Суспільний і державний лад франків

Франки перебували на стадії ранньокласового суспільства. Їхня сусідська община – марка – колективно володіла землею, її члени були рівноправними вільними селянами –воїнами. Уже в VI ст. основна маса орних земель стає у франків вільно відчужуваною власністю, «аллодом». Під «аллодом» розуміли спадкове рухоме і нерухоме майно. Жінки не могли успаткувати аллод. За умов ранньофеодальної держави існувала «розділена» власніть на землю, її утримання належало васалу, право власності – сеньйору. У міру розпаду марки (общини) селяни потрапляли в залежність від великих власників – світських і духовних. Форми залежності :

- комендації ( прохання селянина про заступництво феодала),

- пекарії (земельні наділи, що надавались селянам і за які вони повинні були нести барщину чи платити оброк)

- імунітети (імунітетні грамоти на володіння).

У першій половині VIII ст. майордом франкської держави за Мерінгів, Карл Мартелл провів реформу, згідно з якою кінні дружинники короля за свою службу стали одержувати землю в довічне володіння, так звані бенефіції Селяни на землях бенефіціарія (власника) були зобов’язанні нести повинність : платити оброк, виконувати барщину. Через століття земля була закріплена за бенефіціаріями на правах повної власності (феодальний лен).

Система місцевого управління зберігала залишки воєнної демократії. Королівство поділялося на територіальні одиниці : графства і сотні. За традицією ще скликалися збори вільних людей, на яких розглядалися провини, правопорушення, злочини. Судовий розгляд здійснював виборний тунгін, діяльність судді контролював чиновник – сотник.

Характеристика «Салічної правди» як джерела права франків.

Джерелом права франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітуляції).Завойоване населення Галії жило за римським правом.

Збірником звичаєвого права є Салічна правда, яка очевидно, виникла у кінці V ст. Салічна правда- це не звід законів і не кодекс, а фіксований перелік правових звичаїв.

Юридичні звичаї, що зафіксовані і Салічній правді, стосуються головним чином способу життя і побуту франкського села. Земля належить сільській громаді і поселитися чужій людині на цій землі було неможливо, якщо проти цього виступав навіть один член громади. Проте коли особа прожила рік, то її не можна було вже зігнати.

У подальшому право власності стає особистим. Проте деякі пережитки минулого зберігались. Головним з них був поділ земель на родові і благо набуті. Перші не могли відчужуватись без згоди членів сім`ї, а благо набутими власник міг розпоряджатись на свій розсуд. Під кінець франкського періоду право на землю набуло двох форм: алода, яким можна було вільно розпоряджатися і володіння з умовою несення служби і повинностей.

Зобов`язальне право у франків було найменш розвиненим. Для дійсності договору, окрім згоди сторін, необхідно було дотримуватись різного роду формул урочистого змісту, а в інших випадках, наприклад, під час продажу землі- передавати шматок дерну, при продажу лісу-гілку дерева, при продажу будинку- двері.

Давні звичаї франків дозволяли одруження через укладання договору про купівлю дружини. Залишки цих звичаїв простежуються у Салічній правді у вигляді внутрішнього дарування речей, яка в свою чергу, мала принести посаг.

Салічна правда свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти. Так, зокрема, коли злодій вчинив опір, то потерпілий мав право його вбити. Замість кривавої помсти було введено викуп. Розміри викупу детально регламентувала Салічна правда. Штрафи за вчинене вбивство були великими.

Якщо злочинець не може сплатити викуп за вчинене вбивство, то «він має заплатити своїм життям».

Наши рекомендации