Автором оригінальної державно-правової концепції був англійський представник нового часу Девід Юм (1711—1776)
Він будував свою теорію виходячи з почуттів. Розрізняв природні та штучні почуття. До першої групи він відносив любов, ненависть, співчуття та ін., тобто природні реакції людини; до другої — штучні почуття. Правове почуття, на його думку, і є одним із штучних надбань людства, що бере початок в умовах і потребах його життя. Норми правопорядку встановлені штучно, але вони не свавільні. Вони визначаються природними законами, тим загальним, що притаманне людству взагалі. Життя людей перебігає за умов менш сприятливих, аніж життя сильних звірів. Але порівняно з останніми люди володіють значною перевагою — розумом. Людина може боротися з суворістю природи, але фізичні засоби боротьби, якими вона володіє, незначні. Свою слабкість людина може врівноважити тільки з допомогою суспільної організації, суспільства. Суспільна організація виникає стихійно, повільно, але на основі взаємної згоди. Уявлення про правопорядок, обов'язки і власність з'являються у людей разом із виникненням суспільства: поза ним ці ідеї не мають підстав для існування. Ніяка природна схильність не змогла б змусити людей відмовитися від загарбання чужого багатства. Тільки злидні, невідповідність кількості благ потребам людей дають підстави для встановлення приватної власності.
Якби всього було вдосталь, то ніхто не огороджував би свого майна. Якби всіх благ було стільки, скільки повітря, то не було б підстав для виникнення соціального порядку. Тому Юм уважав, що норми правопорядку значною мірою залежать від інтересів. "Дії політиків" можуть впливати на укріплення поваги до правопорядку, але не можуть породжувати його. Основа поваги до законів полягає в самих умовах суспільного життя. Тому регулювання відносин власності належить здійснювати загальними законами, що є обов'язковими для всіх членів суспільства.
Перша постанова чи перший закон, ухвалені в суспільстві, повинні були надати можливість кожній людині користуватися тими благами, якими вона володіла на момент його прийняття. Але не тільки це є джерелом виникнення власності. Окрім цього, Д. Юм вирізнив іще чотири такі джерела: 1) право першого захоплення; 2) право давності; 3) право приросту і спадку; 4) право і продукт власної праці.
Аналізуючи проблеми виникнення держави і права, Д. Юм виходив із того, що люди поводяться під впливом афектів і віддають перевагу особистим інтересам. Задовольняючи їх, вони ніколи не погодяться добровільно коритися владі, яка вимагає від них відмови від природних прагнень. Тому ніякі правові норми не мають реального значення без примусу.
Державна влада апелює до основних законів людської психіки, з допомогою примусу і страху вимагає, щоб у дотриманні правових норм люди вбачали близький свій інтерес, а в їх порушенні — віддалений. Наприклад, безпосередній інтерес сильного полягає в тому, щоб силою заволодіти майном слабого. Але влада держави під страхом покарання прищеплює йому повагу до благ інших людей.
Завдяки примусові відбувається зміна в порядку інтересів: близький інтерес стає віддаленим, а віддалений — близьким. Особи, котрим у суспільстві доручено владу, складають уряд.
Володіючи владою, вони задоволені своїм суспільним становищем, тому безпосереднім їхнім інтересом є збереження встановленого порядку. Таке походження, за Д. Юмом, громадянського уряду і громадянського суспільства. Мислитель обстоював тезу, що держава є органом примусу та охорони приватної влади, а суспільство — продуктом власності. Себто Д. Юм у своїй теорії розрізняв такі категорії, як держава й суспільство.
Ідеї мислителів епохи Відродження та нового часу про походження й сутність держави і права, співвідношення права й закону, суспільства й держави стали базою для подальшого розвитку державно-правових ідей представниками європейського Просвітництва.