного регулятора характерним є спосіб впливу на соціальні процеси, при якому від органу влади або громадської організації виходить загальна директива, спрямована на рішення важливого соціально-економічного завдання, досягнення великої мети, але засобу рішення завдання або досягнення мети, зазначені в директиві, не мають безпосереднього нормативного значення або не містять вказівки на конкретне поводження адресатів директиви. Сюди ж можна віднести й політичні програми, платформи, заяви, що мають соціально-регулятивне значення та створюють для учасників суспільних відносин підстави й обґрунтування своєї поведінки.

Інформаційним регулятором виявляється такий спосіб впливу на соціальні процеси, при якому привселюдно поширюються відомості про конкретні випадки соціального поводження, що виступають або зразками для наслідування, або для осуду. За допомогою засобів масової інформації або Інтернету тим або іншим вчинкам надається або позитивне, або негативне значення (наприклад, використання засобів масової інформації в захисті прав і свобод людини, для залучення уваги громадськості до важливих питань життя суспільства або до окремих заходів). Дія інформаційного регулятора, його ефективність обумовлені зв'язком з інститутом гласності, тому що цей інститут забезпечує участь населення в справах держави і його інформування про положення справ у країні.

Розвиток інформаційної інфраструктури, насамперед телебачення, надає в деяких ситуаціях інформаційному регулятору якість своєрідної інформаційної санкції. Мова йде про складну практику розгляду інформаційних суперечок, при якій рішення відповідних комісій, палат, комітетів по суті суперечки підлягають обов'язковому опублікуванню. Сам факт оголошення (публічний осуд, несхвалення) здобуває діюча регулятивна якість. Характерно, що «інформаційною санкцією» наділяються рішення всіх організацій, що розглядають суперечки, зв’язані з волею масової інформації або зловживаннями цією волею - у Фінляндії, Данії й інших країнах.

Таким чином, ненормативні регулятори здатні як помножити дію нормативних, у тому числі правових, так і загальмувати, блокувати або нейтралізувати, спотворити їхню дію. Як справедливо відзначається в юридичній літературі, не кожна норма права є соціально корисною й ефективною, хоча вона прийнята у встановленому порядку. З’ясування дії ненормативних регуляторів дозволяє встановити, що конкретно впливає на бездіяльну правову норму, забезпечену державним примусом, які регулятори виявилися ефективніше правових.